Російська бойова авіація зазнає втрат в Україні і все менше ризикує літати поблизу лінії фронту. Як протиповітряна оборона прикриває українські війська на передовій? Які складнощі її роботи і на яку нову повітряну загрозу чекати з боку Росії?
Зенітно-ракетні комплекси «Оса» – це основа протиповітряної оборони Сухопутних військ ЗСУ. Тобто саме ці комплекси і його екіпажі прикривають на передовій війська від загроз – це і авіація, і безпілотники. Під час підготовки ЗРК у бойове положення переходить РЛС і контейнери із ракетами. Увімкнувши радіолокаційну станцію, бійці бачать обстановку в небі у радіусі 40 кілометрів, але і самі одразу ж стають ціллю.
«Ми можемо взяти цілі лише 10 кілометрів. Ми включаємо радіолокаційну станцію – це високі промені. В нас на ІКО показуються точки – є поміхи, є цілі. На «високому» ми працюємо максимум 30 секунд, бо у кожного літака є ракети ПРР. Протирадіолокаційна ракета. Тільки ми включаємо «високе» – у них теж є радіолокаційні точки і нас одразу ж показує. Ми повинні за 30 секунд включитися, знайти з кучі поміх нашу ціль, хапнути її на АС і сходу ми виключаємо високе – маємо підтвердження, що це наша ціль і одразу відключаємось», – розповідає боєць ППО Сухопутних військ ЗСУ з позивним «Капелан».
«Розумова здібність повинна бути. Багато нюансів, багато моментів. Те, що ви бачили – куча тумблерів, індикаторів. Воно все не таке страшне, якщо ти його вивчив, добре знаєш свою роботу. Скажем так, перші дні це займало більше часу: виявити, знайти його, визначити тип цілі, відпрацювати по ній займало досить тривалий час. Зараз нам з хлопцями це, буквально, лічені хвилини», – розповідає боєць ППО Сухопутних військ ЗСУ з позивним «Отаман».
Бійці кажуть – лише їхній екіпаж знищив пів сотні цілей – як правило, це безпілотники різних типів. Кілька з них дістали на понад 11 кілометрах, хоча офіційна дальність Оси – 10. Успішні завдання підтверджені на відео – пуском ззовні машини і всередині.
«Саме з цієї машини – ми її звемо «Яся». Ну як я вам вже казав – це така, наша жіночка. Вона зі своїми, так скажемо, вимогами. Конкретно у цієї машини – 53 офіційно збитих цілей. Знаєте, як на полюванні. Сидимо і чекаємо, допоки ж він прилетить. І коли він лише входить в нашу зону поразки – ми одразу… Пташка перетворюється в курку гриль. Підтвердження є, збиття є – зібралися, на п’ятки», – продовжує «Капелан».
«Перші дні війни нам був «зелений коридор» у тому плані, що ми виїхали на бойове чергування на цій машині – ми жили в ній. Бо готовність за готовністю. Вказівка яка була: нашої авіації немає в даному секторі – працюйте по всьому, що летить. В такому шляху ми працювали. А готовність – так, звичайно, зранку і до вечора, і вночі, і зранку. Тільки підвозили соляру і ракети, як то кажуть», – каже інший боєць ППО з позивним «Консул».
«Оси» успішно збивають і літаки – один із розрахунків такого ж комплексу у цьому ж полку нещодавно вразив російський Су-25. Літак як ціль – простіше, його легко відрізнити навіть на старій апаратурі, але набагато небезпечніший.
«Вони ж так само бачать, що ми їх взяли на автосупровід і він, з нами, так сказати, «грається». Він підходить до 13 км і віддаляється. Підходить до 13 – прощупує систему ППО і як вона далі буде працювати. Так само і з ними – виключаємо «високе», щоб вони нас не бачили, ми їх не бачили. Війна для того і є, щоб працювати хитрістю. Хто хитріший – той виграє на цій війні», – продовжує «Консул».
За комплексами ППО усіх типів йде полювання. Тому в дорозі і на завданні в «Оси» постійний супровід – пікап із переносним зенітно-ракетним комплексом.
«Передав його нам фонд «Повернись живим» – машина нова. Ми її обклеїли в спеціальну захисну плівку. Нова машина та воювати можна по-новому на ній. На «Уралі» раніше їздили. 50 кілометрів, начебто, в «Уралі» сидиш, начебто він їде, а насправді він стоїть. Бо більше 60 він не їде. А тут... Коротше, ми з-під обстрілу 3 рази на ньому вже йшли. Тричі він уже наше життя рятував. Так можна сказати», – каже боєць ППО з позивним «Мікроб».
«Поки хлопці виїжджають на позицію, ми розвертаємось з «Іглою» і прикриваємо все, що знаходиться довкола них. У них є «сліпа зона» 1,5 км. І ці 1,5 км ми собою закриваємо. Ну, наприклад, якщо б’є артилерія, то вони ж там нічого не чують. Вони зосереджені тільки на своїй роботі. Вони мають зосередитися на своїх приладах, щоб ні від чого не відволікатися», – каже боєць ППО з позивним «Каспер».
«Наші побратими з інших полків також збивали гелікоптери, крилаті ракети. Тобто якщо ціль нашими побратимами з переднього краю ПЗРК, «Стріли» не відпрацювали – ми завжди готові зустріти їх. Сама побудова протиповітряної оборони у нас на ближню дію, малу, середню і так далі. Ми є малої дальності. Спереду ворога зустрічають зенітно-ракетні комплекси малої дальності: «Стріли», «Шилки», «Тунгуски», а ми стоїмо уже за ними», – пояснює «Отаман».
«Тунгуска» – це система протиповітряної оборони, яка є безпосередньо у механізованих бригад, які стоять на передовій. У цієї системи в бійців є вибір – стріляти по повітряних цілях гарматою, або ж ракетами. А самими гарматами можна знищувати і наземні цілі.
«Посадку викосить повністю. Косить вона добре. Це страшна зброя. Особливо по піхоті. По піхоті ми сильно не працюємо. В нас дуже велика машина. Самі себе просто можемо спалити. Ну, ми чергуємо постійно. Цілодобово. Але зараз, коли погода в нас зараз погана трошки, то по команді. Зараз можуть дати готовність, і я собі вжух – поїхав», – каже боєць механізованої бригади ЗСУ Андрій.
У бійця із позивним «Орел» 20 років досвіду на «Тунгусці». Багатьох у підрозділі він особисто і навчав. Каже, авіація у радіус ураження ракетою, а це 8 км, не залітає зовсім. А ось у боротьбі із безпілотниками на 30-річній машині багато що вирішує підготовленість екіпажу.
«Якби він тут летів – повірте, збили би. Вона його бачить слабо. Бачить, але слабо. Це треба добре його шукати. Роботи вистачає. Відпрацювали, тільки йдеш і на це місце одразу прилітає», – каже боєць механізованої бригади ЗСУ із позивним «Орел».
«Якщо повернутися до початку вторгнення у лютому, коли Росія виявила ініціативу та спочатку завдала ударів по радіолокаційних системах далекого виявлення та зенітно-ракетних комплексам, які були частиною системи ППО, то з якоїсь причини російська армія не довела справу до кінця і потім втратила ініціативу. Було пошкоджено низку систем, але вони не знищили все, що було в українців для досягнення переваги в повітрі. Можливо, вони цього не зробили, тому що не мають такого досвіду, а їхня доктрина не вчить цього пілотів. У результаті їхня робота була зведена до запуску місій з одним або двома літаками. Дуже боєздатний літак, але з мінімальним впливом. А коли вони втратили ініціативу, Україна змогла переміщати свої мобільні комплекси, ЗРК, свої ПЗРК по полю бою. Потім Україна отримала перевагу, перемістивши їх ближче до лінії фронту, і це ще більше обмежило можливості російських літаків діяти, бо вони потрапили до зони дії цих переносних систем та мобільних ЗРК», – каже Бен Кейвс, старший науковий співробітник RAND.
ППО сухопутних військ прикриває армію на невеликій дальності і висоті. У ЗСУ це різноманітні типи ПЗРК – від «Ігли» до американських «Стінгерів» та інших західних аналогів. У перші місяці війни Україна отримала британські Stormer, а нещодавно – німецькі Gepard, але в основі – радянські самоходки: «Шилка», «Тунгуска», «Стріла-10» та «Оса».
«Все залежить від застосування авіації противники – якщо авіація застосовується на малих і гранично малих висотах, то провідну роль і основний тягар протидії несе на собі чи ПЗРК переносний, чи комплекс малої дальності, та ж «Стріла-10». Трохи повище до 10 кілометрів по дальності і 6 по висоті питання було по «Осі». Ну далі ідуть більш міцні комплекси, які не дозволяють авіації противника піднятися вище», – каже Артур Артеменко, начальник штабу Повітряних сил України (2012–2017).
По факту, усі перераховані комплекси залишаються на бойовому чергуванні. На «Стрілі-10», наприклад, як і на іншій радянській техніці, в силу її віку, багато обмежень, які впливають на її ефективність – та ж погода чи хмарність, але все ж вона залишає можливість прикрити війська на землі.
«По фотоконтрасту, наприклад, на чистому небі коли ціль летить – не важливо, який в неї двигун. Бензиновий чи електричний. По принципу контрасту на небі так можна збивати. Або ж вибираємо по тепловому сліду, якщо в таку погану погоду – в незалежності тоді вже контрастне небо чи ні стосовно цілі. Є тепловий слід і можна тоді збивати. «Орлан-10» залітає, «Елєрони», – розповідає боєць механізованої бригади ЗСУ із позивним «Хакер».
По суті російські літаки і вертольоти перетинали лінію фронту лише у перший місяць повномасштабного вторгнення. Зараз вони притискаються до землі і намагається працювати віддалено від передової – це впливає і на ефективність і на точність ураження цілей.
«Вони вперше в Україні дійсно побачили мотивованих льотчиків, які спроможні були злетіти на застосування парою чергової ланки з чергових сил проти 12 літаків і при цьому здійснити знищення з коефіцієнтом 1 до 3. У тому бою було знищено одразу 6 літаків. Сьогодні говорити про тактику над територією всієї держави неможливо, бо панування в повітрі взагалі немає. Переваги в повітрі над територією країни теж нема. Є ситуативна перевага на лінії зіткнення, але ж теж не панування в повітрі, але ж ми все ж таки достойно зустрічаєм противника», – каже Артур Артеменко.
«З тих відео, які є в мережі можна побачити їхню тактику. Знову ж таки, щодо штурмової авіації, гелікоптерів, те, що вони запускають некеровані авіаційні ракети з кабрирування, тобто навісом, для того, щоб не входити в зону ураження ПЗРК. Тобто ПЗРК свою роль грають. В підсумку вони не можуть піднятися вище, тому що тут вже грає роль наявність зенітних комплексів наших «Буків», С-300, і тому вони в такому специфічному режимі працюють», – каже редактор інтернет-ресурсу MILITARYAVIATION.IN.UA Денис Томенчук.
Донбас Реалії підрахували, що з 1 вересня Збройні сили України, за даними Генштабу, збили 35 російських літаків і 38 гелікоптерів. Не по кожній цілі є фото і відео підтвердження. Район, де збили, також не завжди вказаний, але судячи з відкритих даних, більшість уразили під час наступу на Херсонщині та Харківщині, а також на Донбасі.
«Якщо взяти підготовку наших українських льотчиків, то застосування сучасного Су-24 я бачив на висоті максимум 5 метрів, льотчики Су-25 літають у нас на таких же висотах. Вертолітники взагалі до 3 метрів і нижче. Я говорю про загальну культуру підготовки льотчика, тобто льотчик, використовуючи повністю бойові спроможності на великій швидкості, це дуже тяжко, повірте мені, утримувати літак на таких висотах, на такій швидкості і мати таку підготовку. Тому показуха – це перше, панувала і панує в російських збройних силах. По-друге – бажання вислужитися, ну і, я би сказав, відсутність мотивації. Тобто керівники змушують, дають наказ, вони ж військові, летять, а рівень підготовки набагато нижчий. От тому і такі наслідки», – пояснює Артур Артеменко.
За даними Міноборони України, Росія з 24 лютого втратила понад 500 одиниць бойової авіації. Проєкт Oryx, що веде підрахунок виключно за фото та відео, заявляє про 63 літаки і 54 гелікоптери. Кількість хоч і значна, але до повномасштабного вторгнення в Росії лише винищувачів, бомбардувальників і штурмовиків було понад 1300. Щоправда, більшість техніки ще радянських часів і в якому вона стані, невідомо.
«Вже є історія про те, що розконсервовують, вводять в стрій більше Су-24, бомбардувальники старі. Ну і щодо винищувачів також була історія про те, що починають вводити в стрій Міг-29, радянський винищувач. Техніка, звісно, вона в них зменшується, але ще така, я б не сказав, що критична, щоб уже в них якась паніка була. Вона є. Плюс є можливості до ремонту, вони в цей час ремонтують літаки, які станом на лютий могли не літати», – каже Денис Томенчук.
Вперше зі «Стінгером» боєць із позивним «Фенікс» познайомився в лютому – одразу після мобілізації. Він від початку вчився користуватися саме західною зброєю, хоча чергує і з радянською «Іглою».
«Трошки треба переключити мозок. Ну а так, в принципі, я не знаю. Звісно, тут більше швидкість ракети, тобто шансів догнати ціль більше. Більша дальність у «Стінгера» і висота. Він має бути ефективнішим, але теж залежить від підготовки і від обставин», – каже «Фенікс».
У командуванні Повітряних сил не розголошують, якими саме комплексами протистоять авіації окупантів поблизу лінії фронту – це може вплинути на ефективність оборони. Але визнають – значну роль мають саме ПЗРК. Опинитися у правильному місці і встигнути зробити постріл – дуже складно.
«Вертоліт – він повільніше летить, а от літак – він з'явився, зайшов, відстрілявся, пустив пастки, відстрілявся і втік. Тобто там час іде на секунди. 5-10, може, трошки більше, до 30 секунд. Це якщо повністю відкрита ділянка, поле, немає дерев, немає ніяких там перешкод, тоді трошки більше часу. Але по факту може бути позиція от така, як тут – невеличка просіка і треба встигнути почути і вже його чекати», – продовжує «Фенікс».
«Су-25 і Ка-52 перш за все. Вони літають низько, уникаючи потрапити під дію наших зенітно-ракетних систем – попадають під ПЗРК сухопутних військ, десантно-штурмових військ та й наших. Зокрема і повітряні сили мають ПЗРК на озброєнні в достатній кількості в певних районах. Плюс у нас є мобільні вогневі групи, які теж розосереджені по всій території країни. По маршруту ракети є велика ймовірність збивати саме з ПЗРК оті крилаті ракети і дрони-камікадзе – чому б ні», – каже спікер Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат.
Масовані удари іранськими дронами-камікадзе Shahed-136 по українських містах, критичній інфраструктурі, військових об’єктах – це нова проблема для української протиповітряної оборони. Як заявив президент України Володимир Зеленський, за місяць українська ППО перехопила 233 таких дрони. Частина долетіла до цілей.
«Перше, що варто сказати про ударні безпілотники, вони дешеві та економічно ефективні. Тому їх перевага в тому, що ви можете використовувати дрони у великих кількостях, майже як рій, щоб атакувати мету. І навіть якщо Україна може їх збивати, все одно є небезпека, що частина влучить у ціль. Росії чи будь-кому, хто використовує ударні дрони, не потрібно так сильно турбуватися про їх втрату, тому що вони дуже дешеві. Вони ефективніші з погляду витрат, ніж ракети, звичайні ракети, які використовує Росія. Я маю на увазі, що крилата ракета може коштувати близько мільйона доларів, тоді як бойовий безпілотник – 20 000 доларів. Очевидно, що на 1 ракету можна отримати 50 ударних дронів», – пояснює Бен Кейвс.
Методи боротьби із цими дронами розробляють прямо зараз. Поки ж використовують усе – тактичну авіацію, ПЗРК, стрілецьке озброєння різних калібрів і навіть великі зенітно-ракетні комплекси, тому що не знають, якої шкоди завдасть дрон, якщо долетить до своєї цілі.
«Першочергове – це система виявлення цих літаків, коли вони перетинають наш кордон, як вони обирають маршрут і так далі. Це зовсім не те, до чого готувалася наша система ППО, озброюючись сучасними радарами. Ходження цих радарів по рельєфу фактично робить їх дуже часто безпорадними. Тому на даний момент є два напрямки можливої роботи. Це – система акустичного виявлення. Тобто фактично розташування на території України мікрофонів і спеціальної апаратури, яка чує наближення дрону, заносить це все в єдину базу і в залежності від кількості таких стаціонарних точок ми матимемо певну ефективність і можливість визначати ці маршрути, і матимемо час підготуватися до атаки таких дронів, щоб вчасно їх зустріти і збити не серед міста як ми це бачили, а ще на підльоті», – каже експерт з безпілотної авіації Павло Кашчук.
За даними Головного управління розвідки (ГУР) Міноборони України, у першій партії Росія придбала в Ірану 1750 дронів-камікадзе. Але це не одномоментна угода – їх ще потрібно виготовити. Британська The Guardian, посилаючись на військових аналітиків організації «Мольфар», пише, що за місяць Україна витратила на перехоплення «Шахедів» 28 мільйонів доларів. Загалом збиті БПЛА вартували приблизно 18 мільйонів.
«Наслідки від Shahed достатньо болючі. А застосовувати по них ракети, які вартують в десятки, сотні раз дорожче – це дороге задоволення і в кінцевому результаті може піднятися рівень дефіциту щодо протидії, тому на перше місце виходить фактично люба зброя, яка може створити достатню щільність вогню над конкретною електростанцією, любим об'єктом, котрий потребує захисту», – каже Артур Артеменко.
«Якщо кількість дронів, які будуть застосовуватись, буде тою самою, або буде зростати, ми, при всьому бажанні західних партнерів, не зможемо закрити усю нашу територію сучасними засобами ППО, якими ми б могли їх збивати в умовно напівавтоматичному режимі. Ті висоти, які вони використовують, створюють проблему для роботи ППОшних радарів. Відповідно нам треба обрати другу тактику. Тактику, яку нам справді треба було готувати ще тоді, коли ми побачили перші Shahed, коли підтвердилася інформація, що такі поставки вже відбуваються. Тобто це фактично створення розгалуженої мережі мобільних зенітних груп з доступною стрілковою зброєю. Мова йде, звичайно, не про мисливські карабіни, хоча цей ресурс також недооцінювати не варто. Цивільний. Як мінімум кулемети калібру 7,62 з людьми, які принаймні розуміють хоч трохи, як збивати ці літаки. Покрити всю площу, яку нам треба захистити, на мою думку, ми можемо лише таким чином», – каже Павло Кашчук.
Українська протиповітряна оборона працює, попри втрати і щоденний ризик вже дев'ятий місяць повномасштабної війни. Росія, попри тотальну перевагу в повітрі у кількості, використовує авіацію дуже обмежено, але збитих в Україні російських бортів і загиблих льотчиків із кожним місяцем стає усе більше.
«Я не знаю, скільки вони втратили, не впевнений у кількості, але ясно, що вони втратили досить багато, щоб берегти літаки, що залишилися, що ще більше знижує їхні можливості. Вони не захочуть ризикувати ними, якщо думають, наприклад, що не контролюють повітря, і українці можуть відносно легко їх виявити та збити за допомогою систем ППО дальньої дії, зенітно-ракетних комплексів із радіолокаційним наведенням, які є більш мобільними, і навіть за допомогою ПЗРК, які українські солдати можуть переносити та ефективно застосовувати на передовій», – каже Бен Кейвс.
«Я вам скажу так – ППО все знищити неможливо. На те воно й ППО. Якщо знищать комплекс – буде з ручною, ПЗРК переносити. І так само буде налітати авіація – буде з кущів вилазити і стріляти, так як показала практика у нас по повномасштабному вторгненню. Хто відпрацював? Ті самі ПЗРК, ті самі комплекси. Все знищити ППО неможливо», – каже «Консул».
«До широкого саме вторгнення, ведення активних бойових дій на ППО, скажем так, всім все одно. Їдьте там, не заважайте. З вас, якби, толку немає. Як тільки з’явиться авіація – відразу всі абсолютно підрозділи згадують: де те ППО? Це так навчали в університеті і так показала практика в реальних бойових діях, бо під час широкомасштабного вторгнення вже авіація противника досить нахабно вела себе на всіх напрямках нашої держави. І те, що зараз їхніх літаковильотів стало набагато менше – десь також наша заслуга», – каже «Отаман».
У протиповітряної оборони у військах ті ж проблеми, що і по всій армії. Застаріла техніка і її нестача обмежує можливості мотивованих екіпажів і розрахунків. Те, що в строю – усе сильніше зношуються у боях, а боєкомплект усе складніше знайти у світі. Тому тут необхідна масова і системна допомога Заходу. ППО допомагає не лише в обороні, збиваючи усе – від дронів до ракет, але і не дає російській авіації стримувати український наступ.
