ДНІПРО – У Дніпрі відбулася прем’єра документальної стрічки про класика української літератури «Олесь Гончар. Слово як зброя». Її хотіли показати ще 24 лютого, але повномасштабне вторгнення Росії зруйнувало ці плани. Пізніше фільм разом зі своїми творцями здійснив тур Європою, під час якого збирав гроші на підтримку української армії. Кошти пішли на закупівлю трьох автівок. Режисерка Катерина Стрельченко каже: картина несподівано «зайшла» закордонній публіці, яка наразі цікава до всього, що пов’язано з Україною.
Фільмування цієї картини розпочалося в липні 2021 року на околиці Дніпра, у Ломівці, на подвір’ї біля будинку, де мешкала сестра Олеся Гончара Олександра. Саме там, де зараз діє приватний музей Гончара, за спогадами самого письменника, минули найщасливіші роки його життя. Старша сестра, яка дожила майже до ста років, була йому й за матір, і за друга. На території садиби творці картини урочисто розбили символічну тарілку й відзняли перші кадри.
«Людина з підручника стала живою»
Далі були місяці напруженої праці, каже режисерка Катерина Стрельченко. Матеріал фільмували в різних місцях, пов’язаних з біографією письменника-земляка: на Полтавщині, в Києві, Харкові, Дніпрі. Знімали як професійних акторів трьох дніпровських театрів, так і студентів.
Записували тих, хто глибоко вивчав творчість Олеся Гончара і знав його особисто. У стрічці, зокрема, є інтерв’ю дружини Олеся Гончара Валентини Данилівни та його онуки Лесі.
«Торік Україна святкувала 30-річчя своєї Незалежності, і мені хотілося знайти таку персоналію, яка наближала цей день. На той момент для мене і нашої команди Олесь Гончар був людиною з підручника. Але коли ми заглибилися в тему, почали вивчати, ми зрозуміли, що знайшли дуже цікавого персонажа», – зазначила Катерина Стрельченко.
Що було найскладнішим
Чи не найскладнішим, говорить режисерка, було «вписатися» в кошторис стрічки. З бюджету Дніпра в рамках програми «Культурна столиця» на створення картини виділили 350 тисяч гривень.
«Це поміркований бюджет. Що це давало? Це спонукало нас креативити. Наприклад, ідея з моновиставою, створеною на основі щоденників Гончара, – це була можливість створити щось цікаве з поміркованим бюджетом», – сказала Радіо Свобода Катерина Стрельченко.
Готову картину в Дніпрі планували презентувати 24 лютого 2022 року. Однак з відомих причин показ довелося скасувати. Творці фільму кажуть: спершу були в розгубленості. Потім прийшла ідея показувати картину в Європі, й таким чином збирати донати на армію.
Доброчинна місія фільму
За сім місяців фільм презентували офлайн в 15 країнах Європи, а також онлайн – в Канаді та Колумбії. Зібрали понад 10 тисяч євро, на які закупили автівки для підрозділів «Української добровольчої армії».
За словами режисерки, покази відбувалися як у кінозалах, так і на імпровізованих майданчиках, з якими допомагали місцеві. Хоча сама особистість Олеся Гончара наразі мало відома за кордоном, каже Катерина Стрельченко, інтерес до України – дуже високий.
Люди буквально говорили: не зупиняйтеся, нам дуже потрібні фільми про українських героївКатерина Стрельченко
«Ми зрозуміли, що фільм може бути зброєю. Навіть назва – «Слово як зброя» – дало нам таку підказку. Без підтримки державних органів ми проїхалися Європою і показали цей фільм. Було багато глядачів. У деяких містах, як-то Будапешті та Барселоні, було по два покази, і люди приходили, і це було дуже емоційно, сльози, подяки… Люди буквально говорили: не зупиняйтеся, нам дуже потрібні фільми про українських героїв. Про Україну знали всі, але багато хто про Олеся Гончара чув уперше», – сказала режисерка.
«Це було дуже сміливо за тих обставин. У цьому крутизна Гончара»
Одну з головних ролей у стрічці – душу письменника – зіграв актор дніпровського театру імені Шевченка Олег Олексишин. Це не перша його робота в кіно, до цього були зйомки у США та Китаї.
Каже: працювати над фільмом про Гончара було цікаво – у стрічці документальні кадри поєднані з реконструкціями та моновиставою.
«Я не розумів, як це все має виглядати в стрічці, і повністю довірився режисерці. Ми зробили велику кількість дублів різноемоційних. Режисерка вибрала на свій розсуд. Я вчив слова вже на майданчику. Узагалі, навіть в театрі, ніколи не вчу слова вдома – лише прямо на сцені, адже підлаштовуюся під режисерське бачення. Сама постать Олеся Гончара? Знаю, читав твори. Так, я – український актор, я це мушу знати! Це українська література, це класика, це «Собор» врешті-решт. Це було дуже сміливо за тих обставин. У цьому крутизна Гончара», – сказав Радіо Свобода актор.
Збір коштів і покази тривають
На прем’єрі в Дніпрі також збирали донати для українських бійців. Гроші підуть на придбання армійських рацій, кажуть організатори.
На прем’єру прийшли волонтери та громадські активісти, зокрема військовий капелан, отець Василь Колодій.
Сьогодні кожен має зробити щось для своєї держави – це і буде велика справаВасиль Колодій
«Я думаю, що сьогодні настав той час, коли треба побачити великі постаті в малих людях. Ми звикли дивуватися з великих людей, захоплюватися великими іменами, а сьогодні кожен має зробити щось для своєї держави – це і буде велика справа», – сказав священник.
Далі творці фільму планують ще кілька показав у Дніпрі та інших містах України.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
