Що буде з російською культурою і літературою після війни і чи збереже російська мова свій вплив в Україні? Чи потрібен Україні інститут власної російської мови? Що мають зробити церкви московського патріархату в Україні? Чи буде запит у суспільстві на тотальну українізацію і що українці читатимуть після війни – розмірковує Андрій Курков, письменник, журналіст, кіносценарист, президент українського ПЕН-центру
Більше і детальніше – читайте в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода.
– Ви народилися в Росії і пишете здебільшого російською мовою. Вважаєте чи вважали її рідною. Ви сказали: «Путін знищує не лише Україну, він знищує і Росію, і він знищує російську мову. Мені вже багато разів було соромно за своє російське походження, за те, що моя рідна мова російська. Я вигадував різні формули, намагаючись пояснити, що мова не винна. Що Путін не має права власності на російську мову. Що багато захисників України – російськомовні, що безліч жертв серед мирного населення на півдні та сході України – також російськомовні та етнічні росіяни. Але тепер просто хочеться мовчати». Що буде з російською мовою після війни?
Буде свідома відмова від використання російської мови
– Поступово буде зменшуватись кількість людей, які нею говорять і буде зменшуватись дуже серйозно кількість освічених людей, які нею говорять. Буде свідома відмова від використання російської мови. Внутрішня російська у багатьох людей збережеться. Але я думаю, що навіть читати людям буде приємніше і природніше українською, якщо вони знають українську.
У російської мови є величезна проблема в тому, що вона не є мовою меншини, а для того, щоб вона стала мовою меншини, має з’явитись російська національна меншина, чого не буде. Тому що в принципі всі російськомовні не є представниками російських традицій, російської культури. Ніхто не носить косоворотки.
Єдине можна сказати, що справжні етнічні росіяни – це старовіри у Вилковому, але вони не публічні люди і не хочуть бути представниками російської національної меншості. Тож це соціальний феномен. В чомусь це пережиток Радянського Союзу. Я можу прогнозувати тільки, що за наступні 10 років щонайменше в два рази менше буде російськомовних на вулицях і містах України.
– Ви будете продовжувати писати російською?
– Я буду продовжувати прозу писати російською. Я не знаю, чи буду видавати ці книжки російською, чи буду тільки видавати в перекладах, в тому числі в перекладі українською. Художні твори вимагають майже генетичного розуміння і знання мови, якою написані, тобто моя українська, вона вивчена, і я ніколи не досягну такого рівня в літературі, який є у Марії Матіос чи Тараса Прохаська, мені нема чого туди сунутися. Але нон-фікшн, тобто документальну прозу, дитячі книжки я можу. І я писав українською, і, мабуть, буду продовжувати писати.
Культура буде сплачувати борги, які наробить сучасна політична еліта Росії
– За цей час мені доводилось часто чути два протилежні погляди щодо російської культури. Одні кажуть: не чіпайте російську культуру, тому що це надбання світової культури. Тому що культура, мистецтво, література, музика, вони змінюють людину на краще, Путін зникне, режим зникне, а культура залишиться. А інші кажуть, а який сенс у цій культурі, літературі і мистецтві, якщо вони не вплинули на російську людину і на її спроможність відмовитись від насильства. Що ви тут скажете, де тут істина?
– Ґете не вплинув на Гітлера, а Вагнер вплинув. «Замарати» можна будь-яку культуру, в тому числі класичну.
Я сьогодні дивився фотографії з акції підтримки російської агресії в Україні з боку бібліотекарів Росії, де вони стоять дуже красиво навколо бюста Пушкіну.
У сучасної російської класики репутація знищена. Книжки майже не купуються за кордоном
Я не знаю, Пушкін за Путіна чи проти Путіна, але Пушкіна Путін «замарав». Тобто репутація знищена зараз у сучасної російської класики. Книжки майже не купуються за кордоном в перекладах, хоча є скрізь і Чехов, і Достоєвський, і то самий Пушкін.
Тобто все одно культура постраждає, культура буде сплачувати борги, які наробить сучасна політична еліта Росії.
– Ви також казали про те, що Москва не може мати монополію на російську мову і Україна так само могла би використовувати російську мову у своїх інтересах. Навіть всесвітньо відомий історик Тімоті Снайдер, коли приїздив в Україну відкрито казав: «Створіть в Україні інститут російської мови – і в Путіна будуть проблеми. Ця порада і ця ідея повністю наразі втрачає актуальність чи ні?
Україні потрібен якийсь мікроінститут власної російської мови
– Зараз вона втратила свою актуальність надовго. З точки зору філології і лінгвістики, Україні потрібен якийсь мікроінститут власної російської мови. Просто для того, щоби її зафіксувати. Зафіксувати різницю між російською- російською і українською-російською. Вивчити вплив української мови на українську російську тощо. Але, звичайно, це наукова діяльність, яка ніяк не може бути актуальною. Після війни, якщо будуть продовжувати писати російською мовою в Україні, то має хтось займатись російськомовною українською літературою.
– У 2014 році після Майдану була помітна хвиля українізації, люди самостійно переходили на українську мову, але держава також робила певні кроки, закони ухвалювали. Що очікує українізацію після війни, чи розквітне вона? Які ваші прогнози?
– Україна пережила багато хвиль українізації. Навіть було щонайменше дві досить сильних хвилі українізації на початку радянської влади і в 1960-х роках.
Це була політика, і тоді був розвиток і української мовної літератури чудовий, і все україномовне підтримувалось і розквітало. Потім це все було знищено. Зараз, звичайно, шансів набагато більше. І я помітив, що дуже багато біженців зі сходу розуміють, наскільки важливо переходити їм там, де вони зупинились на Західній Україні, на українську мову.
Я думаю, що цей поштовх буде дуже важливим для жителів чи колишніх жителів східної, південної, частково центральної України.
Серед молоді є мода на українську мову
Для того, щоб це було насправді помітно, має відбутись сплеск також і досягнень в україномовній культурі, тобто телебачення, кіно, всі популярні жанри мають справді так активізуватись, щоби витіснити іномовні твори і естради. Мода вже є. Серед молоді є мода на українську мову, але трошки не вистачає матеріалу художнього, на якому ця мода може розширюватися і надалі.
– Це частково завдання в тому числі і держави?
– Держава має інвестувати і в розвиток масової культури, а це буде розвивати мову. Держава вже інвестує в мову, вже є закон про державну мову, є обов’язок держслужбовців складати іспити з української мови. Але треба, щоб вона була більш жива, ніж зараз.
Зараз це може недоречне питання, але нам потрібно дуже багато навіть різного жаргону україномовного і професійного, і навіть кримінального, і щоби він був відображений, наприклад, в популярній літературі детективній.
– Що Україна треба зробити з Російською православною церквою на території України, вона офіційно називається Українська православна церква (Московського патріархату)?
– Це політична організація, яка підпорядковується іноземній державі. Вони мають змінити патріархат. Це найлегше, що можна зробити з цією церквою.
– А якщо вони цього не зроблять?
Мені було б краще і спокійніше, якби його не було в Україні
– Я не знаю. Взагалі будь-які релігійні питання, вони дражливі, і політики не люблять їх зачіпати, тому що легко спровокувати якісь проблеми, але зараз є всенародна реакція на дії московського патріархату. Я не маю права говорити якісь радикальні речі, але мені було б краще і спокійніше, якби його не було в Україні.
– Коли ви розмірковуєте про завершення цієї війни, які можливі сценарії у вас виникають? Як це може закінчитись?
Якщо владу перехоплять російські олігархи, тоді війна закінчиться
– Перш за все має померти не Жириновський, а інший Володимир – Путін. Після того буде три можливості. Якщо владу перехоплять російські олігархи, тоді війна закінчиться, якщо генерали, тоді війна стане на паузу і, може, якось зрушаться перемовини, і вона закінчиться, але пізніше.
Якщо владу захопить ФСБ і буде «Путін 2», «Путін 3», і буде продовження цієї війни на виснаження, я не знаю, до якого періоду.
– Є такий сценарій, що вона затягнеться і триватиме довго і нам доведеться жити в умовах цієї війни.
– Ми жили 8 років в умовах війни на Донбасі, яка була позиційною навіть під час перемир’я. Те саме тільки в 100 разів страшніше може відбутися, може тривати на такому рівні, коли просто замерзне лінія фронту, зафіксується на тому ж Донбасі чи по Херсонській області, і це вже буде вимагати зовсім інших ресурсів і від нас, і від наших ворогів. Це може тривати довго. Єдиний плюс, що нам будуть допомагати, а їм, я думаю, ніхто допомагати не буде. Це все одно буде війна на виснаження.
– З чим ви пов’язуєте таку велику підтримку з боку світу до України на рівні людей?
– Всі в захваті від мужності української армії і народу. Від того, як жителі окупованих територій не бояться, виходять без зброї протестувати проти окупантів. Це має серйозний вплив.
Це теж має таке пояснення, що багато політиків у Європі відчувають свою провину, тому що вони роками працювали проти України і вважали, що «Україна – це частина Росії» і не будемо її чіпати. Бо Росія – це величезна багата країна, з якою ми торгуємо, яка для нас дуже вигідний ринок, а Україна – то невідомо що: хаос, корупція, анархія. Нарешті прокинулись і європейські еліти, і політичні, і культурні, і звичайні люди звернули увагу, що насправді у Росії немає не тільки європейських цінностей, немає взагалі демократичних цінностей, немає поваги до прав людини. А є готовність вбивати людей. Україна, навпаки, відстоює свої європейські цінності і цінує життя кожного солдата. І хоче бути цивілізованою країною, незважаючи на всі проблеми, які були і є в Україні. З якими вона все одно час від часу бореться з помітним успіхом.
– Дуже багато людей в світі все одно відчували, те, що вони зараз спостерігали від Росії, те, що робить російська армія – це повний шок? Не було уяви, що все настільки запущено?
Росія вкладала 30 років гроші в пропаганду великої російської культури
– Цей шок насправді пов’язаний з тим, що Росія вкладала 30 років гроші в пропаганду великої російської культури. Таким чином вона покращувала свій негативний політичний імідж. Раптом мільярди євро і доларів, які вкладені в культурний імідж України, знищені жорстокістю російської армії щодо цивільного населення, бажанням окупувати чужу територію. Це протиставлення тому, що нав’язувала Росія всьому світу, що вона – найкультурніша країна. Те, що вона робить зараз, породило шок і на Заході, і на Сході. Вони зрозуміли, що їх обдурювали. Що так звана «велика російська культура» ніякого стосунку до сьогоднішньої Росії немає.
– Що в Україні читатимуть після перемоги, на яку літературу буде запит?
– У нас зараз є дві літератури. Досить легко можна аналізувати розвиток української пострадянської літератури, тому що спочатку її взагалі майже не було, якщо не рахувати Юрія Андруховича, Оксану Забужко, Василя Шкляра, Ігоря Ремарука. Потім з’явилось молоде покоління з кінця 1990-х, яке було принципово аполітичним і писало книжки про секс, наркотики, рок-н-рол, які в Європі, читали і писали в 1960-і роки. Після Помаранчевої революції з’явилася вже соціальна тематика, а після 2014 року українська література стала мілітантною, дуже динамічною, жвавою, більш політизованою і виникла тоді друга література. Література про війну, написана учасниками подій, ветеранами.
Це два окремих ринки, сегменти української літератури, які врешті-решт після цієї війни об’єднаються, тому що деякі ветерани вже почали писати не тільки про війну, а й взагалі про життя, приклад такого – це роман «Юпак» Сергія Сайгона, який отримав премію ВВС «Книгу року».
Я думаю, що у нас буде знову 10 років досить мілітантної, войовничої літератури, але потім буде трошки вирівнюватись література по жанрах і будуть представлені практично всі жанри і види літератури.
Єдине, що у нас досі немає книжкового ринку, а це означає, що потенційних письменників немає стимулу професійно працювати, видавати чи писати книжку хоча б раз на два роки.
Зараз величезний запит на українську літературу за кордоном, але його дуже важко задовольнити
Зараз величезний запит на українську літературу за кордоном, але його дуже важко задовольнити. Багато книжок, які у нас є і цікаві нам, вони інтровертні, направлені на читача, який обізнаний з українською реальністю. А нам потрібні людські історії, які можуть бути універсально прочитаними і через які можуть дізнатися про ту саму реальність не пробираючись через закритий контекст.
