Про те, як в російському полоні поводяться з українцями – військовополоненими та цивільними – під час зустрічей із представниками американської влади та в публічних обговореннях розповіли дві колишні полонені, волонтерка Людмила Гусейнова та медикиня ЗСУ Анна Олсен. Також вони закликали до створення спеціального механізму для звільнення з полону саме цивільних громадян України.
Гусейнова та Олсен перебувають у США з тритижневою адвокаційною поїздкою, яку організувала ГО «Медійна ініціатива за права людини», команда із працівників ЗМІ, які спеціалізуються на правозахисній тематиці.
Майже весь час я там була з пакетом на головіЛюдмила Гусейнова
Людмила Гусейнова, яка залишилася разом з чоловіком на окупованій території в Донецькій області, понад місяць провела у сумнозвісній тюрмі «Ізоляція» в Донецьку. Її затримали у 2019 році за доносом мешканців міста за її проукраїнську позицію.
«Майже весь час я там була з пакетом на голові. Навіть в камері. В камері замазані білою фарбою вікна, ти там нічого не бачиш, не знаєш, що на вулиці. На будь-який шурхіт, будь-який стукіт у двері я повинна була вдягати того пакета й обертатися обличчям до стіни», – розповідає вона в інтерв’ю «Голосу Америки».
Там ти чуєш постійно крики жінок і чоловіків, яких катуютьЛюдмила Гусейнова
Гусейнова говорить, що їй заборонили сідати чи лягати з 6-ї ранку до 10-ї вечора. Увесь цей час жінка, якій на той час було майже 60 років, була змушена стояти або ходити по камері.
«Якось я втомилася і на кілька хвилин раніше залізла на другий поверх на свої нари, вони мене звідти скинули й били. Там ти чуєш постійно крики жінок і чоловіків, яких катують», – згадує Гусейнова.
Потім ще понад три роки її тримали в камері Донецького СІЗО разом із кримінальними злочинцями.
«Я спала поруч з чужою жінкою – одна хворіла на туберкульоз, інша – ще якесь захворювання. А ти спиш на одних нарах. Дірка в підлозі, покрита ганчіркою, це туалет. Там же ти миєшся, там же ти миєш посуд за собою», – розповідає жінка.
У жовтні минулого року Людмилу звільнили в рамках жіночого обміну. До США вона приїхала разом з Анною Олсен, старшою бойовою медикинею роти з хіміко-біологічного захисту 36-ї окремої бригади морської піхоти, яка наразі перебуває у тимчасовій відставці. У квітні минулого року бригада Олсен, яка перебувала в оточенні на заводі Ілліча в Маріуполі та мала майже тисячу поранених, після невдалих спроб прориву здалася у полон. Жінка була в ув'язненні в Оленівці, Таганрозі, Курську та в Бєлгородській області.
«Найгірше було в Таганрозі, бо саме в Таганрозі було більше фізичного і морального тиску, і не лише тиску, а ще й тортур», – розповіла Олсен в інтерв’ю «Голосу Америки».
У США Анна розповідає про системний характер порушень Женевської конвенції щодо поводження з військовополоненими з боку Росії – тортури, відмова надавати медичну допомогу, психологічне знущання, брак харчування. Годували, каже вона, прісними кашами, розбавленими проточною водою.
Для них є нормальним не водити військовополонених купатися більш ніж місяцьАнна Олсен
Обидві жінки розповідають, що бранкам не легше за полонених чоловіків, б’ють їх не менше. Олсен також додає, що в російських тюрмах жінкам не лише не надають засобів гігієни, а часто й не дають можливості помитися.
«Для них є нормальним не водити військовополонених купатися більш ніж місяць – навіть на ті три хвилини під холодною водою», – згадує Олсен.
Людмила Гусейнова розповідає, що за понад 3 роки в неї не було жодного побачення з рідними. Інша жінка, з якою вона була в одній камері, Ольга Мелещенко, вже три роки не бачила своєї дитини. Ольгу звинуватили у шпигунстві.
Як в цих жінок серця болять, як вони виють ночами за своїми дітьми, те виття страшніше за крики від катуваньЛюдмила Гусейнова
«А насправді вона лайкнула щось на підтримку України в інтернеті. І таких випадків дуже багато, таких мам там дуже багато. Жінок б’ють так, як і чоловіків, але до жінки можна застосувати насильство, і це стається там. Жінці важче пережити все це психологічно, бо там залишилися діти. Як в цих жінок серця болять, як вони виють ночами за своїми дітьми, те виття страшніше за крики від катувань», – каже Гусейнова.
Таким чином, вважає вона, російські військові хочуть залякати, знищити опір українців. Особливу жорстокість з боку персоналу в’язниць Олсен пояснює нерозумінням росіянами українців.
«Вони не розуміють, як можна так сильно любити свою країну, що зараз військовослужбовці стоять не на життя, а на смерть. Для них це є нонсенсом», - говорить вона.
Також, вірить вона, впливає й пропаганда, яку вона була змушена дивитися під час ув’язнення.
«У них дійсно є по телевізору сюжети, які розповідають про те, як ми можемо їсти немовлят, як ми знущаємося над їхніми військовослужбовцями», – згадує Олсен.
У США жінки закликають створити спеціальний механізм для звільнення з російського полону цивільних.
«За Женевською конвенцією військовослужбовців обмінюють на військовослужбовців, але не має механізму для обміну цивільних, які також перебувають у полоні», – пояснює Олсен.
Гусейнова говорить, що в полоні перебувають цивільні чоловіки та жінки, які утримуються вже по 3-5 років, яке також й ті, хто не пройшов фільтрацію на окупованих територіях із початку повномасштабного вторгнення.
За даними української влади, на кінець минулого року в російському полоні перебували 3 400 українських громадян: як військових, так і цивільних. Ще 15 тисяч вважаються зниклими безвісти. Як розповів в інтерв’ю «Голосу Америки» начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов, з російського полону повернули вже близько двох тисяч осіб. За його словами, близько 40% тих, кого російські сили утримують в заручниках, цивільні люди.
«Росія не готова припинити практику катувань, унаслідок яких військові та цивільні отримують нові травми; Росія не готова віддавати цивільних, навіть якщо вони мають проблеми зі здоров’ям чи вони досить поважного віку. Не існує механізму звільнення тисяч цивільних громадян, оскільки практика обмінів за Женевськими конвенціями на них не розповсюджуються», – цитує видання «Укрінформ» виступ Тетяни Катриченко, координаторки ГО «Медійна ініціатива за права людини», яка супроводжувала Олсен і Гусейнову в поїздці.
Із закликом створити спеціальну платформу для звільнення цивільних заручників вона звернулася під час слухань щодо грубих порушень прав людини, спричинених російською агресією проти України, в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку, 22 лютого. В цих слуханнях брали участь усі три учасниці адвокаційної поїздки.
На прохання «Голосу Америки» Наталія Охотнікова, дослідниця Центру прав людини ZMINA, пояснила, що ідея створення окремого механізму для звільнення цивільних заручників залишається дискусійною темою. З одного боку, говорить вона, чинні нині норми міжнародного права не регулюють цього питання. З іншого, вказує вона, домогтися того, аби запрацював новий механізм, не так просто.
«Скільки завгодно можна зобов’язувати Росію робити або не робити чогось, але за відсутності реальних важелів впливу – і я говорю зараз виключно про правові механізми відповідальності як держави, так і її окремих керманичів – будь-який механізм не працюватиме», – сказала вона у письмовій відповіді «Голосу Америки».
Таким чином, говорить Охотнікова, новий потенційний механізм має враховувати не лише принципи міжнародного права, але механізми примусу Росії їх виконувати.
«І це вже позиція міжнародних організацій, як саме сконструювати цей механізм», – зазначає дослідниця.
За словами Олександри Матвійчук, лауреатки Нобелівської премії 2022 року, керівниці «Центру громадянських свобод», «за 4-ю Женевською конвенцією, росіяни взагалі не могли свавільно арештовувати цивільних», написала вона у відповіді «Голосу Америки».
«Якщо це «перемовний майданчик», то має бути чітке бачення, як залучити до нього Росію. А його, як я розумію, не має», – зазначила Матвійчук.
12 листопада 2019 року президент Росії Володимир Путін підписав федеральний закон про відкликання ратифікації додаткового протоколу до Женевської конвенції щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. Але Росія залишається учасницею Женевських конвенцій, які включають чотири договори та три додаткові протоколи.
Представники Росії стверджують, що вони у своїй «спеціальній операції» (так в Росії називають війну проти України) «звільняють Україну», вони покладають відповідальність за смерті та страждання на українців або заперечують докази воєнних злочинів. Зокрема, президент РФ Путін називав свідоцтва про злочини в Бучі «фейком».
У статті використані інформація «Суспільного», «Укрінформу», Радіо Свобода, ГО «Медійна ініціатива за права людини».
