Ольга Коник – лікарка та волонтерка з Бердянська. Вона розповіла, що їй довелося покинути рідне місто через переслідування окупаційними силами. Жінка каже, що виїжджала, коли ситуація для неї була вже вкрай небезпечною. Як волонтерка прихищала маріупольців і потрапила до «чорного списку» окупантів, вона розповіла в інтерв’ю проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
«Бомбили повітряними ударами»
Ольга Коник стала волонтеркою під час подій Майдану, куди вона пішла як лікарка. Після Революції гідності жінка почала допомагати українським військовим, які поїхали воювати на Донбас. Волонтерка каже, що, як і всі, «відчувала, що наближається війна».
Спочатку вночі загуділи скрізь танки, такий гуркіт був. Вони пройшлися містом, а потім їздили туди сюди 3-4 дні
– 24-го почалася війна, а в нас (у Бердянську – ред.) через кілька днів тільки прийшли окупанти. Спочатку вночі загуділи скрізь танки, такий гуркіт був. Вони пройшлися містом, а потім їздили туди сюди 3-4 дні. У нас такого ж опору не було, бо наші всі підрозділи – спочатку протиповітряну оборону, туди вони (армія РФ – ред.) бомбили повітряними ударами і розбомбили одразу, а ті військові частини, що в нас були, вони були відправлені до Маріуполя одразу і на Київ.
Одразу після того, як вони зайняли місто, через 3-4 дні основні танкові сили пішли – лишилось кілька танків, наш бердянський аеропорт тоді розбомбили. Їхні основні сили потім відійшли, але залишилося кілька танків, які кожного дня з БТРами і військовими машинами їздили по місту. Це справило на мешканців міста дуже неприємне враження. Це була як постійна загроза.
«Почуваються як господарі»
– Спочатку були сирени, але, як вони (окупанти – ред.) прийшли і через кілька днів окупації, вони вимкнули сирени. І тільки ми знали про якусь небезпеку вночі, бо вимикали світло на вулиці. Отак сигналізували, що якась небезпека, ну а потім і це перестали робити – і окупанти почувалися як господарі. Вони прийшли до нашого Бердянського виконкому (до Олександра Свідло – ред.) і запропонували йому співробітництво, він, звичайно, відмовився, і тоді вони сказали: «Звільняйте приміщення, ми тут вже будемо». Призначили якогось свого «мера».
Бердянськ, Маріуполь, Енергодар, Василівка: евакуація з окупованих територій триває (фотогалерея)
Допомога маріупольцям
З початком війни Ольга Коник почала допомагати жителям Маріуполя, яким вдалося вирватися з блокадного міста до Бердянська.
– Я ж не можу так сидіти, щось треба робити. Я ж – волонтер вже по життю, напевно, і до кінця життя. Якраз тільки перші (жителі блокадного Маріуполя – ред.) почали прориватися до нас, бо їх же теж не випускали, на вулиці побачила дві сім’ї в машині, двоє маленьких дітей в цій машині, і вони шукали якийсь прихисток, щоб переночувати десь.
Я їх забрала. У мене дві кімнатки, але ми всі влаштувалися. По-перше, тоді ще холодно було, мінус був, а в нас же майже одразу був перебитий газогін, який з Маріуполя йшов до Бердянська, і опалення не було в усьому місті, а в мене – автономка і електричний котел. Я вмикала і відігрівала їх, готувала їм, бо вони були такі нещасні – дві молоді сім’ї. Хлопцям я місце на підлозі постелила, в мене були матраци, вони спали. Відігріла їх, відгодувала, допомогла, як могла.
Підлікувала діток, бо вони в такому стані були – прокидались, кидались, їм здавалось, що знову якісь бомби і щось летить. Заспокоювала їх і як лікар теж допомагала. Вони були в мене кілька днів. І, все ж таки, вони вирішили, що трохи тіснувато двом сімʼям, вони знайшли помешкання. Потім одна сім’я поїхала в бік Криму, і я з нею не маю зв’язку, а друга сім’я залишилася в Бердянську, там ще батьки їхні приїхали. Вони орендували квартиру і проживають досі, ми передзвонюємось і в таких дуже дружніх стосунках. Потім я просто виходила і багато ж номерів цих донецьких почало приїжджати, і я просто виходила і брала з вулиці людей. Приїхали мої друзі, теж дві сім’ї.
Прийшли з «перевіркою» та «незручними» запитаннями
Попри застереження знайомих щодо небезпеки перебування в місті, волонтерка відмовлялася евакуюватися.
– Друзі, що в мене зупинялися, вони були на одній машині, але місце для мене було. Вони казали: «Давайте, поїхали з нами, треба вивезти тебе звідси». Вони знали, що я – волонтерка, і Майдан, і все, все, все. Я казала, що не готова і я тут потрібна. В нас на той час якось не стріляли, спочатку були і поранені, і вбиті, в перші дні, як вони зайшли.
Це якось так насторожувало, але ще знаєте, якось не вірилось, а потім одного разу прийшли до мене з «перевіркою»
А потім інші в мене були – теж дві сім’ї з Маріуполя на двох машинах, які запропонували теж виїхати, але я не готова була.
Потім почали мені телефонувати інші волонтери й сказали: «Вам терміново треба виїжджати». Далі зустріли одного колишнього працівника з виконкому, який сказав: «Терміново виїжджайте, бо ви – перша в списках на арешт як активіст». Це якось так насторожувало, але ще, знаєте, якось не вірилось, а потім одного разу прийшли до мене з «перевіркою» чоловік і жінка. В неї в руках був список, і я була на першому місці там. І вони почали ставити такі незручні запитання всілякі. Вони рано прийшли, обходи роблять з 7-ї ранку і, може, раніше. Вони потім почали питати про гуманітарку, щось таке, чи я брала, чи ні. Бо вже тоді вони (окупанти – ред.) почали якусь гуманітарку роздавати, ту, що покрали в магазинах наших. Дехто з людей брав, але більшість, все-таки, протестувала, і я не брала, звичайно.
Я відчула щось недобре, а далі було, як було
Мені ж постійно телефонували хлопці з передової, казали, кому й що треба там. Якось зателефонували через своїх родичів і сказали: «Нехай терміново виїжджає». Вони щось дізнались, але не могли говорити. Потім зник мій волонтер, і другий волонтер – і немає досі із ними зв’язку. Потім зателефонувала авторитетна людина і сказала теж терміново виїжджати. Я відчула щось недобре, а далі було, як було.
«Розминулися в останню хвилину»
– Виїжджати допомогли люди, в останню хвилину. Ми розминулися з ними (з окупантами – ред.). Сусіди потім сказали. Хлопець і жінка мене вивозили, хороші люди, і ми зараз із ними спілкуємося. Виїжджали однією машиною, хлопець, що за кермом, молодий, він дуже хвилювався.
За словами волонтерки, виїжджати з міста довелося полями.
– Потім вже ми виїхали на трасу через 2-3 пости, не наші, звичайно. А потім ще 18 блокпостів було. Якось воно більш-менш було, тільки у водія перевіряли документи. Я тільки встигла схопити кішку, коли ми виїжджали, так, в чому була, в тому і поїхала, бо дуже все швидко сталося.
Далі від Бердянська наше українське радіо працює, попри те, що вже були блокпости, і водій мій забув вимкнути його – і так достатньо голосно. От зупиняємось ми біля одного блокпоста, починається перевірка документів, кажуть: «Виходьте» – і тут як заграв наш українській гімн. Але перевірник на блокпосту якось не зреагував. Ми так і не вимкнули цей гімн, вже коли водій поїхав, я сказала водію вимикати радіо на ворожих блокпостах, аби уникнути лиха.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
