Практично всі російські вимоги до українського керівництва, які оприлюднять під час переговорів делегацій України та Росії або ж повідомляють іноземним політикам, які відвідують Москву – як прем'єр-міністр Ізраїлю Нафталі Беннет – або спілкуються з Володимиром Путіним телефоном – як президент Франції Еммануель Макрон – незмінно включають пункт про визнання російського статусу окупованого Криму.
Це вкотре підтверджує тезу, яку я обстоюю з 2014 року. Володимир Путін був упевнений, що міжнародна спільнота змириться з фактом анексії Криму і рано чи пізно визнає його російським. Коли в Кремлі переконалися, що цього не сталося і не станеться, Путін, як бачимо, дійшов іншого рішення – щоб світ визнав Крим російським, необхідно, щоб це зробила сама Україна. Ну або щоб Українська держава просто перестала існувати. Нема України – немає проблем.
Путін дійшов іншого рішення – щоб світ визнав Крим російським, необхідно, щоб це зробила сама Україна. Ну або щоб Українська держава просто перестала існувати
Саме тому я ризикну стверджувати, що розв'язана Путіним масштабна війна серед основних цілей має визнання Києвом російського статусу окупованого півострова, а проведення у Києві в серпні 2021 року саміту «Кримської платформи» – тепер я вже можу говорити з упевненістю – стало для російського президента додатковим доказом, що треба розпочинати війну. Тому що Путін переконався: і нове українське керівництво не відмовляється від ідеї повернення Криму, а світ його активно підтримує.
Путін, ймовірно, розраховував, що війна проти України призведе до швидкого захоплення Києва та формування в українській столиці маріонеткового керівництва на чолі, можливо, з колишнім президентом Віктором Януковичем. Ця нова адміністрація і мала визнати легітимність окупації та анексії Криму. Але тепер, коли з кожним днем цієї жорстокої війни стає очевидним, що Кремль не нав'яже українцям доморощеного Квіслінга, російський президент намагається домовитися про визнання Криму з Володимиром Зеленським. Зокрема, саме про такі умови він говорив під час переговорів з ізраїльським прем'єр-міністром.
Проте Нафталі Беннет, як зазначає ізраїльська преса, не захотів грати роль Чемберлена і просто довів російські пропозиції до відома українського президента.
Навіть якби в Києві знайшовся політик, який погодився б із подібними умовами Путіна, це навряд чи призвело б до визнання російського статусу Криму міжнародним співтовариством
Думаю, і в цьому випадку Путін припускається чергової політичної помилки. Я навіть не обговорюватиму питання про те, чи може будь-який глава Української держави визнати порушення його територіальної цілісності легітимним. Зрозуміло інше: навіть якби в Києві знайшовся політик, який погодився б із подібними умовами Путіна, це навряд чи призвело б до визнання російського статусу Криму міжнародним співтовариством. Тому що всі чудово знали б, що українська згода отримана під дулом автомата, під загрозою подальшої руйнації українських міст і вбивства мирних жителів.
Під час останнього голосування на сесії Генеральної асамблеї ООН проти засудження російського вторгнення в Україну, окрім Росії, голосували переважно держави, на території яких є російські війська. Припустимо, що й Україну силоміць приєднали до цього клубу окупованих. Але що це змінить у сприйнятті світом окупації Криму? Впевнений – нічого!
Думаю, і самому Путіну, і його співвітчизникам треба змиритися з однією простою істиною: з погляду міжнародного права Крим був, є і буде територією України, а не Росії. І після відходу Путіна з політичної сцени – сподіваюся, вже скорого – Росії доведеться або відмовитися від окупації Криму, або попрощатися з надією на повернення до числа країн цивілізованого світу.
Інших варіантів просто немає – що б там собі не фантазував Володимир Путін і до яких би витончених форм військового та політичного шантажу він не вдавався б.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
