Оновлення інфраструктури за китайські гроші. Якою може бути ціна для України?

Україна залучить до своїх інфраструктурних проєктів китайські компанії та пільгові кредити. Про це йдеться в міжурядовій угоді, яку уклали офіційні Київ та Пекін. Це відбулося на тлі заяв кількох українських топ-політиків про те, що Україні варто переймати досвід Китаю та його компартії зокрема. Експерти побачили в українсько-китайській «інфраструктурній домовленості»​ більше політичного підтексту, ніж економіки. Вони припускають, що українська влада таким чином шукає донора, який замінив би МВФ, але при цьому не вимагав реформ.

Україна розбудовуватиме свою інфраструктуру за пільгові китайські кредити, а уряди обох країн всіляко сприятимуть компаніям, які долучаться до українсько-китайських інфраструктурних проєктів.

Про це йдеться в міжурядовій угоді, яку підписали міністр інфраструктури України Олександр Кубраков та міністр торгівлі Китайської Народної Республіки Ван Веньтао, повідомила пресслужба українського Мінінфраструктури.

Угода визначає пріоритетні напрямки для інфраструктурних проєктів:

• Залізниця;
• Аеропорти;
• Морські порти;
• Комунікації;
• Муніципальне інженерне будівництво.

Цей документ передбачає зобов'язання України та Китаю:

• Заохочувати компанії та фінансові установи обох країн до спільного будівництва інфраструктурних об’єктів.
• Сприяти більш тісним економічнии зв'язкам між двома країнами та допомагати в реалізації спільних проєктів.
• Український уряд заявив про угоду з Китаєм 6 липня, втім підписали її 30 червня.
• У результаті спільних консультацій сторони затвердять потенційні проєкти співпраці, що підтримуватимуться коштами КНР.

Перед цим кілька місяців активна українсько-китайська співпраця була на паузі: китайські інвестори, які в попередні роки викупили більшість акцій українського авіабудівного підприємства «Мотор Січ», не змогли отримати контроль над виробництвом.

Спершу через відмову Антимонопольного комітету схвалити це придбання та кримінальні справи. А 11 березня секретар РНБО України Олексій Данілов заявив, що акції підприємства повернуть державі.

Це рішення викликало обурення офіційного Пекіна, який вимагав від України дотримання прав китайських інвесторів. Це відбулося на тлі певного охолодження відносин з Китаєм.

Але вже влітку 2021 року в українській політиці щодо Китаю відбулися суттєві зміни.

Підписання угоди про інфраструктурну співпрацю України та КНР відбулося на тлі цілої низки подій:

• 22 червня Україна разом із ще 43-ма країнами поставила свій підпис під багатосторонньою заявою у Раді з прав людини ООН у Женеві про становище з правами людини в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі Китаю (мова іде про переслідування етнічної меншини уйгурів – ред.). Але вже 24 червня відкликала його. Агенція Associated Press повідомила, посилаючись на західних дипломатів, що це є наслідком «шантажу України з боку Китаю». Піднебесна нібито погрожувала припинити постачання вакцини від коронавірусу. В українському МЗС досі не прокоментували цього факту по суті, попри кілька запитів Радіо Свобода.

Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, між тим, пообіцяв, що пояснить українську позицію з цього питання після консультацій із західними партнерами та з КНР.

• 24 червня на Одещину запустили регулярний потяг з Китаю – він буде прибувати на контейнерний термінал міжнародної логістичної компанії DP World. Організатори кажуть, що до кінця року таких потягів буде близько десятка і вони будуть відправлятись з різних провінцій Китаю. Потяг транзитом перетинає Монголію та Росію.
• ​1 липня в Києві презентували книгу очільника Китаю Сі Цзіньпіна про державне управління – її вперше видали українською мовою.

Серед українських політиків, які взяли участь у презентації – міністр Кабінету міністрів Олег Немчінов, лідерка партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко, лідер фракції «Слуга народу» Давид Арахамія, віцепрем'єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина, міністр стратегічних галузей промисловості Олег Уруський, заступник керівника МЗС України Василь Боднар та проросійський депутат парламенту Вадим Новинський.

Прем'єр Денис Шмигаль не брав участі у події, однак надіслав своє письмове привітання.

• 6 липня у Пекіні відбувся форум Комуністичної партії Китаю (яка нині святкує своє сторіччя) та низки світових партій, від України до нього долучилися лідери «ОПЗЖ» Вадим Рабінович та Юрій Бойко, а також (дистанційно) очільниця «Батьківщини» Юлія Тимошенко.
• 7 липня лідер провладної фракції «Слуга народу» у Верховній Раді Давид Арахамія в інтерв'ю китайським державним ЗМІ заявив, що його політсила вважає Китайську Народну Республіку важливим стратегічним партнером і має намір перейняти досвід Комуністичної партії Китаю (КПК) в управлінні економікою та в розбудові держави.

Така заява викликала обурення в опозиції та в частини українського суспільства.

У «Слузі народу» прокоментували заяву Арахамії про схожість політсили з комуністичною партією Китаю.

Радіо Свобода звернулося із запитами до МЗС України та до посольства КНР у Києві, однак відповідей наразі не отримало. Як тільки вони надійдуть - будуть опубліковані на сайті Радіо Свобода, а також додані до цього матеріалу.

Що кажуть експерти?

Спроби Китаю впливати на ключові галузі української економіки відстежує голова організації State Watch Гліб Канєвський.

На його думку, в нинішніх інфраструктурних домовленостях більше важить їхній політичний підтекст, аніж суто економічна вигода сторін.

«Українська влада шукає альтернативу коштам МВФ і та інших західних донорів. Між іншим, влада експрезидента Віктора Януковича грала в дуже схожу гру: нібито готувала Асоціацію з ЄС та розпочинала реформи. Але при цьому нишком шукала підтримки в Китаю та Росії. Це закінчилося погано для Януковича та його оточення», – пригадує експерт.

У реаліях 2021 року – фінансові угоди України з Китаєм можуть бути сигналом, що чинна українська влада вирішила не йти шляхом антикорупційних та інших реформ, і для цього – знайти кошти деінде, а не в західних партнерів, оцінює ситуацію Гліб Канєвський.

За його словами, Китай завжди надає позики під державні гарантії, отже за будь-якого розвитку подій їх віддаватиме уряд України.

Водночас негативний досвід китайців щодо «Державної продовольчо-зернової корпорації України» та «Мотор Січі» свідчить, що для Китаю, можливо, немає економічної логіки укладати нові фінансові угоди з Києвом.

Отже, підписуючи угоду 30 червня 2021 року, сторони мали політичний інтерес, зауважує експерт.

«Ми пам'ятаємо, що ще в березні представники монобільшості анонсували законопроєкт про націоналізацію компанії «Мотор Січ», акції якої викупив Китай. Однак, цього не сталося, і підприємство досі контролює менеджмент на чолі з В'ячеславом Богуслаєвим, попри те, що він є фігурантом кримінального провадження про державну зраду та про продаж підприємства китайській стороні, – пояснює Гліб Канєвський.

Отже, нова угода про китайські кредити може мати невідому суспільству частину, яка передбачає певні поступки щодо «Мотор Січі», зменшення активності України на міжнародній арені щодо уйгурського питання, а також те, що Китай стане для України альтернативою МВФ. І треба розуміти, що ця альтернатива потрібна Києву для того, щоб не проводити реформ».

У цьому контексті відкликання Україною підпису на захист уйгурів, постачання до України переважно китайської вакцини від коронавірусу, пауза у справі «Мотор Січі» та компліментарні заяви українських політиків щодо Китаю виглядають як елементи стратегії, заявив Канєвський у розмові з Радіо Свобода.

Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар теж наголошує, що на його думку, чинна українська влада зацікавлена в розвороті в бік Китаю – через небажання запроваджувати західні стандарти в економіці та державному управлінні.

«Подібний поворот в бік Китаю є реакцією некомпетентної влади України на ті вимоги, які ставлять до неї західні партнери щодо реформування економіки та судової системи. Це те, чого вони робити не вміють, не можуть і не хочуть. І це відповідає інтересам олігархічних угруповань, які привели цю групу політиків до влади. Розворот у бік Росії неможливий, тому ми й спостерігаємо цей «китайський кульбіт», – пояснює аналітик. ​

Напередодні підписання українсько-китайської інфраструктурної угоди керівник секції Азійсько-Тихоокенського регіону New Geopolitics Research Network Юрій Пойта зауважив, що відкликання Україною свого підпису під колективним листом щодо прав уйгурів свідчить про те, що «Китай застосовує до України жорсткі форми дипломатії».

«Китай, незважаючи на офіційну риторику про наміри «зробити вакцину суспільним благом для всього світу» та постійні заперечення просування так званої «вакцинної» дипломатії, використовує залежність інших країн від поставок вакцини для досягнення своїх політичних цілей. У випадку із зазначеним листом Пекін намагався запобігти широкому міжнародному засудженню дій китайської влади», – визнає Юрій Пойта у своїй колонці на «Українській правді». ​

І, на думку експерта, щодо України та ще низки країн Китай застосовує не лише «вакцинні», а й економічні аргументи.

«Посилюється стратегічна конкуренція між США та КНР, в умовах якої Пекін здійснює максимум зусиль щоб запобігти створенню «нового альянсу демократій» для протидії Китаю. Варто очікувати, що Китай намагатиметься збільшити дієвість та ефективність свого впливу на інші країни, при цьому основним інструментом є поглиблення їхньої залежності від китайського ринку, джерел фінансування та технологій. Країни, які не мають інших альтернатив, крім Китаю, менш ймовірно виступатимуть із публічною критикою китайської політики, не приєднуватимуться до санкцій проти китайських компаній, надаватимуть більше можливостей для експансії у чутливі галузі своєї економіки та елементів критичної інфраструктури. Незважаючи на загалом пасивність в останні роки політики Китаю в Україні, слід очікувати активізацію Пекіна у створенні нових інструментів впливу на Київ», – такий прогноз зробив Юрій Пойта напередодні підписання українсько-китайської інфраструктурної угоди.

«Китайський замінник МВФ»: чим ризикує Україна

Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар у розмові з Радіо Свобода зауважує, що угода про розбудову інфраструктури, укладена між Україною та КНР, несе значні ризики для української держави – економічні, безпекові та політичні.

Оскільки, зазвичай, спостерігається формування боргової залежності від Китаю країн, які з ним співпрацюють. А стандартні умови інвестиційних проєктів КНР передбачають залучення китайських підрядників, китайського обладнання та робочої сили, що мінімізує економічну користь для країни, в якій Китай реалізує свій проєкт.

Які потенційні небезпеки для України бачать експерти:

• Відчуження важливих українських активів.
• Створення механізмів довготривалої економічної залежності.
• Завдяки цій залежності – нарощування політичного впливу Китаю.
• Отримання Китаєм контролю над частиною українських торговельних портів.
• Поступове згортання європейського та євроатлантичного вектору розвитку України – паралельно з нарощуванням співпраці з Китаєм.
• Україні не варто сподіватися на політичну підтримку від Китаю в умовах російської агресії.
• Продовження інтенсивної економічної, політичної та безпекової співпраці Китаю з Росією, включно з інфраструктурними проєктами на окупованих територіях України (за прикладом спорудженого Китаєм енергомосту до Криму).

«Китаїзація» зовнішньої політики (України) через нібито економічні підходи – містить серйозний ризик поступового згортання європейського та євроатлантичного вектору розвитку. Китай завжди схиляє свого партнера до прийняття його не лише економічних, а й політичних підходів, передусім у випадках, коли йдеться про стратегічні інтереси Пекіна. Причому китайські методи суттєво відрізняються від російських – які передбачають прямі спроби поглинання певних активів. Китай робить це більш майстерно, делікатно і неспішно», – попереджає Михайло Гончар.

Чи є позитив?

Втім, є й більш оптимістичні оцінки цих українсько-китайських домовленостей.

Так, журналіст-міжнародник Олексій Коваль наголошує, що зазвичай КНР не пропонує економічну співпрацю в обмін на ті чи інші політичні вимоги і в українсько-китайській співпраці, на його думку, цих прикладів не було.

(Олексій Коваль є членом «Асоціації китаєзнавців України», але він уточнив, що висловлює не позицію цієї організації, а свою думку як приватної особи).

«Найцінніше в цих угодах – кредитування інфраструктурних проєктів під невеликі відсотки (близько 2% річних) коштом Китаю. Водночас, таких українсько-китайських угод було багато, і не в усіх випадках доходило до їхньої реалізації. Найпоширеніша причина – невиконання контрактних зобов'язань з боку української сторони. Інша ситуація була з Житомирською кільцевою: там свої зобов'язання не виконала китайська сторона.

Є й приклади виконаних угод з Китаєм: це, наприклад, днопоглиблення в порту «Південний», і будівництво терміналу для експорту зерна з Миколаєва. При цьому в мене немає фактів про те, щоб китайська сторона висувала в рамках економічних проєктів якісь політичні вимоги до України. Зокрема, постачання вакцини – суто комерційний проєкт: він не пов'язаний ні з інфраструктурними угодами, ні з якимось політичним підтекстом», – запевняє Олексій Коваль.

Аналогічну заяву про те, що постачання до України китайської вакцини не передбачало якихось політичних вимог до неї, зробило і посольство КНР в Україні.

Кредитна залежність від Китаю стає глобальною?

• Україна – розраховує з вигодою вкласти кошти, які їй позичить уряд Китаю. Втім, кілька країн світу вже «обпеклися» на китайських позиках – їхні умови спричинили низку проблем.
• Туркменістан –​ отримав китайську позику для побудови газогонів та експорту блакитного палива до Китаю. Однак, наразі значну частину прибутків від цього експорту поглинає повернення китайських кредитів
• Чорногорія – просить міжнародної допомоги для того, щоб повернути Китаю борг у розмірі 1 мільярда доларів – за будівництво автомагістралі, яка споруджується з затримками та досі недобудована.
• Киргизстан – його зовнішній борг зовнішній борг сягає суми в 5 мільярдів доларів США. І понад 40 відсотків від нього, тобто десь 1,8 мільярда, належить сплатити Експортно-імпортному банкові Китаю. Це борг за низку інфраструктурних проєктів, здійснених протягом попереднього десятиліття під приводом ініціативи «Пояс і шлях», фірмового зовнішньополітичного проєкту китайського керівника Сі Цзіньпіна. Киргизстан зазнає падіння ВВП і відтак не знає, як впоратися із виплатою боргу. ​
• Греція – на початку світової економічної кризи китайська логістична компанія COSCO отримала в оренду половину порту Пірей в Греції, поблизу Афін. Пізніше, у 2016 році, для того, щоб отримати чергову порцію міжнародної фінансової допомоги, Греція прискорила приватизацію державної власності. І китайська компанія COSCO викупила контрольний пакет акцій порту Пірей. Звідси Китай будує швидкісні залізниці до інших країн Європи та розглядає купівлю інших портів у регіоні, щоб спростити доставку товарів власного виробництва. В Євросоюзі ці проєкти оцінили як економічну експансію КНР та розробляють кроки для протидії їй.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Чорногорія у безвиході: має повернути мільярдний борг Китаю за автостраду

Нещодавнє дослідження Центру глобального розвитку (Вашингтон, США) має на меті пролити світло на китайську практику кредитування, пропонуючи перший у своєму роді аналіз сотні контрактів у 24 країнах Африки, Азії, Європи та Латинської Америки, що розвиваються, включно з Чорногорією, Киргизстаном та Сербією.

«Китай є головним позикодавцем у світі, тому важливо, як він підходить до цих контрактів», – сказав Радіо Свобода Скотт Морріс, старший науковий співробітник Центру глобального розвитку та один із авторів доповіді.

«Те, що ми бачимо, – це унікальний набір обмежень поряд з іншими положеннями контрактів, які сприяють тому, що Китай стане м’язистим позикодавцем, який може зміцнити свої позиції щодо країни-позичальниці, – додав Морріс. – Загалом, брак прозорості в цілому, та широкі терміни гарантують, що Китай може захистити свої інвестиції».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Позич і зроби боржником: як суперечливі позики Китаю затягують у борги інші країни?

Інший унікальний аспект китайських позик – це те, що у звіті називають положеннями про «незалучення Паризького клубу», які заважають урядові-позичальнику реструктуризувати позику від китайського суб'єкта господарювання в іншому місці або шукати звільнення від боргу з іншого джерела.

До того ж, у звіті застерігають щодо положень, які дозволяють китайським кредиторам скасувати контракт або вимагати негайного погашення у разі серйозних змін законодавства чи політичної ситуації в країні-позичальнику.

Занепокоєння особливо зосереджуються на деяких положеннях, які дозволяють китайським суб'єктам господарювання заволодіти майном або активами, коли платежі неможливо здійснити, що викликає побоювання щодо взяття землі чи інших активів та величезні борги, що виникають в урядів перед Пекіном, пише у своєму аналітичному матеріалі кореспондент Радіо Свобода Рід Стандіш.

Радіо Свобода закликає висловити свою позицію про українсько-китайську інфраструктурну угоду всі зацікавлені сторони, зокрема дипломатичне представництво КНР в Україні та МЗС України.