Середня Азія зазвичай розглядається як регіон конкуренції між Пекіном і Москвою, але їхня реакція на події в Казахстані показує, що вони вчаться працювати разом.
Оскільки Китай і Росія останніми роками зблизилися через поглиблення політичного партнерства, інколи конкуруючі інтереси двох країн у Центральній Азії розглядалися як фактор, який може зірвати їхні теплі стосунки.
У той час як Москва вважалася головним військовим постачальником в регіоні, повільне підприємництво Пекіна в безпеку в Центральній Азії в останні роки за допомогою неофіційних форпостів і посилення навчання – у поєднанні зі зростанням впливу через його багатомільярдний інфраструктурний проєкт Ініціативи «Один пояс, один шлях» (BRI) – створили коктейль для посилення тертя та потенційного суперництва.
Криза в Казахстані довела, що відносини між Китаєм і Росією в Центральній Азії дуже стабільніЯкуб Якобовский
Але аналітики стверджують, що боротьба між Китаєм і Росією через насильницькі заворушення в їхньому спільному сусіді, Казахстані, ще більше зблизили дві країни. Також наголошується, що обидві держави готові погодитися одна з одною під час швидкоплинної кризи з високими ставками.
«Криза в Казахстані довела, що відносини між Китаєм і Росією в Центральній Азії дуже стабільні, – сказав Радіо Свобода Якуб Якобовский, старший науковий співробітник Центру східних досліджень у Варшаві. – Є багато складних питань і потенційних проблем, з якими вони можуть дати раду, і той факт, що їм вдалося це зробити, демонструє, наскільки міцними стають зв'язки між Пекіном і Москвою».
Події в Казахстані почалися з протестів проти підвищення цін на скраплений газ 2 січня і швидко переросли в загальнонаціональні демонстрації із закликами до покращення соціально-економічних умов та більш інклюзивної політичної системи. Насильство також поширилося на вулиці, а заворушення переросли в кілька різних криз.
Збройні сутички із казахстанськими силами безпеки та мародерство призвели до того, що президент Касим-Жомарт Токаєв звернувся за допомогою до військового альянсу Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ), очолюваного Москвою, і прибуттям кількох тисяч військових, переважно з Росії.
Боротьба між елітами країни також спричинила чистку у владних коридорах Казахстану, коли впливового колишнього президента Нурсултана Назарбаєва було усунуто з владної посади, а його прихильника Каріма Масімова звільнено з посади голови Комітету національної безпеки й заарештовано за звинуваченням у державній зраді та спробі державного перевороту.
Безпрецедентна криза, а також її результати матимуть далекосяжні наслідки для Казахстану і, ймовірно, ще більше похитнуть відносини Пекіна і Москви, вважають аналітики.
Втручаючись військовим шляхом та підтримуючи вразливого Токаєва, Кремль дав сигнал, що він все ще є провідним постачальником безпеки в регіоні, який він вважає своїм стратегічним заднім двором. У той же час він також посилив свій і без того значний політичний вплив.
Перестановка еліти, що триває в Казахстані, також могла б послабити вплив Китаю в країні, оскільки Назарбаєв і Масімов – два відомі переговірники з Пекіном – будіть відсунуті.
Попри такі зрушення та потенційні точки напруження, Пекін і Москва використали кризу в Казахстані, щоб посилити підтримку один одного.
«Вони обидва мають загальну мету – зберегти стабільність Центральної Азії, – зауважує Якобовский. – Китай не намагається скинути Росію. Пекін вважає, що у нього є важливіші глобальні проблеми на радарі, ніж бути винятковою особою в Центральній Азії, і є повага до амбіцій Москви».
Пошук спільної мови
Китай інвестував десятки мільярдів доларів у Казахстан, а президент Китаю Сі Цзіньпін навіть запустив попередника BRI під час візиту до країни в 2013 році. Але коли на початку січня в Казахстані спалахнув хаос, Китай мовчав про неспокій по сусідству.
Лише після того, як розгортання ОДКБ, яке офіційно отримало назву «миротворчої місії», було оголошене, Пекін дипломатично змінив хід і запропонував повну підтримку Токаєву, а Сі запропонував свою підтримку зусиллям, спрямованим на придушення того, що Китай вважав «кольоровою революцією» в Казахстані.
Після цього і китайський уряд, і державні ЗМІ, що все більш налаштовані націоналістично, пообіцяли підтримувати місію під керівництвом Росії, одночасно закликаючи до поглиблення координації з Москвою в Центральній Азії та в усьому світі, оскільки напруженість між Кремлем і Вашингтоном продовжує зростати.
Під час телефонної розмови 10 січня між міністром закордонних справ Китаю Ван Ї та його російським колегою Сергієм Лавровим Ван сказав, що Китай вітає місію ОДКБ в Казахстані як «позитивну роль у відновленні стабільності в Казахстані».
«Той факт, що місія ОДКБ була на запит влади Казахстану, і що вона позначена як «миротворча місія», робить її набагато менш проблемною для Пекіна. Миротворчість – це єдиний тип іноземного втручання, який підтримує офіційна китайська риторика», – сказала Радіо Свобода Джулія Шьораті, науковий співробітник Італійського інституту міжнародних політичних досліджень.
Пекін також повторив офіційний наратив Токаєва про те, що заворушення стали результатом спроби державного перевороту за допомогою невизначених міжнародних терористів, включаючи бойовиків-ісламістів, і використав це, щоб закликати до більшої співпраці у боротьбі з тероризмом в регіоні.
Очолювана Китаєм Шанхайська організація співробітництва (ШОС), регіональний безпековий та економічний блок, членами якого також є Казахстан і Росія, заявила, що насильство в Казахстані є свідченням того, що потрібно робити більше в боротьбі з «трьома бідами», тероризмом, сепаратизмом та релігійним екстремізмом; водночас пропонуючи посилити участь ШОС в регіоні.
Схожі заклики надходили від Чжан Сяо, посла Китаю в Казахстані, який 12 січня заявив державній Global Times, що Китай планує посилити співробітництво з правоохоронними органами і органами безпеки Казахстану та його сусідами, щоб протистояти «зовнішньому втручанню», чи то ісламський екстремізм, чи «кольорові революції», «сплановані Заходом», посилаючись на хвилю народних протестів, які усунули лідерів з Грузії в 2003 році та України в 2005 році, які Пекін і Москва вважають підтримуваними і фінансованими Заходом.
«Китай любить продовжувати таку риторику, – каже Радіо Свобода Хайюнь Ма, професор Фростбургського державного університету, який вивчає відносини Пекіна з країнами Центральної та Південної Азії. – Цей наратив відповідає як китайським, так і російським потребам як попередження про зовнішні загрози і є чудовою можливістю розширити співпрацю та маргіналізувати Захід».
Більш широкі відносини
Хоча Китай швидко пристосувався до подій у Казахстані та наблизився до Росії в регіоні, Ма застерігає, що заворушення в Центральній Азії змусили Пекін «дуже нервувати» і що новий стан справ у Казахстані все ще є «змішаною сумкою для Китаю».
Місія ОДКБ в Казахстані була першим випадком, коли організація вторглася на територію свого члена, і додаткова актуальність альянсу могла бути досягнута за рахунок ШОС, переважного засобу взаємодії Китаю з регіоном.
Рішення Москви підтримати Токаєва може призвести до майбутніх дружніх до Кремля поступок з боку Нур-Султана. Ма додає, що арешт Масімова, давнього китайця в казахській еліті, який допоміг керувати планами Китаю BRI в Казахстані, також може вивести з колії деякі мережі впливу Китаю в країні.
Тим не менш, Ма каже, що це навряд чи зашкодить ширшим російсько-китайським відносинам, і що коли справа доходить до Казахстану, Пекін і Москва «не дуже співпрацюють, але точно не конкурують».
Бен Гудвін, керівник аналітичного відділу Prism Political Risk Management у Лондоні, каже, що позиціонування Китаю та Росії щодо кризи в Казахстані також відображає зміну поглядів у Кремлі на Пекін і на російську зовнішню політику в цілому.
Інтервенції було продемонструвати, що Росія є гарантом авторитарних режимів у всьому світіБен Гудвін
«Росія більше не розглядає участь інших держав у своєму дворі як гру з нульовою сумою, яку вона робила 10 чи більше років тому», – сказав Гудвін Радіо Свобода, маючи на увазі вторгнення Росії в Грузію в 2008 році та окупацію півострова Крим в 2014 році в України.
Хоча події в Казахстані призведуть до періоду перебудови для Пекіна та Москви в Центральній Азії, що може створити певні тертя, вони навряд чи зруйнують ширшу динаміку між двома державами, які виявляються дедалі більше налаштованими проти Сполучених Штатів.
«Росія не хоче окупувати Казахстан. Метою інтервенції було продемонструвати, що Росія є гарантом авторитарних режимів у всьому світі, – зазначає Гудвін. – І Китай дуже радий, що Росія зіграє цю роль».
