23 лютого режисер, актор та директор «Кримського дому» Ахтем Сеітаблаєв із командою презентував на Зимовому кіноринку трейлер свого нового фільму «Мирний-21». Повний райдужних планів, він і не підозрював, що наступного дня вирушить записуватися у тероборону. «Пресофіцер 206-го батальйону територіальної оборони міста Київ», – тепер представляється він. Про надію на повернення Криму, про історію, що його вразила і з якої виріс фільм, і про те, що він зробить у перший день після перемоги, Ахтем Сеітаблаєв розповів в інтерв'ю проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії.
– Яким для вас став початок війни?
– Прокинувся, дізнався, що почалося. Це нагадало відчуття 27 лютого 2014 року (коли російські військові без розпізнавальних знаків захопили будинки Ради міністрів і Верховної Ради Криму – ред.). Я того дня був у Криму, і о пів на дев'яту ранку виявив, що я в центрі міста абсолютно один. А потім уже, за 15 хвилин, дізнався, що відбувається. І цього разу було відчуття розгубленості, якогось ступору, хай і не такою мірою, як тоді, в 2014-му.
Так вийшло, що ми зустрілися з другом, не змовляючись, і поїхали шукати, куди можна записатися в територіальну оборону. Зрештою, нам знайшлося місце у 206-му батальйоні територіальної оборони Києва.
– Відтоді спілкувалися з кимось із Криму?
– Щодня. На мою думку, у тих людей, з якими я спілкуюся, надії на повернення Криму побільшало.
– А у вас?
– Теж.
– Одна з вимог Росії для припинення війни – це визнання анексії Криму. Що ви думаєте з цього приводу?
Крим можна розглядати як казкову голку Кощія
– Очевидно, що Росія вже програла війну. Крим можна розглядати як казкову голку Кощія. Все було настільки обставлене «сакральним» наративом, мовляв, без Криму Росія неможлива. Думаю, це ланки одного ланцюга.
Може, я видаю бажане за дійсне, але я маю відчуття, що через не дуже довгий час Російської Федерації у тому вигляді, в якому звикли її розглядати на мапах, не залишиться. Насамперед якщо національні республіки, що входять до складу РФ, згадають свої мрії про незалежність.
Ця війна, що триває ось уже 9 років – це протистояння світоглядів, цивілізацій, війна між Мордором та найбільш гармонійним із відомих способів співіснування людей – демократією та демократичними цінностями.
– З початком повномасштабної війни Росії проти України багато українців намагалися донести свою позицію рідним, знайомим у Росії. Ви спілкувалися з російськими колегами?
Ця недоімперська велич і «побєдобєсіє» не в пустелю ж прийшло. Це наратив, з яким уже не перше століття виступає Росія
– Не спілкувалися. У соцмережах я бачу, в кого з тих, з ким я співпрацював чи дружу, вистачило сміливості зробити особисту заяву з цього приводу. Їх не так багато. Це теж природно через те, що 20 років відбувається в Росії і на який благодатний ґрунт це впало. Ця недоімперська велич і «побєдобєсіє» не в пустелю ж прийшло. Це наратив, з яким уже не перше століття виступає Російська імперія у будь-якому її вигляді.
З одного боку, все, що наближає руйнування Мордора, я вітаю, у тому числі такого роду звернення. Інша річ, що я в них не дуже вірю. На жаль, це підтверджує і соціологія, що проводиться в Росії – тобто відсоток росіян, які цілком підтримують війну Росії проти України.
Усі ці розмови: «А до чого тут місцеві жителі?..» А до того ж! Отже, піднімайте свій «тухес», ходіть та вибирайте. А до чого тут діти України, які гинуть? Ти не маєш сиру в холодильнику? То йди, у підвалі поживи. Попий водичку зі скоринкою хліба два тижні поряд із дитиною, яка кричить. У цьому випадку Карфаген має бути зруйнований!
– В Україні провели опитування, згідно з яким 68% українців висловили готовність до збройного спротиву. А якщо воювати доведеться не за те місто, де живеш, а за окупований Крим? Які настрої з цього приводу ви зустрічали?
– Може, мені щастить на людей, яких я зустрічаю. Це питання навіть не обговорюється, тому що це само собою зрозуміле.
Зберу всіх своїх та поїду на берег моря, на батьківщину мами. Сидітиму і дивитимуся, як мої діти купаються
– Якою ви уявляєте перемогу України?
– Путін, що сидить у клітці в Гаазі, спокійна можливість поїхати до Криму, обійняти свої, виплачені репарації. Якщо пов'язувати з чимось конкретним – це кримськотатарський та український прапори над Верховною Радою Автономної Республіки Крим.
– Що ви зробите після перемоги?
– Зберу всіх своїх та поїду на берег моря, на батьківщину мами. Сидітиму і дивитимуся, як мої діти купаються, як рідні п'ють вино і про щось розмовляють. А я сидітиму, мовчатиму і просто дивитимусь на них.
– Цієї весни могла відбутися прем’єра вашої стрічки «Мирний-21». Вона про події у Донецьку в 2014 році? Розкажіть докладніше.
– 23 лютого презентували трейлер та інформацію про наш фільм на одеському Зимовому кіноринку. В нас у всіх були грандіозні плани. А вранці почалася війна. Все як у кіно. Ми ще тоді вирішили, що переноситимемо прем'єру на осінь, ближче до 14 жовтня, до Дня захисників і захисниць України.
«Мирний-21» – це фільм про захист Луганського прикордонного загону, заснований на документальній історії. Я почув її безпосередньо від командира цього загону і спершу не повірив у неї. Один приклад: 85% особового складу в загоні складали місцеві жителі, і ніхто не зрадив. А в мене перед очима зовсім інша картина: Крим у дні окупації, коли все було з точністю навпаки. І це була головна причина, чому я почав сумніватися в правдивості цієї історії. Потім познайомився і із середнім командним складом, і з багатьма хлопцями. І проаналізував досить велику кількість передач та інтерв'ю «з того боку» – на телебаченні про «ДНР/ЛНР»; іноді варто послухати коментарі ворога. І коли з'ясувалося, що це правда, я був по-доброму здивований.
Для мене ця історія стала історією довіри. Жити, не довіряючи, значить перетворити своє життя на пекло. Я не говорю про сліпу довіру, а в принципі; що у сім'ї, що у війні, що у роботі. Довіра – як базис до створення, та її відсутність – як одна з головних причин руйнації.
– Чи немає такого відчуття зараз, що після того, як повернеться мир, усе створене до цього часу не буде актуальним, бо країна вже буде зовсім іншою?
– Не думаю. Наприклад, наша команда ледве стримується, щоб не викласти трейлер.
На жаль, дуже часто те, що ти знімаєш у кіно, може стати надзвичайно актуальним
Після «Хайтарми» вже у післяокупаційні роки мене часто запитували, особливо за кордоном: «А ви зараз це знімали?», «А ви знали, що це буде (окупація Криму – ред.)?». Це знімалося у 2012 році, і, звичайно, я не знав. На жаль, дуже часто те, що ти знімаєш у кіно, може стати надзвичайно актуальним.
Почнемо з того факту, що 90% нашого фільму («Мирний-21» – ред.) ми знімали у військовій частині навчального центру у Василькові. Саме так. І дружимо і з командиром, і з усіма хлопцями, і списуємося іноді.
І трагічний для нас усіх факт, що одну з головних ролей у цьому фільмі зіграв Паша Лі – наш друг, котрий грав вихідця з Криму. Власне, з нього починається наш фільм. Події, що відбуваються з його персонажем у фільмі, майже один в один нагадують події його справжньої трагічної загибелі.
Тема довіри як одна з базисних частин конструкції людського життя ніколи не втратить своєї актуальності.
Російське масштабне військове вторгнення в Україну триває від ранку 24 лютого. Російські війська завдають авіаударів по ключових об’єктах військової та цивільної інфраструктури, руйнуючи аеродроми, військові частини, нафтобази, заправки, церкви, школи та лікарні. Обстріли житлових районів ведуться з використанням артилерії, реактивних систем залпового вогню та балістичних ракет. Колони бронетехніки російської армії намагаються оточити Київ та кілька обласних центрів неподалік російського кордону.
Росія заперечує, що веде проти України загарбницьку війну на її території та називає це «спеціальною операцію», яка має на меті «демілітаризацію і денацифікацію».