Чи застосує Росія ядерну зброю? Це питання зараз хвилює дуже багатьох в Україні і за її межами.

80 років тому теж говорили про ядерну зброю, але в набагато вужчих колах. Влітку 1942 року в розпал Другої світової війни в США запрацював проєкт, який в підсумку призвів до появи та застосування атомної бомби. А в жовтні 1942 року про ядерний проєкт заговорили у Москві. Тоді Сталін отримав дані розвідки, що американці працюють над атомною бомбою, і заходився сам цим питанням займатися. Зокрема, в Москву з евакуації привезли академіка Вернадського, який тривалий час керував Радієвим інститутом і займався радіоактивними матеріалами. Проте вирішальну роль у виготовлені радянської атомної бомби відіграли не так вчені, як шпигуни.

А 60 років тому, у розпал Карибської кризи, вже в широких колах обговорювали загрозу застосування ядерної зброї.

Більше про історію та сьогодення ядерної зброї «Історична Свобода» говорила з Поліною Сіновець, директоркою Центру з питань нерозповсюдження ядерної зброї.

– Наскільки велика ймовірність того, що Росія застосує ядерну зброю?

– Тут дуже неоднозначна відповідь буде.

По-перше, ніхто насправді не знає, що є у Путіна в голові. Тому все, що я зараз скажу, більше засноване на міркуваннях експертів. Тут можна зазначити дві групи експертів.

Одна група каже, що ймовірність застосування ядерної зброї є дуже великою, тому що Путін зробив два попередження. 21 вересня він казав, що Росія застосує будь-які засоби для досягнення своєї мети. Тобто він ніби закрив двері для поразки Росії, мовляв, немає іншого варіанту, крім як перемога на його умовах у цій війні. А 30 вересня Путін нагадав про застосування ядерної зброї США проти Японії, Хіросіму і Нагасакі, вказавши, що це був прецедент. Тобто натяк: якщо США це зробили, то Росія також може до цього вдатися. Отже, це дуже прозорий натяк, що він вдасться до реалізації цієї загрози. Але ж питання стосовно того, де, коли і як, залишається відкритим.

Інша група експертів вважає, що загроза не є нульовою, але вона дуже низька. Тому що Путін виховувався в часи Холодної війни і знає, що ядерна зброя – це не зброя війни, а зброя стримування. І якщо уявити, що він застосує ядерну зброю, а вона не спрацює, тобто не примусить ані Україну здатися, ані Захід припинити підтримувати Україну, то Путін втратить останній важіль впливу на цей конфлікт. Тому що тоді стримування, пов’язане з ядерною зброєю, буде дискваліфіковане. А це саме те, на що він зараз спирається. Мені здається, що це малоймовірний сценарій, але, звичайно, не можна його відкидати.

Інше питання: де, коли і як? Більшість експертів вважає, що це може бути якийсь підрив не більше однієї кілотонни над Чорним морем або ж у місці концентрації українських військ. Але українські війська розкидані по всій лінії фронту. Лінія фронту дуже велика. Тому застосування ядерної зброї в одну кілотонну не спрацює. Це дискваліфікує ядерне стримування без будь-яких позитивних наслідків для Росії, тобто не наблизить її до перемоги.

Я не вірю в масове застосування ядерної зброї. Тому що ядерна зброя – це не зброя війни. Якщо це буде застосовано більш ніж один раз, то все це може піти на Росію. Тобто Росія спровокує велике радіоактивне зараження власної території, своїх земель. Тому це не варіант.

Варіант – це разове застосування, але чогось більш потужного. Мабуть, не в масштабі Хіросіми, а трохи менше: не 15 кілотонн, а десь 10 кілотонн. У Росії є такі боєзаряди. Або ж випробування ядерної зброї над Чорним морем. Це також варіант – випробування як перший крок показати, що Росія не жартує. Це також може статися. Або випробування, або застосування ядерної зброї проти якогось знакового містечка або міста. Не можна виключати саме демонстративний ядерний вибух для того, щоб посилити страх пере ядерною зброєю, щоб примусити Україну і Захід діяти в інтересах Росії.

– А тепер давайте повернемося до історії. Як і в кого виникла ідея створити ядерну зброю?

– Ідея створення ядерної зброї витала у повітрі дуже довго. Коли Марія Складовська-Кюрі створила радій у 1898 році, фізики почали думати про те, що радіоактивні елементи мають якось ділитися. Пізніше, коли Резерфорд відкрив атом, існувала гіпотеза, що радіоактивні елементи можуть ділитися, при розділенні ядра атома буде виділятися неабияка енергія. Але ніхто не знав, який елемент зможе ділитися з такою потужністю. Тому фізики в Німеччині, Франції, Великій Британії, в США працювали над розщепленням ядра атома для того, щоб зрозуміти, що дасть ланцюгову реакцію.

Десь у 1935 році вже розуміли, що це можна зробити. Але тоді угорський фізик Лео Сілард, який одним з перших усвідомив наслідки відкриття ядерної ланцюгової реакції, закликав провідних вчених-фізиків не оприлюднювати результати своїх досліджень. Проте в 1939 році Ірен Жоліо-Кюрі, донька Марії Склодовської-Кюрі, та її чоловік Фредерік Жоліо результати своїх досліджень про ядерну ланцюгову реакцію надрукували у журналі. Після цього почалася гонка, хто перший зможе здобути ядерну зброю. Тому що формула – головний принцип, за яким працює ядерна зброя, – була відкрита.

– А як американці перехопили ініціативу? Вони мали для цього найбільше ресурсів чи їхні вчені були найпередовіші? Бо починалися дослідження в Європі, а ядерна зброя з’явилася у США.

– Чимало європейських фізиків переїхало до США, коли почалася Друга світова війна. Один такий фізик-емігрант, вже згаданий Лео Сілард, зустрівся з Ейнштейном, і вони дійшли висновку, що потрібно зробити ядерну зброю швидше, ніж це зробить Німеччина. Адже було відомо, що там працюють над атомною бомбою. Оскільки Ейнштейн був дуже впливовою людиною, Сілард переконав його написати листа президенту Рузвельту і переконати розпочати роботу над створенню ядерної зброї, щоб зробити її швидше, ніж це зробить Німеччина. Тому що все людство буде під загрозою, якщо атомна бомба опиниться в руках Гітлера. Відтак Рузвельт у 1942 році санкціонував атомний «Мангеттенський проєкт».

Оскільки цей проєкт був доволі потужним і серйозно фінансувався, у 1943 році до нього приєдналася ланка британського ядерного проєкту. Британія також доволі далеко просунулася у ядерних дослідженнях. Розуміючи, що треба сконцентрувати зусилля, а не розпорошувати їх, вони підписали угоду, згідно з якою всі британські дослідження і фізики переїздили до США і продовжували роботу там. В обмін на це США ділилися з Великою Британією усіма секретами ядерної зброї. Також одним із пунктів цієї угоди було те, що США не мають застосовувати ядерну зброю без згоди Великої Британії. Тому коли ми кажемо про Хіросіму й Нагасакі, то тут не лише відповідальність США. На це була згода Великої Британії.

– Ізраїльський військовий історик Мартін ван Кревельд в одній зі своїх праць пише, що саме завдяки ядерним потенціалам Холодна війна не переросла в Третю світову, не перейшла в гарячу фазу. Ви поділяєте думку, що ядерна зброя в роки Холодної війни зіграла радше позитивну роль?

– Так, поділяю. Мені здається, що ядерна зброя відіграє дуже серйозну і дуже велику стримуючу роль, роль стримування. Держави розуміють, що велика війна призведе до кінця цивілізації. Це ефект, який зробили Хіросіма й Нагасакі, коли всі побачили, що можна зробити лише двома бомбами. А потім бомби ставали більш потужними, їх були тисячі і десятки тисяч. Стало зрозуміло, що війна між СРСР та США, швидше за все, переросте в ядерну, а ядерна війна може знищити не лише СРСР і США, а й увесь світ. Бо Європа ділилася на союзників або СРСР, або США. А весь світ пішов би за ними, тому що через масований обмін ядерними ударами виник би так званий ефект ядерної зими, коли пил з землі піднявся б до озонового шару і закрив би сонце. Відтак сонце перестало би зігрівати землю, і всі сільськогосподарські культури померли б. Почався би великий голод, від якого померли би ті, хто залишився би після глобальної ядерної війни.

– Все-таки виникали кризові моменти, коли сторони Холодної війни впритул наближалися до застосування ядерної зброї. І зараз ситуація непроста. Як на вашу думку, коли людство найближче було до застосування ядерної зброї?

– Це дуже велике питання, чи це була Карибська криза, чи це зараз. Ми дуже близько до ситуації, яка виникла між США і СРСР щодо Куби, тільки зараз схожа ситуація щодо України. Мені здається, теперішня ситуація більш кризова. Тому що якщо подивитися на лідерів держав, то Хрущов був просто авантюрист, він хотів показати США, хто тут головний і страшний, але він ніколи не був налаштований на війну. Коли Хрущов побачив, що Кеннеді готовий навіть до ядерної війни, але не відступить, то швиденько забрав радянські ракети з Куби.

Зараз ми маємо ситуацію, коли президент Путін символічно зачинив за собою двері щодо можливої поразки. Двома промовами, які він зробив у вересні, Путін підтвердив неможливість для себе закінчити війну без перемоги. Зараз у Росії все більше людей із ним не згодні, його дуже критикують як «партія війни», так і «партія миру». Тому що він втягнув Росію в авантюру, яка може закінчитися поразкою і величезною втратою авторитету. Тому програти він не може.

З іншого боку, Україна і президент Зеленський, який також не може програти, не може підписати будь-що і віддати пів України агресору. Тому що це проти національних інтересів, і він просто не буде президентом після цього. І Захід не може припинити підтримувати Україну, бо інакше це означатиме поразку Заходу і подальші агресивні дії Росії. Якщо в Москві зрозуміють, що Захід дуже боїться ядерної зброї й готовий піддатися, то за три-чотири роки Росія буде йти далі по території України і навіть може посягати на територію балтійських країн, які були частиною СРСР колись. Багато країн, які Росія також може захотіти «з’їсти». Тоді відкриється велика перспектива подальшої агресії і занепаду Заходу та його цивілізації, його авторитету, НАТО і таке інше.

– Рішення про застосування ядерної зброї ухвалює глава держави. Але тут є певний ланцюжок, певний протокол застосування ядерної зброї. Наскільки в Росії весь цей ланцюжок готовий до виконання такого наказу? Що про це відомо?

– Тут президент, міністр оборони і начальник Генштабу – вони ухвалюють рішення. Усі вони призначаються президентом, тому не думаю, що там можуть бути великі сумніви, якщо буде наказ і серйозний тиск зі сторони Путіна. Це стосується і людей на місцях, які мають виконувати цей наказ. Крім того, якщо Росія буде щось застосовувати зараз, то це буде тактична ядерна зброя. У тактичної ядерної зброї немає такого серйозного ланцюга в ухваленні рішень. Це буде наказ президента, який виконають на місцях. А те, що на місцях є люди, які здатні на тотальне насильство, ми вже знаємо по Бучі та Ірпеню. В Росії багато людей, які можуть виконати такий наказ і піти на масовий геноцид, і нічого їх не зупинить.

– З огляду на теперішню ситуацію, з огляду на історію питання, про яку ми говорили, як ви оцінюєте ядерне роззброєння України в 1990-ті роки?

– Тут є два моменти: теорія і практика.

– Практика – критерій істини.

– Якщо ми підемо з точки зору практики, то треба визнати, що ми не могли не роззброюватися. По-перше, ядерну зброю ми не контролювали, оперативний контроль був у руках Москви. Ми могли лише не виконати наказ, якби вони скомандували запустити ядерну ракету кудись, і не більше. По-друге, у нас не було виробництва ядерних боєголовок, ми не могли здійснювати їхнє повноцінне обслуговування. В якийсь момент почали би витікати радіоактивні речовини і сталася б радіоактивна катастрофа. По-третє, був дуже шалений тиск з боку Заходу, з боку США. Не лише Росія, а й США були зацікавлені у цьому роззброєнні.

Тактична ядерна зброя, яку теоретично Україна могла би зберігати і застосовувати, була вивезена з України ще влітку 1992 року, і Кравчук навіть про це не знав. Це демонструє ступінь контролю України за ядерним арсеналом у той час.

Фактично ми просто не могли піти іншим шляхом, навіть якби дуже хотіли залишити ядерну зброю. Мені здається, Кравчук хотів, але він вивчив усі можливості і дійшов висновку, що просто не зміг цього зробити.

Тому казати, що ми могли би піти іншим шляхом, не дуже чесно, відверто кажучи. Бо були обставини дуже однозначні для України. Це практична ситуація. А теоретично, авжеж, якби Україна ще й виробляла ядерну зброю, то, маючи такого агресивного ядерного сусіда, не варто було би роззброюватися.