«Ми багато поїздили: Чернівці, Вінницька область, Одеська... Але краще, ніж дома – немає місця. Я тут уже чотири місяці, дружина – місяць. Поки живемо у старому будинку, він більш менш цілий. Ще прийняли друзів із Білозерки, бо там обстрілюють», – розповідає Радіо Свобода приватний підприємець Сергій із села Посад-Покровське, що на Херсонщині.

• У лютому-березні 2022 року, після окупації Херсона, російські військові рушили на Миколаїв. На межі Херсонщини і Миколаївщини зав’язалися жорсткі бої. Посад-Покровське опинилося на лінії фронту. Підрозділи Збройних Сил України не дозволили силам противника просунутися далі.
• Посад-Покровське зазнало значних руйнувань.

Радіо Свобода відстежує долю цього – до початку російського широкомасштабного вторгнення – заможного села.

Фактично кожен будинок, школа, магазини та інші будівлі Посад-Покровського отримали ушкодження внаслідок обстрілів російської армії. Десь лише вибиті шибки і посічені покрівлі, а від інших будинків лишилися тільки діряві похилені стіни.

На подвір’ях помітні вирви від снарядів, що заростають молодою травою. На вулицях досі валяються залишки боєприпасів.

Ми заїжджаємо до Посад-Покровського, повертаючи ліворуч по дорозі на Миколаїв.

Сергій мешкає на вулиці Бобровського 49. Чоловік привітно зустрічає гостей. Каже, будував свій дім майже двадцять років. Тепер він знову будує, адже його будинок зазнав серйозних ушкоджень після російського вторгнення.

Сергій проводить нас у помешкання, де пахне ще свіжим ремонтом. Ідеально вкладений кахель, біленькі стіни, великі світлі кімнати.

Важко передати той смуток, який читається в очах чоловіка, коли він показує, що сталося з його домом. Але він намагається посміхатися, показує фотографії дружини, дітей, батьків. Звісно, усе це він робить для них.

«Коли почалася війна, ми були вдома. 26 лютого на Миколаїв пройшли російські колони. Почалися поодинокі обстріли. 15 березня (1922 року) літак кинув бомбу на школу. І далі це вже не припинялося. Ми сиділи під машиною, у нас вирвало ворота. Після цього вирішили виїжджати. Вивіз сім’ю, а сам навідувався додому з друзями. Також потрапляли під обстріли», – каже Сергій.

На його подвір’ї кипить робота. Троє хлопців старанно викладають нову стіну з газобетону, вивіряючи кожен блок до міліметру.

Жителям Посад-Покровського допомагають волонтери з різних міжнародних та українських організацій, благодійних фондів.

Головна потреба – будівельні матеріали. Протягом зимових місяців помешкання місцевих постраждали ще й через погоду – у більшості будинків зруйнована покрівля.

«Ось приїхали додому, треба все відновлювати. На перший погляд руйнування невеликі, але даху немає, стін деяких немає, перестінки теж треба виносить. Дуже допомогли люди з «Добробату»: почистили, винесли все сміття. Газобетоном допоміг капелан Микола від організації «Молоді Ініціативні». Тепер наші хлопці допомагають будувати. А далі вже – як буде. Матеріалів ще багато треба», – каже на останок Сергій і показує власноруч відновлений паркан, який іще кілька тижнів тому валявся на подвір’ї покрученими шматками профнастилу.

Ми йдемо до центру села. Крізь розтрощені хвіртки у садках помітні молоді проліски. Весна. Сліпуче сонце заливає недавно покриті синьою плівкою дахи. Вітер гойдає обірвані шматки покрівель. Біля одного двору жінка здирає з воріт наліпку «Міни».

У березні минулого року Ольга Василівна виїхала до Миколаєва. Потім на Закарпаття. 19 січня вона повернулися з чоловіком додому.

«У нас все село постраждало. Може кілька будинків всього вижило. Тепер займаємось ремонтами. Ми звертаємось за допомогою до місцевої влади, до волонтерів, нам дають деякі матеріали. Потихеньку відновлюємо. Важко, – зізнається пані Ольга. – Вікна дорогі, інші матеріали теж. Скільки це займе часу – ніхто вам не скаже. Але люди вертаються. Ось у мене подруга з Литви їде, плаче, каже, що хоче додому. Інші з Німеччини скоро будуть. Я 40 років тут прожила. Як мені на чужбину їхать?».

У центрі, неподалік зруйнованої школи посадпокровці гуртуються біля пункту видачі гуманітарної допомоги. Сьогодні тут роздають теплі ковдри та овочі. Електрики та водопостачання тут немає досі.

У чорній куртці з українським прапором на рукаві помічаємо Сергія Кулаковського. Він виконує обов’язки старости Посад-Покровського старостинського округу, тож до нього найбільше питань і звернень від односельців.

«У нас 940 будинків. Всі зруйновані: дахи, стіни, вікна. Приблизно 300 будинків згоріли повністю. До війни в Посад-Покровському проживало 2400 людей. Під час військових дій в нашому селі загинуло 6 мешканців, серед яких одна дитина. Когось осколком убило, хтось на касетний снаряд потрапив», – розповідає Сергій Кулаковський, підходячи до рівних дерев’яних штахетин, складених обабіч дороги навпроти будівлі старостинського округу.

Староста додає: зараз люди приїжджають, щоб почати відновлювати свої помешкання, а також відновити роботу на землі, хоча це ще дуже небезпечно: у полях лишається чимало мін та інших снарядів, як становлять велику загрозу для аграріїв.

Так, у селі Зелений Гай, що за кілька кілометрів від Посад-Покровського, днями загинув тракторист, який підірвався на міні. Ще одна людина отримала поранення, повідомили в пресслужбі Херсонської ОВА.

«У деяких нічого не залишилося, але вони приїжджають. Нам допомагають такі організації як Червоний Хрест, «Пролісок», багато волонтерів. Але будівельних матеріалів потрібно значно більше: шифер, металопрофіль, вікна, двері – це найнеобхідніше сьогодні», – каже Сергій Кулаковський і повертається до спілкування з людьми.