Українські адмірали на службі в Росії? Історії «дезертирів», які не вийшли з Криму

Понад 9 тисяч українських військових залишились у Криму під час окупації півострова. Це 70% з усіх, хто служив у Криму. Такі цифри називали ексміністр оборони України Михайло Коваль та колишній секретар РНБО Олександр Турчинов. Хтось зламав присягу і перейшов на службу в російську армію, а хтось звільнився з лав збройних сил. Що відомо про військових, які ще взимку 2014 року обіцяли захищати свої частини, а в березні вже приміряли російську форму? Як і де влаштувалися, чим займаються нині і чому на російські паради одягають українські ордени?

Денис Березовський

Під час окупації Криму контрадмірал Денис Березовський пішов на підвищення. 1 березня 2014 року йому запропонували посаду командувача ВМС України.

«Я кажу: «Нікого немає, якщо ти готовий стати командувачем, я зараз зайду до начальника Генерального штабу і буду доповідати, що є Березовський, який готовий очолити Військово-морські сили. Він каже: «Мені треба подумати», – пригадує начальник Генерального штабу ЗСУ у 2014 році Віктор Муженко.

Березовський погодився, але вже наступного дня зламав присягу, поклявся у вірності так званому «народу Криму» й очолив вигадані військово-морські сили півострова.

«Він особисто дуже був підготовлений офіцер, Березовський. Він закінчив Академію генерального штабу РФ. Але ж його якості як людини, зовсім інше. Він, Березовський – командувач одного дня. Коли він дав команду здавати зброю…» – каже заступник командувача ВМС ЗСУ з берегової оборони у 2014 році Ігор Воронченко.

Березовський не лише зламав присягу, а й переконував українських військових здати зброю.

Після окупації Криму міністр оборони Росії Сергій Шойгу призначив Дениса Березовського заступником командувача Чорноморського флоту Росії. На півострові контрадмірал затримався на 4 роки, потім його відправили подалі, на Далекий Схід Росії, служити на Тихому океані.

В лютому РНБО України позбавила Дениса Березовського всіх державних нагород. 30 листопада прокуратура АР Крим і міста Севастополь скерувала до суду обвинувальний акт щодо контрадмірала. Заочно справу Березовського розглядатиме Дніпровський районний суд Києва.

«Його обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушеннь, передбачених частиною першою статті 111 ККУ і частиною 1 статті 285 ККУ, тобто, державна зрада та участь у злочинній організації. Він, фактично, зрікся присяги особисто, тобто, зрадив Україні. По-друге, він таким чином впливав на підлеглих йому військовослужбовців з метою спонукати їх також перейти на бік Російської Федерації та не чинити опір збройній агресії», – каже начальник відділу прокуратури АР Крим і міста Севастополь Єгор Ребров.

Крим.Реалії надіслали запит до пресслужби Тихоокеанського флоту Росії, щоб поспілкуватися з Денисом Березовським. Відповіді немає.

Дмитро Шакуро

У 2014 році контрадмірал Дмитро Шакуро був начальником штабу ВМС України і першим заступником командувача ВМС ЗС України. 28 лютого 2014 року він самоусунувся від виконання обов’язків і пішов на лікарняний.

«Як кажуть військові, 28 лютого він пішов «на больничку». Шакуро не був готовий до такої відповідальності, я думаю, що на той період він вже був завербований спецслужбами Російської Федерації. Я аргументую це. Перше, це те, що 2 березня він разом з Березовським був у штабі Чорноморського флоту РФ», – згадує командувач ВМС України у 2014–2016 роках Сергій Гайдук.

Про своє рішення Шакуро особисто розповів Віктору Назарову. 26 лютого 2014 року заступник начальника головного оперативного управління генштабу ЗСУ Назаров терміново прилетів до Криму, щоб привести в бойову готовність ВМС України.

«Золотий медаліст, все там, вчився за кордоном, в США, стандарти НАТО. Такий він був до всіх ран прикладай, все виліковує, як та Ванга чи той Кашпіровський. А він каже: «Я теж звільняюся, я не буду проходити службу», – розповів в ексклюзивному інтерв’ю Крим.Реалії Віктор Назаров.

«Я приїхав і зустрівся з Шакуро. Шакуро: «Я бачив план, там де по твоїх частинах нанесено вогневе ураження. Все пропало. Я кажу: «Діма, шо ти кіпішуєш? Ну, мабуть вони були вже опрацьовані ФСБ Єлісєєв, Шакуро і Березовський», – каже Ігор Воронченко.

Після окупації Криму Шакуро призначили заступником командувача Каспійської флотилії Росії. Але вже у 2016 році, за станом здоров’я, контрадмірал пішов з армії. Наразі відомо, живе в Севастополі, ймовірно, працював заступником директора з господарства й безпеки готелю «Пісочна бухта». У російських реєстрах Дмитро Олександрович Шакуро значиться директором ще двох фірм у Криму, які займаються морськими перевезеннями і ремонтом суден.

Військова прокуратура України обвинувачує Дмитра Шакуро у держзраді (1 ст. 111 КК України) і дезертирстві (ст. 408 КК України). Шакуро перебуває у розшуку МВС та під санкціями РНБО України. Щоб Дмитро Шакуро міг пояснити власну позицію, Крим.Реалії надіслали листи в компанії, де він працює в Криму. Відповідь ще не надходила.

Сергій Єлісєєв

У лютому 2014 року перший заступник командувача ВМС України Сергій Єлісєєв поскаржився на погане здоров’я і написав рапорт на звільнення з української армії. Попросив особисто Віктора Назарова передати папери до Києва.

«Кажу: «Що у вас тут відбувається?» А він каже: «Я нічого не буду робити, я росіянин, я з росіянами воювати не буду». Я кажу: «Ви що подуріли тут, чи що?» І він каже: «Я написав рапорт на звільнення, на тобі рапорт, ти все одно в Київ повернешся, віддаси в кадри», – каже Віктор Назаров.

«Єлісєєв росіянин, в нього батьки тоді, не знаю, як зараз, жили під Москвою. Він випускник Калінінградського вищого військово-морського училища», – розповів Сергій Гайдук.

Своєї прихильності до Росії Єлісєєв не приховував і до початку окупації Криму.

«Коли Єлісєєва на колегії запитали: «А якщо завтра війна з Росією, от як ви вестиметеся в цій ситуації»? Він тоді сказав: «Я тоді звільнюсь». Але був призначений на посаду заступника командувача ВМС України. І коли через певний час починаєш складати всі ці пазли, ти починаєш розуміти легкі відповіді на велику кількість складних запитань», – каже Сергій Гайдук.

Влітку 2014 року Єлісєєв перейшов служити в російські збройні сили, на Балтійський флот. За останньою інформацією, Єлісєєв заступник командувача флоту, займається бойовою підготовкою особового складу. Торік брав участь у параді до 9 травня в Калінінграді. Почепив українські нагороди: Ордени Богдана Хмельницького II і III ступенів, Медаль «За військову доблесть» та інші.

«Це, до речі, важливий посил. Для наших військових, зокрема. Мовляв, дивіться, він перейшов до нас, але ми не забуваємо про його службу, ми дозволяємо йому нести ці нагороди, які він заслужив в Україні. Це теж елемент психологічного посилу, психологічної боротьби», – вважає Віктор Муженко.

У лютому 2021 року рішенням РНБО України Сергія Єлісєєва позбавили усіх державних нагород і відзнак. Військова прокуратура обвинувачує Сергія Єлісєєва в посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України (З ст. 110 КК України), у державній зраді (1 ст. 111 КК України), у злочині за попередньою змовою (ч. 2 ст 28 КК України), у створенні терористичної групи чи організації (ч 1 ст 258-3 КК України), у дезертирстві (ч. 1 ст- 408 КК України), та у веденні агресивної війни (ч. 2 ст. 437 КК України). Єлісєєв у розшуку МВС України.

Юрій Ільїн

19 лютого 2014 року адмірала Юрія Ільїна, який служив у Криму, призначили начальником Генштабу ЗСУ, указом президента України Віктора Януковича.

«Для мене, на той час заступника командуючого ВМС України, були очевидні речі, що командувач Ільїн був політично заангажований під політичну силу Партія регіонів. Тому, на мій погляд, це призначення носило більш такий політичний характер, ніж військовий», – переконує Сергій Гайдук.

За даними видання «Главком», наступного дня, на новій посаді, Юрій Ільїн, віддав наказ військовим розігнати учасників Євромайдану в Києві. Журналісти опублікували шифротелеграми з цим наказом, нібито, візовані Ільїним.

Іншої думки щодо Юрія Ільїна Ігор Воронченко.

«І чого його забрали? (з Криму) Мабуть, щоб прибрати з Криму такого вольового, який би міг би щось зробити. Мабуть був інший план тут в Києві», – вважає Ігор Воронченко.

За тиждень після призначення Ільїн разом із генерал-майором Віктором Назаровим терміново полетіли до Криму, щоб на власні очі побачити, що відбувається. Ільїн, насамперед, зустрівся зі священником.

«Потім, коли ми вже з ним спілкувалися, каже: «Він мені сказав, що вже треба міняти колір фуражки. Тризуба на орла». Як так? Я кажу: «Про що ви взагалі говорите?» Він каже: «Ну от, він сказав, що тут усе вже вирішено, немає сенсу ніякого опору чинити», – пригадує Віктор Назаров.

Ільїн мав навести лад на півострові і привести у бойову готовність ВМС України.

«Мені доповідають, що заходи з проведення в бойову готовність скасовані. Я кажу: «Як так»? Кажуть: «Ільїн дав команду». Я до нього, кажу: «Що це таке відбувається?» Він каже: «Ну, ти розумієш, тут і так цей Севастополь стоїть на вухах. Навіщо ще більше їх дратувати», – каже Віктор Назаров.

На суді, «У справі про втрату Криму», де Ільїн виступав як свідок, відеозв’язком він розповів інше.

«О 16:30 прийшла від командування ВМС телеграма на відміну моїх розпоряджень та зниження бойової готовності з повної до постійної», – казав Юрій Ільїн на засіданні.

Ільїн мав проукраїнські погляди переконує Ігор Воронченко, але адмірала могли шантажувати чи залякувати російські спецслужби.

«Відповідь я зараз 100% гарантовано не можу дати. Якщо брати на той час, з одного боку Ільїн рішучий командир, він був такий, що був налаштований за Україну. Тому що я його особисто знаю. Ми були в місті ще командирами бригад одночасно», – розповідає Ігор Воронченко.

З відкритих джерел відомо, що Ільїн живе у Криму, в збройних силах не служить. З журналістами не спілкується. За 7 років окупації не дав жодного інтерв’ю, веде непублічний спосіб життя. Генеральна прокуратура України підозрює ексначальника Генштабу ЗСУ у створенні злочинної організації (ч. 1 ст. 255 КК України) у дезертирстві (ч. 1 ст. 408 КК України) та в незаконному перешкоджанні організації або проведенню зборів і мітингів (ст. 340 КК України). Ільїн у розшуку МВС.

Слідом за найвищим керівництвом ВМС, із лав української армії в лютому-березні 2014 року звільнилась і перейшла на службу в Росію частина старшого офіцерського складу.

Сергій Стороженко

Історія командира 36-ї бригади берегової оборони ВМС України Сергія Стороженка відома найбільше. В березні 2014 року його частину оточили російські військові.

«Приходили до мене особисто, ну як збиралися всі разом. Пропонували перейти на бік уряду. Але була відповідь, що є присяга», – казав у березні 2014 року командир 36-ї бригади берегової оборони ВМС України Сергій Стороженко.

До квітня 2014 року 36-а бригада з Перевального, за наказом Стороженка, здала зброю. Військовим видали щити і палки.

«У нас є три варіанти. Перше, писати рапорти або звільнятися зі збройних сил і не служити ніде. Друге, переїжджати на Україну та продовжувати службу на посадах, які вам там, як героям запропонують. І третій варіант, залишатись служити тут, у цій бригаді», – казав Сергій Стороженко у квітні 2014 року.

Сам Стороженко обрав третій варіант. В інтерв’ю «Новой газете», у 2016 році, він розповів, що служить командиром 126-ї окремої бригади берегової оборони Чорноморського флоту Росії. В 2019 році полковника перевели і призначили заступником командувача Тихоокеанського флоту Росії з сухопутних і берегових військ. Зв’язатися з ним нам не вдалося.

Дмитро Козаченко

Схожа історія в іншого українського полковника Дмитра Козаченка. Навесні 2014 року він був командиром 406-ї бригадно-артилерійської групи в Сімферополі. Під час окупації, як і Стороженко, Козаченко залишився в Криму. Перейшов служити в російську армію. У листопаді 2014 року саме Козаченко прийняв російський бойовий прапор 8-го артилерійського полку російської армії. Нині він полковник у запасі. На сайті «Кримського федерального університету» Козаченко зазначено, що він викладач військової кафедри циклу наземної артилерії.

Олександр Саєнко

Підполковник Олександр Саєнко у 2014 році був командиром українських морпіхів у Керчі. Третього березня він особисто зі зброєю захищав свою частину від російських військових.

«Як бачите, вони стоять за територією частини, а територія охороняється силами мого особового складу. Зі зброєю всі. Отже, якісь чутки, що зброю забрали чи ще щось, то це… Техніка стоїть на місці, склад зі зброєю, я теж із пістолетом», – казав Олександр Саєнко на початку березня 2014 року.

За два тижні, 16 березня, Саєнко звільнився зі служби в українській армії.

«Вважаю, що збройні сили України, які дислокувалися тут у Криму, вони свій обов'язок виконали з честю. Зробили все до кінця. Ми трималися, ми не допустили ані кровопролиття, ані провокацій. Усі чудово зрозуміли, що там від нас просто відвернулися. Ми потрапили в ту саму позу, як «Беркут», – казав Олександр Саєнко.

21 березня 2014 року саме Саєнко підняв російський прапор над своїм 501-м батальйоном морської піхоти ВМС України в Керчі. У 2017 році колишній український морпіх командував парадом російських військ 9 травня в Керчі. У російській армії Саєнко служить досі.

Військова прокуратура обвинувачує полковників Стороженка й Козаченка у держзраді та дезертирстві, підполковника Саєнка у дезертирстві. Жодного з героїв нашого сюжету не притягнули до відповідальності, вони перебувають або ж в окупованому Криму, або ж у Росії. Наразі спеціалізована прокуратура у військовій і оборонній сферах Південного регіону розглядає кримінальні провадження за статтями держзрада і дезертирство щодо понад 5700 українських військових.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Крим диктує правила. Чому Путін боїться посилення України та її вступу до НАТО?