9 листопада в Дніпрі попрощалися із загиблим у боях за Донбас 50-річним Андрієм Жидковим – громадським діячем, підприємцем, науковцем, викладачем університету. Позивний «Препод» пішов на фронт добровольцем. Загинув на рідному Донбасі, коли позиції українських військових накрили вогнем російські «Гради».
Андрія Жидкова знали й поважали на малій батьківщині. Він – з Луганська. Спершу навчався, а потім викладав у Східноукраїнському національному університеті імені Даля на факультеті інженерії. Захистив кандидатську, у різні роки керував кафедрою електричної інженерії, був проректором вишу, мав запатентовані винаходи, зокрема розробив рятівні бирки для людей, які мають проблеми з комунікацією.
Любив техніку і нестандартні речі
2014-го року, з початком війни, коли виш став переселенцем і осів у Сєвєродонецьку, Андрій переїхав до цього міста. Займався також громадською та волонтерською діяльністю.
Сєвєродончанин Сергій П’ятниця розказує: працювали разом у громадському секторі. Познайомились, каже, тоді коли Андрій Жидков на одному із заходів презентував систему будинкового опалення на сонячній енергії, яка була і в нього вдома.
«Мені завжди подобалося те, що в нього був нестандартний підхід. Коли ми щось обговорювали, все було якось стандартно, тільки Андрій втручається – все йде інакше. Він був винахідником, кандидатом технічних наук… І в нього найпершого в Сєвєродонецьку з’явився електричний самокат. Він любив техніку, любив нестандартні речі... Пам’ятаю, що одного разу ми були у відрядженні в Дніпрі. Вийшло так, що ми мешкали в одному готельному номері. Андрій повертався дуже пізно, бо тут він виконував купу доручень своїх друзів. Хоча міг би відпочивати…», – говорить Сергій П’ятниця.
Навчив носити вишиванку
У Сєвєродонецьку Андрій Жидков також долучався до допомоги армії. У волонтерській майстерні разом з товаришами лагодили військову техніку, робили станини на кулемети, виготовляли «буржуйки» для фронту, згадує його друг Олександр Моїсеєнко.
Саме він навчив мене носити вишиванку. Як мундир. Мундир справжнього українцяОлександр Моїсеєнко
«У нас була, як я жартую, «компанія друзів і кумів». Я, мої два куми – і до нас прийшли Андрій Жидков і Сергій Колісніченко. Познайомилися, робили багато чого для фронту. Андрій також активно займався створенням пандусів, велопарковок у місті. Він показував, як це – бути людиною, бути українцем. Саме він навчив мене носити вишиванку. Як мундир. Мундир справжнього українця. Це було непросто, адже до 2014-го року я сам був досить «ватним», – розказав товариш.
Андрій вмів, як ніхто, згладжувати конфлікти, продовжує Олександр Моїсеєнко.
«Андрій так казав: «Дівчатка, не сваріться!». Хоча «дівчаток» там не було, самі чоловіки. І таким же добрим організатором, думаю, він був й у своєму військовому підрозділі, на фронті. Він постійно вчився сам і вчив інших. Незадовго до загибелі – став офіцером», – розказав Олександр Моїсеєнко.
Вчитель і батько
До лав війська Андрій Жидков пішов добровольцем, хоча міг цього не робити, мав відповідні обмеження щодо здоров’я. В одному з батальйонів «Препод» займався аеророзвідкою.
Там його згадують як хорошого наставника і майже – батька.
«Чудова людина, талановита. Завжди з ним знайдеш спільну мову. Науковець, добре знав електроніку. І нас навчав. Викладач – все життя викладав, тому йому було легко нас навчати», – розповів боєць на позивний Охотник.
«Про нас, молодих, він турбувався, наче рідний батько. Щоранку приходив і будив нас, як власних дітей. Кожного. Щоб ми йшли, виконували завдання. Турботливий. Ми прийдемо – він приготує щось, нагодує нас», – сказав боєць Кум.
«Андрій був частиною Сєвєродонецька, бо місто – то не будинки, а люди»
Сєвєродонецька журналістка Катерина Горячко, яка дружила з Андрієм Жидковим, каже: він був частиною міста Сєвєродонецька.
Є такі люди, які заповнюють простір навколо себе. Андрій був саме такимКатерина Горячко
Вона згадує його як доброго друга, завжди готового прийти на допомогу. Попри вдавану стриманість – був дуже чуттєвим і відкритим. А ще – обожнював котиків. Дуже піклувався про свою кицьку Масю, говорить вона.
«Є такі люди, які заповнюють простір навколо себе. Андрій був саме таким. Він випромінював впевненість, мужність та легку нотку сарказму, а іноді й не легку. Він був принциповим. Друзі, колеги, рідні знають дуже добре, як важливо було Андрійкові, щоб все працювало, як годинник. Він прагнув досконалості. Андрій був дослідником, винахідником, розробником. Якщо він оглядав нові пандуси – то все мало бути точним до останнього сантиметра, якщо він творив черговий авторський напій – він доводив його до бездоганності… Для мене Андрій був частиною Сєвєродонецька, бо місто – то не будинки, а люди… Він стільки зробив для його розвитку і міг би ще зробити…», – сказала Катерина.
Прощання з Андрієм Жидковим у Дніпрі відбулося в будинку культури «Металург», у ньому взяли участь десятки людей – його знайомі, друзі, бойові побратими, представники сєвєродонецької громади. Священники ПЦУ відслужили панахиду.
Проводжаючи бійця в останню путь, присутні стали навколішки.
