Вже п'ять днів у Казахстані у десятку міст продовжуються масові протести. Їхнім центром стала Алмата, де протестувальники захопили будівлю міської адміністрації, заблокували аеропорт, захопили будівлю поліції та резиденції президента. В ніч на четвер десятки магазинів в Алматі були пограбовані, а 6 січня в центрі міста сталася стрілянина, внаслідок якої є загиблі та поранені.
Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв ввечері 5 січня назвав протестувальників «терористами» та звернувся до країн-учасниць Договору про колективну безпеку (ОДКБ) із проханням надіслати війська для придушення «бандитських формувань». Вже 6 січня до Казахстану прибули російські військові та бронетехніка, ввечері того ж дня прилетіли військові з Білорусі.
Звернення Токаєва до ОДКБ, так само як і згода ОДКБ на дії на території суверенної держави, критикують багато казахстанців та іноземних експертів. Російський економіст Владислав Іноземцев в інтерв'ю телеканалові «Настоящее время» (створеного Радіо Свобода за участі «Голосу Америки») наголосив, що якщо ситуація в Казахстані розвиватиметься «за сценарієм втрати влади, то жодні сили ОДКБ цю справу не врятують», і вважає, що запрошення військових має насамперед політичнк значення.
– Як ви ставитеся до введення військ ОДКБ до Казахстану?
– Я ставлюся до цього як до зайвого заходу з боку казахстанського уряду, тому що зовнішньої загрози, про яку він говорить, на мій погляд, не існує. Так, ми багато разів чули про терористів, які нібито проникли до Казахстану. Але насправді причина казахстанського протесту – суто внутрішня. З цього погляду, на мою думку, влада в Астані має достатньо сил і засобів для того, щоб впоратися з тими заворушеннями, які там виникли.
Росія влізає у серйозну аферу в Казахстані з далекосяжними наслідками
Щодо ОДКБ, то в даному випадку користі від цієї відправки ніякої не буде. Росія влізає у серйозну аферу в Казахстані з далекосяжними наслідками. Я гадаю, що втручання її військових буде вкрай обмеженим. Ці військові не братимуть участі безпосередньо в бойових діях. Сама по собі ця акція має в першу чергу політичний сенс. Але чи буде він позитивним чи негативним – я сказати не можу. Я думаю, що це доволі безглузде та неефективне використання даного інструменту.
– Тобто ви не вірите, що надсилання до Казахстану російських військових може мати серйозні наслідки, в тому числі політичні, наприклад, часткову втрату суверенітету?
– Ні. Що стосується втрати суверенітету – у це я точно не вірю, це нікому не потрібно. Казахстанська влада зовсім не збирається перетворюватися на якийсь російський домініон, це цілком очевидно.
– І ви не вірите у «велику союзну державу»?
Це матиме іміджеві втрати. Росія за допомогою своїх інструментів вкотре вторгається в якусь країну
– Ні, це виключено. А щодо політичних наслідків таких дій для Росії – я думаю, це матиме іміджеві втрати. Росія за допомогою своїх інструментів вкотре вторгається в якусь країну. Сенсу в цьому я, чесно кажучи, не бачу, бо якщо казахстанська влада утримає ситуацію, вона утримає її сама. Якщо ж, навпаки, ситуація розвиватиметься за сценарієм втрати влади в Астані, то жодні сили ОДКБ цю справу не врятують.
– Ви сказали, що ситуація у Казахстані є попередженням для Кремля. А попередженням власне чого?
– У Казахстані справді мало місце дуже серйозне соціальне розшарування, яке, власне, й підірвало ситуацію. Питання навіть не в тому, чи ціни на скраплений газ були високими чи низькими. За світовими та російськими масштабами вони насправді були дуже низькі на газ для автомобілів.
Але проблема полягає в тому, що близько десяти останніх років економічне зростання фактично не приносило казахстанцям збільшення реальних доходів, і це дуже нагадує російську ситуацію.
І при цьому державні резерви збільшувалися, бюджет був профіцитним. І склалася ситуація, коли держава, чиновники, олігархи багатіють, а народ не бачить від цього жодного економічного зростання, жодної вигоди для себе. І розуміння того, що ніщо не може покращити його добробут, власне кажучи, і призводить до подібних ексцесів.
Тому мені давно здавалося, що Росії – і на початку пандемії, і зараз – варто було б переглянути власну економічну політику. І в першу чергу орієнтуватися не на підвищення військових витрат і не на геополітичні ігри, а саме на поновлення сталого зростання доходів громадян.
– Свого часу багато хто говорив про «мудрого Назарбаєва», який зробив м'яку передачу влади. В даному випадку те, що ми бачимо, не врятувало. Протестувальники в Казахстані кричать: «Старий, йди!» – маючи на увазі саме Назарбаєва. Як ви вважаєте, чому його не врятувала відставка з посади президента?
Проблема Назарбаєва полягала в тому, що якщо ти кажеш: «Я йду» – то ти йди!
– Я якраз був одним із тих, хто говорив, що Назарбаєв як державний керівник багато років проводив досить розумну політику: і політику модернізації, і політику багатовекторності. І залишаюся при тій самій думці. Що стосується передачі влади, це був, мабуть, найвидатніший його крок. Але проблема полягала в тому, що якщо ти кажеш: «Я йду», – то ти йди! І транзит, який тягнувся три роки, був дуже повільним і, по суті, зводився тільки до передачі однієї, другої, третьої посад, але при цьому не до зниження реального впливу Назарбаєва та його сім'ї на уряд, Комітет національної безпеки, великий бізнес. І це, на мій погляд, стало важливим фактором, котрий допоміг протесту розвинутися.
Затягнутість «переходу» вилилась у продовження домінування назарбаєвської сім'ї у бізнесі та політиці
В даному випадку, якби Токаєв дійсно міг сказати, що так, він є повноцінним президентом і те, що було раніше, залишається в минулому, – я думаю, що це була б одна ситуація. Але зараз ось ця затягнутість «переходу», продовження домінування назарбаєвської сім'ї у бізнесі та політиці, звичайно, далися взнаки. І останній рік, наскільки я розумію, наскільки я чув, коли востаннє був в Астані, всередині еліти відбувалося постійне бродіння. Воно, я гадаю, певною мірою вплинуло на швидкість реакції і на масштаб реакції влади. Якби Токаєв був самостійнішим як політик, якби в нього не було якихось додаткових, на мій погляд, цілей, пов'язаних із зміцненням влади, то реакція, можливо, була б значно адекватнішою та менш затягнутою.
– Як ви вважаєте, чим все, що відбувається у Казахстані, закінчиться?
– Я думаю, що все закінчиться, безумовно, придушенням протестів. І далі настане роздоріжжя. Або ж посилення особистої влади Токаєва, при якій назарбаєвський клан фактично припинить своє існування, спроба нового президента зміцнити свою владу через оголошення нової національної угоди, великої амністії, припинення наївних та дитячих розповідей про зовнішнє вторгнення. А також лібералізацію економіки, політичного життя. Або ж це буде варіант, пов'язаний ще з однією диктатурою. Але в цьому випадку ми побачимо повторення сьогоднішніх подій через кілька років у значно більшому масштабі.
