Президент України Володимир Зеленський не захотів зустрітися у Києві з президентом Німеччини Франком-Вальтером Штайнмаєром, таку інформацію оприлюднило німецьке видання Bild 12 квітня з посиланням на слова Штайнмаєра, який, перебуваючи із візитом у Варшаві, сказав, що його візит до Києва «є небажаним». Однак Зеленський заявив, що офіційного звернення щодо візиту президента ФРН не надходило. При цьому глава української держави додав: «Я думаю, що ми можемо собі дозволити, знаючи, що щодня ми втрачаємо людей, бути серед тих, хто нас реально підтримує, серед реальних друзів».
Штайнмаєра немає в переліку «реальних друзів» України?
Щоб зрозуміти, яка ситуація насправді склалася і ким є чинний президент Німеччини для України, поглянемо на шлях його становлення в німецькому внутрішньому та зовнішньому політикумі.
Політичний шлях герра Штайнмаєра
Франк-Вальтер Штайнмаєр прийшов у політику в 1993 році в ролі керівника особистого бюро прем’єра землі Нижня Саксонія Герхарда Шредера. Із 1998-го до 2005 року Шредер був федеральним канцлером Німеччини, а Штайнмаєр керівником його канцелярії.
У 2005–2009 роках та 2013–2017 роках Штайнмаєр, вже за головування канцлерки Ангели Меркель, обіймав посаду міністра закордонних справ Німеччини. У 2017 році політика обрали новим президентом Німеччини, а в лютому цього року переобрали на другий термін.
Посаду президента в Німеччині можна назвати більше церемоніальною, ніж виконавчою. Проте людина із таким багатим «політичним багажем», як Штайнмаєр, наголошують політологи, викликає повагу та змушує серйозно сприймати свої заяви як деяких німецьких політиків, так і звичайних громадян.
«Умиротворення Кремля»
У політичному середовищі Німеччини, пояснюють фахівці, довгий час панувала ідея вини перед Росією. Начебто за те, що армія СРСР у свій час визволила країну від нацизму, Німеччина залишається в боргу перед народом Росії, часто забуваючи про те, що до складу Радянського Союзу входили й інші країни, зокрема Україна, які зробили не менший вклад у війні, наголошують історики.
Після становлення обох країн як суверенних держав Німеччина взяла курс на масштабну співпрацю з Росією, вказують експерти. Більшість німецьких політиків вірили, що якщо дві країни будуть взаємозалежними одна від одної, наприклад, в енергетичному питанні, тоді це дозволить зробити Росію більш європейською країною та контролювати її агресивну політику.
За таким курсом рухався і Франк-Вальтер Штайнмаєр. Значну частину своєї політичної кар’єри Штайнмаєр провів «під крилом» Герхарда Шредера, політика, відомого своїм лояльним ставленням до Кремля і дружбою з Володимиром Путіним.
Шредер активно підтримував проєкт газогону «Північний потік» і, полишивши політику в 2017 році, навіть очолив раду директорів російської компанії «Роснефть» і брав активну участь у лобіюванні будівництва «Північного потоку-2». А в лютому цього року ексканцлера висунули до ради директорів «Газпрому».
Така тісна співпраця із відверто проросійським політиком надалі мала свій вплив на бачення Штайнмаєра щодо співпраці Німеччини та Росії.
Федеральний президент Німеччини активно підтримував будівництво та сертифікацію скандального «Північного потоку-2». В інтерв’ю німецькому виданню Rheinische Post, яке він дав минулого року, Штайнмаєр висловився на підтримку запуску газопроводу і назвав енергетичні зв’язки двох країн «майже останнім місточком між Росію та Європою». Не забув він нагадати й про почуття провини за злочини Німеччини проти СРСР в Другій світовій війні.
«Жертвами війни стали понад 20 мільйонів жителів Радянського Союзу. Це не виправдовує сьогоднішні промахи російської політики, але нам не можна забувати про цей ширший контекст», – заявив Штайнмаєр.
Ці слова викликали обурення у посла України в Німеччині Андрія Мельника, який звинуватив німецького президента у «сумнівному спотворенні історії».
Запуск російського «Північного потоку-2», наголосили в Києві, очевидно йде проти інтересів України. Газогін, побудований в обхід України, пояснили, залишив би бюджет країни без доходів від транзиту російського газу. Проте подальші дії Росії не пішли на користь цьому проєкту. Після визнання угруповань «ЛНР» та «ДНР» російським президентом Володимиром Путіним канцлер Німеччини Олаф Шольц заявив про зупинку сертифікації газопроводу. А із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну західні лідери закликають до того, щоб «Північний потік-2» ніколи не був введений в експлуатацію.
На додачу, ще у далекому 2008 році, обіймаючи посаду міністра закордонних справ, Штайнмаєр був серед тих, хто виступав за вето членства України в НАТО.
Провальна «формула Штайнмаєра»
Проте відомою постать Франка-Вальтера Штайнмаєра для українського суспільства зробила його «формула Штайнмаєра». Обіймаючи посаду міністра закордонних справ Німеччини, а пізніше і президента країни, політик активно брав участь у переговорах щодо врегулювання ситуації на Донбасі. У 2015 році він запропонував славнозвісну «формулу».
«Формула Штайнмаєра» – це фактично один із пунктів Мінських домовленостей. Вона передбачала надання особливого статусу для окупованих територій Донбасу на період проведення місцевих виборів. А після визнання результатів виборів ОБСЄ в Конституцію України мали бути внесені зміни й закріплений особливий статус цих територій на постійній основі.
Проте важливою та спірною частиною цього документу було те, що, відповідно до формули, Росія виведе свої війська з окупованих територій лише після проведення виборів, що не влаштовувало українську сторону. Влада України заявляла, що умови «формули» можуть бути затвердженні лише у разі виведення російських військ з території окупованих територій та відновлення контролю України над російсько-українським кордоном на сході перед початком голосування. Надалі зустрічі у «нормандському форматі припинилися» і про «формулу» забули.
У 2019 році знову заговорили про необхідність затвердження «формули Штайнмаєра». Москва тоді заявила, що братиме участь у новій зустрічі в «нормандському форматі» лише за умови затвердження тексту «формули Штайнмаєра». Що і відбулося 1 жовтня 2019 року.
Проте через те, що позиція України щодо питання контролю над кордоном не була прописана, цей документ більша частина українців сприйняла як капітуляцію України. Що стало однією із причин масових акцій по всій країні. І, як наслідок, таке громадянське обурення стало однією із причин, чому уряд Зеленського не наважився на зміни в Конституції та запровадження самої «формули».
«Формула Штайнмаєра» так і не була імплементована, проте президент Німеччини почав асоціюватися в українському суспільстві саме з нею. Фактично ця формула була найбільше вигідна Кремлю, а те, що її запропонував саме Штайнмаєр, який протягом своєї політичної кар’єри активно лобіював інтереси Кремля, стало логічним продовженням його політики, наголошують експерти.
«Не подумайте, що я – прихильник якихось теорій змови, але треба пам’ятати, що Штайнмайєр був близьким союзником Герхарда Шредера. Він був главою канцелярії шість років протягом канцлерського терміну Шредера. І він належить до мережі «старих хлопців» соціал-демократів. Не думаю, що він дотримувався нашої етики і наших принципів, коли подавав свою пропозицію. Тому я б сказав, що побоювання Києва виправдані», – так охарактеризував «формулу Штайнмаєра» німецький журналіст Крістоф Ланц в інтерв’ю Грузинській редакції Радіо Свобода.
«Час визнавати помилки»
«Я звертаюсь до президента Путіна. Зніміть зашморг з шиї України, шукайте разом з нами шлях, який збереже мир у Європі», – закликав президента Росії Володимира Путіна Штайнмаєр 13 лютого, після того, як вдруге був обраним президентом ФРН.
Критика в бік очільника Кремля прозвучала з вуст Штайнмаєра чи не вперше. Надалі, із початком повномасштабної війни Росії проти України, яка триває від 24 лютого цього року, риторика президента Німеччини різко змінилася. Вперше за свою політичну кар’єру Штайнмаєр визнав, що помилявся щодо Росії.
У інтерв’ю одному із німецьких видань він заявив, що проєкт «створення загальноєвропейського дому за участі Російської Федерації» не став успішним.
Не забув він визнати і помилковою свою активну підтримку «Північного потоку-2».
«Моя відданість газопроводу «Північний потік-2» була явною помилкою. Ми трималися за мости, в які Росія більше не вірила, про що нас попереджали наші партнери», – зазначив він.
Також очільник країни додав, що ще на посаді міністра закордонних справ він сподівався, що Володимир Путін «не піде на повну економічну, політичну та моральну руйнацію своєї країни заради свого імперського безумства».
Скептично до таких заяв президента ФРН поставився посол України в Німеччині Андрій Мельник. Український дипломат неодноразово критикував дружні стосунки Штайнмаєра з Путіним і не промовчав, коли президент почав «каятися».
«Не вірю в те, що людина може змінитися протягом кількох тижнів, тим більше така людина... Президент був змушений визнати окремі помилки, що він розчарований у Путіні, що «Північний потік» був помилкою, що він його особисто підтримував. Поки що ми бачимо такі перші кроки», – заявив Андрій Мельник в інтерв’ю «Європейській правді».
Такі гострі заяви Мельника щодо верхівки ФРН привернули увагу німецької преси. Німецькі ЗМІ не засудили відверту критику українського посла на адресу свого президента, а навпаки, почали співати йому дифірамби.
«Він – відверто недипломатичний дипломат. Андрій Мельник, посол України в Берліні, очевидно, змінює німецьку політику. Президент ФРН змушений виправдовуватися», – написав Крістоф Штрак у своїй статті для Deutsche Welle.
8 квітня президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр заявив про необхідність притягти до відповідальності за воєнні злочини в Україні всіх, хто причетний до них, враховуючи політичне керівництво Росії.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
