Присутність президентів Польщі, України та Румунії на урочистостях, які відбулися у Кишиневі на честь 30-річчя проголошення незалежності Республіки Молдова – хороша ілюстрація тих змін, які відбулися за останні десятиліття у житті нашої країни і її сусідів.
Коли наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років я відвідував Молдову і розповідав українському читачеві про цю країну, нам мало що було відомо – як це не парадоксально зараз прозвучить, адже йшлося про сусідні радянські республіки. І все ж Кремль робив усе, що було в його силах, щоб навіть сусідні республіки спілкувалися між собою через Москву. Так що мій перший цикл статей про Молдову у газеті «Молодь України» так і називався «Молдова: незнайома сусідка».
Придністров’я
Тим часом, всі ті процеси, з якими Україні тільки належало зіткнутися, у Молдові почалися набагато раніше. Тут був куди більш сильний і підтриманий більшістю виборців рух за відділення від Радянського Союзу – ще до провалу серпневого путчу 1991 року. Саме на Молдові Кремль почав – знову-таки, ще в період існування СРСР – випробовувати технології, які потім, вже за Володимира Путіна, почнуть застосовуватися до України.
Ми добре знаємо про Придністров'я. І, до речі, перший президент Росії Борис Єльцин схилив першого президента Молдови Мірчу Снєгура до прямих переговорів із главою тираспольської адміністрації Ігорем Смирновим. Тобто це те, до чого намагається схилити українського президента Володимира Зеленського президент Росії Володимир Путін, коли мова йде про Донбас. І що ж? Минуло вже 30 років, а територіальну цілісність Республіки Молдова так і не відновлено.
Гагаузький конфлікт
Був і інший конфлікт – гагаузький, про який згадують рідше. Тому що це єдиний конфлікт на пострадянському просторі, який вдалося врегулювати – шляхом надання регіону Гагаузія автономного статусу у складі Молдови. І що ж? Це саме та частина країни, велика частина жителів якої виступає за євразійську, а не за європейську інтеграцію. На останніх виборах президента Молдови за переможницю, проєвропейську кандидатку Маю Санду, голосувало більше виборців у самопроголошеній Придністровській республіці, ніж в автономній Гагаузії. І це досвід, який також потрібно врахувати.
Зміни після 2014 року
У Києві довгий час мало хто розумів, що виклики Молдови – це наші майбутні виклики. Навіть у придністровському конфлікті Україна нерідко захищала навіть не наші власні інтереси, а інтереси Кремля. Обличчям до Молдови Україна стала повертатися тільки після 2014 року. Але тут на президентських виборах у сусідній країні переміг проросійський кандидат Ігор Додон, який до закінчення своїх повноважень так і не зміг відмовитися від власних слів про російський статус Криму. Звичайно ж, це затьмарило наш діалог. Додон не зустрічався з жодним з президентів України, його не запрошували ані до Києва, ані до Бухареста – тільки до Москви.
Україна і Молдова разом з Грузією створили «асоційоване тріо», щоб спільно домагатися прискорення європейської інтеграції
Нові умови для співпраці визріли лише після перемоги на президентських виборах в Молдові Маї Санду. Те, що поруч із президенткою Молдови на параді у Кишиневі перебували президенти України і Румунії Володимир Зеленський і Клаус Йоханнес – хороший знак. Сподіваюся, що у Києві та Бухаресті розуміють, що зміцнення суверенітету Молдови – це ще й дорога взаєморозуміння для самих України і Румунії.
До Кишинева прилетів і президент Польщі Анджей Дуда. Свого часу я брав участь в організованому польською стороною форумі «Європа – Молдова», для участі у якому до Кишинева прибув тодішній голова польського уряду Дональд Туск. Польські колеги і не приховували, що підтримка європейських інспірацій Кишинева – це свого роду відповідь на фактичну відмову від реформ України часів Віктора Януковича. Те, що зараз не потрібно підтримувати Молдову, щоб щось довести Україні – і навпаки – це вже зміни. Як і те, що Україна і Молдова разом з Грузією створили «асоційоване тріо», щоб спільно домагатися прискорення європейської інтеграції наших країн.
Тому що справжнього успіху ми зможемо домогтися навіть не спільними зусиллями, але розумінням інтересів один одного.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
