22 лютого 2022 року Жозеп Боррель, верховний представник Європейського союзу з питань закордонних справ і політики безпеки, прийняв телефонний дзвінок від головного дипломата Сполучених Штатів.

За словами Борреля, державний секретар США Ентоні Блінкен сказав йому, що після місяців нарощування масивних військових сил на кордоні з Україною Росія насправді збирається вторгнутися.

«Тоні Блінкен зателефонував мені і сказав: «Так, це станеться цими вихідними», – згадував Боррель у своїй промові через кілька місяців.

«І звісно, через два дні о п’ятій годині ранку вони почали бомбардувати Київ. Ми не вірили, що це станеться. Ми не вірили, що прийде війна», – сказав він.

За кілька місяців до 24 лютого 2022 року, в той самий час, коли перспектива війни ставала все реалістичнішою, західні розвідники, військові аналітики і політологи намагалися розгадати наміри російського президента Володимира Путіна. Вони також уважно стежили за тим, що було відомо про модернізовані, реформовані і добре фінансовані збройні сили Росії, і відзначали погану оснащеність української армії.

Багато хто думав, що Росія не вторгнеться. Неправильно.

І багато хто думав, що якщо це станеться, то українські військові будуть розгромлені, Київ буде захоплений за пару днів, а влада впаде. І знову помилилися.

Рік після цього, коли війна триває і кінця-краю не видно, аналітики все ще намагаються з’ясувати, як це так, що більшість західного світу так сильно помилилася.

Чому в ЄС так помилялися?

«Очевидно, я не приєднався до тих, хто був упевнений, що ось-ось почнеться велика війна, – сказав у своєму коментарі наприкінці грудня Лоуренс Фрідман, почесний професор воєнних досліджень Королівського коледжу Лондона. – Я більше і більше переконувався в цій можливості, але це все одно здавалося настільки очевидно дурним кроком, що я думав, що у Путіна є кращі варіанти».

В інтерв’ю Фрідман, оглядаючись назад, підтвердив: американські і британські очільники були праві у своїх прогнозах, що Путін насправді дасть наказ про вторгнення.

«Потужні сигнали Америки та Британії виявилися правильними», – сказав в інтерв’ю Радіо Свобода один із аналітиків.

«Безсумнівно, це був великий успіх розвідки, – сказав Конрад Музика, польський аналітик з питань оборони. – Ми звикли говорити про невдачі розвідки, коли йдеться про США: невдача передбачити вторгнення в Грузію. Сирію. Все, що було під час Холодної війни, вторгнення в Угорщину, Чехословаччину».

«Те, що передбачала американська розвідка, було правдою», сказав він. «Вони надавали багато попереджень, і це було надзвичайно, тому що зазвичай ви не отримуєте стільки попереджень».

За словами Музики, небажання багатьох західних чиновників вірити попередженням було психологічним.

«Багато людей думали: ХХІ століття, конфлікт триває вже дев’ять, вісім років» на Донбасі, на сході України, каже Музика. «Всі думали, що Росія не вторгнеться в суверенну країну..., що збільшування сил було блефом. Це був психологічний бар’єр».

Якість vs кількість

До вторгнення існувало два напрямки розвідки, каже Філіп Дейвіс, професор досліджень розвідки в брунельскому Центрі досліджень розвідки і безпеки в Лондоні: «попереджувальна розвідка» і «співвідношення сил».

«Йдеться не про якість зібраного матеріалу, а про якість аналізу», – сказав Дейвіс.

«Аналіз попереджувальної розвідки був надзвичайно правильним, – додав він. –Американські попередження, які були найгучнішими..., правильні з точністю до 7-10 днів, що в масштабах таких речей є досить конкретним».

«Йдеться про наміри, – сказав Фрідман. – Ніхто не ставив під сумнів розвіддані, що росіяни мали навколо кордонів. Питання полягало в тому, чи вони будуть використані. Складність полягає в намаганні оцінити чийсь вибір, рішення, які можливо, ще не були ухвалені».

Нові та покращені. Або ні

Російське вторгнення в Грузію в 2008 році було блискавично швидким – майже всі бойові дії закінчилися через п’ять днів – але конфлікт висвітлив явні проблеми в збройних силах, це дало поштовх масштабним зусиллям з модернізації та відходу від обладнання та практик, які залишилися з радянських часів.

Після менших успіхів в Україні в 2014 році, а потім у Сирії західні спостерігачі зробили висновок, що реформи покращили комунікацію, здатність Росії швидко пересуватися, координацію пересування розрізнених підрозділів і використання ліпших, «розумних» технологій.

У 2020 році міністр оборони Росії Сергій Шойгу заявив, що було модернізовано аж 70 відсотків техніки, озброєння та обладнання збройних сил.

Але потім сталося вторгнення в Україну у 2022 році.

За кілька місяців до 24 лютого 2022 року американські та британські спецслужби і дипломати публічно говорили про плани Кремля щодо вторгнення.

У листопаді 2021 року директор ЦРУ Вільям Бернс відвідав Москву, щоб безпосередньо попередити російських чиновників і стримати їх від вторгнення. Але, як пізніше сказав Бернс, він поїхав «більш стурбованим, ніж коли я приїхав».

Очікували, що російські війська захоплять Київ і повалять українську владу за кілька днів, маючи майже 175 000 військовослужбовців, зосереджених у регіонах вздовж українського кордону, та враховуючи домінування військово-морського флоту Росії у Чорному морі.

Натомість спроби Росії швидко захопити Київ з півночі не вдалися – значною мірою завдяки успішній обороні аеродрому на північ від столиці, яка не дозволила десантникам висадитися.

На півдні Росія досягла більшого успіху, захопивши Херсон, а потім, після виснажливих довгих боїв, захопивши Маріуполь на березі Азовського моря.

До весни російські підрозділи відступали з північних районів через кордон і передислокувалися для нових операцій на сході України.

«Чому Росія не перемогла – чому її зупинили за межами великих міст і змусили оборонятися – стало одним з найважливіших питань як зовнішньої політики США, так і міжнародної безпеки в більш широкому сенсі», – пише Дара Массікот, експертка з питань російської армії з американського аналітичного центру Rand Corporation в статті, опублікованій у лютому 2023 року в журналі Foreign Affairs.

«В чому люди помилилися – в оцінці російської армії, – сказав Фрідман. – Ніхто не знав, що росіяни так сильно осоромляться».

«Потьомкінське село»

«Я був здивований тим, наскільки добре діяли українці і наскільки погано діяли росіяни, – сказав Клінт Річ, дослідник з питань оборони в Rand Corporation і колишній російський лінгвіст у Військово-морських силах США та Міністерстві оборони.

«Незважаючи на поганий план з боку Росії, вона показала, що не є такою армією, як ми думали, коли вона збиралася вступити у війну. І ці очікування від Росії базувалися на припущеннях, що зусилля з модернізації та навчань протягом десяти років дадуть результати на полі бою. Ми цього не побачили», – зізнається Річ.

«Росіяни дуже наполегливо працюють над створенням того, що можна назвати «Потьомкінським селом військового потенціалу», – сказав Дейвіс. Він навів приклад найновішого російського танка – Т-14 «Армата», який, незважаючи на розхвалені технології та вихваляння військовими можливостями, ще не побачив українську землю.

«Легко дивитися на супротивника на папері, дивитися на нього і рахувати (техніку) – ви можете зробити скільки завгодно сателітних фотографій, ви можете порахувати всі танки і бойові броньовані машини, і літаки, і все, що завгодно – у кого більше з того чи іншого боку, – сказав він. – Але готовність цим всім користуватися, здатність цим користуватися і вміння цим користуватися – цього ви не побачите на супутниковій фотографії».

«На жаль, я також був на неправильному боці, неправильно оцінював здатність російських збройних сил здійснити наступ на Україну», – сказав Музика.

«Ми знаємо на основі навчань, що через інвестиції, які росіяни зробили з 2012 року, їм здавалося, що вони будуть діяти набагато краще, – сказав він. – Ми думали, що всі воєнні підрозділи будуть діяти набагато краще, особливо на півночі України».

Також найбільш невдалий прогноз стосується і України, чиї сили, за аналізами багатьох експертів, не змогли б довго протистояти більшій і краще оснащеній російській армії.

Замість того, українські війська зірвали першу спробу Росії захопити Київ, дали відсіч російській армії на всіх напрямках, що дало можливість отримати певну кількість західного озброєння і продовжити боротьбу.

«Ми не передбачали, наскільки ефективно Україна чинитиме опір», – сказав Боррель у своїй жовтневій промові.

«Я переоцінив російські можливості, – сказав Музика. – З іншого боку, потрібно пам’ятати початкову розгубленість і хаос з українського боку в перші дні війни».

«Єдине, що зупинило росіян від вторгнення в Київ – це була група з кількох сотень добровольців, які готувалися до цього вторгнення місяцями, і саме їхній опір у Бучі та Ірпені зупинив просування російської армії».

Пізніше Україна здивувала Росію – і зовнішніх спостерігачів – блискавичним контрнаступом у Харківській області на північному сході і тиском на російські війська в Херсонській області на півдні, поки вони не відступили за оборонний бар’єр Дніпра, залишивши єдину обласну столицю, яку вони захопили після лютневого вторгнення.

«Я не думав, що українці будуть справляться так добре, – сказав Дейвіс. – Насправді я мав дуже песимістичну позицію. Я думав, що маючи всі найкращі «іграшки» у світі, найкраще, що ви можете зробити – це змусити їх страждати під санкціями протягом наступних 20 років», – зізнається Музика.

Експерти також звернули увагу на ще один незрозумілий аспект російського вторгнення: нездатність або небажання Росії використовувати свої військово-повітряні сили більш агресивно.

При цьому Україна продовжує експлуатувати свій менший радянський парк реактивних літаків та інших військових літаків радянського виробництва, захищаючи свої сухопутні війська від російських літаків.

«Ми припускали, що росіяни мають не лише переважаючу повітряну силу, але й знають, як її ефективно використовувати, – сказав Фрідман. – Але вони цього не показали».

Шпигун проти шпигуна

Європейські аналітики і керівництво не були єдиними, хто помилився щодо перспектив широкомасштабного вторгнення Росії в Україну.

За інформацією багатьох російських пресакаунтів і публічних заяв західних офіційних осіб, російська розвідка теж помилилася.

Один із широко цитованих прикладів стосується департамента головного органу внутрішньої безпеки Росії – Федеральної служби безпеки, – який відповідав за аналіз внутрішньої політики України.

За непідтвердженими повідомленнями, що з'явилися через кілька місяців після вторгнення, директор департаменту та його заступник потрапили під слідство і були поміщені під домашній арешт нібито за надання Кремлю надзвичайно оптимістичних оцінок, щодо того, що уряд Зеленського швидко розвалиться.

І далі виникає питання, наскільки сама Україна знала про наміри Росії, сказав Дейвіс.

«У всіх цих дискусіях є собака, яка не гавкає вночі», – продовжує він.

«У мене є підозра..., що українці, можливо, мали досить хорошу розвідувальну інформацію щодо росіян, – сказав Дейвіс, – і мали досить багато часу інвестувати в цю розвідку. І, схоже, були краще підготовлені до поганого стану російської армії, ніж будь-хто інший».

«Наскільки достовірні і детальні були розвідувальні дані, які українці мали щодо росіян, і саме які дані, – сказав Дейвіс, – я думаю, що через роки, коли всі ці документи будуть опубліковані, це виявиться набагато важливішим фактором у тому, як все відбувалося, ніж ми вважаємо зараз».

• Росія розпочала гібридну агресію проти України 9 років тому наприкінці лютого 2014 року, незаконно анексувавши Крим, спецоперацію «русская весна» на півдні та сході України, що спровокувало бойові дії на Донбасі.
• Із 14 квітня 2014-го до 30 червня 2021 року на Донбасі, за підрахунками Управління верховного комісара ООН із прав людини у відповідь на запит Радіо Свобода, загинуло 13 200–13 400 людей (щонайменше 3 3901 цивільних осіб, приблизно 4 200 українських військових та приблизно 5 800 членів озброєних і керованих Росією угруповань). Ще 29 600–33 600 людей отримали поранення (7 000–9 000 цивільних осіб, 9 800–10 800 українських військових та 12 800–13 800 членів російських проксі-сил). Тож загальні зафіксовані ООН втрати станом на літо 2021 року склали 42 500-44 500 людей.
• Президент Росії Володимир Путін і представники російської влади неодноразово заявляли, що Україна є «державою, що не відбулася», що українців як етносу «не існує», що це «штучно створена» нація, і тих, хто так не вважає, «треба знищити», а також, що України і українців не повинно існувати у майбутньому.