У квітні 2022 року минуло 400 років з дня смерті українського полководця, гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Чим він увійшов в історію? І чи є його спадок і діяльність актуальними й донині? Розповідаємо.
(Вперше ця публікація з'явилася на сайті Радіо Свобода у квітні 2022 року)
«…Відбулась церемонія помазання, її доконав старий Чуб. Він помазав Сагайдачному чоло і голову грязюкою і промовив:
– Не гордій із-за сієї великої честі, пам’ятай, що з козацтва вийшов і з волі товариства можеш знову стати простим козаком-товаришем.
Сагайдачний узяв у руки булаву, поцілував її з пошаною і підніс угору. Усюди затихло, а він, звертаючись на церкву, говорив могутнім голосом:
– Оцей символ влади над славним низовим запорозьким лицарством берегтиму, як ока в голові, як моєї душі від поганого п’ятна. Усе, що робитиму, то тільки на добро і славу запорозького низового лицарства, на славу Запоріжжя, православної церкви і українського народу…»
Так завершує свій історичний роман «Сагайдачний» письменник Андрій Чайковський. Власне, в романі йдеться про юність і ранні роки козакування Сагайдачного. Але точна дата народження Сагайдачного невідома – навіть роки називають різні – то 1580-й, то, що більш ймовірно, 1582 рік.
Народився Сагайдачний поблизу Самбора на Львівщині – на Галичині, яку Чайковський у своєму романі називає «сіллю українського народу» – тобто осердям, опорою…
Гетьманом Сагайдачний був двічі – обрали його в 1616-му, та в 1621-му.
«В цілому ім’я «Сагайдачний» – це ім’я перемоги, ім’я перемоги української армії під Хотином. Водночас Сагайдачний – це образ першого українського керманича кінця 16-го – початку 17-го сторіччя, якого визнавав уряд Речі Посполитої, що дає право говорити, що Гетьманщина в класичному сенсі розпочалася з Сагайдачного», – розповідає в інтерв’ю Радіо Свобода український історик Олександр Алфьоров.
При Сагайдачному почалося активне формування української нації, яка «ліпилася» з козаків, міщан, селян і духовенства.
«Саме в часи Сагайдачного з козаків – такої аморфної групи – сформувалась політична нація. Саме тоді у них з’являється розуміння пріоритетів геополітики, спільної справи, спільного стану і саме за Сагайдачного козацтво зрештою оформлюється як стан, як нова верства. І сталося це за 30 років до Хмельницького. Але все це зароджувалось в період Сагайдачного», – додає Алфьоров.
Загалом же Сагайдачному в заслуги сталять кілька моментів.
Морські походи
Доба Сагайдачного – це часи козацьких морських походів. Він регулярно здійснював морські рейди на турецькі міста й фортеці. Силами в 2-6 тисяч козаків, Сагайдачний ходив на Трапезунд, Синоп, Очаків, навіть на Константинополь.
Найвідомішими є похід на Варну, де він знищив турецький флот з 10 тисяч кораблів, а також взяття в 1616 році Каффи.
Каффа (нинішня Феодосія) була тоді найбільшим невольничим ринком чорноморського регіону і Сагайдачний звільнив тисячі й тисячі українських бранців-християн і полонених козаків.
«Коли почав гетьманувати Сагайдачний, козацтво дуже в’їлося Туреччині своїми морськими походами, і Туреччина лякала Польщу, що коли вона не приборкає козаків, то зробить з Польської держави пустиню», – пише у відомій праці «Історія України-Русі» історик Микола Аркас.
Саме Сагайдачному приписують і географічне новаторство – коли турки блокували гирло Дніпра біля Очакова, то Сагайдачний, повертаючись з походу Чорним морем, винайшов інший маршрут – через Азовське море і річками вгору, на північний захід в бік Запорізької Січі.
«Тактика морської війни у Сагайдачного була надзвичайно добре розроблена. Він завдавав комбінованих ударів з Дніпра і Дону», – каже в інтерв’ю доктор історичних наук Віктор Брехуненко.
Особливо професор Брехуненко виділяє взяття Каффи.
Похід на Каффу 1616 року – яскраве свідчення військового генія СагайдачногоВіктор Брехуненко
«Похід на Каффу 1616 року – яскраве свідчення військового генія Сагайдачного. І вміння організувати справу як треба. Бо тоді в Каффі очікували підходу турецької ескадри. Козаки підпливли вночі, видаючи себе за турків. Декілька козаків могли гиготіти по-турецьки і брама Каффи відкрилась. А решта – то було вже справою техніки! В козаків була гарна розвідка, багато козаків знали і турецьку, і татарську мови. Оволодіння Каффою дуже лунко пішло по Європі» – розповідає Віктор Брехуненко.
Також Сагайдачний, який за характеристикою сучасників, «мало спав і не пиячив», встановив суворий «сухий закон» під час морських походів: якщо козак напивався оковитої – його одразу викидали за борт козацької чайки в Чорне море…
Сагайдачний – це батько козацтва, яке за нього оформилось і яке вийшло на міжнародну політичну аренуОлександр Алфьоров
Назагал Сагайдачний реорганізував і зміцнив козацьке військо, поділивши козаків на сотні і полки, і взагалі підняв статус козацтва на теренах тогочасної України.
«Сагайдачний – це батько нового українського стану – козацтва, яке за нього оформилось і яке вийшло на міжнародну політичну арену і заявило про свої плани на будівництво незалежної на той момент держави, – каже в інтерв’ю історик Олександр Алфьоров. – Сагайдачний – це провідник української політичної нації та організатор створення підґрунтя у майбутньому нової української козацької держави».
Похід на Москву
В 1618 році польський королевич Владислав відправився в похід на Московське царство, щоб здобути престол у Москві. Але похід був погано організований, закінчились гроші для виплат жовнірам, багато з яких почали повертатися в Річ Посполиту. Тоді Польща згадала про запорожців і Сагайдачного, який зібрав 20 тисяч козаків і теж пішов на Московське царство.
Сагайдачний взяв російські міста – Путивль, Єлець, Лебедин, Шацьк, Коломну та інші й опинився під Москвою.
Як пише Аркас, Сагайдачний перед тим розбив московське військо під проводом князя Волконського, перейшов ріку Оку і поєднався з Владиславом коло Донського монастиря і вони разом облягли Москву. Сагайдачний в кінці вересня 1618 року був вже на Арбатських воротах Москви...
Цікавий факт: під час московського походу відбувся двобій Сагайдачного з московським воєводою Василем Бутурліним.
«Він його побив, скинувши з коня. Був двобій, був герць такий під Москвою! Сагайдачний переміг воєводу в особистому двобої».
«Треба закцентувати увагу на такому моменті: Сагайдачний мав концепцію знищення Московії як держави. Ця концепція проявилась на заключному етапі під час походу на Москву. Останній етап – коли був штурм Москви – він закінчився невдало для поляків і козаків. Не вдалося взяти ту московську столицю», – розвідає професор Віктор Брехуненко.
Москва намагалася зробити з Сагайдачного поборника якогось там приєднання українських земель до Московії. А таким поборником він ніколи не був!Віктор Брехуненко
Тоді московський цар Михайло Федорович уклав у Деуліні мир із Владиславом, а Сагайдачний був супротивником того миру.
«Сагайдачний був страшенним противником цих переговорів. І він ще до фінальної стадії походу писав Владиславу, що «народ цей упертий має під ноги вашої королевичевої величності піддати». І страшенно був незадоволений перемир’ям, пропонував добити московитів до кінця. І ця концепція не була сприйнята ні у війську, ні Владиславом, і вони уклали те Деулінське перемир’я», – пояснює історик Брехуненко.
Власне от цей момент – невзяття Москви – дає підстави критично поглянути на гетьмана історику Володимиру Сергійчуку.
«Геніальний полководець, але – як це сказати? – недалекоглядний державник. Бо він нам погубив майбутнє в тому плані, що не взяв Москву – вже брав Москву і раптом не взяв її – бо православні Москви пішли хресним ходом і Сагайдачний відмовився брати Москву і повернувся», – пояснює в інтерв’ю свої критичні нотки на адресу Сагайдачного професор Сергійчук.
Геніальний полководець, але недалекоглядний державник, бо не взяв МосквуВолодимир Сергійчук
«І гідра московська не була поконана. І це потім відгукнулось нам і зараз відгукується... А Москва, як завжди, намагалася поставити все з ніг на голову і зробити Сагайдачного нібито поборником якогось там приєднання українських земель до Московії. А таким поборником він ніколи не був!» – пояснює історик Віктор Брехуненко.
Але одним з позитивних наслідків походу Сагайдачного на Москву було повернення Чернігівщини та Сіверщини до скалу українських земель – вони і зараз у складі України.
Відродження православ’я
Сагайдачному ставлять в заслугу також відродження православ’я в Україні. Річ у тім, що після Берестейської церковної унії 1596 року відбувся масовий перехід православних ієрархів у греко-католицизм і взагалі активно здійснювалось окатоличення.
І коли в Україну в 1620 році прибув Єрусалимський патріарх Феофан ІІІ, Сагайдачний взяв його під свою опіку, дав охорону з козаків і попросив висвятити митрополита Київського і єпископів.
Феофан (Теофан) довго вагався. Проте 6 жовтня 1620 року висвячення таки було здійснене і митрополитом Київським став Йов Борецький. Таким чином Київська православна Митрополія продовжила своє існування.
«Нововисвячені владики у своєму маніфесті привітали Запорозьке Військо словами найвищого признання, називаючи козаків наступниками давнього князівського лицарства», – писав львівський історик Іван Крип’якевич.
Сам гетьман Сагайдачний, який був членом найстарішого в Україні Львівського Ставропігійського братства, сам пристав і все Військо козацьке записав братчиками до нового Київського Богоявленського братства.
«Тоді найважнішою справою всенародньою вважалося обороняти православну віру, бо вона була мов би знаком Української народности… Боронячи віру, козаки виступали оборонцями самостійности своєї національности», – писав історик Микола Аркас.
В ті часи, як кажуть історики, саме релігійна приналежність була найголовнішим «маркером» ідентичності.
Битва, що «захистила Європу»
В 1620 році турецький султан направив проти Польщі величезне військо, але польський гетьман Станіслав Жолкевський, виступивши проти турків, не хотів просити Сагайдачного про допомогу.
В результаті битва під Цецерою (на території нинішньої Молдови) завершилась катастрофою – загинув Жолкевський, багато потрапили в полон, з українського боку був невеликий загін під проводом Михайла Хмельницького, який також загинув, а його сина – молодого на той час Зиновія (Богдана) Хмельницького – було взято в полон.
Підбадьорена перемогою під Цецорою, Висока Порта наступного року направляє ще більше військо. Історики кажуть про 150-200 тисяч, а то й близько 300 тисяч турків.
Цього разу Сагайдачного прийняли у Варшаві з посольством. Гетьман Яків Бородавка повів 40 тисяч козаків під Хотин, але припустився тактичних помилок на початкових стадіях походу і його було скинуто і страчено козаками під Хотином. Гетьманом нашвидкуруч знову обирають Сагайдачного.
Разом козацько-польське військо налічувало 75 тисяч вояків – в два-три рази менше війська султана Османа ІІ.
Хотинська битва, або як її називають – війна – тривала восени 1621 року. Метою Османа ІІ був похід на Варшаву, а може й далі в Європу.
«Турки недооцінили козацьку армію Сагайдачного і якщо подивитись на схему бойових дій, то побачимо, що турки найчастіше атакували козацькі редути, намагаючись вибити от саме цей – незрозумілий їм – елемент, – каже в інтерв’ю історик Олександр Алфьоров. – Турки знали, що козаки хоробрі, але все одно їх недооцінили. Козаки вправно діяли під час вилазок – часто нічних, – здійснюючи атаки-помсти на табір турецький. Можна говорити, що основні тяготи Хотинської битви взяла на себе козацька армія».
«Полководець він геніальний, бо міг поставити на місце і турків, і на морі він такі гучні походи робив. Ну, і фактично ж це він розбив турків під Хотином», – погоджується професор Сергійчук.
Полководець він геніальний, бо міг поставити на місце і турків, і на морі він такі гучні походи робивВолодимир Сергійчук
«Поразка козацьких і польсько-литовських військ під Хотином значно посилила б турецьку присутність у Європі. Це безумовно», – додає професор Брехуненко.
Відтак, помер Петро Сагайдачний 20 квітня 1622 року в Києві, отримавши рану попереднього року під час Хотинської війни. Перед смертю він написав заповіт, і більшу частину свого добра записав на львівську, київську та інші братські школи. Київська школа пізніше стала Києво-Могилянською колегією.
До наших часів зберігся так званий «Меч Сагайдачного», подарований йому польським королем за заслуги під Хотином. Цей меч мали привезти до Києва на 400-у річницю з дня смерті гетьмана, але агресія Росії проти України змінила плани – меч привезуть пізніше, після української перемоги.
Як каже історик Віктор Брехуненко: «Сагайдачний актуальний і зараз з усіх боків, які не візьмемо. Але насамперед тому, що це – сила української зброї».