(Спеціально для проєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії»)
Події попереднього року наочно продемонстрували вразливість Криму перед атаками з нижнього Дніпра. І після того, як господар замку на Хортиці Дмитро Вишневецький перейшов на службу до московського царя, загроза зросла донезмоги. Тому хану Девлету Гераю не залишалося нічого іншого, як самому захопити ворожий плацдарм.
Геополітичне становище ханства поступово погіршувалося. Перехід князя Дмитра Вишневецького на службу Московії давав той зручний плацдарм для нападу безпосередньо на Крим із Дніпра, минаючи безводні степи. Крім того, обмежувалася і військова активність хана. Як писав князь Івану IV про свій замок на Хортиці, «доки в тому місті люди будуть царським ім'ям – кримцям на війну ходити нікуди не можна». Взимку 1556/1557 року на місці впадіння річки Псел у Дніпро московити звели Псельське місто, де можна було зосереджувати війська перед відправкою на південь. Астрахань була остаточно підкорена ще у вересні 1556 року, а війна зі шведами була виграна і в березні 1557 року завершилася підписанням перемир'я, тож у царя виявилися розв'язані руки.
Понад те, у січні-лютому 1557 року московське посольство вирушило до Великої Ногайської орди для підписання договору з беєм Ісмаїлом. Посли мали оголосити, що у «государя нашого дорогу знайдено до Криму Дніпром, і та дорога добре добра. Можливо нею нашому государеві всяку свою справу над Кримом робити, як хоче». У травні ногайці принесли шерть (договір-присягу), за якою зобов'язалися зберігати вірність «Білому цареві» та воювати з Кримом.
Нарешті, звістка про морову пошесть на півострові минулого літа, а також надзвичайно холодну зиму, що викликала падіж худоби та голод, призвели до зростання мілітаристських настроїв у Москві. Князь Андрій Курбський писав, що настав час «бусурманам християнському цареві мститися за багаторічну кров християнську, безупинно пролиту від них». За його словами, деякі радники прямо закликали Івана IV організувати великий похід на Крим із самим царем на чолі, «щоб визволити полонених безліч… визволити окованих з тягаря неволі».
Усі ці небезпеки чудово усвідомлював Девлет Герай і тому вирішив діяти на випередження. У січні 1557 року, як тільки замерз Дніпро і з'явилася можливість перейти річку по льоду, хан зі своїм сином та кримським військом напав на замок Вишневецького на Хортиці. Облога тривала 24 дні, але хоча більшість козаків традиційно зимували «на волості», а не «за порогами», взяти фортецю хану не вдалося – можливо, у нього не було важкої артилерії. Зазнавши значних втрат, кримці відступили.
Вишневецький повідомив великого князя литовського та польського короля Сигізмунда II про напад і попросив «посилити його замок людьми та стрільбою». Однак той не наважився явно підтримувати авантюру мінливого у своїх поглядах князя, і у відповідь висловив лише похвалу за «мужню оборону», пообіцяв надіслати платню, але паралельно рекомендував не загострювати відносини з Кримом та не дозволяти козацьких походів на турецькі володіння.
Але повторне зіткнення було лише питанням часу. 2 липня 1557 року до Москви прискакав гонець від Вишневецького, який повідомив, що хан вийшов із Криму «з багатьма людьми». Шість воєвод, які ще навесні вирушили в степ зі своїми полками, були терміново відкликані до Оки, де збиралися головні сили, і сам Іван IV готувався виступити у похід проти Девлета Герая.
Але хан не ризикнув йти на володіння царя, маючи в тилу фортецю князя. Натомість він зі своїм військом, турецькими загонами на човнах і підкріпленням із Валахії оточив дніпровські плавні. Кілька місяців тривала блокада, на Хортиці закінчилася провізія, і козаки почали потроху розбігатися. Продовження опору в таких умовах було подібним до самогубства, і одного осіннього дня Вишневецький залишив Хортицю й відступив до Черкас. Але й цього разу литовська влада ніяк не допомогла його боротьбі з Кримом, тож князь особисто вирушив до Московії. Замок його був вщент зруйнований кримцями.
Девлет Герай, навпаки, почував себе переможцем – він не лише не допустив ворожого вторгнення в рідний край, а й ліквідував небезпечний плацдарм біля своїх кордонів
У листопаді 1557 року Вишневецький «цілував хрест» Івану IV, за що був пожалуваний у вотчину містом Бєльовим з волостю та багатьма іншими селами, подарунками та величезною сумою в 10 тисяч рублів. У Москві князь продовжував розвивати ідею про союз із Литвою проти Криму і всюди знаходив вдячних слухачів. Проте великого походу проти півострова так і не сталося – холод і голод того року завдали Московії значних збитків, тож мобілізацію довелося відкласти. Та й серед ногайців знову почалися чвари, тож надії на їхню допомогу не було. Зрештою, запобігання ханському нападу на країну Кремлю виявилося цілком достатньо.
Девлет Герай, навпаки, почував себе переможцем – він не лише не допустив ворожого вторгнення в рідний край, а й ліквідував небезпечний плацдарм біля своїх кордонів. Понад те, у січні 1558 року 20-тисячне кримське військо під проводом калги Мехмеда спустошило Брацлавщину, Волинь і Поділля та взяло безліч ясиру – мабуть, хан не повірив у непричетність литовської влади до дій Вишневецького.
Нова війна стала неминучою
До Москви ж у цей час повернувся з Криму посланець, який привіз від Девлета Герая вимогу виплатити поминки в тому розмірі, в якому їх отримував Мехмед Герай після тріумфального походу 1521 року. Там, зрозуміло, відмовилися, і нова війна стала неминучою.
Ще до цього, 2 січня 1558 року, Іван IV відправив на Хортицю Вишневецького із 5-титисячним московським загоном (одним із воєвод у ньому був Матвій Ржевський – організатор походу 1556 року). Князь мав зібрати судна та припаси на Пселі, а потім спуститися Дніпром «і берегти свою справу над кримським царем». Одночасно було відправлено додому посла кабардинського князя Темрюка Ідаровича з пропозицією його господарю приєднатися до Вишневецького. Аналогічне послання вирушило до ногайського бея Ісмаїла. Усі їхні сили мали з'єднатися в Іслам-Кермені та вести війну проти Криму. У березні Іван відправив Ісмаїлу ще одну грамоту з нагадуванням, що їм належить «про всякого недруга заодно бути», і вимогою «дітей своїх і племінників, і рать свою» послати на кримського хана. Сам цар 26 березня розгорнув п'ять полків на Оці.
Десь у цей же час донські козаки здійснили вдалий напад на турецькі застави в гирлі Дону, тож у квітні османський уряд надіслав три галери для посилення Азова.
Але планам Івана IV не судилося збутися. Сигізмунд II, незважаючи на січневий похід, вчасно сповістив Девлета Герая, що «Вишневецький за допомогою князя великого Московського з чималим військом витягнув на поле», і хан сховався за Перекопом. Наприкінці березня чи на початку квітня Вишневецький, рухаючись суходолом, наблизився до Перекопського валу на шість верст, розгромив кримську варту, провів там ніч і, не маючи облогового інструменту, відійшов до Таванської переправи нижче за Іслам-Кермен. Там він чекав ще три дні та повернувся до Хортиці. Туди якраз прибув Ржевський, який дочекався льодоходу на Дніпрі та на судах привіз провіант і порох для подальшої кампанії.
Вишневецький розташував свій обоз на Монастирському острові вище порогів, щоб виключити раптовий напад кримців, а потім відпустив додому частину військ, які зазнали втрат під час зимового походу. Залишивши «небагатьох людей, дітей боярських та козаків і стрільців», князь вирушив «літувати» в Іслам-Кермені – чекати на союзників і планувати рейди на кримські улуси за Перекоп і під Гьозлев.
12 червня 1558 року до Москви повернулися відпущені Вишневецьким воїни, а з ними – перебіжчик із Криму. Він розповів, що в середині травня «кримський цар з усіма людьми готовий у Перекопі, а до турського царя просити людей послав. І як турський цар людей йому надішле на допомогу, тоді кримський цар хоче йти на государеві украйни».
У відповідь Іван IV відправив на Дніпро нагороду золотими монетами для воєвод, і водночас наказав Вишневецькому повернутися до Москви, залишивши частину сил на Ржевського. Найімовірніше, це було пов'язано з новим раундом московсько-литовських переговорів про антикримський союз. Дізнавшись про січневий напад калги, цар доручив своїм послам у Литві оголосити, що шкодує про пролиття християнської крові, вишукує можливості «порятунок учинити від насильства татарського», послав Вишневецького на Крим і хоче в союзі «християнство від басурманських рук звідусіль обороняти», не зазіхаючи на литовські землі. Так у Москві передбачали остаточно розладнати кримсько-литовський союз 1552 року.
Безліч вищих литовських сановників схвально зустріли ці слова, проте інші висловлювали обґрунтований скепсис. З одного боку, двом державам буде нескладно перемогти хана і навіть вигнати його геть із Криму, але якщо за нього заступиться Османська імперія, то весь тягар боротьби впаде на польсько-литовську сторону, і невідомо, чи прийде Московія на допомогу. З іншого боку, незважаючи на всі запевнення московських послів, у Литві всерйоз побоювалися втратити нижню Наддніпрянщину внаслідок діяльності Вишневецького. До Києва вже було вирішено відправити литовське військо проти можливих інтриг князя – і тоді цар вирішив відкликати його до столиці.
Без досвідченого та енергійного Вишневецького московіти змогли лише утримувати Іслам-Кермен, не здійснюючи наступальних дій проти Криму. Розвіялися надії і на прихід союзників. Черкеський князь так і не вирушив до Дніпра, а на Ісмаїла чекала чергова «зам'ятня» – мало того, що йому не вдалося домогтися покірності від усіх мурз, так ще двоє його власних синів з улусами відкочували до Криму та взяли участь у поході на Литву. Але найголовніше – ще 17 січня 1558 року Московія вступила у сумно відому Лівонську війну, і в міру її затягування увага царя до південних справ слабшала.
Про наступ на Московію не могло бути й мови
Вітм, і Девлет Герай втратив стратегічну ініціативу і був змушений все літо та осінь залишатися під захистом укріплень на Перекопі. Більше того, ворожий плацдарм тепер розташовувався не на Хортиці, а в Іслам-Кермені – ще ближче до Криму. У цих умовах про наступ на Московію не могло бути й мови. Лише окремі загони на свій страх і ризик виходили у Дике Поле, але й вони часто зазнавали невдачі.
Лише наприкінці листопада, почувши, що Іван IV особисто бере участь у Лівонській війні, Девлет Герай відправив калгу Мехмеда з кримсько-ногайським військом у похід. Але підійшовши до кордону на два переходи, калга дізнався, що цар залишився у столиці, вздовж Оки стоїть московська рать, а загони Вишневецького – ще ближче. Мехмед так і не наважився напасти й повернувся додому, втративши від холоду та голоду кілька тисяч людей. Послані навздогін за ним три полки кримське військо не наздогнали, натомість, скориставшись відсутністю калги, на придніпровські улуси напали два українські отамани, захопивши 15 тисяч коней.
Також наприкінці року до Москви прибуло литовське посольство – домовлятися про союз проти Криму. Здавалося, дні ханства остаточно злічені.
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
