СІМФЕРОПОЛЬ – Військово-слідчі органи в анексованому Криму ухвалили заяву про викрадення та застосування тортур до жителя Мелітополя Ярослава Жука, якого звинувачують російські силовики у «вчиненні акту міжнародного тероризму». Про це проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії розповів адвокат Олексій Ладін. У чому звинувачують українця, читайте в цьому матеріалі.
«Били струмом і палили вогнем»
Житель Мелітополя Ярослав Жук зник 17 червня. Майже через місяць призначений Росією «член головради» окупаційної «адміністрації Запорізької області» Володимир Рогов опублікував відео із «зізнанням» Ярослава Жука: нібито він готував замах на «директора департаменту освіти Мелітополя» Олену Шапурову.
«Відео змонтоване з численними склейками, Жук часто запинається, говорить монотонно», – писали журналісти видання «Ґрати», які звернули увагу на оприлюднення цього відео.
Надалі на сайті підконтрольного Росії Верховного суду Криму з’явилася інформація про те, що рішення суду першої інстанції залишили без змін. Йшлося про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Крім того, там повідомили, що Ярослава Жука підозрюють у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст.361 КК РФ (акт міжнародного тероризму).
На початку листопада стали відомі подробиці того, що сталося з українцем і як наслідок нібито отримало доказ про його причетність до злочину. За словами Ярослава Жука, його витяг із машини чоловік у цивільному, погрожуючи пістолетом. Потім побив його і привіз до якогось підвалу. Там упродовж тижня Жука жорстоко катували.
Приблизно кожні пів години приходили невідомі й катували мене: били струмомЯрослав Жук
«Приблизно кожні пів години приходили невідомі й катували мене: били струмом, прикладаючи дроти до ніг, рук, геніталій, мочок вух і сосків. Били тупим предметом по всьому тілу. Підпалювали газовим пальником ступні ніг, при цьому морально знущалися з мене», – повідомив Ярослав Жук у своїй письмовій заяві про тортури.
Інформацію про викрадення і тортури Ярослава Жука також оприлюднила в листопаді Кримська правозахисна група.
Три варіанти зізнань
Ярослав Жук розповідає: після того, як він дав згоду підписати будь-які документи, його змусили підписати якісь папери. Надалі свідчення він підписував ще щонайменше двічі. За словами Ярослава Жука, це були три різні версії його свідчень. Також він припускає, що в цей період він підписав протоколи обшуку в його будинку та огляд його автомобіля, які були проведені без нього.
Одного дня йому принесли чужий ноутбук і змусили залишити на клавіатурі та самому пристрої свої відбитки пальців. Що було на цьому ноутбуці, викрадений мелітополець не уявляє. Після того, як він виконав цю вимогу, один із силовиків «пожартував», що коли той відсидить, то зможе забрати з собою цей ноутбук. Крім гаджета, залишати свої «пальці» Жуку довелося і на великій кількості інших предметів та речовин.
Коли сліди побоїв на обличчі загоїлися і стали майже непомітні, його змусили вивчити текст зізнань та озвучити під відеозапис, розповідає він. Майже через два місяці після викрадення, коли всі докази були отримані, Ярослава Жука перевезли до Криму, де офіційно затримали й обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Версія ФСБ Росії
Як стало відомо кореспонденту Крим.Реалії, серед висунутих Ярославу Жуку звинувачень немає прямої вказівки на замах проти «директора департаменту освіти Мелітополя» Олени Шапурової. Слідство стверджує, що він, маючи негативне ставлення до «спеціальної військової операції» (так у Росії називають повномасштабне військове вторгнення в Україну – ред.), нібито «ухвалив рішення про вчинення терористичного акту» проти представників «військово-цивільної адміністрації» Мелітополя та громадян Росії, «які сприяють становленню миру і правопорядку».
Як випливає з версії російського слідства, мотивом злочину є «порушення мирного співіснування держав і народів». А засобом реалізації – саморобний вибуховий пристрій, який нібито з’явився у Жука за невстановлених обставин, з метою конспірації закамуфльований під цеглу. Після вибуху, як стверджують кримські силовики, Ярослав Жук мав намір в одній із соціальних мереж звернутися до громадян України з вимогою відмовитися від набуття громадянства Росії, підтримки російських військовослужбовців та сприяння «військово-цивільній адміністрації» окупованої російськими військами частини Запорізької області.
17 червня, згідно з твердженнями російського слідства, Ярослав Жук нібито встановив вибуховий пристрій біля будівлі «військово-цивільної адміністрації» (біля промислово-економічного коледжу, в якому окупаційні війська розмістили «департамент освіти»). Потім він нібито здійснив підрив у той момент, коли звідти виходили представники цієї установи, яких «з метою забезпечення особистої безпеки» супроводжували російські солдати. Після цього Ярослав Жук нібито спробував втекти на своїй машині марки ВАЗ-2101, але його затримали. Надалі, за версією російського слідства, «в машині був знайдений ще один вибуховий пристрій».
Що кажуть очевидці
У мелітопольських пабліках справді повідомляли про вибух 17 червня біля промислово-економічного коледжу. Ось що писала одна з місцевих жительок у телеграм-каналі «Риа-Мелитополь»: «Вибухова хвиля припала на ноги. Але уламків не було і все обійшлося. Всі, хто ловив вайфай, розбіглися, хто куди. А вже в районі зупинки «Дитячий садок» ці упирі заблокували проїзд усім машинам. А «копійку», неподалік якої стався вибух, зупинили. Усіх вивели з машини, поставили навколішки».
Автор повідомлення додає, що пізніше, «вночі та наступного дня окупанти лютували: проводили обшуки по домівках і брали в полон усіх підряд, навіть пастора церкви Валентина Журавльова (власника ветклініки «Айболіт»), який із Біблією в руках проводив молебень на площі Перемоги».
18 червня український «Центр журналістських розслідувань» повідомив, що в окупованому Мелітополі російські силовики викрали двох українських волонтерів – Ярослава Жука та Іллю Єніна. Сестра Жука повідомила ЗМІ, що до його будинку «увірвалися озброєні люди, стріляли в повітря, налякали маленьку дитину».
У серпні стало відомо, що Жука тримають у сімферопольському СІЗО, його звинувачують в «акті міжнародного тероризму».
У жовтні голова Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик заявила, що в анексований Крим вперше за останні кілька років повернулася масова практика насильницьких зникнень громадян.
У серпні правозахисники попереджали, що кількість насильницьких зникнень в анексованому Криму та на окупованих територіях України може значно зрости.
Окупація та анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся не визнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу.
Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції.
Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості».
Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
