Коли говорять гармати, служителі муз не сидять, склавши рук. На передовій вони воюють і рятують поранених, у тилу – волонтерять для української армії й цивільних. Радіо Свобода записало історії українців, діячів культури та мистецтв, які допомагають своїй країні з перших днів повномасштабної війни. Найстаршому митцеві – 70 років, найменшій – тільки шість.
Народний артист Росії, який волонтерить для України
Володимир Назаров – відомий російський артист, композитор та режисер. Він народився і виріс в Україні, у Новомосковську на Дніпропетровщині, але 40 років пропрацював у Москві. Повернувся на батьківщину 2016 року через політичні мотиви: його доброго товариша Бориса Нємцова вбили, а його театр і він сам, відомий своїми проукраїнськими висловлюваннями, зазнали переслідувань.
В Україні Володимир Назаров кілька років пропрацював художнім керівником оперного театру в Дніпрі. В Росії його таврували «зрадником», каже Назаров.
«Я не «зрадник»! Я повернувся до України, це моя історична батьківщина… Ні я, ніхто з нашої родини не голосував за Путіна. Коли він прийшов до влади – сталося горе і для Росії, і для всього світу. Росіяни пропустили момент, коли Путіна можна було скинути. А зараз там на повну працює репресивна машина. Якщо навіть людина вийшла на вулицю з плакатом «Миру мир!», її зразу хапають і саджають», – каже він.
Я їм написав у коментарях: «Коли говорять гармати, музи – мовчать. Принаймні – мовчать! А не біжать попереду паровоза лизати зад…»Володимир Назаров
Колеги з Росії реагують на війну в Україні по-різному, констатує Назаров.
«Те, коло, з яким я спілкувався раніше, лишилося вірним демократичним принципам. Це люди, яких виростив і надихав своїм прикладом Борис Нємцов. Але публічні колеги – артисти – показали себе некрасиво. Я не беру до уваги Андрія Макаревича чи Бориса Гребенщикова, я про інших – Бабкіна, Газманов, Лєпс та інші.
Вони створили якусь «асоціацію». Я їм написав у коментарях: «Коли говорять гармати, музи – мовчать. Принаймні – мовчать! А не біжать попереду паровоза лизати зад…». Артисти, загалом люди мистецтва, ніколи не стоять на боці війни, це неприйнятний стан душі для артиста. Тим більше – щодо України, куди вони всі їздили на гастролі, де їх так тепло приймали. Зовні наче нормальні, освічені люди повторюють явну нісенітницю – про бандерівців, нацистів. Виходить: якщо Росію любиш – це патріотизм, а якщо Україну – то це нацизм», – розказав митець Радіо Свобода.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну застало Володимира Назарова в Киргизстані. Там він планував покататися з друзями на лижах і відсвяткувати свій ювілей – 24 лютого йому виповнилося 70 років.
«О п’ятій ранку за Києвом мені подзвонили й сказали, що почалася війна. У Киргизії вже був повномасштабний день. Я не дуже здивувався. Я був з тих людей, хто знав, що Путін нападе. Але чим довше цього не було, тим частіше пробігала думка: а раптом я помиляюся?.. Це була справа часу – коли Путін нападе на незалежну Україну, яка сміє жити інакше й обирати демократичний шлях» – сказав Володимир Назаров.
Виходить: якщо Росію любиш – це патріотизм, а якщо Україну – то це нацизмВолодимир Назаров
Після 24 лютого артист повернувся до України й попросився до тероборони. Йому відмовили – з міркувань про його ж власну безпеку. Тоді він почав волонтерську діяльність – збирати й доправляти гуманітарну допомогу українській армії. Також Володимир Назаров під егідою фонду «За Луганщину» організовував концерти на підтримку України в Іспанії.
«У Європі потрішечки починають стомлюватися від України. Європа нас приймає чудово, але люди є люди, і вони стомлюються. А нам від війни стомлюватися не можна», – впевнений Володимир Назаров.
Народний артист Росії каже: він вірить у силу українців і в перемогу України.
«Очікуваного для Путіна скорого «параду перемоги» не вийшло, а вийшло інше – він отримав по зубах. Я знав, що так буде, що моя країна буде оборонятися, що ми піднімемо рук і не здамося. Я захоплений нашою армією! Для мене, людини літнього віку, це духовний подарунок: я ще раз переконався, що ми незламна нація, що ми – козаки. Красива метафора виявилася істинною правдою, ми – нація хоробрих, гідних і чесних людей», – сказав Володимир Назаров.
Зараз Володимир Назаров планує організовувати концерти для підтримки бойового духу української армії.
Кінорежисер, який евакуйовує поранених
Кінорежисер Євген Тітаренко – автор кількох документальних фільмів про війну в Україні. Один із найвідоміших – «Війна заради миру» («War for Peace»), створений на основі 120 годин документального матеріалу, який Євген назнімав під час роботи парамедиком у батальйоні «Госпітальєри» в 2014–2015 роках. Стрічку мали презентувати на міжнародному фестивалі «Артдокфест-2017» у Москві, однак потім її показ заборонили.
Зараз Євген знову на передовій – і знову займається евакуацією поранених разом з «Госпітальєрами». Спершу працювали на київському напрямку, потім – на харківському, розповів Радіо Свобода доброволець.
Різниця є: якщо 2014-2015 року це були позиційні бої, то зараз йде постійний рух фронтуЄвген Тітаренко
«До 24 лютого я був готовий – всі речі зібрані. Я знав, що це відбудеться. Зразу ж відвіз родину на захід України і там зустрівся зі своєї групою, з якою ми працюємо зараз. Маючи досвід 2014-2015 років, я зараз розумію специфіку всієї роботи і те, як її можна покращувати на всіх ланках. Наша робота – це робота групою: три-чотири людини в групі.
Це і «швидка», яка стабілізує пораненого й доправляє до шпиталю, це і пікап, який доїздить туди, куди «швидка» не доїздить. Спершу мені було дивно, мені здавалася, що ми повернулися в 2014 рік... Але різниця є: якщо 2014-2015 року це були позиційні бої, то зараз йде постійний рух фронту. Ми маємо прогнозувати ситуацію. Коли штурмова група просувається – просуваємося і ми. Ось так це працює. На харківському напрямку ми були 22 дні. Було відчуття, що кожен день – як три. Скільки подій вміщалося в кожному дні», – сказав він.
Євген Тітаренко каже: про своє захоплення кінорежисурою зараз згадує не так часто. На виїзди не бере із собою ані відео-, ані фотоапаратуру – вони б тільки заважали. Водночас у нечасті хвилини перепочинку робить фотозамальовки й портрети побратимів.
«Я щось фотографую, щось – знімаю. Ще перед війною я сказав своїм підписникам на юутубі: «Окей, якщо я виживу, буде «War for Peace-2». Я думаю, зараз цей фільм був би на часі. Адже війна йде й на інформаційному фронті… Зокрема, потрібен і контент для закордону. Потрібно показувати, як виглядає війна зсередини. 2021 року вийшов мій документальний фільм «Евакуація» – про систему медичної евакуації в умовах війни. Але ми еволюціонуємо, ми змінюємося і, можливо, буде фільм, який дасть нові відповіді на ті питання. Зараз я також замислюються над використанням фотодокументалістики», – розказав він.
Художниця, яка малює «героїчних котиків»
Художниця з Дніпра Анна Тітова з Дніпра створює серію малюнків з котиками, які допомагають їй підтримувати армію. Її котики – це, власне, українці під час війни: бійці, медики, волонтери, капелани, мами з маленькими дітьми тощо. Каже: її надихають українські люди. Ідея з’явилася випадково в перші дні війни: свого першого котика вона намалювала тоді, коли її коханий поїхав вступати до тероборони.
Виявилося, що мої котики потрібні людям. Вони розходяться соціальними мережами, я дозволяю їх ставити на аватаркиАнна Тітова
Зараз усі її котики – а це кілька десятків робіт – продаються на міжнародній платформі Етсі. Частину коштів від продажів Анна віддає на підтримку українських військових. З початку повномасштабної війни намальовані пухнастики «заробили» на доброчинність понад 2 тисячі доларів.
«Виявилося, що мої котики потрібні людям. Вони розходяться соціальними мережами, я дозволяю їх ставити на аватарки. Але файли, які підготовлені для друку, я продаю на Етсі. За ці кошти я зараз можу існувати, утримувати родину, а також пересилати на ТрО та волонтерів армії, яких я знаю особисто», – розповіла художниця.
Зараз Анна працює над образами котиків – людей з інших країн, які допомагають Україні під час війни. Першими були котики з Польщі, США, Канади, Німеччини, Ізраїлю та Ірландії. Далі вона малює котиків, присвячених іншим країнам, каже Анна Тітова.
«У мене давно просили котиків, які допомагають українцям. Адже ми насправді не одні, нас підтримують. І мої підписники, і мої друзі просили саме малюнки, аби віддячити тим, хто допомагає», – сказала авторка.
Котики Анни також друкуються на сувенірній продукції, зокрема листівках, магнітах, футболках та шоперах. Художниця планує, що надалі її малюнки можуть бути використані в дизайні календарів, святкової атрибутики тощо.
6-річна вулична музикантка, яка збирає гроші на армію
Шестирічна дніпрянка Соломія Реут, аби допомагати українській армії, стала вуличною музиканткою. Вона збирає гроші на бронежилети для бійців грою на флейті. Дівчинка з чотирьох років виступає на сцені – співає в ансамблі. Також кілька місяців опановує флейту й фортепіано, розповідає її мама Ксенія Реут. Вона каже: вийти на вулицю з музичним інструментом було ідеєю самої дівчинки.
Ми були вражені реакцією людей. Багато людей підходили, дякували, клали грошіКсенія Реут
«Я вирішила це робити, щоб більше супергероїв повернулися живими додому з перемогою!» – каже дівчинка.
Мати з донькою намалювали плакат і вирушили на центральну площу Дніпра. Почали на Великдень, 24 квітня. За перші два дні зібрали суму, необхідну для купівлі одного бронежилета. Потім – ще на два.
«Ми були вражені реакцією людей. Багато людей підходили, дякували, клали гроші. Першого разу ми простояли з нею півтори години на Європейській площі. і за цей час вона зібрала майже 5 тисяч гривень. Хтось плакав – особливо, коли Соломійка виконувала гімн. Вона займається флейтою в музичній школі менш як пів року. Гімн України розучила сама. І в той же вечір я виклала про це пост з відео й попросила людей долучитися, аби був хоч один бронік – 10 тисяч», – розповіла Ксенія Реут.
Зовсім скоро про юну музикантку дізналися в соцмережах, її показали по телебаченню. Тоді, каже Ксенія Реут, був справжній бум – люди з різних міст України й з-за кордону стали скидати їй на картку кошти. Так вони назбирали близько 120 тисяч гривень. Цього вистачило на п’ять бронежилетів й велику партію ліків.
«До нас звернулися хлопці-бійці з Зеленодольська на Криворіжжі – я сама звідти – і попросили аптечки, турнікети та ліки для першої допомоги. Й ми закупили це туди. Також нам багато чого передали литовські волонтери – тепловізор, кілька бронежилетів, шоломи. Мій чоловік разом зі своїми друзями все це завантажили й повезли на передову. Також коштами, які назбирала Соломійка, ми долучилися до придбання дрона – дали на нього 30 тисяч гривень», – розповіла мама юної музикантки.
Ксенія каже: зараз медійна цікавість до її доньки трохи вщухла, але вони з Соломією продовжують виходити на вулицю і грати.
«Ми і далі будемо виходити на вулицю. Хлопцям ще багато чого потрібно. Ми побачили, що музика Соломійки не тільки допомагає збирати гроші, а й підбадьорює людей. Кожна людина, яка поклала гривню, дві, десять, розуміє, що вона долучена до допомоги. Ця справа потрібна й для виховання моєї доньки – вона має знати, що робить свій внесок у перемогу», – сказала Ксенія Реут.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
