Україна відвойовує усе більше окупованої території, а Росія намагається її втримати, прикрившись постановочними так званими референдумами. Журналісти проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії» розпитали військових ЗСУ, як йде війна з Росією, що вони думають про мобілізацію у РФ? І що може змінитися після спроби Кремля анексувати на сьогодні частково окуповані регіони України, а також потрапляння мобілізованих ненавчених росіян на війну?
У лісосмугах на Донеччині артилеристи у постійному режимі очікування. Серед дерев схований «Піон» – самохідна гармата, яка майже завжди отримує особливі завдання.
«Зупинити противника під час його наступу. Переміщення у колонах, знищення його тилових складів, підвезення боєприпасів. Тобто громили тили і колони, що просуваються. Це справді квіточка, яку, зустрічаючи противника, можна покласти на кришку його труни. Виконуємо завдання у своєму напрямку та на розсуд старшого начальника, вражаємо цілі», – розповідає артилерист ЗСУ з позивним «Паркер».
«Піони» – це найпотужніша українська ствольна артилерія. Вона здатна вражати цілі на дистанції до 37.5 кілометрів. І від початку російського вторгнення ці гармати присутні у найгарячіших точках – як в атаці, так і в обороні.
«Перші місяці війни роботи було багато. Навіть моментами не було коли спати. І вдень, і вночі працювали. Коли вже Київ відбили, Суми відбили – ми поїхали обороняти Харків. Місяць ми обороняли Харків. Далі нас перекинули в Донецьку область – тут попрацювали місяць і назад нас перекинули вже на операцію – назад на Харків. На Харківщині також було, коли ти стоїш, стріляєш, а біля тебе танки працюють. Бо коли збоку стоїть 2 танки, працюють, і ти збоку стоїш – з гармати стріляєш, то, трохи так, цікаво», – розповідає артилерист ЗСУ з позивним «Хамелеон».
Про свою ціль, перебуваючи на позиції, бійці знають лише у цифрах координат. Після пострілу – коригування з безпілотника і знову залп. І за місяці вторгнення для виконання завдань випустили вже тисячі боєприпасів.
«110 кілограм, 17,8 кг вибухової речовини, 203 мм. Максимум, скільки перетягували, це двічі я їздив на загрузку, двічі по 40 снарядів. Тобто 80 снарядів за день вилітало. Це все ватажиться 4 людьми: на машину, з машини. Часто буває таке, що скидаємо там, наприклад, 10, вистрілюємо 5 і 5 завантажуємо. Це все час», – пояснює артилерист ЗСУ з позивним «Морпіх».
Бійці часто говорять про час – у війні артилерії противник постійно шукає гармати, які і самі по собі часто ведуть контрбатарейну боротьбу. Артилеристи вже потрапляли під ворожий вогонь. Олексій пригадує випадок на Харківщині.
«Була ціль, відпрацьовували її. Почався обстріл – якраз молоді хлопці зі мною були. Перша моя команда – сказав те, що потрібно робити, ніхто не розгубився, спокійно відпрацювали, виконали мої команди. Після того як обстріл закінчився – на гармату і пішли з позиції. Дуже багато залежить від командира саме, як він командує людьми. Це має дуже велике значення: якщо командир сам боїться і починає панікувати на полі бою – це бачать інші», – розповідає артилерист ЗСУ Олексій.
«Це вже друга моя машина. Перша, точно така ж сама, приліт був 7 метрів від машини. Загорілися пороха, я встиг вискочити. Ну, відповідно, броня, телефон – все те, що було в машині, воно згоріло, але, дякувати Богу, я залишився цілий», – пригадує «Морпіх».
«Взагалі, контрбатарейна боротьба трохи специфічна робота. Бо ти знаєш, що по тобі працюють і ти по них працюєш. Ти виїжджаєш на вогневу, вистрелюєш 5 снарядів і по тобі вже летить «отвєтка», й тобі треба швидко звідти їхати. Так само і по них. Вони теж не тупі, теж швидко працюють. Одну 2С7 спалив. Багато РСЗВ попалив, про причепухи я взагалі мовчу, я їх не рахую. Про БК… БК багато складів спалили. Ще як в Києві були – понтонні переправи теж вони ставили, ну в них щось трохи не виходило, ми їх перевертали», – розповідає «Хамелеон».
Після поразки на Харківщині, окупаційні війська продовжують відступати – вже за річкою Оскіл і в районі Лиману. Станом на 30 вересня українська армія відрізала це місто від основних сил окупанта, а в Міноборони Росії поспіхом заявили про відведення своїх військ із Лиману. На тлі ще однієї військової поразки, Володимир Путін 30 вересня оголосив про один із кроків у спробі анексії частково окупованих Донецької, Луганської, Запорізької і Херсонської областей. А також закликав «київський режим» припинити вогонь і повернутися за стіл переговорів.
«Путіну потрібно було щось пред'явити після 7 місяців війни. І він спробував зробити це шоу – не контролюючи території, оголосити так звані референдуми, порахувати відсотки, як за часів Радянського Союзу, а потім запустити свою внутрішню процедуру. Він вважає, що він створив Росію, якою вона є, і він вважає, що він останній і можливо єдиний рятівник Росії. Тому він живе в своєму світі. Він вирішив, що час підняти ставки. І він на це пішов, розуміючи, що такий крок складно продати тим, хто розуміє ситуацію, але російська пропаганда спробує це продати і пробує це продати вже всередині Росії. Важливо, що він був змушений іти на цей крок», – зазначає Павло Клімкін, міністр закордонних справ України у 2014–2019 роках.
Поки на одному напрямку український наступ, на іншому – активна оборона, де намагаються просуватися вже російські війська.
«Я, якщо чесно, не знаю про ці просування. В нас тут немає зв’язку, немає інтернету. Я тільки по рації чую, що відмінно відпрацювали. Все, в укриття поки. Тому не знаю. Потрібен зв’язок, інтернет. А так, раз на тиждень дізнаємось про якісь новини. Готові виконувати будь-які справи. Потрібно в атаку – підемо в атаку. Звільняти Донецьк, Луганськ, Крим. Всі решта наших територій», – каже мінометник ЗСУ Дмитро.
Мінометники ведуть вогонь на майже максимальну дистанцію пострілу, власне, міномета. Саме розрахунки цієї зброї найближче до піхоти і вони, перш за все, підтримують тих, хто на передовій.
До повномасштабного вторгнення Росії в українській армії було трохи більше ніж 200 тисяч осіб. Навесні президент Володимир Зеленський заявив – військових в Україні 700 тисяч. Це без урахування інших силових структур. Усіх разом – понад мільйон. І багато хто з тих, хто зараз на фронті – згадували давні навички або ж вчилися, що називається, на ходу.
«Я був у 14-му році – в другій хвилі мобілізації теж на мінометі і вже 7 місяців тут. В мене хлопці були, які ні разу не бачили міномет. І я за 7 років – теж підзабув щось. Вони дуже швидко поставили нам задачі, показали, як це все робиться і ми швидко дуже навчилися, згадали і працюємо. В перші роки не було безпілотників. Були тільки розвідгрупи – це люди, які корегували», – каже мінометник ЗСУ з позивним «Кіллер».
«Боїться він, чи ні – це видно по очах, як він рухається. Ну і взагалі. Як після першого обстрілу, скажемо: злякається, не злякається? Ті, які не злякалися – вони досі працюють в нашій бригаді, вони не змінюються. Хлопці молодці. Інший може, як кажуть, з півслова, а з деким треба: як кажуть, позаду стояти, настанови давати, постійно підказувати. Іншим разом можна і голос підвищити. Не без цього, буває, але результати є. Є дуже багато молодих, але молодці хлопці. Як кажуть, справжніми чоловіками вже стали», – каже артилерист ЗСУ Олексій.
«Війна надовго і ми постійно зі свого боку також несемо втрати але вони в десятки разів менші ніж в РФ. Наразі ЗСУ та центри комплектації вийшли на системну мобілізацію і чітке розуміння – в якій кількості, які люди, з якими навичками їм потрібні, в яких саме підрозділах. Ми говоримо про системність, коли людина проходить співбесіди, проходить правильне оформлення документів. Вона відправляється в навчальний центр де отримує повний комплект якихось індивідуальних засобів, вона отримує перші навички, навчальні курси, чим вона буде займатись. І тільки тоді вона потрапляє в підрозділ, який проходить бойове злагодження і після бойового злагодження вона вже тільки тоді, по бойовому розпорядженню, вона відправляється виконувати те чи інше бойове розпорядження. Так, на початку було непорозуміння, але ніхто не очікував, що все воно так 24-го числа так швидко почнеться. Перший місяць в країні був тотальный хаос», – каже Андрій Римарук, голова воєнного відділу фонду «Повернись живим».
Якою буде відповідь України на оголошену в Росії мобілізацію – поки незрозуміло. Міністр оборони Олексій Резніков заявив, що є деякі кроки для формування резервів і їхньої підготовки. У Росії, тим часом, набір новобранців йде повним ходом.
«Мобілізація – це визнання того, що у нас справді велика війна, з великими втратами та з усім іншим. Кремль не хоче цього визнавати, але тим не менш, потребує людей на фронті, і тому і була така обгортка у вигляді «часткової мобілізації», я ще раз наголошую на лапках, для того, щоб хоч якось заспокоїти населення», – пояснює Дмитро Трєщанін, редактор російського видання «Медиазона».
«Прогнозувати зараз у Росії складно, що відбуватиметься. Через те, що немає в указі кількості, цих хвиль мобілізації. Може бути не одна: 300 тисяч перша, завтра він скаже, що ще 500 тисяч потрібно, післязавтра ще, а можливо обмежиться і 100 тисячами – це цілком передбачити не можна. Тобто всі починають очікувати, що цілком хаотично і довільно й далі розвиватиметься сценарій, принаймні для людей. Тобто жодних процедур, жодних рамок не встановлено. Задано лише мобілізацію і що зараз можна схопити будь-кого, хто в запасі, спрямувати його на фронт в Україну», – каже Сергій Кривенко, директор російської правозахисної групи «Гражданин. Армия. Право».
Саме словом «хаотичність» найчастіше описують експерти те, що зараз відбувається у Росії. І хоча президент Путін назвав цю мобілізацію «частковою», повістки масово отримують не лише резервісти. А в мережі з’являється багато відео, де мобілізовані жаліються на умови утримання, форму і видане озброєння.
«Що стосується автоматів, у російського міністерства оборони грошей багато. Але в Росії є, принаймні, дві таких біди, які є і в міністерстві оборони – це корупція та логістика. Можливо, цих автоматів десь і є повно на складах, але ось вчасно підвезти і вручити – це в Росії завжди велика проблема. Ну і корупція, може, там уже все розкрадено. Ідуть повідомлення і в інтернеті, і дуже багато питань від родичів, що ось прийшли у військкомат, дали повістку, а разом з повісткою дали і список з речей, там чи не 30-40 позицій, де, крім особистих речей – ложок, чашок, теплих речей особистих – радять і каску купити, і бронежилет, і мало не обмундирування, берці, намет, килимки. Дуже великий перелік. І родичі обурені», – продовжує Сергій Кривенко.
Обурені і тим, що відправляють воювати без підготовки. Минуло півтора тижні, а у мережі вже є відео із першими полоненими з числа мобілізованих.
«Ми бачимо, знову ж таки, по тому, як поводилися з добровольцями, як поводилися з зеками, яких Пригожин відправив на фронт, це кілька тижнів підготовки максимум. У нас досить багато історій, ми ведемо статистику щодо загиблих у цій війні з російського боку, і у нас досить багато історій, коли доброволець записався у себе в регіоні, в якомусь далекому регіоні, умовно кажучи, там, 15 червня, а загинув 26 червня. Тобто, де у цьому проміжку міститься якась підготовка – ну просто ніде. І я думаю, що до фронту ці люди доїдуть настільки швидко, наскільки їх зможуть зібрати, озброїти, одягнути і відправити. Це теж якась процедура, неможливо це зробити одразу з такими масами людей», – зазначає Дмитро Трєщанін.
У деяких російських містах відбувалися акції протестів. Наймасовіші – у Дагестані. Були і підпали військкоматів, і напад на військома, але більшість тих росіян, хто не хоче бути мобілізованим – тікають з країни.
«Якщо будуть продовжуватися протести, це одна справа, можливо мобілізація заглохне, і Путін буде просто вимушений вже докидати в топку оцих мобілізованих, що йому вдалося набрати, а далі думати, що робити наступне. Якусь нову ідею придумувати. А от якщо не буде протестів, то вони називають цифру – 20 мільйонів резервістів. Ну, частина зараз втече за кордон. Добре. Навіть якщо 15 мільйонів і уявити собі, що вони будуть потрошку так, щоб не викликати великих протестів, 100 тисяч на місяць будуть мобілізувати, то давайте порахуємо, скільки це може зайняти часу. 15 мільйонів, по 100 тисяч, ну це роками може продовжуватись», – каже Михайло Самусь, директор New Geopolitics Research Network.
Саме масса мобілізованих росіян у перспективі може стати для України проблемою. Когось дійсно відправлять на фронт без необхідної підготовки, аби залатати дірки в обороні і забезпечити ротацію тим, хто воює із зими. З іншого боку, протягом кількох місяців Росія може створити певну кількість свіжих боєготових підрозділів.
«Елемент, який для мене здається найбільш небезпечним, – це сформувати корпус із цих мобіків разом із залишками контрактників, наприклад, десь 20-30-40-50 тисяч осіб, військовослужбовців, озброїти їх технікою, завести в Білорусь і з Білорусі, можливо разом, можливо не разом, з білоруськими збройними силами, спробувати організувати ще один наступ з півночі. При чому я думаю, що це буде не Київ-Чернігів, а якраз західніше, десь в районі Волині. Вони можуть бути ненавчені, вони можуть бути абсолютно не готові, але їхня функція буде, насправді, не перемогти, а просто відтягнути українську армію від Сходу та Півдня», – продовжує Михайло Самусь.
«Мобілізація безперечно продовжить війну, але зараз складно сказати, наскільки, тому що ми не знаємо, скільки людей призвуть і відправлять на фронт. Думаю, головна проблема для Росії, з точки зору Москви, це те, що мобілізацію оголосили надто пізно. Ось чому багато солдатів відправляють на війну без підготовки. Головним завданням українських сил було продовжувати битися, зупинити просування російської армії, а потім повільно повертати свої території. Україна мала час тренувати, професійно підготувати своїх військовослужбовців, у тому числі в різних країнах Європи, і це значна перевага», – каже Конрад Музика, польський воєнний аналітик Rochan Consulting.
Попри суттєві втрати під час боїв, російська армія у багато разів переважає українську в кількості техніки та боєприпасів. Трофеї усе більше допомагають відновлювати втрати і посилювати окремі підрозділи ЗСУ. Наприклад, снаряди калібру 152 мм до самохідних установок «Гіацинт» були дефіцитом в Україні навіть до російського вторгнення. Були спроби розгорнути їх виробництво в Україні, але невдалі. Самих «Гіацинтів» була певна кількість на озброєнні ЗСУ і раніше, але майже не використовувалась через зношений ресурс. Кілька таких українські військові захопили після втечі російських військ із Харківщини.
«Оця машина новенька. Вона була законсервована, ні разу не стріляла. Вона запустилась з повітря і доїхала сюди, домчалася. Не було ніяких поломок, нічого. Не потягнули б ми – потягнув би хтось інший. А так зараз ми нею працюємо по них же, і хай вони отримають від своєї ж зброї у відповідь», – каже артилерист ЗСУ з позивним «Койот».
Експерти вважають, що у відповідь на російську мобілізацію Захід повинен надати сучасні танки і бойові машини піхоти, що необхідні у будь-яких наступальних діях. Поза тим, техніка необхідна і Росії, щоб відновити втрати і забезпечити нові підрозділи.
«У них немає бронетехніки. Ми РФ знищили десятки, сотні, тисячі одиниць броньованої, гусеничної та колісної техніки. РФ зараз максимум своїх коштів вкладає саме в розконсервування старої техніки, її логістику на західні кордони, що теж займе певний проміжок часу. І далі все час розставити на свої місця, тому що все буде залежати в подальшому від наших західних партнерів. Хотілося б від них якогось чіткого збільшення матеріально-технічної допомоги», – каже Андрій Римарук.
«Якщо ми говоримо, що Україні зараз робити, то ЗСУ продовжують працювати над тим, щоб посилювати свою боєздатність. Звісно, що нам треба дуже багато зброї, і я сподіваюсь, що ленд ліз зараз почнеться і це буде наступним кроком по підсиленню ЗСУ. Треба буде, звісно, реагувати на ті зміни на фронті, які я описав. Наприклад, зараз може актуалізуватися північ, і ЗСУ, я впевнений, вже цим займаються, тобто можливо вже йде інженерне обладнання кордону, тобто треба там мінувати територію, треба створювати перешкоди для того, щоб не було легкого пересування навіть великих контингентів особового складу», – додає Михайло Самусь.
«Моїм хлопцям додасться роботи. От і все. А з політичної точки зору: як вони ставляться до цього, чому вони (росіяни – ред.) йдуть як стадо баранів, справді, на забій, не розуміючи, куди вони йдуть, навіщо вони йдуть, з чим вони йдуть – це їхні особисті проблеми», – каже «Паркер».
«Я вважаю, що існує декілька основних сценаріїв, три з них такі, спрощуючи, основні. Перший, що він спробує стабілізувати лінію фронту, де зараз російські війська мають поразку за поразкою, і потім говорити із Заходом. Другий момент – він спробує загнати набагато більше гарматного м'яса і спробувати відламати шматок, зокрема, Донбасу, оскільки вони про це говорили. І третій момент, він може загнати ще до мільйона чи більше от цих мобілізованих, так званих «мобіків», і спробувати атакувати по всьому кордону. Можливо, супроводжуючи це масованими ударами по нашій інфраструктурі. Я знаю, що представники і американської адміністрації, й інших країн, говорили з Китаєм, з Індією, говорили з іншими країнами, щоб ще раз донести Путіну дуже чіткий сигнал, що використання ядерної зброї змінює все і це остання, в принципі, червона лінія, за якою немає нічого. І тоді почнеться абсолютно інша публічна політика щодо російського режиму. Тому, я думаю, що Путін буде намагатись уникнути на цьому етапі, я знову таки підкреслюю – на цьому етапі, прямого використання ядерної зброї», – вважає Павло Клімкін.
Мобілізація в Росії, якщо вона продовжиться, затягне війну ще більше, зробить її важчою і з більшою кількістю втрат. Спроба анексії окупованих областей України, контроль над якими російські військові поступово втрачають, додають у війну невідомість і нові загрози. І для того, щоб їм протистояти, Україні потрібна не лише армія, але і наростаюча підтримка партнерів.
