Росія визнана відповідальною за смертельне отруєння Олександра Литвиненка, колишнього працівника спецслужб, якого вбили за допомогою радіоактивного й високо токсичного полонію-210 у Лондоні 2006 року, ухвалив Європейський суд із прав людини.

Як мовиться в рішенні ЄСПЛ 21 вересня, суд встановив «поза будь-яким розумним сумнівом», що вбивство здійснили росіяни Андрій Луговий і Дмитро Ковтун. Суд також встановив, що за вбивство Литвиненка в Великій Британії відповідальна Росія.

До вашої уваги огляд деяких отрут, що їх, як вважають, застосували в низці гучних випадків міжнародних і внутрішніх російських нападів із отруєннями, до яких причетні росіяни.

«Новічок»: Навальний

Російський опозиційний діяч Олексій Навальний, найвизначніший супротивник президента Володимира Путіна, несподівано почувся дуже зле під час польоту внутрішнім авіарейсом у Сибіру в серпні 2020 року. Через два дні його змогли вивезти до Німеччини на лікування.

2 вересня 2020 року уряд Німеччини оголосив, що аналізи крові виявили наявність хімічної нервово-паралітичної речовини з групи, відомої як «новічок», – серії бойових отруйних речовин, розроблених в СРСР. Невдовзі це підтвердили також лабораторії у Франції й Швеції.

Навальний і його прихильники кажуть, що отруту йому подала через випрані в готелі труси секретна група працівників Федеральної служби безпеки Росії. Сам критик Кремля, який нині перебуває в ув’язненні, переконує, що вбити його хотів Путін.

Тоді Навальний вижив і в січні 2021 року повернувся до Росії – де він був відразу ж арештований і тепер відбуває два з половиною роки позбавлення волі за звинуваченням у порушенні вимог умовного вироку; опозиціонер відкидає це звинувачення як абсурдне.

Він не перший опонент російської держави, кого труїли «новічком».

«Новічок»: Скрипалі і Дон Стерджесс

4 березня 2018 року колишній російський військовий розвідник і подвійний агент Сергій Скрипаль і його дочка Юлія були знайдені непритомними в парку в місті Солсбері в Англії, де Скрипаль жив після обміну шпигунами з Росією 2010 року, завдяки якому він потрапив на Захід.

Британське розслідування встановило, що Скрипалів отруїли «новічком», і заявило, що напад здійснили агенти російської держави. Пізніше встановили, що це були росіяни, які подорожували під іменами Олександр Петров і Руслан Боширов. А ще згодом з’ясувалося, що насправді вони Олександр Мішкін і Анатолій Чепіга, офіцери російської військової розвідки, широко відомої за старим скороченням ГРУ.

Менш ніж через чотири місяці до лікарні в Солсбері потрапили в критичному стані британці Чарлі Роулі й Дон Стерджесс. Як встановили, вони теж отруїлися «новічком». Стерджесс померла 8 липня.

Скрипаль, 67-річний колишній полковник, і його дочка по місяцях інтенсивного лікування видужали.

А 21 вересня 2021 року британська поліція схвалила висунення обвинувачень у цій же справі у спробі вбивства і володінні хімічною зброєю проти третього росіянина. Він використовував ім’я Сергій Федотов, а насправді він Денис Сергеєв, теж офіцер ГРУ.

У Росії суд засудив Скрипаля 2006 року за «державну зраду у вигляді шпигунства» – його звинуватили в тому, що в 1990-х роках він передавав британській розвідці MI6 імена російських шпигунів у Європі.

Напад на Скрипалів розширив перелік випадків, у яких протягом багатьох років опоненти чи критики Кремля почувалися зле чи й помирали внаслідок отруєнь за обставин, які викликали підозри про вбивства в стилі КДБ.

Коли ще Скрипалі були в лікарні в Британії, помічник комісара поліції Лондону Марк Роулі сказав в інтерв’ю медіакомпанії BBC, що влада «повинна б діяти з усвідомленням наявності таких загроз державі, як то засвідчила справа Литвиненка».

Фентаніл і карфентаніл

Коли були отруєні Скрипаль і його дочка, британські засоби інформації повідомляли, що правоохоронці спершу підозрювали застосування фентанілу, синтетичного опіату-знеболювального, що принаймні в 50 разів сильніший від морфіну.

Споріднений синтетичний опіоїд карфентаніл у сто разів сильніший від фентанілу, а від морфіну сильніший майже в 10 тисяч разів.

Ці препарати не тільки використовують у медицині і зловживають ними як вуличними наркотиками – вони також застосовуються як зброя, як потенційно смертельна речовина, що унездатнює людину.

Як зброю ці препарати використовують у вигляді відстрілюваних зі спеціальних пістолетів і просякнутих речовиною м’яких подушечок, або ж кульок із речовиною всередині, як для пейнтболу, а ще у вигляді аерозолю. Речовини потрапляють в організм через контакт зі шкірою або з диханням, якщо вони розпилені в повітрі.

Американські Центри контролю і запобігання захворюванням (CDC) попереджають, що працівники рятувальних служб можуть самі отримати небезпечну дозу фентанілу чи карфентанілу, доторкнувшись до шкіри уражених.

Станом на 6 березня 2018 року, через два дні після отруєння Скрипалів, двоє поліцейських, які першими підійшли до отруєних, самі потрапили в лікарню, і один із них на той день іще лишався шпиталізованим.

Криза з захопленням заручників у театрі в Москві 2002 року

Як мовиться в звіті науковців британського уряду, які досліджували зразки одягу й сечі трьох заручників, що вижили після кризи з захопленням заручників у театрі в Москві 2002 року, російські спецслужби застосували карфентаніл, щоб унездатнити чеченських бойовиків, які утримували заручниками 800 людей у московському Театрі на Дубровці.

Спецоперація проти бойовиків була успішною – але понад 120 заручників померли внаслідок дії препарату.

У тому ж звіті зазначено, що російський генерал, який керував операцією, заявляв, що фентаніли здатні «вибити» людину за лічені хвилини.

Ґельземій – «інфаркт-трава»

Найотруйніше джерело цієї отрути – Gelsemium elegans, або «інфаркт-трава», рідкісний різновид рослини, яка росте тільки в Азії.

Отруєння ґельземієм, доданим до їжі – відомий метод убивства серед російських і китайських найманих убивць.

Олександр Перепиличний

Олександр Перепиличний, російський олігарх і критик Кремля, 2009 року отримав притулок у Великій Британії. Він допомагав розслідуванню в Швейцарії у справі схеми відмивання грошей у Росії, надавши свідчення про московських чиновників, підозрюваних у корупції. Він також надавав свідчення проти російських посадовців, пов’язаних зі смертю юриста і борця з корупцією Сергія Магнітського в 2009 році в московській в’язниці.

Незадовго до того, як у листопаді 2012 року Перепиличний у віці 44 років знепритомнів і помер під час пробіжки біля свого дому в графстві Суррей, він розповідав колегам, що йому погрожували смертю.

Хоча він став четвертою людиною, пов’язаною зі справою Магнітського, хто помер за дивних обставин, поліція в Сурреї спершу заявила, що його смерть не викликає підозр.

Але 18 травня британські правоохоронці поновили розслідування його смерті 2012 року після ого, як нові дослідження виявили в його шлунку сліди, що можуть походити тільки з високо токсичної рослини ґельземію.

На слуханні в суді повідомили, що токсикологічне дослідження викликало «серйозне занепокоєння», що Перепиличного могли вбити за те, що він допоміг викрити впливовий російський шахрайський синдикат.

Полоній-210

Полоній – рідкісний і високо радіоактивний елемент, що трапляється в уранових рудах. Полоній-210 приблизно в 250 тисяч разів токсичніший, ніж синильна кислота, яка сама є вкрай отруйною рідиною, що здатна швидко вбити в концентрованому вигляді.

Олександр Литвиненко

Литвиненко – колишній офіцер ФСБ Росії, який у 2000 році зі своєю сім’єю втік до Лондону і там отримав політичний притулок.

Литвиненка отруїли в суші-барі в Лондоні в листопаді 2006 року, розтин виявив у його тілі сліди полонію-210. Британські експерти з радіації кажуть, що він, імовірно, – перша людина в історії, яка померла від гострих наслідків опромінення полонієм-210.

У січні 2016 року британське розслідування встановило, що є «тверді побічні свідчення відповідальності російської держави» за це вбивство і що Путін і голова його спецслужби на той час Микола Патрушев, «імовірно, схвалили» отруєння Литвиненка.

Розслідування, яким керував колишній британський суддя сер Роберт Оуен, також дійшло висновку, що Луговий, колишній офіцер КДБ і колишній кремлівський охоронець, виконав це вбивство разом із Ковтуном, помістивши полоній-210 у чашку чаю, яку подали Литвиненкові в ресторані в Лондоні.

Перед смертю Литвиненко написав листа, в якому звинуватив Путіна, що той наказав убити його. Перед тим від звинувачував ФСБ в тому, що вона влаштувала вибухи в житлових будинках у Росії й інші провокації, щоб привести Путіна до влади; в Москві завжди заперечували це.

Литвиненко також звинувачував Путіна в тому, що той наказав убити російську журналістку-розслідувачку й критика Кремля Анну Політковсьу, яку застрелили менш ніж за два місяці до смерті самого Литвиненка.

21 вересня 2021 року Європейський суд із прав людини встановив, що за «вбивство» Литвиненка відповідальна Росія. Як мовиться в рішенні ЄСПЛ, він встановив «поза будь-яким розумним сумнівом», що вбивство здійснили Луговий і Ковтун і що «існує сильна підозра, за відсутності доказів протилежного, що, отруюючи Литвиненка, Луговий і Ковтун діяли як агенти російської держави».

Талій

Талій – хімічний елемент, що міститься в калійних мінералах, а також добувається як побічний продукт при очистці руд сульфідів важких металів. Невеликі, нетоксичні кількості талію-201 використовують для обстежень у ядерній медицині.

Солі талію високо токсичні, їх використовують у щурячих отрутах і інсектицидах. Одним із наслідків отруєння талієм є втрата волосся. Через те, що це одна з поширених отрут для вбивства, її називають «отрутою отруйника».

Микола Хохлов

Микола Хохлов був агентом радянського КДБ, який утік до США 1953 року і дав свідчення про діяльність КДБ. У 1957 році Хохлова лікували від отруєння талієм у німецькому Франкфурті після невдалої спроби КДБ вбити його; ймовірно, то був перший радіологічний напад, здійснений радянською спецслужбою.

Деякі колишні офіцери КДБ стверджували, що Хохлова отруїли не талієм, а полонієм, так само, як і Литвиненка 2006 року.

А отруєння Литвиненка полонієм-210 спершу помилково діагностували як отруєння талієм.

Юрій Щекочихін

​Юрій Щекочихін був російським журналістом, відомим своїми розслідуваннями, а також депутатом Державної думи Росії партії «Яблуко». Він виступав проти корупції і поширення впливу організованої злочинності в Росії.

Щекочихін помер у липні 2003 року – якраз за кілька днів до планованої зустрічі зі слідчими ФБР у США – після того, як раптово захворів на незрозумілу хворобу з симптомами сильної алергічної реакції.

Російські правоохоронці оголосили, що він помер від синдрому Лаєлла, тяжкого імуноалергічного захворювання. Але всі дані про його лікуванні і результати розтину залишаються в архівах ФСБ Росії.

Деякі дослідники кажуть, що симптоми хвороби Щекочихина були схожі на симптоми радіоактивного отруєння Хохлова і Литвиненка.

Тетрахлородібензодіоксин (ТХДД) – «діоксин»

ТХДД, який часто, хоч і неправильно, називають «діоксином», – тверда за кімнатної температури сполука без кольору і запаху. ТХДД – основна складова «агента «Оранж» – суміші хімікатів, яку використовували США під час війни у В’єтнамі для знищення рослинності. Міжнародне агентство досліджень раку класифікує цю речовину як канцерогенну для людини.

Віктор Ющенко

Український політик Віктор Ющенко наприкінці 2004-го був отруєний небезпечною кількістю ТХДД під час президентської кампанії наприкінці 2004 року. Тоді він змагався з кандидатом Віктором Януковичем, якого підтримувала Росія.

Тодішні аналізи показали, що він отримав другу найбільшу ТХДД, яку будь-коли наміряли в людини.

Через це обличчя Ющенка було на багато років знівечене «хлоракне» (вугреподібними ураженнями шкіри внаслідок контакту з хімічними речовинами), але він повільно видужував.

Ющенко, який виступав за європейську інтеграцію і вступ України до НАТО, заявляв, що його отруєння було не чиєюсь приватною ініціативою, і звинувачував російських чиновників у перешкоджанні розслідуванню щодо відповідальних за його отруєння.

Тоді оголошені офіційно підрахунки, які назвали переможцем виборів Януковича призвели до Помаранчевої революції в Україні. Пізніше Верховний суд постановив, що вибори пройшли з численними порушеннями, і призначив нове голосування, в якому переміг Ющенко.

Зарин й інші нервово-паралітичні речовини

Зарин – нервово-паралітична рідина без кольору і запаху, що викликає асфіксію: жертва ураження не може контролювати м’язів дихальної системи. Найнебезпечніший він при вдиханні його парів: рідина легко перетворюється на газ і випари, які також потрапляють в організм через шкіру. ООН класифікує зарин як зброю масового ураження, його виробництво і зберігання заборонено Конвенцією про хімічну зброю.

Ібн аль-Хаттаб

Федеральна служба безпеки Росії підтвердила, що саме її агенти вбили Ібн аль-Хаттаба, бойовика родом із Саудівської Аравії, який воював на боці чеченських антиросійських сил у 1990-х і на початку 2000-х років. Він помер 2002 року.

Родичі загиблого і джерела в Чечні стверджують, що він помер від отруєння, розкривши лист, покритий «швидкодіючою нервово-паралітичною речовиною, можливо, зарином або похідним препаратом».

Російська преса писала, що лист доставив подвійний агент із Дагестану, якого підкупили співробітники ФСБ.

Рицин

За часів Холодної війни в Радянському Союзі як зброю застосовували отруту рицин. Агентів КДБ підозрювали щонайменше у трьох спробах убивств за допомогою рицину перебіжчиків із країн Варшавського договору.

Отрута рицин виробляється з насіння рослини Ricinus communis (рицини), які вичавлюються для отримання рицинової олії. Для дорослих небезпечною дозою вважається м’якуш восьми розчавлених насінин. Але випадки смерті від прийому в їжу насіння рицини рідкісні – оболонка насіння майже не перетравлюється, та й людський організм спроможний перетравити цей токсин.

Найнебезпечнішим рицин стає тоді, коли потрапляє в кровоносну систему людини через вдихання, ін’єкцію чи якимсь іншим способом.

У вигляді очищеного порошку дози рицину обсягом як декілька кристалів кухонної солі може бути достатньо, щоб убити людину.

Георгій Марков

Найвідоміший випадок – так зване «вбивство парасолькою» болгарського дисидента і журналіста Георгія Маркова в Лондоні в вересні 1978 року. Марков, який працював для ВВС і Радіо Вільна Європа, помер через чотири дні після того, як йому в ногу ввели мікрокапсулу з рицином. Британські слідчі підозрюють, що вбивця вистрілив капсулу з пристрою, захованого в верхівці парасольки, коли Марков чекав на автобус на зупинці в Лондоні.

Владимир Костов

Схожа спроба вбивства сталася на 10 днів раніше і щодо іншого болгарського дисидента і втікача на Захід Владимира Костова – він був репортером Радіо Вільна Європа. У серпні 1978 року йому в спину вистрілили такою самою мікрокапсулою з рицином на станції метро в Парижі. Але в його організм потрапило надто мало рицину, і він вижив.

Боріс Корчак

У серпні 1981 року викритий подвійний агент ЦРУ Боріс Корчак зазнав поранення такою ж мікрокапсулою з рицином у нирку, яку в нього вистрілили з пневматичної зброї, коли він був у продуктовій крамниці у штаті Вірджинія у США. Корчак теж вижив і був переконаний, що за замах був відповідальний КДБ.

Неідентифіковані отрути

Володимир Кара-Мурза

Російський активіст і близький соратник убитого російського опозиційного діяча Бориса Нємцова, Кара-Мурза двічі, 2015 і 2017 років, раптово почувався настільки погано, що обидва рази потрапляв до лікарні і його вводили в медичну кому.

Він вважає, що його труїли агенти російських спецслужб, щоб помститися за те, що він лобіював у Конгресі США так званий «Акт Магнітського» – закон 2012 року, що мав на меті покарати росіян, які, серед іншого, вважалися порушниками прав людини.

Після хвороби 2015 року родичі й союзники Кара-Мурзи змогли вивезти з Росії зразки його тканин і передати їх на дослідження до ФБР, але це агентство і урядова лабораторія у США, яку залучили до цього, не змогли визначити якоїсь конкретної отрути. Серед аналізів, які замовила лікарня у США, де Кара-Мурза проходив реабілітацію, були аналізи на «діоксин» і на полоній-210.

2017 року родичі Кара-Мурзи знову вивезли його зразки для дослідження урядовими експертами США. Тоді в ФБР заявили, що розслідують хвороби діяча як «випадок цілеспрямованого отруєння».

Група громадянських розслідувань Bellingcat у лютому 2021 року визначила кількох агентів ФСБ Росії, які, за даними розслідувачів, «систематично супроводжували» Кара-Мурзу якраз перед обома випадками його захворювань. Ці агенти працювали в інституті ФСБ, який також пов’язаний із отруєнням Навального, і влада США теж назвала кількох із них, коли в серпні 2021 року запроваджувала нові санкції у зв’язку з цим інцидентом.

Петро Верзілов

У вересні 2018 року, через кілька місяців після отруєння Сергія і Юлії Скрипалів, активіста і супротивника Кремля Петра Верзілова теж довелося терміново вивозити до Берліну – так само, як пізніше Навального, – після того, як йому стало дуже зле в Росії.

Німецькі лікарі заявили, що «дуже ймовірно», що Верзілова отруїли. За їхніми словами, щось вивело з ладу нерви, відповідальні за роботу внутрішніх органів.

Хафізулла Амін

Хафізулла Амін – афганський політик часів Холодної війни, який три місяці пробув президентом країни 1979 року після того, як за його наказом убили його попередника, прорадянського президента Нура Мухаммада Таракі.

Радянські посадовці стверджували, що Амін – агент ЦРУ.

Відтак агент КДБ, який проник у штат президентського палацу як шефкухар, спробував отруїти Аміна 13 грудня 1979 року. Але той запідозрив, що його можуть отруїти, і помінявся стравами й напоями зі своїм зятем – який і захворів і якого відправили на лікування до Москви.

Через два тижні Аміна просто вбили радянські війська під час штурму президентського палацу в Кабулі. Після цього СРСР поставив за президента Афганістану Бабрака Кармаля.

Анна Політковська

Російська журналістка-розслідувачка, правозахисниця і критик Кремля Анна Політковська важко отруїлася у вересні 2004-го після того, як випила чаю на рейсі «Аерофлоту». Журналістка летіла з Москви в Беслан, де чеченські бойовики в той момент утримували заручників у школі.

Політковська вважала, що її отруїло ФСБ. Згідно з повідомленнями преси, до чаю додали невідому отруту, виготовлену в одній із хімічних лабораторій спецслужб радянських часів.

Тоді Політковська вижила, але через два роки по тому, в жовтні 2006-го, її застрелили в під’їзді будинку в Москві, в якому вона жила. Менш ніж через місяць у Лондоні отруїли Литвиненка.