Схоже, що в Росії розпочалася остання фаза трагедії під назвою «Володимир Путін».
Історичний сценарій кінця, який очікує кожного диктатора, і зараз повторюється в основних елементах із вражаючою точністю.
Один... на випаленому полі
Відсутність реальної політичної конкуренції, тобто лідерів, які спроможні взяти керівництво країни на себе, має наслідком концентрацію всієї влади в одних руках.
Як правило, такий «самодержець» тримається свого ілюзорного бачення світу, слухає лише тих, хто каже те, що його влаштовує, відкидає бачення усіх, хто мислить самостійно.
В результаті такий керівник є нездатним формувати власний інтелектуальний продукт. Та й на це просто немає часу, оскільки особа на вершині влади живе у постійному страху і тому має перш за все турбуватись про власну безпеку, про підтримку «балансу» у власному оточенні, і звичайно, стежити за правильним розподілом коштів.
Всі мають пам’ятати, хто є «цар», а потенційні опоненти мають бути позбавлені можливості накопичувати ресурси для змови, а то й взагалі мають бути знищені.
Такий «цар» дуже швидко сам стає іграшкою в руках свого оточення, покладається на їхні пропозиції, схеми, тексти і дії. З часом він повністю втрачає відчуття реальності, впадає у параною.
Саме тому не є дивною інформація з підземних бункерів, де, як кажуть, переховується «володар окремої цивілізації», шо він у люті.
План, яким його годували підлеглі – Герасимов, Шойгу і Ко – не спрацював. Україна за 48 годин не здалася. Не здалася і через два тижні, хоча навіть західні партнери у це не вірили.
Тим часом Захід ввів реально катастрофічні санкції проти Росії. І Путін, вочевидь, почав підозрювати, що не все було сплановано і відбувається так, як йому розповідало найближче оточення.
Вже звільнено цілу пачку генералів, а Пєсков заявив, що Путін не знав, що на українську бійню відправляють строковиків новобранців. Начебто, Путіну доповідали, що цього не буде, хоча, звичайно, це брехня.
Крім того, Путін доручив своїм спеціальним і фінансово-ревізійним службам з’ясувати, куди пішли гігантські суми, що виділялися протягом останніх восьми років на підривну діяльність в Україні, формування мережі агентів ФСБ, вербовку потенційних бойовиків і провокаторів.
Сума вкрадених коштів оцінюється у п’ять мільярдів доларів
Під підозру у неналежному «освоєнні» коштів у особливо великих розмірах потрапили і колишній помічник президента РФ Владислав Сурков, і голова «Россотрудничества» Євген Примаков, і «куратори» України в ФСБ, адміністрації президента, у міністерствах і відомствах.
Сума вкрадених коштів оцінюється у п’ять мільярдів доларів, але є підстави вважати, що вона значно більша.
Прийде день і ми дізнаємося, що насправді відбувалося у Кремлі, коли ухвалювалося рішення про вторгнення в Україну. Але, скоріше за все, блискучий план, який Путіну намалювали силовики, мав декілька аспектів.
Війна була потрібна всім – і оточенню, щоб приховати масштаби вкрадених коштів, а потім після природної або не дуже смерті вождя легалізувати статки і вплив, і самому вождю, щоб завершити придуману ним самим «історичну місію», з якою він зрісся, як гриб-паразит з трухлявим деревом – відновлення Російської імперії.
Питання було в деталях. Скоріше за все, на цих деталях всі й попалилися.
Перевірити витрачання коштів, виділених на вербування агентів і підривну діяльність складно, тому що зрадники і бойовики – товар, який важко піддається підрахунку і оцінці.
Тепер, коли неочікувано потужний спротив українців звів нанівець плани бліц-кригу, необхідно призначити винних, хоча подібні дії не мають жодного сенсу з точки зору особистого майбутнього Путіна.
У нього залишилося лише два шляхи – природна чи неприродна смерть, або трибунал у Гаазі.
По мірі наближення розв’язки починається найцікавіше.
Як завжди у таких випадках, «оточення біля трону» намагається між собою домовитись і координувати дії.
Оскільки всі всім знають ціну, то ніхто нікому не вірить, і тому кожен кожного спробує «здати» іншого, хоча вже не дуже зрозуміло – кому.
Змушені бігти до Путіна, який все ще є їх колективним жахом, вони здадуть один одного і тому всі – всіх.
Деякі, особливо витримані і не особливо публічні персонажі, вичікуватимуть завершення першого етапу «утилізації царєдворців».
На цьому етапі виникає інтрига.
Буде як зі Сталіном?
Вони цілком спроможні прибрати самого Путіна, звинувативши його у неспроможності керувати країною, якщо не у державній зраді (пам’ятаєте критику культу особистості Сталіна?).
Але ж треба мати:
- канал переговорів із Заходом,
- визначити винних і лідерів, які всіх влаштовують,
- зберегти репресивний апарат, щоб народ не виніс їх всіх разом,
- знайти, вкрасти і переховати у новому місці гроші, і зробити іще багато важливих справ.
Такий час називається смутою.
І поки армія України добиватиме залишки збройних формувань РФ, виходитиме на свій, визнаний світом, державний кордон, постане питання про ядерний потенціал і територіальну цілісність самої Росії.
Незрозуміло, як Захід подивиться на можливість громадянської війни, чи навіть війн, які цілком може спалахнути між місцевими «лордами», і на відсутність контролю за ядерною зброєю.
Який би сценарій не реалізовувався у Росії, Україні потрібно бути готовою до продовження сильної політики і після перемоги.
Росія має бути приведена до стану, який повністю виключає можливість майбутніх агресій.
Складові цього процесу:
- демократизація політичної системи,
- виключення РФ з Ради безпеки ООН;
- або радикальна трансформація цього механізму, який би нарешті зробив його ефективним,
- ядерне роззброєння,
- запровадження системи міжнародного контролю за озброєннями
- і нові гарантії безпеки для України, які б давали реальну можливість жити у мирі і спокої.
Робота по створенню нового світового порядку тільки починається, і ми маємо потурбуватись, щоб стати його невід’ємною частиною.
Сергій Корсунський – надзвичайний і повноважний посол України в Японії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
- Широкомасштабна війна Росії проти України розпочалася 24 лютого. Росія називає це «спеціальною військовою операцією з демілітаризації та денацифікації України».
- Після нападу Росії по всій лінії кордону (від Одеси до Чернігова), в Україні ввели воєнний стан і оголосили загальну мобілізацію.
- Країни Заходу запроваджують санкції проти Росії та надають підтримку Україні.
- Збройні сили України і тероборона стримують наступ російських військ, зокрема на Київ, Харків, Маріуполь.
- Однак НАТО не погоджується закрити небо над Україною, що дозволяє Росії завдавати рекетно-бомбові удари по містах і селах України. Гине цивільне населення.
