Яка оперативна ситуація станом на вечір 7 березня була для ЗСУ у Бахмуті? Як погода впливає на оборону? Чи є сенс утримувати місто й надалі? Про це Радіо Свобода розпитало в ефірі програми «Свобода LIVE» учасника битви за Бахмут, бійця батальйону «Свобода» Національної Гвардії України Ярослава Лисенка.
– Як змінюється ситуація навколо Бахмуту? Місто фактично з трьох сторін оточене?
– Так і є. Бахмут вже давно оточений зі східного напрямку. Зі сторони Курдюмівки і Кліщіївки теж є проблеми.
Ворог практично дійшов до траси, яка веде на Костянтинівку. А інше – те, що допомагає нам боротися з ворогом, дорога, яка залишалася єдиною асфальтованою на Хромове, теж зараз під обстрілами.
Ми використовуємо всі дороги, які можуть допомогти в забезпечені Бахмута, але погода все ускладнює
На сьогодні хлопці їх трохи повідбивали до Червоної Гори для того, щоб дорога, яка веде на Часів Яр, відповідно через Хромове виходить на Бахмут, була працююча.
Ми використовуємо всі дороги, які можуть допомогти в забезпечені Бахмута та для того, щоб він залишався українським. Але погода, поки що, нам цього не дозволяє, то це все дуже ускладнено.
У нас вже була подібна ситуація, в нашого батальйону, коли ми попали і всі, хто з нами боронив Сєверодонецьк і Рубіжне, у напівколо. Тоді ще все було ускладнене тим, що треба було перепливати річку. Але хоча би до Лисичанська можна було добратися, бо було сухо. Зараз все грузне у багнюці.
Боєкомплект нам потрібен шалений. Чому? Тому що ви бачили, інші доповідачі вже розповідали, що витрачається неймовірна кількість тих же ж патронів. Їх на собі пішки не довезеш. Треба їх довозити туди. Тому, що дійсно, обмежень в живій силі у ворога немає.
Бронетехніка у них так само грузне, але піхота йде і йде хвиля за хвилею. І просто коли 20 ріжків у хлопців, які зараз в окопах використовується за годину-півтори бою, більше нічого, їм підвезти, то це значить, що ми можемо втратити позиції.
Тому для нас зараз головне утримати «дорогу життя», яке веде до Бахмута через Хромове, і забезпечити тим самим мирне населення водою і харчами, відповідно боєкомплектом бійців, які зараз знаходяться в самому місті.
Хоча бої за Бахмут – це не тільки, нагадаю, бій за саме місто, це і бої за околиці Бахмута, це і бої за Курдюмівку, Кліщівку, Озарянівку, за Червону Гору, за Ягідне, за всі ті маленькі селища, які зараз вже, на жаль, стерті. Тому що ми дійсно до кінця стояли, щоб не підпустити ворога до Бахмута, який за цей час став знаковим містом-фортецею.
– Чи бачите ви стратегічний сенс боронити місто і далі? Чи немає ризику там українським війська потрапити в оточення? І взагалі що про це говорять військові?
– Ми знаємо, що чітка позиція є у нашого керівництва – Бахмут щоб оставався і боронити його до кінця. Звісно, коли ми будемо дійсно розуміти, що шляхи перерізані і немає ніякого сенсу знаходитися в місті, то, можливо, буде команда на відступ на підготовлені позиції, які є скрізь навколо Бахмута.
Але, з іншого боку, коли ми впустимо у велику багатоповерхову забудову ворога, нам все рівно доведеться його звідтіля вибивати. А це означає, що ми будемо використовувати більш інтелектуальні, але схожі з ворогом методики, тобто артилерійська підготовка, бомбардування і так далі, і так далі. І це все приведе до того, що Бахмута не буде існувати, як і Мар’їнки.
Тому на сьогодні якщо у нас є сили – а вони є і фізичні, і моральні, і психологічні, і ми забезпечені зброєю – треба до останнього можливого моменту... Але не до останнього хлопця. Тому що ми бережемо наших побратимів з усіх підрозділів і хочемо, щоб вони жили для України, а не померли під Бахмутом.
Ми бережемо наших побратимів
Тому я кажу, що якщо є якась можливість раціональна, розумна боронити Бахмут, я вважаю, що Бахмут повинен залишатися українським, і треба його тримати.
Адже все рівно його доведеться відбивати. Це теж будуть втрати, можливо, навіть більші, ніж зараз при його обороні.
– Ми нещодавно і в цій студії говорили з експертами військовими, і з представниками Парламентського комітету оборони та розвідки і звучала така теза, що рано чи пізно, але на цьому етапі місто доведеться залишити. Учора, наприклад, в етері один із експертів сказав, що, можливо, лік йде на години...Як ви це бачите?
– Що стосується самого Бахмута, то вивести з нього контингент хлопців, які боронять його зі сходу і з усіх інших сторін, в основному це бої, які зараз відбуваються в приватному секторі, що підтверджує ваш відеоряд, то це можливо. І я думаю, що буде можливо декілька днів.
Треба зберегти місто Бахмут, але більш важливо – зберегти особовий склад
Все треба дивитися по обставинах, слухати сержантський і лейтенантський склад, який зараз з хлопцями перебуває прямо на передовій чи на КСП, які знаходяться в найближчих селах.
Я думаю, що вони все доповідають про обстановку, якими силами веде бої наш ворог, і вже на місці ухвалювати обґрунтовані рішення. Тому що ми розуміємо, що нам, по-перше, треба зберегти місто Бахмут, яке стало для нас вже символічним містом-фортецею. Але більш важливо – це зберегти особовий склад, зберегти тих захисників, героїв, які зараз знаходяться в цьому пеклі.
– Західні медіа пишуть про величезні втрати російської армії. Пишуть, що вони у 5 разів переважають втрати української сторони. Але наскільки серйозні втрати несе українська сторона? Ви, мабуть, знаєте про загибель бійця з позивним «Да Вінчі»...
– Світла пам'ять Дмитрові! Дійсно це герой, якого ми знали, з яким ми воювали і не один раз зустрічалися. Тому що наш батальйон ще з 2014 року в складі «Карпатської Січі» починав воювати на донецькому напрямку – Піски, Водяне, Донецький аеропорт. Тому, звісно, ми знайомі. Це величезна для нас втрата...
Що сказати?! Світла пам'ять герою!
Бажаю всім повернулися з Бахмута живими і неушкодженими
Бахмут як був українським, так і буде українським. І якщо потрібно, ми там будемо стояти до кінця. Але ж ми повинні думати й про те, як далі жити в цій країні, як розвивати її.
Тому всім хлопцям, які зараз на передку і в окопах сидять, я хочу сказати, щоб вони лупили ворога без жалю і берегли один одного. Бажаю всім, щоб повернулися з Бахмута живими і неушкодженими!
