Підла і підступна війна, що прийшла в Україну, потребує відповідей на питання, які раніше часто не розглядались, як першочергові.
- Чому Росія є членом Радбезу ООН, хоча навіть в саму ООН її ніколи не приймали?
- Чому Пакистан може мати ядерну зброю, а Україна - ні?
- Чому, скажімо, Китайська народна республіка може бути незалежною і суверенною, а Республіка Китай – ні?
- Чому Росії досі сходили з рук всі її злочини – і в Чечні, і в Грузії, і в Сирії?
Таких питань багато. Звичайно, на них є ґрунтовні відповіді. Проте, якщо подивитися неупереджено, то стає зрозумілим, що більшість із цих відповідей – несправедливі.
У мене є мрія... Звичайно, вона про перемогу. Про відбудовану, квітучу Україну. Але вона також і про справедливу геополітику.
Справедливість взагалі відсутня у геополітиці. Там правлять міркування «реалізму», «політичної доцільності», «національної економічної безпеки».
Це коли ви десять років переконуєте потужного сусіда, що «Північний потік-2» – це зло, а він вперто доводить вам, що то є добро.
Думка міняється лише після атаки 500-килограмовими бомбами на Маріуполь і загибелі 300 людей у бомбосховищі під місцевим театром.
Маріуполь: супутникові знімки показують наслідки нищення міста російською армією
Це коли вам читають лекції про політичну корупцію, маючи Шредера у «Газпромі», побоюються конфлікту з Росією, маючи десятикратну перевагу у збройній силі, відмовляються надавати Україні зброю, спостерігаючи, як рашисти стирають з обличчя землі Волноваху, Охтирку, Маріуполь, Чернігів, Харків...
Кажуть, що геополітика – це про географію і політику.
Політику можна формулювати, вибудовувати і здійснювати по-різному, але географію змінити не можна.
Доля України – мати найкращі в світі землі, але і найгіршого у світі сусіда. У світі фахівців з міжнародних відносин існують навіть спеціальні концепції «пограничних держав», ось таких, на їх думку, як Україна, що знаходяться на кордоні цивілізаційних розломів.
Землі, які розташовані на розломах тектонічних плит, як, наприклад, Каліфорнія, або регіон Тохоку в Японії, постійно трясе, і подекуди – дуже небезпечно. Так і «пограничні держави» часу від часу «трясе» – їх суверенітет і безпека опиняються під загрозою, час від часу – смертельною.
Але це штучна теорія, несправедлива.
Землетруси і криваві війни стаються і в інших частинах суші, і цивілізаційні розломи не є стійкими, вони зміщуються в історії. Інша справа, що має бути розуміння законів цих зміщень, а в ідеалі – справедливі інструменти і правила впорядкування геополітичних конфігурацій, які б дозволяли переходити від однієї стабільної конфігурації до іншої.
Наразі здається, що людство все ще дуже далеко від цієї мети.
Справедливий світовий порядок мав би не тільки проголошувати рівність всіх перед законом, але і забезпечувати суверенне право на справедливість цього закону.
Якщо Міжнародний суд справедливості ухвалює рішення, що засуджує війну Росії проти України, вимагає негайного припинення агресії, а Росія спокійно ігнорує таке рішення – це не справедливість, і це не суд.
Якщо стаття 9 Конституції Японії закріплює, що «японський народ, щиро прагнучи міжнародного миру, що закладений на справедливості і порядку, навічно відмовляється від війни як засобу здійснення суверенного права нації, а також від загрози або застосування збройної сили як способу вирішення міжнародних конфліктів», то справедливим буде також і зворотнє – суверенно право на ведення оборонної війни такими методами і засобами, які будуть адекватними з урахуванням сили агресора.
Майбутня система безпеки
Майбутня система глобальної безпеки має стати ефективною і справедливою. Її ефективність має вимірюватись спроможністю упереджувати війни, а якщо вони стаються, то зупиняти їх активними і рішучими діями.
Наприклад, вона має передбачати:
- автоматичне виключення агресора з усіх міжнародних організацій,
- виключення із економічних союзів і систем фінансових розрахунків,
- заморожування активів на території інших держав,
- ордери на арешт політичного і військового керівництва держави-агресора
Країни, проти яких розв’язано агресію, не мають, як це зробила і робить Україна, вимолювати міжнародну підтримку, звертатися із проханням ввести санкції проти агресора, це все має відбуватися автоматично, як тільки Міжнародний суд справедливості визнає факт агресії.
Так само має існувати комплекс заходів, які автоматично застосовуються до тих країн, які підтримують агресора зброєю, фінансовими або матеріальними ресурсами.
Якщо цього не відбувається, то така система міжнародної безпеки не є справедливою, вона взагалі не є системою безпеки.
Війна має зникнути з життя людства раз і назавжди.
Покарання за воєнні злочини не мають вимірюватися кількістю загиблих, їх статтю, віком, расою чи ґендером.
Якщо міжнародне право визнає нас всіх рівними, воно так само має однаково карати винних за загибель дитини хоч у Малі, хоч у Франції, хоч в Україні.
Коли вбивця однієї людини після рішення суду може отримати смертний вирок чи довічне ув’язнення, а держава-агресор, винувата у гибелі тисяч людей, може продовжувати вбивати – це не право і це не справедливість.
У мене є мрія – щоб ця війна стала останньою, а система міжнародної безпеки – справедливою.
Ми маємо цього прагнути заради пам’яті тих героїв, які кожного дня наближують нас до перемоги.
Сергій Корсунський – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
