У російської армії – проблеми з живою силою. Про це говорять українські військові, українські і російські експерти, на цьому наголошувало раніше і Міноборони Великої Британії. В ЗСУ також повідомляють, що Бахмут останнім часом атакують найманці і не зважають на втрати. Що російське командування робить із бійцями, які покинули свої позиції або відмовилися брати участь у війні і як Кремль вербує найманців на війну в Україну?
Дороги поблизу українського Бахмуту Донецької області говорять самі за себе – лінія фронту зовсім близько. Боєць із позивним «Валет» показує фото позиції, на якій вони прийняли бій із групою «Вагнера». Останнім часом саме найманці наступають на цьому напрямку, кажуть українські військові. Але, додають, тактика Росії незмінна – масовані артобстріли, потім атака піхоти.
«Їх використовують, швидше за все, як м’ясо, тому що в них нема документів. Ми коли обшукували трупи, документів немає. Тобто їх не рахують, тому їх кидають в самі запеклі бої», – каже військовослужбовець ЗСУ з позивним «Шинобі».
«По озброєнню – в них звичайні автомати Калашникова калібру 7,62, більше в них я не помічав нічого особливого. По екіпіровці – в них така ж форма, звичайна форма їхня.
– А по чому саме тоді зрозуміло, що це «вагнерівці»?
– По їхніх шевронах, на яких було дуже часто помічено вислів «Я ни во что не верю, я здесь ради насилия». Регулярна армія рідко такі шеврони носить. В них не було ні шевронів якихось їхніх окремих підрозділів або ще чогось», – розповідає військовослужбовець ЗСУ з позивним «Тура».
Поля та посадки поблизу українських позицій – буквально всіяні трупами найманців, зазначають українські бійці.
«Вони ідуть за гроші, помирають за гроші, тому якоїсь такої тактики суперкрутої ми не побачили», – каже «Шинобі».
Група «Вагнера» воювала в Україні ще з 2014-го, потім засвітилася у Сирії та країнах Африки. Їхню роботу спочатку не афішували, але в останні роки, а особливо після повномасштабного вторгнення в Україну, про найманців почали говорити відкрито.
«Взагалі з 24 лютого виявилося, що один із найсерйозніших недоліків російської армії – це не численність і не навченість саме піхоти мотострілкових військ, а «вагнерівці» готувалися саме як штурмові загони, щоб атакувати укріплені позиції противника і щоб просуватися вперед, навіть незважаючи на досить великі втрати», – каже Кирило Михайлов, аналітик Conflict Intelligence Team.
Село Богородичне – неподалік від Ізюма Харківської області. Остання масштабна атака російської армії на цьому напрямку була близько місяця тому – піхота за підтримки 15 танків та іншої бронетехніки.
«Цього разу пішла піхота в наступ. І поки всі звернули увагу на піхоту, вони поїхали через поле. Командир їхнього підрозділу вибухнув зразу на міні, інші танки відпрацювала артилерія. Ті, хто вибіг, їх всіх взяли в полон», – розповідає військовослужбовець ЗСУ Денис.
У цьому конкретному бою, про який нам розповів Денис, та й загалом під Ізюмом значних втрат зазнала 35-та загальновійськова армія РФ. Але ми знаємо, що там воювали та продовжують воювати не лише регулярні підрозділи. Журналісти проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії» зі своїх джерел в одному з розвідувальних органів України отримали аудіозапис зустрічі представників російського командування із групою найманців, які самовільно залишили позиції поблизу Богородичного.
«Так ситуація наступна. Загалом неприємна. Загін оголосили дезертирами, зрадниками і так далі. Сильно ви підставили всіх, самовільно вийшовши з району. Хто не готовий виконувати завдання – завтра здає зброю та звільнений. Звільнений. Ваші позивні та дані передадуть до Тамбова. У жодний загін вас більше не візьмуть», – звучить на зустрічі російського командування з групою найманців, які самовільно залишили позиції у районі Богородичного Харківської області.
Голос людини, яка відповідає керівництву від імені всього загону, видався знайомим журналістам проєкту «Донбас Реалії». Деякі деталі розмови, а також його слова про те, що «моя дружина – заступник губернатора Херсонщини», говорять про те, що на записі – Павло Губарєв – так званий «народний губернатор» не приховує – бере участь у бойових діях, а Олену Губарєву у окупаційну «адміністрацію» призначили 16 червня.
«Це не війна, це називається опізд*лювання. І коли починаєш аналізувати це опізд*лювання, шукати, хто винен, то ти робиш не тих людей винними. Перше – там Мавіки, як жуки над нами літають. Я хочу, щоби всі чули. Ти зрозумієш, про що я говорю. Нас опізд*люють, нам Мавіки закупили по 30 тисяч міні. З них ні х*я не видно. Коли ми здійснюємо корекцію, ми не можемо досягти точного вогню від артилерії. Підтримка танками – це вони під’їжджають, роблять 8 пострілів і в*об*ють, тому що вони обіс*яні всі. Половина контрактників сидить на резервних базах, бл**ь, відмовляються, на х*й. Їх ніхто не звільняє, не звільняючи місць. А нас ви призначаєте в найманці, кажете: йдіть на м’ясо, хлопці. А хлопці всі, хто воював, знають, що м’ясо не коштує грошей», – каже Павло Губарєв.
У розмові найманці скаржаться на відсутність зв’язку, підтримку артилерії та погану координацію з регулярними російськими військами. Частина групи – із Росії, частина – з окупованих територій Донбасу. Також озвучується зарплата – від тисячі восьмисот до чотирьох тисяч доларів і часто йде порівняння їхніх умов та забезпечення з тим, що має група «Вагнер». Очевидно, ці люди з іншого формування найманців.
«Потрібно розуміти, звісно, що це ринок з єдиним «покупцем», а саме державою. Навряд чи держава може собі дозволити, щоб були якісь найманські формування, які не залежать безпосередньо від держави. Інша річ, що якісь ПВК можуть бути організовані безпосередньо Міноборони, ФСБ, ГРУ, іншими спецслужбами. Відповідно, якась конкуренція, навіть не те, щоб ринкова, якась внутрішньобюрократична, внутрішньосистемна, можливо, і є», – каже Кирило Михайлов.
«Вагнерівці» відігравали вирішальну роль у штурмі Попасної Луганської області. Місто українські військові залишили на початку травня. Перед цим російська артилерія практично зрівняла його із землею. Наприкінці квітня у 24-й бригаді ЗСУ повідомили про знищення групи найманців, а в РНБО України заявили також про ліквідацію загону з лівійців та сирійців.
«З 4-ї години ранку десь до 7-ї просто був артобстріл – на той момент всі залишилися живі, Слава Богу. Ми вийшли з бліндажа того, вцілілого, і тут хлопчина, що він перший вийшов, він приходить і каже: хлопці, вони вже тут. Я ще так не зрозумів – як тут? Каже: просто отак, тут. Я вискочив з окопу, вони були від мене десь, може, 20 метрів. Голову піднімаю, їх троє йшло? Я заскочив назад в окоп, командиру кажу: Романе, вони дійсно тут. І він просто ухвалив рішення, воно єдине правильне було в той момент. Він каже до мене: треба зачищати їх, бо тут торба нам буде», – розповідає Володимир, військовослужбовець 24-ї бригади ЗСУ.
Лише у тому бою військовослужбовці 24-ї бригади, кажуть, знищили кілька десятків найманців. Подібні штурми відбувалися чи не щодня, тож втрати серед «вагнерівців» великі, впевнений Володимир.
«Вони йшли двома загонами – один загін ішов з флангу, один – з фронту. І коли тих трьох «вагнерівців», які йшли, було знищено, забрано рацію і це питання до мене: «Ты кто?», – я зрозумів, що в них там незлагодженість теж є. По військовій справі це примітивна річ. Якщо ви йдете двома загонами, між вами має бути якийсь зв’язок такий, щоб ви доповідали. Зрозуміло, що мене це врятувало, бо я був у цивільній куртці, без пов’язки. Вони могли подумати, що хтось там з того загону вже зайшов. Ну, але це теж, розказувати, що той «Вагнер» такий буквально підготовлений – це ж примітивні помилки. Що в плюсах я побачив особисто – це хороша фізична підготовка. Вони дуже гарно екіпіровані були, на них було, хто розуміється, 12 магазинів від 47 АК, донести це по полю, там, наприклад, тих 2-3 кілометри – це важко насправді, тут не треба недооцінювати», – продовжує Володимир.
Про кількість найманців, яких Росія залучила на війну в Україну, важко судити. Христо Грозєв із Bellingcat у квітні називав цифру в 8 тисяч бійців. І якщо раніше група «Вагнера» вважалася своєрідним закритим елітним підрозділом, до якого так просто не потрапиш, то зараз набирають буквально всіх охочих. А з кінця червня на війну в Україну почали масово вербувати в’язнів, зазначають експерти.
«Почалося це з Ленінградської області, і зараз цим вербуванням охоплені всі, абсолютно всі місця позбавлення волі, виправні колонії у всій європейській частині Росії. 2000 закладів. І це не мої дані, ці дані, власне, днями озвучив сам Євген Пригожин, який побував у декількох зонах особисто. І він якраз говорить про те, що з двох тисяч колоній набирають ув’язнених на цю війну. Він говорить про те, що нібито з кожним буде підписаний контракт, який зберігатиметься в якомусь спеціальному місці, це місце не назване, і ми нічого не знаємо про зміст цього контракту, ми не знаємо, що ще підписують. Підписують різні папери. В одній колонії нам надіслали, підписують якусь згоду воювати у складі «міліції» «ДНР», з іншої колонії нам надіслали згоду на бланку Міністерства оборони вирушати на війну з Україною», – розповідає Ольга Романова, директорка фонду «Русь сидящая».
Самі ж вербувальники на таких зустрічах у колоніях кажуть, що їх насамперед цікавлять засуджені за розбій та вбивство, причому свідомо. У фонді «Русь сидящая» вважають, що у кожній колонії піти на війну в Україну погоджується щонайменше 20 відсотків ув’язнених.
«Звичайно, я думаю, ще є той важливий фактор, що «Вагнер» взагалі не повинен ніяк підпадати під якісь наслідки для воєнних злочинів. «Вагнерівці», вони пишаються своїми воєнними злочинами. Вони роблять меми з відео, де вони катують когось, вбивають, забиваючи до смерті кувалдою. Відповідно, ось така певна безкарність, вона теж має людей залучати, і тому чисельність їх має зростати», – каже Кирило Михайлов.
«Умови такі – відколи ти вступаєш у бій, тобто, поки ти погоджуєшся, підписуєш контракт, поки ти їдеш етапом до колонії в Ростовській області, де будуть два тижні готувати дуже інтенсивно, і коли вступаєш у бій, то тільки з цього моменту вступу в бій починається відлік пів року. Потрібно саме провоювати у штурмових загонах пів року, тобто до кінця січня, на секундочку, до початку лютого, і якщо залишишся живим, тоді буде помилування, ти повернешся додому зі зняттям судимості. А якщо ти не будеш живий, то 5 мільйонів рублів отримає твоя сім’я. Хочу також додати, що більшість ув’язнених жодних сімей немає. І я думаю, що родичі, звичайно, з’являться, як тільки запахне грошима. І підтверджуються з усіх боків, і навіть ПВК «Вагнер» підтверджує це у своїх промовах, у зонах перед майбутніми, як вони кажуть, «солдатами удачі», це не мої слова, це їхня назва, загороджувальні загони йдуть позаду цих «солдатів удач» з більш досвідчених і старших бійців «Вагнера» чи інших приватних компаній, тобто йдеться не тільки про «Вагнера», – розповідає Ольга Романова.
Проте саме група «Вагнера» серед найманців вважається найелітнішою. Мовляв, там більше шансів отримати виплати у разі смерті чи поранення. В інших подібних структурах – далеко не факт. «Донбас Реалії» також зі своїх джерел отримали доступ до листування найманця Олексія Андрєєва з товаришем, де він скаржиться, що у його загоні не платять бойові, а на піхотні завдання відправляють без прикриття танків та артилерії – «в один кінець».
«Виплати за 200 також не здійснюються після 3-х місяців. Куратори всіляко перешкоджають вивезенню тіл з різних причин, аж до того, що пропонують поховати і забрати після закінчення «спецоперації», – пише Олексій Андрєєв.
«Регуляри» почали активно демілітаризовуватись ще на початку війни, і потрібно було якось поповнити ці втрати, а «вагнерівці», найманці – це один з найлегших шляхів. Люди, які просто хочуть грошей», – каже військовослужбовець з позивним «Валет».
«Втрати якось треба приховувати, і робити це іншим чином неможливо. Тому простіше найняти якихось там злочинців, пускати їх на м’ясо, і все. А результативність їм не особливо треба, їм просто треба, щоб давали силою, і все», – каже «Шинобі».
Проблема, яку має Росія – це проблема з особовим складом у комплексі, кажуть фахівці. За різними оцінками, армія РФ втратила близько 70 тисяч людей – це третина сухопутного угруповання, яке було задіяне в атаці на Україну 24 лютого. І якщо техніки, хай навіть старої, у військах усе ще достатньо, то солдатів та офіцерів уже немає, зауважують експерти.
|
(За даними Генштабу ЗСУ, у війні проти України Росія втратила 42 200 своїх військових.
За даними США, понад 75 тисяч російських солдатів – приблизно половина сил, відправлених Москвою для повномасштабного вторгнення в Україну в лютому – були вбиті або поранені.
Високопоставлений представник оборонного відомства США заявив 22 липня, що Росія щодня зазнає сотні втрат у повномасштабній війні в Україні та втратила тисячі лейтенантів і капітанів, а також сотні полковників і «багато» російських генералів.
9 червня видання The Guardian із посиланням на джерело у високопоставлених колах повідомило, що російська армія з початку масштабного вторгнення в Україну могла втратити близько 20 тисяч військових.
Москва про свої втрати у війні проти України останнім часом не повідомляє. 25 березня лише вдруге від початку масштабного вторгнення російська сторона оприлюднила дані про втрати російських військ, згідно з якими 1 351 російський військовослужбовець загинув, ще 3 825 – зазнали поранень.
Перевірити дані про втрати в умовах бойових дій неможливо.)
|
«Того угруповання, яке зараз воює в Україні, а, за західними оцінками, воно налічує близько 150 тисяч осіб, загалом недостатньо для серйозних успіхів, на які розраховує російське військове командування. Відповідно, потрібно не тільки поповнити втрати, а й збільшити чисельність угруповання щонайменше до 220-240 тисяч осіб. Наскільки ці плани можна реалізувати шляхом набору добровольців – поки що неясно. Вживаються різні заходи для збільшення потоку добровольців. Зокрема знятий верхній віковий кордон. Наразі дозволено підписувати контракти зі збройними силами людям будь-якого віку. Дозволено підписувати контракти випускникам шкіл, які ще не досягли призовного віку, дозволено підписувати контракти іноземцям. Насамперед йдеться про громадян країн Центральної Азії, багато яких працюють у Російській Федерації», – каже російський воєнний і політичний експерт Юрій Федоров.
Окрім бойових втрат, російська армія має ще одну проблему – так званих «відмовників», військовослужбовців, які відмовляються воювати і звільняються. У перші місяці так званої «спецоперації» таким людям особливо не перешкоджали і вони спокійно йшли зі служби.
«Але зараз уже, останні місяці, останній місяць-півтора, можливо, два, коли кількість відмовників стала просто величезною, ці рапорти перестали задовольняти, підписувати, їх почали рвати, контрактників почали відмовляти, говорити, що ні, ви – дезертири, ви порушуєте закон, ви – зрадники батьківщини, йдіть воюйте. І тоді це перестало працювати. І тоді почали з’являтися такі табори, про які я писав, у Луганській області», – каже журналіст телеканалу «Настоящее время», створеного Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», Тимофій Рожанський.
Один із них у районі окупованого міста Брянка у Луганській області. За даними телеканалу «Настоящее время» там – десятки, а можливо, і сотні військовослужбовців тримали у підвалі без їжі та погрожували посадити за дезертирство. Охороняли так званих «відмовників», до речі, як розповіла мати одного із солдатів, ті самі «вагнерівці». За останньою інформацією, у результаті табір розігнали, а військових відпустили. Міністерство оборони Росії повідомлення, що надходять від ЗМІ, не коментувало.
«Ситуація дуже динамічна, тому що багато хто ламається, їх, все ж таки, переконують, і вони повертаються на фронт, і продовжують воювати. А хтось, ось буквально дві години тому мені написала одна дівчинка, дружина військовослужбовця, що його відпустили додому. Я подробиць поки що не знаю. Він теж там був ув’язнений у цій Брянці. Бо справді незрозуміло, що з ними робити, згідно із законом, із ними нічого не можна зробити. Вони мають право звільнитися. Війну не оголошено. Це так звана «спецоперація». На них можна тиснути, але ті, хто проходить цей тиск, можуть повернутися додому. А може, ще й частини доукомплектовали кимось, може, зараз просто немає такої гострої необхідності в живій силі, яка була, наприклад, два тижні ще тому», – продовжує Тимофій Рожанський.
Про те, що Росія відчуває дефіцит резервістів у війні проти України, в британському Міноборони повідомляли ще під час боїв за Сєвєродонецьк і Лисичанськ. Крім залучення найманців, Кремль вербує людей і до регулярних військ – по всій країні формують так звані «добровольчі батальйони», а в Нижньогородській області новий «армійський корпус» – від 10 до 15 тисяч осіб.
«Щодо повноцінної мобілізації, то нам здається, що вона де-факто неможлива. Ми бачимо, що людей готують максимум тиждень. Це означає, що, швидше за все, навіть можливості готувати довше їх просто немає. А якщо цих новобранців раптово стає в десятки і сотні разів більше, це стає абсолютно нереальним, хоч якось серйозно їх підготувати. Я вже не говорю про те, щоб відновити достатню кількість техніки. І так уже багато батальйонів фактично є стрілецькими. Оскільки вони не отримують жодної бронетехніки. А ті, що отримують, отримують стару здебільшого. Хоча є, звичайно, добровольчі батальйони, які формуються на базі тих чи інших бригад морської піхоти, наприклад. І вони одержують досить сучасну російську техніку. Але це швидше виняток», – каже Кирило Михайлов.
«Оголошення мобілізації можливе при оголошенні воєнного стану – це означає, що те, що називають «спеціальною військовою операцією», провалено, настає справжня війна. У разі такої війни президент Росії має право, згідно із законодавством, підписати указ про мобілізацію, введення в дію закону про мобілізаційну підготовку. Зараз це йде таким повзучим чином. Окремі елементи запроваджуються до переходу до мобілізаційної економіки. Поки що Кремль спирається на добровольців, але коли буде обов’язковий порядок – це може викликати серйозні невдоволення серед тих категорій населення, які підтримують війну в Україні, бо одна справа – підтримувати умовно на словах, говорити, як добре, що війна йде з «укрофашистами», а інша – брати участь у війні самостійно», – каже Юрій Федоров.
Росія, безперечно, має проблеми з живою силою, кажуть військові і експерти. Це, пояснюють, помітно і по лінії фронту. Коли російська армія концентрує сили для удару на одному напрямку, вона частково перекидає війська з інших ділянок, роблячи їх вразливими до українських контратак. Кремль, мабуть, не готувався до затяжної війни, але чи готова до неї Україна?
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
