10 років роботи, щонайменше п’ять ґрунтовних видозмін, тисячі правок та чимало критики. Усе це – про про один закон: закон «Про медіа».
13 грудня 2022 року Верховна Рада ухвалила його в цілому, і вже невдовзі документ набуде чинності, а його норми почнуть застосовувати на практиці.
Для чого потрібний цей закон? Чому робота над ним тривала так довго? Та чи виправданою є критика цього документу?
Жодного голосу проти і майже одноголосне «за». Такими стали результати голосування за один із найбільш обговорюваних та складних законопроєктів в історії українського парламенту – закону «Про медіа».
«Певні вислови критичні у залі лунали, але тим не менш голосували усі. Думаю, що просто суто технічно не вийшло конституційної більшості (бо засідання було напружене: хтось виходив, хтось заходив). Але все одно була підтримка усіх фракцій і груп. Це важливо, щоб закон не просто був ухвалений, а і щоб мав вагому легітимність», – ось так результати голосування підсумував «слуга народу» Микита Потураєв.
Саме його комітет – з питань гуманітарної та інформаційної політики – готував законопроєкт до розгляду у сесійній залі. І, як зізнаються Потураєв та інші члени комітету, ця робота була непростою.
«У нас було дуже багато зауважень після першого читання, і ми близько двох місяців працювали над тим, аби зробити його кращим. Тому що для нас було однаковим як питання європейської інтеграції, так і того, щоб у цьому законопроєкті не було якихось обмежувальних (наприклад, щодо політики національної ідентичності)», – розповів Радіо Свобода член комітету з питань інформаційної політики, представник фракції «Європейська солідарність» Володимир В’ятрович.
Критики законопроєкту і справді було багато. Лише за останні кілька місяців його називали і «загрозою тоталітаризму у медійній сфері», і «серйозною загрозою свободі преси», і законом, який «змусить журналістів боятися певних тем через загрозу санкцій».
Утім, ті, хто працював над документом, запевняють: до другого читання вдалося усунути більшість спірних моментів або ж знайти певний компроміс щодо пунктів, які викликали найбільше запитань.
«Нам вдалося після тривалих дискусій добитися того, що ті норми, які були ухвалені у першому читанні і фактично скасовували перелік осіб, що становлять загрозу національній безпеці, чи які скорочували україномовні квоти, переглянули. Що стосується регулювання онлайн-медіа, то тут ми пішли на компроміс і домовились, що заборона онлайн-медіа без рішення суду може бути лише два тижні, а не на місяць, як пропонувалось раніше», – розповів Радіо Свобода член комітету з питань інформаційної політики, представник фракції «Європейська солідарність» Володимир В’ятрович.
Водночас були і положення, які розробники законопроєкту не хотіли прибирати чи переписувати.
«Ми впроваджуємо дуже багато обмежень стосовно російського контенту і постколоніальних наративів. І для європейців це було дивним, бо вони за свободу слова у якомога ширшому сенсі. Ми теж за свободу слова (інакше б у нас не було революцій за ці роки), але ми не можемо з іншого боку дозволити Росії завдяки нашому недопрацьованому законодавству нас вбивати», – наголосив у коментарі Радіо Свобода один із розробників законопроєкту, експерт з медіаправа Ігор Розкладай.
Загалом над законопроєктом «Про медіа» працювали 10 років, і за цей час документ щонайменше п’ять разів ґрунтовно видозмінювали, кажуть його автори.
До обговорення та розробки нормативної бази були залучені не лише народні депутати, а й представники медіабізнесу, Нацради з питань телебачення та радіомовлення, громадського сектору, а також європейські партнери України.
«Для нас цей законопроєкт був дуже великим викликом, тому що було дуже багато дуже різних інтересів (часто – несумісних). І ми намагались знайти компроміс. Не знаю, чи все вдалось і чи не доведеться правити цей закон через рік. Але якщо навіть доведеться, то це – нормальна історія, адже це – велика реформа», – розповів Радіо Свобода один із розробників законопроєкту, експерт з медіаправа Ігор Розкладай.
За його словами, після такої тривалої розробки та обговорення документ врешті-решт вдалося ухвалити завдяки трьом факторам:
- зобов’язанням України перед ЄС у рамках євроінтеграції;
- російській агресії, яка «показала абсолютну непристосованість українського медіазаконодавства до умов війни»;
- технологічному стрибку людства, який «значно зістарив уже наявні норми в українських законах про медіа».
«Необхідність цих змін – не якась «хотєлка» якоїсь конкретно політичної сили. Це те, що треба було зробити не вчора, а позапозавчора. І те, що зараз проголосували усі політичні фракції, – для мене дуже хороший показник того, що нарешті до усіх це дійшло», – пояснює один із творців законопроєкту та експерт з медіаправа Ігор Розкладай.
Автори документу наголошують: закон «Про медіа» – насамперед про взаємовідносини держави (в особі незалежного регулятора) і гравців медіаринку. Зокрема, кажуть, він:
- підлаштовує українське медіазаконодавство під європейський, а не пострадянський досвід (як було раніше);
- спрощує для медіагравців вихід на медіаринок, залишаючи ліцензування лише для невеликої категорії ЗМІ;
- впорядковує правила гри на медіаринку (коли до медіа застосовуються не санкції, а попереджувальні приписи);
- регламентує повноваження незалежного медіарегулятора в умовах військового стану, коли є необхідність захищати медіапростір від інформаційної зброї.
Очікується, що ухвалений Радою закон «Про медіа» має запрацювати через три місяці після підписання та офіційної публікації.
«Ми живемо в Україні, тому бути впевненим, що воно спрацює так, як передбачено в законі, дуже важко. Можливо, практика його застосування буде додатковим аргументом, що потрібно буде допрацювати якісь його окремі положення. Але загалом як рамковий закон, який має регулювати медіасферу в Україні, він справді був необхідний», – говорить член комітету з питань інформаційної політики, представник фракції «Європейська солідарність» Володимир В'ятрович.
Наразі ж керівництво Верховної Ради наголошує, що ухвалення закону про медіа стало фактично фінальною крапкою, необхідною для початку переговорів щодо вступу України до Європейського союзу.