Будинки зруйновані вщент, немає жодних комунікацій – це, зауважують місцеві, наслідки російської присутності на Херсонщині. Люди одних із найбільш зруйнованих сіл Ольгине та Князівка розповідають, як пережили окупацію і що по собі лишили російські війська.
Контрнаступ ЗСУ на Херсонському напрямку, який українська армія реалізувала восени 2022 року, був би не неможливий без звільнення сіл Потьомкіне, Князівка та Ольгине. Закріпившись на цих позиціях, райцентр Високопілля опинилося в так званій «підкові» і на початку вересня російські війська вивели свої війська з цього населеного пункту буквально за ніч. А вже трохи менше ніж за місяць після цього Збройним силам України вдалось обвалити російську лінію оборони і просунутись на 30 кілометрів з півночі на південь області.
Через те, що російська армія міцно трималась за сформовану лінію фронту, поблизу Високопілля навколишні села практично знищені повністю. Журналістам проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії вдалось побувати в Ольгиному та Князівці якраз перед контрнаступом ЗСУ. В ці населені пункти тоді ще діставала російська артилерія.
У селі Князівка ми познайомились із подружжям Маслових, коли чоловік з дружиною розбирали завали. До повномасштабного вторгнення у родини був гарний будинок, сім’я займалась обробітком землі, тримала господарство. Тепер їхня садиба з усім майном перетворилась на згарище.
«Я завжди говорив, що якщо дах знесуть, то все дурниця, головне, щоб хата не згоріла. Якщо будинок не згорить, то його ще можна відновити. А коли в нас все згоріло, а стіни розвалились – його треба просто вигорнути бульдозером і все будувати з нуля», – розповів у розмові з журналістом Крим.Реалії Ігор Маслов, житель Князівки.
Родина Маслових пережила окупацію. Російські військові виселили сім’ю з дому, і їм довелося жити по сусідству. У будинку Маслових російські військові облаштували пункт зв’язку. ЗСУ вирахували точку та ліквідували її.
«Оце ж вони звідкись акумулятор притягнули, під’єднували до нього радіостанцію. Наші хлопці як ударили, то якраз у цей акумулятор і попали. Все розлетілося, ще й рація десь тут валялась. Тут же ж і «бурята» засмажило. Калюжа крові була величезна. Росіяни його зачепили і потягнули через город, а я із сусіднього двору за цим усім спостерігав, як вони втікали звідси. Реально, як вони втікали, я бачив», – каже чоловік.
На момент нашого візиту в Князівці ніхто постійно не проживав – люди приїжджали лише ремонтувати будинки чи розбирати завали. Електрика, газопостачання у селі відсутні.
Ще в одному з дворів ми познайомились із місцевим жителем Костянтином Трушком. Він на кілька днів приїхав до садиби, щоб захисти стріху від дощу. Після влучання міни пів даху залишилося без шиферу, частина стелі впала – чоловік намагався хоч якось полагодити і накрити будівлю, аби вберегти її від дощу.
Нашу увагу привернула його кепка із написом «Янукович (експрезидент України, який втік до Росії – ред.) – наш президент 2010». Нічого суперечливого у цьому чоловік не вбачає. Каже, що йому байдуже, що носити, аби зручно було.
«Ну тут ще ж, бачите, ще Крим є. Ту є Крим? Є! Ну а чого тоді? Це так просто одягнув», – сміючись, пояснив Костянтин Трушко.
Чоловік нарікає, що багато років тяжко працював, щоб облаштувати будинок. Але російське вторгнення зруйнувало всі його зусилля та працю.
«Двічі їздив до Польщі на заробітки. Тяжко працював, гроші заробляв. Хату утеплили, ремонт зробили, воду провів, санвузол облаштували, душова кабіна є, пральна машина автомат – готувалися до старості», – зазначив Костянтин Трушко.
До сусіднього села Ольгине через безперервні обстріли наша знімальна група змогла потрапити лише з третього разу – коли небо затягло хмарами, моросив дощ і російській артилерії було складно проводити аеророзвідку і коригувати вогонь. Бої за Ольгине були дуже тяжкими, адже його звільнення відкрило ЗСУ шлях до оточення Високопілля. Російські військові це розуміли, і саме тому відступили з Високопілля.
Військовий супровід по селу нам забезпечував боєць 96-го батальйону з позивним «Ялта». Ми з ним вже раніше зустрічались. Познайомились, коли в серпні 2022 року готували матеріал про звільнення села Іванівка.
«Ялта» каже, що в селі не залишилося жодної вцілілої будівлі, артилерійські дуелі перетворили цей населений пункт на суцільні руїни. Один з прикладів, на що перетворилось село – це будинок бірюзового кольору з чотирикутними зірками на воротах. Тут, каже, був розміщений російський командний пункт. Лише цю точку російські військові обороняли два дні.
«Тут два хороші, глибокі підвали, де вони переховувались від артобстрілів. А їхні вогневі позиції були в глибині двору. Вони пробили в стінах діри і використовували їх як бійниці. Російських військових, які тут опинились в оточенні, на наступний день на БМДхах ще й намагались звільнити їхні співслужбовці. Але вони нарвалися не на тих хлопців, наші колеги їм дали такого прочухана, що вони лише забрали своїх убитих», – розповів Крим.Реалії боєць «Ялта».
На момент нашого візиту в Ольгиному проживало шестеро місцевих жителів. Нам вдалося познайомитись із двома з них – Мариною Серединовою та Наталею Трентинець.
Марина та Наталя кажуть, що раніше були подругами – тепер як сестри. Їхні власні будинки розбиті повністю. Живуть у сусідніх, які хоч і трохи краще вціліли, але сюди теж прилітають російські міни.
«Ось снаряд влучив у веранду літньої кухні. Я саме там сиділа і читала на кріслі, як тільки чую – ба-бах. Я залетіла аж під газову плиту. Розплющила очі – все темно, нічого не бачу, скрізь уламки. Хотіла лише вийти на вулицю, як знову летить снаряд, тільки вже на будинок, я знову туди залетіла. Вікна всі посипалися, не могла збагнути, що й до чого», – розповіла нам Наталя Трентинець, як пережила один з останніх обстрілів.
Садибу, в якій зараз живуть подруги, важко назвати нормальною. Даху немає, у стелі стирчить хвостовик від міни, а на городі – нерозірвані снаряди. Жодних комунікацій в селі вже немає. Зв’язок із зовнішнім світом жінки тримають через радіо, яке ледве ловить сигнал, але кажуть: головне, що воно працює на батарейках.
Будні жінок проходять по догляду за господарством, напувають худобу, що вижила.
«Корів усіх повідпускали. Вони приходять сюди попити води, часто поранені. А в селі дуже багато їх вже вбитих. Вони приходять сюди, і ми їх по черзі пускаємо, одночасно по чотири корови пускаємо. А потім знову відпускаємо їх на волю. Вони щовечора сюди приходять», – розповіла Наталя Трентинець.
Недовго нам вдалося поспілкуватися, як Ольгине знову почали накривати російські міни. Їм передував проліт дрона, який ми почули у небі. Після першого «приходу» жінки люб’язно запросили нас сховатись у їхньому підвалі.
Вже у підвалі Марина нам розповіла історію, як вперше побачила українських військових після визволення села. Серед них був і той самий «Ялта», про якого ми згадували раніше.
«Я їхала вправлятися, воду накачувать, і йде мені назустріч солдат. Я зупинилась, і солдат заговорив до мене українською мовою, і я зрозуміла, що це наші зайшли, наші українські солдати. Ми, звісно, обіймалися й цілувалися на радощах», – витираючи сльози, згадувала Марина Серединова.
«Добрий день, хлопці – сказала жінка. І в очах у неї було таке запитання: «А ви – хто? Ви – українці чи росіяни?». Я їй сказав, що ми – українці, а вона каже: «Правда?» – Кажу їй: «Дійсно, так». І вона заплакала, обійняла мене. І каже: в оцьому домі був їхній штаб», – переповідає нам цю історію зі свого боку боєць «Ялта».
Марина розповідає, що російські солдати робили в селі все, що хотіли. Грабували будинки, відбирали майно і забирали худобу.
«Вони заходили в двір, що хотіли, забирали, продукти забирали, поросят стріляли і забирали. Стріляли із автоматів у поросят і телят. У мене було 50 поросят, 9 телят і 6 корів, це моїх особисто. А вони приїжджали і забирали їх, коли хотіли. А останнім часом вони лише «ляшки» обрізали, а все інше викидали. Я ж їм кажу: «Хлопці, це ж мої домашні, я ж за ними доглядаю». – А вони відповідають: «Хіба на них написано, що вони ваші?» – що хотіли, те й робили», – розповіла Крим.Реалії Марина Серединова.
Марина та Наталя пережили страшну російську окупацію, але навіть тепер, незважаючи на небезпеку та важкі умови життя, їхати з Ольгиного не збираються. У своїх зусиллях бачать шляхетну місію.
«Був мирний час, ми постійно людям пасли корів, у нас гарні пасовища тут були. Якось дружно жили. Діти бігали, на роликах каталися, сміялися, на скакалках стрибали – було весело. А тепер ми немов якась дика худоба у тундрі. Немає навіть з ким пожартувати чи посміятися. Ми намагаємося зберегти худобу, може, односельці приїдуть та й заберуть своїх корів, бичків, телят. Може, пам’ятатимуть, що колись були такі дві жінки – Наталя та Марина», – поділилась Наталя Трентинець.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
