МАРІУПОЛЬ – Промисловий центр України із понад 400 тисяч населення вже більш як 1,5 місяці перебуває під постійними обстрілами. Бої на території Маріуполя не вщухають. Зруйновані будинки, відсутність будь-яких комунікацій, люди, які тижнями живуть у бомбосховищах . Окупанти намагаються перетворити місто на частину угруповання «ДНР», вони вже обрали свого «міського голову», про «звільнення» міста постійно звітує голова Чечні Рамзан Кадиров, бійці якого наразі частково контролюють Маріуполь, а про «подальші плани» мовить ватажок донецьких бойовиків Денис Пушилін. В місті встановили російські триколори та прапори «Єдиної Росії», дорогами пересувається техніка окупантів.
В очах людей – відчай. Вони стоять в десятках черг, носяться з торбами від автобуса до автобуса, долають пішки сотні кілометрів, частина з них записується на виїзд до Росії – але не з великого бажання. Єдине, чого вони шукають – безпеки, стабільності та спокою. Чимало тих, хто вважає, що українська влада їх покинула, це постійно стверджує російська пропаганда.
Президент України запевняє, що деблокада міста можлива за певних умов. А українські військові, які обороняють Маріуполь, наголошують на відсутності належної підтримки.
Кілька днів тому мені вдалося вирватися з міста до його повної блокади на в'їзд та виїзд, а перед цим дізнатися, чим наразі живе Маріуполь і що думають місцеві мешканці найгарячішої на сьогодні точки про війну, руїни й часткову окупацію.
Більшість людей з якими вдалося поспілкуватися, бояться за своє життя, тому говорили анонімно, їхні імена в матеріалі змінені.
Блокада
«Місто закрите поки не переловимо всіх «півнів», – кажуть водіям на в’їзді в Маріуполь представники окупантів. Додають, що нібито частина українських військових «вирвались з міста» і триває спецоперація з їх пошуку.
Окупанти на блокпосту з білими пов’язками, автоматами, поряд чергують автомобілі з написом «Полиция ДНР», встановлені прапори Росії та її донецького угруповання «ДНР», блокпост перетинає російська військова техніка та легкові авто з літерою «Z». Дехто з мешканців просить дозволу пройти пішки, але їх розвертають. Потрапити в Маріуполь вдається лише тим, хто знає «інші шляхи». Але й вони наразі вже заблоковані росіянами.
Впізнати місто важко, воно все в руїнах. Але бої не припиняються.
В районі порту, «Азовсталі» та меткомбінату імені Ілліча чутно регулярні вибухи, постріли, час від часу працює авіація, тривають вуличні бої.
«Вони літаками фігачать. От там де порт, заводи – лишились наші військові, тому зараз там активні бої», – каже мені місцевий мешканець, якого я зустрічаю неподалік бомбосховища.
«Найстрашніший звук тепер – звук літака. Минулої ночі знову скидали бомби», – каже місцева мешканка Катерина, яку я зустрічаю біля однієї з обгорілих багатоповерхівок.
Здається, що звуки пострілів вже звичні для мешканців – вони спокійно пересуваються вулицями, у подвір’ях грають діти.
«Шкода. Було дуже гарне місто і що від нього лишилось...» – кажуть мешканці.
Руїни
«Будинок не підлягає відновленню», – розповідає мені мешканка Маріуполя Надія. Вона тікала з міста, коли його почали обстрілювати, але зараз повернулась на кілька днів. «Хоч подивлюсь на те, що залишилось від будинку, розкопаю якісь речі», – каже жінка.
«Біль. Те, що я зараз відчуваю. Рідний серцю будинок зруйнований», – зауважує вона і висловлює сподівання, що згодом повернеться в Маріуполь.
«Їхати звідси далеко я не буду, повернуся, як тільки буде можливість», – каже Надія. І додає, що в місті дуже багато загиблих: «Поряд з моїм будинком також прилітало, одного з сусідів вбило».
Я прямую в бік інших приватних будинків і бачу самі руїни. Від деяких залишилась лише хвіртка із написом «Живуть люди».
Трохи далі – зруйнована лікарня і гори сміття.
Ще далі – зруйновані школи і повністю випалені багатоповерхівки.
«Мій будинок був поряд з військовою частиною і тому його обстріляли одним з перших. Снаряд потрапив у мою квартиру. Я в цей час був на балконі, тому вижив. Через сусідів вибрався», – розповідає мені 85-річний Сергій, який мешкає в Маріуполі понад 60 років. Його я зустрічаю біля обгорілого ТРЦ «Порт.City». Він йде пішки додому від гіпермаркету «Метро», де записався на виїзд у смт Володарське (нині Нікольське). Звідти планує виїхати на підконтрольну владі України територію.
«Потім була пожежа. Згоріло 5 поверхів. Ми в цей час були у підвалі школи, який, до слова, зовсім був не підготовлений», – продовжує чоловік. Наразі цей підвал і є його домом.
«Ми до останнього сиділи в багатоповерхівці. Бачили, як свистіли за вікном гради, літаки скидали бомби в житлові квартали. Дивом, напевно, вдалося врятуватися», – розповідає Вікторія, яка мешкає в одній з багатоповерхівок. Поряд з цим будинком добряче обстріляна академія поліції, де наразі окупанти влаштували свою базу.
Магазини, аптеки пограбовані та зруйновані.
«Почали виносити все. І військові, і люди потім приходили. Ми також пішли на овочеву базу, коли її розбомбили і взяли рівно стільки, скільки змогли винести. Це ж нас і врятувало від голоду», – каже жінка.
«Коли сидів у підвалі кілька тижнів, мріяв про одне – вийти, купити собі батон, палку ковбаси і з’їсти це все», – розповідає мешканець Маріуполя Ігор. «Дуже боляче було дивитися, коли після виходу з підвалу ми сіли вечеряти і в сусідів донечка поїла, а потім завернула шматочок хліба з собою», – розповідають місцеві.
«Ми місяць не бачили хліба. А коли потрапив шматочок до рук – як я його їла…» – пригадує ще одна жінка.
Дорогою до центру міста бачу, як горить оптовий ринок, кілька хвилин тому туди влучив снаряд. «Ніколи не знаєш, де зловиш кулю. От в нас в сусідніх дворах мешканці вийшли на двір, відпустили гратися дітей – ніби було все спокійно вже. І тут прилітає снаряд і шестеро осіб вбиває на місці», – розповідає жінка, яку зустрічаю дорогою.
У дворах біля випалених багатоповерхівок бачу свіжі могили – так сусіди ховали тих, хто загинув під час цієї війни. «Але чимало тих, хто ще досі лежить під завалами», – додають мешканці.
Виживання
«Нещодавно ми повернулися з підвалу в свою дев’ятиповерхівку. Там вибило скло, але заліпили якось. От ходимо на розвалини за дровами, щоб хоч багаття розпалити і приготувати їжу – там є ще картопля і крупи якісь. Жахливі умови», – розповідає мені один з місцевих мешканців Олексій.
Він був поранений під час одного з обстрілів, наразі важко пересувається. «Мені розпороло спину, ми одразу побігли у підвал, там якісь добрі люди допомогли зупинити кров і навіть зашили», – каже чоловік.
Трохи далі бачу мешканців багатоповерхівки, які готують їжу на багатті. «Ось так і живемо. Ні світла, ні води, ні їжі. Для того щоб отримати хліб я маю пройти 3 кілометри, вистояти годину в черзі, а я після операції. Дуже важко... Настільки, що навіть жити не хочеться», – каже мені місцева мешканка Раїса Володимирівна та додає, що через відсутність зв’язку в місті досі не може зв’язатися з донькою. «Їхній будинок повністю розбомбили. Я знаю, що їм вдалося втекти, але що з ними зараз – невідомо», – каже жінка.
Трохи далі – величезна черга. Люди з пластиковими пляшками стоять в черзі за водою. «В мене 127-й номер, а зараз лише черга 29. Тут я з самого ранку. Не знаю, скільки ще годин простою», – каже жінка років 30, яка стоїть в черзі. Поряд з нею багато літніх людей, дорослих з дітьми.
«Знаєте, до останнього не вірила в цей жах», – розповідає мені бабуся, яка також стоїть в черзі. «Це ж місто, яке пов’язане з Ахметовим (Рінат Ахметов – донецький олігарх – ред.). Це ж дуже заможна людина. Була надія, що якось домовляться», – каже жінка та показує руку із номером 169.
Такі ж номери мають і ті, хто стоять в черзі за російською гуманітарною допомогою. Її видають неподалік блокпосту – в будівлі гіпермаркету «Метро». Там в окупантів теж база.
Встановлені прапори Росії, угруповання «ДНР», партії «Единая Россия» (правляча партія РФ, лідером якої є Володимир Путін – ред.) і банер «Центр помощи Единая Россия».
Здебільшого тут можна побачити «кадирівців». Саме голова Чечні Рамзан Кадиров приділяє особливу увагу боям за Маріуполь, постійно звітує «про перемогу і нацистів» та публікує відео своїх бійців. В місто приїжджала і його «права рука» – депутат Держдуми РФ Адам Делімханов.
«Розстріляли гумконвой і тому кілька днів гуманітарку видавати не будуть. Стоїмо лише за водою», – кажуть мені люди в черзі. Також до гіпермаркету «Метро» приїздять представники угруповання «ДНР» торгувати продуктами, оскільки всі магазини закриті. Час від часу на вулицях можна дещо придбати з рук у мешканців сусідніх населених пунктів або тих маріупольців, які встигли зробити запаси. Зокрема, вулицями ходять мешканці, які пропонують купити цигарки.
Гуманітарну допомогу видають у коробках із зображенням «георгіївської стрічки» у формі літери «Z» та написом «Своих не бросаем».
«Там тушонка, згущене молоко, рогалики, цукор, овочі, крупа, масло, хліб, якісь засоби гігієни, миючі засоби, ще щось», – розповідають люди в черзі. Окрім цього, під запис можна отримати «деенерівську» сім-картку «Фенікс» – лише вона надає можливість здійснювати дзвінки.
«Аби не стріляли»
В очах людей я помічаю певний відчай. Вони стоять у десятках черг, носяться з торбами від автобуса до автобуса, долають пішки сотні кілометрів, записуються на виїзд до Росії – але не з великого бажання. Єдине, чого вони шукають – безпеки, стабільності та спокою. Багато тих, хто вважає, що українська влада їх покинула, на цьому ж постійно наголошує російська пропаганда.
«Знаєте, мені вже 85. Наразі для мене найголовніше – вижити. Ще хочеться побачити – що ж буде далі», – каже мені маріуполець Сергій.
«Україна чи Росія? Головне аби не стріляли. Люди просто вже втомились від цього», – каже ще одна місцева мешканка.
«В моєї подруги снарядом вбило 12-річного брата, коли вони з батьком вийшли рубати дрова. Не встигли навіть довезти до лікарні. Що він кому зробив?» – обурюється молода дівчина, яка стоїть в черзі за водою.
Більшість із тих мешканців, які таки залишились у місті – мають частково збережене житло, інші – виїхали або планують. «Я особисто не хочу лишати квартиру. А от тим, хто втратив повністю все? Що їм робити? Куди їхати? Хто їх чекає?» – каже мені місцева мешканка Маріуполя Вікторія. Втім, наголошує на тому, що не виключає можливий виїзд. «Якщо буде вже зовсім погано – тікатиму разом з чоловіком. В мене родичі в Україні, а в нього – друзі в Росії. Будемо шукати шляхи», – каже жінка. Вона також додає, що в місцевих є багато питань до української влади та міського голови Вадима Бойченка.
«Він втік, покинув своє місто тоді, коли тільки ще все починалось. Не організував «зелений коридор». І за що йому дають «героя України»? Якщо б ми хоч трошки раніше дізнались – встигли б виїхати», – додає жінка. «Дуже швидко всі вони «склали вудочки», не було організовано коридору», – каже маріуполець Сергій.
«З міста просто не випускали. Аргументували нібито нашою ж безпекою. Але яка безпека, якщо гинули люди?» – розповідають місцеві.
Втім, мешканці додають, що за їхньою інформацією в Маріуполі залишились директор міськводоканалу та заступник міського голови Михайло Когут. «Це ті, хто ніби ще лишився. Інші давно повтікали».
Сам Бойченко раніше наголошував на тому, що виїхав з міста для того, щоб мати можливість працювати дистанційно.
«От в селищах є купа покинутих будинків. Невже влада не може їх викупити для того, щоб надати хоч тимчасове житло для тих, хто залишився без даху над головою?» – каже мешканка Вікторія.
За словами радника міського голови Маріуполя Петра Андрющенка, найгарячішою точкою боїв наразі лишається Приморський район. «Від пляжу Піщаний до Стрілки йдуть обстріли реактивною артилерією і бомбардування з літаків», – зазначає Андрющенко. За його словами, Центральний район міста безпечний лише в зоні 23-17 мікрорайонів, все інше – зона вуличних боїв.
Найстрашніше за все в Маріуполі – ніч. Тоді працюють літаки, вибухи і вуличні бої чутно сильніше. Люди навчились радіти тому, що просто змогли прокинутись.
Здається, що це все просто страшний сон. Тільки з кожним ранком він, на жаль, не завершується.
Плани окупантів
Російські блокпости встановлені й на території міста. Вони зупиняють авто, рідше перехожих, перевіряють їх.
Також дорогами постійно пересувається російська техніка та легкові автомобілі із літерами «Z».
На початку квітня ватажок угруповання «ДНР» Денис Пушилін своїм «наказом» призначив головою Маріуполя Костянтина Іващенка – директора «Азовсталі» та депутата від ОПЗЖ.
Українські правоохоронці заочно висунули останньому підозру в державній зраді. Іващенко ж заявив, що невдовзі жителі Маріуполя зможуть отримати паспорти Росії і так звані «паспорти» від угруповання «ДНР», місто змінить валюту на рубль та мешканцям почнуть виплачувати фіндопомогу.
У наближених населених пунктах смт Володарське та Мангуш, які вже перебувають під контролем російських гібридних сил, запрацював так званий «центральний республіканський банк» угруповання «ДНР».
Окрім цього, так звана «нова влада» Маріуполя планує перехід системи освіти на «стандарти», які угруповання «ДНР» запровадило в ОРДО і розглядає можливість відновлення роботи навчальних закладів.
Також окупанти наголошують на тому, що угруповання «ДНР» надаватиме можливість працевлаштування. Зокрема – в сфері будівельних робіт та розбору завалів.
За словами місцевих мешканців, в обласній лікарні обране нове керівництво. «Призначили свого головного лікаря. Медзаклад працює. Тут також записують мешканців на виїзд», – розповідають маріупольці.
З Маріуполя майже щодня курсують автобуси до окупованого Донецька і російського Ростова через смт Володарське (нині Нікольське). Відповідні списки формують волонтери від «Єдиної Росії». Там люди мають пройти так звану «фільтрацію». Так звані «поліцейські» угруповання «ДНР» відбирають у людей відбитки пальців, роблять фото і вносять дані у відповідну базу. Далі видають аркуш із печаткою «дактелоскопирован» і лише з нею можна виїхати з Донеччини.
Черги на виїзд із Маріуполя формуються переважно біля гіпермаркету «Метро». Туди люди прямують із самого ранку в надії виїхати хоч кудись. «Кому ми потрібні? Нікому. Можливо, перших приймають ще добре, а далі… Хіба це не було видно по Донецьку та Криму», – каже місцева мешканка Маріуполя.
Чимало мешканців переконані, що їхати на підконтрольну владі України територію небезпечно – на цьому постійно наголошують проросійські ЗМІ, які є єдиними, хто наразі формує інформаційний порядок денний в місті, оскільки українські медіа заглушені. «По «деенерівському» радіо кажуть, що там небезпечно, все у кільці, тривають бої» – розповідали мені мешканці і дивувалися, коли я казала їм, що Запоріжжя під повним контролем влади України.
Окрім цього, українська влада наголошує на тому, що окупанти планують провести в Маріуполі парад 9 травня і задля цього наразі вичищають місто від трупів.
Україна боротиметься
Одне з найбільш актуальних питань щодо Маріуполя, яке обговорюють в Україні – можливість його деблокади.
Президент Володимир Зеленський раніше наголошував, що Україна зможе це зробити лише за достатньої кількості важкої зброї, яку очікує отримати від західних партнерів.
Раніше в Офісі президента України заявляли, що підрозділи 36-ї бригади морської піхоти в Маріуполі прорвалися до «азовців» і змогли з’єднатися з військовими полку «Азов. А в Росії зазначали, що частина морських піхотинців потрапили в полон. Кілька днів Маріуполь, який частково захоплений російськими військовими, та наближені населені пункти були закриті на в’їзд та виїзд «через пошуки «азовців». На кожному блокпості всіх чоловіків роздягали, перевіряючи на можливе татуювання та сліди від зброї на плечах. А в дівчат, молодих жінок перевіряли пальці та руки – на наявність можливих слідів від курка та пороху. Ретельно перевіряли всі речі.
Водночас, бійці полку «Азов», які обороняють місто в оточенні окупантів, заявляють про відсутність належної підтримки.
«Нам прикро слухати припущення про те, що деблокада неможлива, про те, що ми отримали підкріплення в той час, як нас стає менше. Нам набридло слухати аналітиків, що прикриваються приємними словами і лиють заспокійливе на вуха українців. Нам важко дивитися на статистику загиблих серед мирного населення, де немає слова про Маріуполь», – зазначив в одному зі своїх останніх звернень заступник командира полку «Азов» Святослав Паламар «Калина». Втім, він додав, що навіть в таких умовах бійці «творять речі, які виходять за межі можливого».
«Кожні три години підбивається ворожа техніка, а кожну годину – до двох окупантів. Скажіть, чи є в цьому світі місце, де точаться такі важкі, запеклі бої? Скажіть і спробуйте собі уявити, що відчувають військові, які щодня борються під постійним ворожим вогнем – танків, артилерії, авіаційними ударами, іншими засобами вогневого ураження. І це все робиться в повному оточенні та без належної підтримки», – сказав «Калина» та додав, що сил бійцям надає «віра в побратимів та своїх командирів, віра в краще майбутнє для нашої країни, віра в український Маріуполь»
За словами президента України, врятувати Маріуполь може також перемовний процес. Але Зеленський наголошує на тому, що Росія лише пропонує українським військовим здатися. «Вони ставляться по-різному до наших військових там. Є військові, яких вони ненавидять і навряд чи вони збережуть їм життя. Так, може бути Іловайськ », – заявив Зеленський та застеріг, що знищення українських бійців «поставить крапку на всіх перемовинах з країною-агресором».
Страх
«Найстрашніше, що немає чіткого розуміння – коли все завершиться. Якась «безнадьога», – каже мені місцевий мешканець, якого поранило під час обстрілів житлового кварталу.
«Якби нам сказали – «от тоді-то все завершиться, потерпіть» – ми б терпіли. А так невідомість і від цього страх», – кажуть інші маріупольці.
«І коли я чую, що нас будуть «відвойовувати українці» – стає трохи страшно. Тому що розуміємо, що може бути ще гірше…» – каже мені бабуся, що стоїть в черзі за водою. «Крик душі. Не знаю як будемо далі жити», – каже жінка, що готує обід на польовій кухні.
На одному з блокпостів я зустрілася з сімейною парою із Маріуполя, які місяць шукають шлях виїхати на підконтрольну владі України територію. «І якщо чесно – я боюсь «їхати в Україну» (підконтрольну уряду територію – ред.). Тому що нам раніше казали, що Маріуполь добре захищений», – каже жінка.
«От ти їдеш, їдеш кудись щодня, постійно якийсь біг з перепонами. І таке відчуття, що от зрештою повернешся додому... Але вже не повернешся... Дому немає».