(Рубрика «Точка зору»)

Нещодавня подія в Держдумі РФ, яку прокоментував директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко ще раз доводить, що російське керівництво одержиме ідеєю реставрації тоталітарної радянської імперії в її найтемнішій фазі сталінського терору 1930–1940-х років.

Йдеться про звернення депутата Держдуми Євгена Федорова до голови Міністерства науки РФ щодо створення в Росії Інституту регулювання норм української мови.

Як свідчить звернення, у Держдумі збираються опікуватися не лише «захистом» російської мови на території України, а й нормуванням української мови в окупованих областях.

Автор звернення трактує українську мову як «невід’ємну, значущу частину культури Росії», тобто, в його розумінні, вона є не самостійним впорядкованим лінгвальним утворенням, а місцевою говіркою, що її можна використати як ресурс для російської культури.

Проголошена в документі фіктивна потреба «унормування» української мови є нічим іншим, ніж новітнім наміром мововбивства, так само, як «захист» російської мови на теренах України слугує для росіян виправданням здійснюваного ними злочину геноциду українців – і російськомовних, і українськомовних.

Реальні наміри депутатського звернення зраджує його головна теза, яка засуджує сучасні норми української мови як такі, що «відділяють» її від російської.

«У період формування українських націоналістичних ідей на початку ХХ століття, – зазначено у зверненні, – а також у наші дні здійснюються спроби штучно змінити правопис, фонетику української мови, інтегрувати до неї нову лексику з метою відокремити від російської».

Саме таке ж звинувачення було висунуто проти української інтелігенції під час репресивної кампанії 1930-х років, здійснюваної за наказом Йосипа Сталіна.

Репресії на «мовному фронті» у 1930-х роках

У відомому листі до ЦК КП(б)У 1933 року Сталін, звинувативши Олександра Шумського і Миколу Хвильового у порушенні ленінської національної політики, писав: «При слабкості корінних комуністичних кадрів на Україні цей рух, що на його чолі стоїть усюди некомуністична інтелігенція, може подекуди набрати характеру боротьби за відчуженість української культури і громадськости, характеру боротьби проти «Москви» взагалі, проти росіян взагалі, проти російської культури. Я не доводитиму, що така небезпека стає дедалі більш реальною на Україні».

Під час погромницької кампанії, розгорнутої більшовиками проти української мови й культури, вся плідна діяльність мовознавців 1920-х років з унормування української мови, створення правописного кодексу, укладання академічного «Російсько-українського словника» і низки термінологічних словників була оголошена «націоналістичним шкідництвом на мовному фронті» Майже всі мовознавці були репресовані, а їхні праці заборонені.

Згідно з резолюціями тогочасних партійних перевірок на «мовному фронті», головною провиною мовознавців було «створення штучного бар’єру між українською і російською мовами». Годі говорити про безглуздість звинувачення, адже самостійність, окремішність кожної мови визначає не подібність, а відмінність її від інших мов.

Ненавистю до української культури та агресивним невіглаством була продиктована, зокрема, заборона з абсурдним тавром «націоналістичного» академічного «Російсько-українського словника» за редакцією академіків Агатангела Кримського і Сергія Єфремова.

Робота над словником була перервана. Єфремова та одного з головних упорядників Всеволода Ганцова заарештували й засудили на процесі СВУ, а словник вилучили з усіх бібліотек. Пошуком картотеки цієї надзвичайно цінної лексикографічної праці, зокрема її останньої неопублікованої частини, нині займаються науковці Інституту української мови НАН України.

«Російсько-російський» словник

Найвиразнішою пам’яткою злочинного втручання більшовиків у лексикографічну галузь лишається опублікований у 1948 році в Москві «Російсько-український словник», з української частини якого було вилучено величезний масив питомої лексики. В колах української інтелігенції цей словник називали «російсько-російським». Саме так висловився Агатангел Кримський щодо впроваджуваних у 1930-х роках русифікаторських засад укладання словників у надісланому в травні 1941 року листі на ім’я заступника голови Раднаркому УРСР Федора Редька.

«Словник складено … із свідомим напрямом систематично покалічити нашу мову, спотворити й перекрутити її структуру. А в державній комісії калічники нашої мови, автори цього антинаукового й тенденційного шкідливого «російсько-російського словника» зовсім не на лаві підсудних у характері провинників, ба на лаві суддів, з правом вирішальних голосів», – зазначив Агатангел Кримський.

Зрозуміло, що НКВС не пробачила ученому цього мужнього вчинку. В липні 1941 року його примусово вивезли до Казахстану, де він помер у тюрмі 25 січня 1942 року.

В обороні української мови стоять держава й ЗСУ

Нинішні російські заяви щодо необхідності створення в Росії Інституту регулювання норм української мови, призначеного повернути колишню, майже сторічної давності, практику насильницького зближення української мови з «братньою» російською, є ще одним прикладом унікального лицемірства росіян, коли злочинні наміри мововбивста приховуються за облудними деклараціями про «захист» норм української мови.

Проте повернути хід історії навспак, у минуле, імперії зла не вдасться. Сьогодні в обороні української мови стоять держава й ЗСУ, а прийдешнє звільнення земель України від окупації Росією унеможливить застосування нею колишніх лінгвоцидних практик.

Лариса Масенко – професорка, провідна наукова співробітниця Інституту української мови НАН України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода