Доступність посилання

ТОП новини

«Такі рани я бачила вперше». Як на Херсонщині, за 15 кілометрів від фронту, живуть і працюють медики?


Медичний заклад, постраждалий від обстрілів у селищі на Херсонщині
Медичний заклад, постраждалий від обстрілів у селищі на Херсонщині

Розбомблені житлові будинки й ринок, «прильоти» у школу та навіть на цвинтар, щоденні вибухи. Це – реалії прифронтового селища на півночі Херсонщини, на правому березі Дніпра. Ще недавно воно було «сірою зоною»,а зараз – за 15 кілометрів від лінії фронту.

Радіо Свобода побувало в селищі, відвідало місцеву лікарню, де навіть під обстрілами рятують поранених українських бійців та цивільних, допомагають з’являтися на світ немовлятам. Назву цього стратегічно важливого населеного пункту з міркувань безпеки ми не називаємо.

Забиті дошками вікна, уже полагоджені двері, український прапор на фасаді. У селищі на Херсонщині відновлюють будівлю лікарні, пошкоджену через обстріли російської армії. Коли цей населений пункт у Бериславському районі був «сірою зоною» й щодня зазнавав атак, тут працювала тільки одна медсестра і один лікар. Зараз до роботи повернувся практично весь персонал.

Медзаклад на Херсонщині
Медзаклад на Херсонщині

«Це було таке в мене вперше в житті»

Галина – сімейна лікарка й акушер-гінеколог із 43-річим стажем. Жінка працювала кілька місяців у лікарні на початку повномасштабної війни. Каже: за кілька десятиліть роботи в медицині ніколи не було так важко, як у березні 2022-го. Тоді до лікарні вперше доправили багато поранених українських військових.

Лікарка Галина
Лікарка Галина
Коли я прийшла додому, я думала, що то не я, що то був сон
Галина

Осколкові й кульові рани лікарка з досвідом бачила вперше.

«12 березня у нас був великий обстріл. Привозили поранених на прийомний покій. Я якраз чергувала й надавала першу допомогу. Я оперуючий лікар – і кесарів розтин роблю, й інше. Але такі рани я бачила вперше. Мені було спершу страшно, але потім я взяла себе в руки й стала працювати. Кулі виймала, кровотечі зупиняла. Я не могла присісти ні на мить цілу ніч. Коли я прийшла додому, я думала, що то не я, що то був сон», – розповідає вона.

Під далекі вибухи, які припали на зміну Галини, до лікарні привезли й породіллю зі складною вагітністю, згадує вона. Зазвичай жінок з патологіями спрямовували народжувати до Кривого Рогу. Але діяти треба було швидко. Приймали пологи в пристосованому приміщенні.

Ми й на роботу ходили під вибухи, і приймали хворих під вибухи
Лікарка Галина

«Жінка шостий раз народжувала. Вона була дуже ослаблена, низький гемоглобін. Але все добре. У нас народився хлопчик. Невеличкий, 2 кілограми 400 грамів. Ми й на роботу ходили під вибухи, і приймали хворих під вибухи. Ви знаєте, звикаєш до цього і здається, що так і треба», – розповідає Галина.

Денний стаціонар лікарні
Денний стаціонар лікарні

І все ж через страх за своє життя лікарка виїздила в евакуацію. Потім, у жовтні, – повернулася, бо, каже, не може без улюбленої роботи. Зараз, попри звуки вибухів, працює і навіть виїздить у віддалені села – оглядати пацієнтів, роздавати ліки.

«На тих хворих із сіл на півдні, на них шкода дивитися. Виснажені, їм важко дістатися до лікаря, бо немає транспорту. Але ми самі виїжджаємо туди, по селах, де немає активного бомбування. Бригада формується – середа, п’ятниця. Двічі на тиждень їздимо. Багато хворих із тиском. Дуже багато. Навіть молоді люди! І всі потребують психологічної допомоги. У багатьох людей безсоння. Ліки є, але бракує заспокійливих», – розповідає лікарка.

Коли я повернулася в рідне селище, мені хотілося стати на коліна й поцілувати рідну землю
Галина

«Повернулась, бо туга за рідним домом, туга за роботою – 43 роки таки... Коли я повернулася в рідне селище, мені хотілося стати на коліна й поцілувати рідну землю», – додає жінка.

«Не могла залишити людей – на мені ж були ліки»

Ольга працює медсестрою 26 років. Живе сама, син – у Кривому Розі, також медпрацівник. Вона із рідного селища не виїздила. Розповідає: однієї ночі «прилетіло» неподалік від її будинку. Хата пошкоджена – вікна вибиті, стіна тріснула. Але жінка змогла все відновити.

Медсестра Ольга
Медсестра Ольга
Ідеш з роботи – все нормально. Приходиш – вікон немає. Закривали плівкою вікна, прибирали й працювали далі
Ольга

Вона – одна з тих двох медиків, які виходили на роботу навіть тоді, коли в селищі було «гаряче».

«Не могла залишити людей – на мені ж були ліки. Коли були великі обстріли, доводилося виводити людей з кабінету, ставити під стіночку, заспокоювати. Було таке, що заставало просто неба. Біля мене летіли снаряди, було дуже страшно. Було таке, що вікна вилітали. Ідеш з роботи – все нормально. Приходиш – вікон немає. Закривали плівкою вікна, прибирали й працювали далі», – каже Ольга.

У звичайні дні, каже Ольга, до неї приходило по 10-15 пацієнтів, у «гарячі» дні, коли обстрілювали, – три-чотири людини. Але пацієнти були, і вони потребували ліків.

«Могло три-чотири людини прийти. Якщо сильно стріляють. А на другий день після обстрілів – потік. Зверталися з тиском... Заспокійливих потребували», – каже вона.

Зараз, коли окупантів трохи відігнали від селища, каже Ольга, працювати легше. Люди потроху повертаються додому, відновлюють зруйноване житло.

«Є підтримка колег, пацієнтів. Коли всі повиїздили, а потім почали вертатися, – така радість, ми як рідні вже», – додає вона.

Як відновлюють медзаклад

Директорка місцевого центру первинної медико-санітарної допомоги Віра розповідає: найпотужніший обстріл селища був у серпні, коли на нього впало 96 снарядів. Попри це місцеві жителі без допомоги лікарів не лишалися.

Медзаклад у селищі на Херсонщині
Медзаклад у селищі на Херсонщині

«Медична допомога надавалася щоденно, але неповний робочий день. Снаряди щодня прилітали хаотично – могло бути вранці, в обід, увечері. Працювали з 8:00 до 12-ї дня. Бомбосховище у нас є, але ми туди просто не встигали піти. Обстріли були несподівані й миттєві. І ми практично були на своїх робочих місцях. Дотримувалися правила «двох стін», – розповідає Віра.

Директорка місцевого центру первинної медико-санітарної допомоги Віра
Директорка місцевого центру первинної медико-санітарної допомоги Віра

Через атаки армії РФ у закладі було вибито понад 200 вікон, пошкоджено 50 дверей та дах. До початку повномасштабної війни лікарня обслуговувала 18 тисяч людей, зараз – удвічі менше, 9 тисяч. Нині один лікар приймає від десяти до тридцяти пацієнтів щодня.

В основному люди звертаються з серцево-судинними проблемами. Потрібна й психологічна підтримка
Віра, директорка центру первинної медико-санітарної допомоги

Обстріли Бериславського району зменшились у жовтні 2022 року, як тільки ЗСУ відтіснили російські війська подалі. Це дало можливість почати ремонтувати лікарню.

«Зараз вона відновлена на 80%. У липні, серпні й вересні у нас працював один лікар і одна медсестра. Зараз усі лікарі й медсестри повернулися до роботи. У кожного – по 10-15 відвідувань на день. В основному люди звертаються з серцево-судинними проблемами. Потрібна й психологічна підтримка», – говорить керівниця медзакладу.

За словами директорки, нині заклад забезпечений ліками та обладнанням, зокрема завдяки Червоному Хресту. Єдине – є необхідність у створенні власної лабораторії, потрібні устаткування й реактиви.

Ситуація в селищі

Місцевий ринок знищений, десятки приватних будинків стоять пошкоджені після обстрілів. У селище не раз прилітали й заборонені касетні боєприпаси. Тоді був поранений 15-річний хлопець. Влучали росіяни й по цвинтарю – там і досі видно понівечені надгробки й пам’ятники. І хоч українські війська відтіснили окупантів далі, у селищі неспокійно.

Розбитий будинок
Розбитий будинок

«Ринок обстріляли 13 червня. Згоріло все вщент, один магазин лишився. Біди наробили дуже-дуже багато, також попало і на автовокзал, і на магазини. Вибухи чути досі – кожен день і кожну ніч. Обстрілюють села неподалік», – розповіла місцева жителька Інна.

Дах закрили плівкою
Дах закрили плівкою

Багато мешканців виїхали ще навесні та влітку. І все ж зараз люди потроху повертаються, а інфраструктура відновлюється. Нещодавно в одному з сіл громади поновили електропостачання. Його там не було 11 місяців.

  • Зображення 16x9

    Юлія Рацибарська

    Журналістка-фрілансерка. Працюю кореспонденткою Радіо Свобода в Дніпрі з 2006 року. Народилась на Дніпропетровщині. Закінчила факультет систем і засобів масової комунікації Дніпровського національного університету – магістр журналістики. Писала для місцевих та загальноукраїнських газет і журналів, працювала новинкаркою та дикторкою на радіо, кореспонденткою та редакторкою сайту в інформагенції. Пишу, фотографую, надихаюсь історіями людей.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG