Кримчанин, український режисер Ярослав Пілунський керує безпілотними летальними апаратами (БПЛА) у лавах Збройних сил України. Його дрони допомагають українським військовослужбовцям розпізнавати та знищувати супротивника під час російського повномасштабного вторгнення в Україну. Майже за рік служби Ярослав Пілунський пройшов «найгарячіші» точки фронту: від Київської області в березні 2022 року до Луганської та Донецької областей. Про те, чому пішов на фронт та якою бачить свою місію на війні, Пілунський розповів Крим.Реалії.
Ярослав Пілунський відомий в Україні та за її межами як режисер та оператор-постановник. Його покійний батько Леонід Пілунський теж був людиною публічної професії – відомим у Криму журналістом, теле- та радіоведучим, депутатом кримського парламенту.
Ярослав Пілунський поїхав із дому до Києва задовго до російської анексії Криму. Повернувся туди навесні 2014 року з командою кінематографічного об'єднання «Вавилон'13», щоб документувати події російської анексії Кримського півострова. Але проросійські бойовики викрали його та п'ять днів тримали у полоні.
Після виходу на волю кримчанин більше не зміг повернутися додому, оскільки російська влада заборонила йому в'їзд на півострів.
У Києві Ярослав Пілунський продовжив режисерську кар'єру та у 2018 році разом із командою «Вавилон’13» отримав Шевченківську премію за цикл історико-документальних фільмів про Майдан 2014 року. На церемонії нагородження він був одягнений у футболку з портретом свого колеги-режисера, політв'язня земляка Олега Сенцова, який на той момент ще перебував у російській в'язниці.
Після того, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, обидва режисери вирушили на фронт.
Шлях Бучі та Ірпеня
Наближення великої війни Росії з Україною Ярослав Пілунський, за його словами, усвідомлював, але чекав на неї пізніше лютого 2022 року. Про те, що це сталося, він дізнався, перебуваючи в Італії. Туди подався напередодні, щоб завершити роботу над фільмом, який створював спільно з італійськими колегами.
Дізнавшись, що російські війська наступають на Київ, терміново повернувся додому
Дізнавшись, що російські війська наступають на Київ, Ярослав Пілунський терміново повернувся додому, щоб евакуювати сім'ю в безпечне місце. Сам же тоді став до лав Збройних сил України.
Опинитися на службі у ЗСУ, як каже кримчанин, «йому пощастило» завдяки тому, що під час окупації російськими військами Київської області мав особистий дрон.
Раніше цей дрон використовувався для кіновиробництва. Режисер мав трохи досвіду управління ним. Тренуватися він почав лише за пів року до того, як російські танки опинилися під Києвом.
Я почав тренуватися сам. Щодня пів години-годину я вчився керувати дроном і працювати з кадром
«За пів року до великої війни я вирішив купити собі невеликий дрон. Тому що часто, коли виїжджаєш на зйомки, потрібно добре розглянути локацію. Щоб не залучати до цього додаткових спеціалістів, я почав тренуватися сам. Щодня пів години-годину я вчився керувати дроном і працювати з кадром. Із цим маленьким досвідом я і вийшов на війну», – розповів він Крим.Реалії.
Вперше аеророзвідку для ЗСУ Ярослав Пілунський провів у березні 2022 року в Київській області, частина якої була окупована російськими військами. Так він почав працювати під керівництвом Євгена Межевікіна (позивний «Адам») – полковника ЗСУ, Героя України, «кіборга» (захисника Донецького аеропорту в 2014-2015 роках), який на той момент збирав угруповання бійців.
«Коли почали дізнаватися, хто є для аеророзвідки, прозвучало моє ім'я. Подумали: якщо я – оператор-постановник, то в мене є дрон. Запропонували – я вирішив спробувати. І розпочалася операція зі звільнення Ірпеня та Бучі. Після звільнення Київської області ми зустрілися з «Адамом» і лише тоді я дізнався, що він дуже відомий чоловік, Герой України. І ми вирішили, що й надалі працюватимемо разом», – згадує кримчанин.
«Воїни без навчальних полігонів»
Після бойового хрещення на Київщині Ярослав Пілунський із побратимами вирушили до Запорізької області, де зіткнулися з ще більшими загрозами.
Під Запоріжжям ми відчули, що таке стати мішенями
«Коли ми приїхали під Запоріжжя, за нашою групою аеророзвідки полювали чотири російські гелікоптери. Тоді стало зрозуміло, що все, що ми бачили в Бучі та Ірпені – це демоверсія війни. А під Запоріжжям ми відчули, що таке стати мішенями», – розповідає він.
Виконуючи операцію під Лисичанськом Луганської області, Ярослав Пілунський отримав поранення уламком танкового снаряда.
«У Лисичанську на наших позиціях був такий величезний танковий наступ російських військ, якого ми раніше не бачили. Була величезна кількість техніки, ми збилися з рахунку. Декілька днів тримали цей напрямок, а потім нас вирахував ворожий безпілотник. По нас почав працювати російський танк. Я отримав осколкове поранення в лопатку. Від серйозніших травм врятував бронежилет», – розповідає він.
Зараз Ярослав Пілунський виконує завдання під Бахмутом Донецької області. Це місто російські війська безуспішно намагаються взяти кілька місяців, задіявши там усі види зброї та стягуючи нові підрозділи живої сили. Ця ділянка фронту залишається найгарячішою точкою на карті воєнних дій.
«Це бійка. Ми вийшли боронитися. Є завдання – шукати ворога. Щодня ми чогось навчаємося прямо під час боїв. У перші дні війни ми щоразу дізнавалися про щось нове і навчалися, в тому числі, як і де ховатися під час обстрілів.
Спочатку це жах, а потім ти вчишся це сприймати та ухилятися від небезпек. Тож ми стали воїнами без навчальних полігонів. Весь свій досвід ми з побратимами набували просто під час боїв», – каже Ярослав Пілунський.
У військових умовах дрони та безпілотники стають ресурсом і для знищення ворога, і для порятунку життя українських військових. Тому втрата кожного з них для багатьох операторів БПЛА стає додатковим психологічним навантаженням, зазначає військовослужбовець.
Кожним своїм вильотом ми зберігаємо їм життя, знищуємо ворога і так просуваємося
«Артилеристи кажуть, що 60% успіху роботи артилерії – це «очі» в повітрі, тобто наші безпілотники. Коли мене побратими запитують, чи були ми сьогодні ефективні, я відповідаю: ми в будь-якому разі ефективні, бо якщо вчасно бачимо ворога, що наступає, зберігаємо життя наших бійців. Кожним своїм вильотом ми зберігаємо їм життя, знищуємо ворога і так просуваємося. На війні великі подвиги – це, скоріше, виняток із правил. У 98% – це складна щоденна робота. Вона не завжди креативна, але її потрібно робити кожному на своєму місці», – каже кримчанин.
«Сподіваюся бути в перших загонах ЗСУ, які увійдуть до Криму»
Звикати до військових буднів після цивільного життя Ярославу Пулінському, за його словами, допомагав досвід кіновиробництва з виїздами в поля та ненормованим робочим графіком.
Розумієш, що ти ще маєш запас міцності. Йде постійна боротьба між «усе, це межа» та «ні, я можу більше»
«На війні все на межі. Буває лише по три години сну на день протягом місяця. Це нелегко. Але після цього розумієш, що ти ще маєш запас міцності. Йде постійна боротьба між «усе, це межа» та «ні, я можу більше». До повномасштабного вторгнення Росії я вважав себе сильною людиною, бо міг витримувати кілька діб роботи на знімальному майданчику. Але на війні я став поряд із такими людьми, які для мене є богами Одіна (Одін – старший бог у німецько-скандинавській міфології – КР). Вони місяцями ходять у бої та зберігають при цьому моральний дух. Завдяки їм я живий», – розповідає Ярослав.
Своєю місією у ЗСУ Ярослав Пілунський бачить нагоду стати прикладом для синів.
«У мене четверо синів, двоє з них – призовного віку. І в перші дні російського вторгнення я розумів, що мені треба бути першим на цій війні. Я думав, що сини психологічно не готові до неї. Але зараз кожен із них робить свою справу для перемоги України. Мій син – інструктор безпілотних летальних апаратів, тренує бійців ЗСУ. Мені як батькові хочеться захистити своїх дітей і більше небезпечної роботи зробити самому», – каже військовослужбовець.
Він також зізнався Крим.Реалії, що військова служба надихнула його зняти «правдиве та відверте кіно» про захисників України. Тому разом із бойовими завданнями режисер під час військової служби збирає матеріали для власного документального фільму про війну.
Кримчанин сподівається, що йому вдасться застосувати свої знання та сили для деокупації рідного півострова, а згодом і для його реінтеграції в Україну.
Коли зустрівся з «Адамом», зрозумів, що я маю шанс здійснити цю обіцянку і заїхати до Криму на танку
«Я сподіваюся, що мені вдасться бути у перших загонах ЗСУ, які зайдуть до Криму. У мене є своя історія з цього приводу. Коли мій батько помер, я намагався приїхати до Криму на похорон. Але співробітники ФСБ мене не пропустили. І тоді один із російських прикордонників запитав, чи не маю я наміру пробиратися до Криму полями? Я відповів: «Що ж я – дурень? Лише на танку». Він «проковтнув» цю мою відповідь, вдавши, що не почув її. Але я тоді дав собі цю обіцянку. І коли зустрівся з «Адамом», зрозумів, що я маю шанс здійснити цю обіцянку і заїхати до Криму на танку», – згадує Ярослав Пілунський.
Про наміри деокупувати Крим під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну заявляють багато представників української влади та воєначальників. Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний та перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Михайло Забродський у спільній минулорічній публікації «Перспективи забезпечення військової кампанії 2023: український погляд» назвали контроль над Кримом «основою багатообіцяльного успіху» в повномасштабній війні, розв'язаній Росією.
Російська влада вважає Крим «невід'ємною частиною Росії» та обіцяє «належну відповідь» за «будь-які претензії» на неї.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
