За останнє десятиліття Китай швидко розширив свою фінансову присутність по всьому світу. Він надав величезні позики завдяки своєму флагманському зовнішньополітичному проєкту «Ініціатива «Пояс і шлях». Він підписав контракти з урядами країн від Латинської Америки до Африки, від Східної Європи до Південної Азії...
Але, незважаючи на те, що він є найбільшим офіційним кредитором у світі, багато основних фактів зовнішнього кредитування Пекіна досі невідомі.
Ключові деталі умов позик Китаю та його державних підприємств на розвиток та позики на інфраструктурні проєкти у цих регіонах все ще неясні. Лише невелика кількість цих контрактів між іноземними урядами та китайськими кредиторами були оприлюднені.
Але нещодавнє дослідження Центру глобального розвитку, який розташований у Вашингтоні, має на меті пролити світло на китайську практику кредитування, пропонуючи перший у своєму роді аналіз сотні контрактів у 24 країнах Африки, Азії, Європи та Латинської Америки, що розвиваються, включно з Чорногорією, Киргизстаном та Сербією.
«Китай є головним позикодавцем у світі, тому важливо, як він підходить до цих контрактів», – сказав Радіо Свобода Скотт Морріс, старший науковий співробітник Центру глобального розвитку та один із авторів доповіді.
«Те, що ми бачимо, – це унікальний набір обмежень поряд з іншими положеннями контрактів, які сприяють тому, що Китай стане м’язистим позикодавцем, який може зміцнити свої позиції щодо країни-позичальниці, – додав Морріс. – Загалом, брак прозорості в цілому, та широкі терміни гарантують, що Китай може захистити свої інвестиції».
Нестійкий борг і обмежувальні умови китайських позик потрапляють під посилений контроль в останні роки, оскільки все більше урядів підписує угоди з державними кредиторами Китаю.
Занепокоєння особливо зосереджуються на деяких положеннях, які дозволяють китайським суб'єктам господарювання заволодіти майном або активами, коли платежі неможливо здійснити, що викликає побоювання щодо взяття землі чи інших активів та величезні борги, що виникають в урядів перед Пекіном.
Такі занепокоєння спалахнули знову у квітні після того, як уряд Чорногорії заявив, що йому потрібна допомога з боку Європейського союзу для виплати китайської позики в розмірі 1 млрд доларів за суперечливий проєкт шосе.
Подібним чином Киргизстан також розмірковує над тим, як повернути 1,8 мільярда доларів (понад 40 відсотків свого зовнішнього боргу), які він заборгував китайським позикодавцям, і зі наближенням термінів погашення стикається з фінансовими негараздами, спричиненими пандемією.
«М’язистий позикодавець»
Звіт Центру глобального розвитку, опублікований наприкінці березня, був підготовлений у співпраці з AidData, дослідницькою лабораторією в Коледжі Вільяма та Мері, щоб розкрити спільні особливості китайських боргових контрактів та порівняти їх із практикою кредитування іншими міжнародними або комерційними кредиторами.
Дослідження розглядало контракти, укладені у всьому світі з двома основними державними кредиторами Китаю: Експортно-імпортним банком Китаю та Банком розвитку Китаю.
Авторам вдалося виділити три ключові особливості: наполягання на положенні про секретність, щоб уряди-позичальники не розкривали подробиці свого боргу; умови, призначені утримувати китайський борг від колективної реструктуризації; та положення, що дозволяють скасувати борг або прискорити погашення, що потенційно може вплинути на політику країн-боржників.
Китайський уряд значною мірою опирається намаганням домогтися розкриття всього обсягу своєї глобальної програми кредитування. Пекін не є частиною ні системи звітності кредиторів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), ні її експортно-кредитної групи, які призначені для впровадження більшої прозорості процесу кредитування.
Китай також не є членом Паризького клубу – групи країн-кредиторів, створених понад півстоліття тому, щоб допомогти країнам, які зазнають труднощів з виплатою своїх боргів.
Зовсім нещодавно Пекін приєднався до Спільної рамкової угоди країн «Великої двадцятки» та Паризького клубу в 2020 році, зменшивши борг країн, що розвиваються, на загальну суму 2,1 мільярда доларів, можливо, сигналізуючи про зміну у цьому питанні.
Тим не менше, значна частина китайських позик досі оповита таємницею.
Згідно з дослідженням Центру глобального розвитку, усі контракти Банку розвитку Китаю та 43 відсотки угод Експортно-імпортного банку Китаю, які бачили автори, включали положення про конфіденційність щодо умов позик.
Хоча автори зазначають, що конфіденційність є особливістю багатьох позик, китайські контракти перевертають стандартну практику догори дриґом, зобов'язуючи державу-позичальника, а не позикодавця, не розголошувати інформацію.
Подібним чином китайські угоди набагато ширші у своїй таємниці, охоплюючи всі деталі позики та навіть існування самого боргу в деяких випадках.
«Комерційна конфіденційність призначена для захисту позичальника, оскільки їм потрібно надати кредитору доступ до великої кількості конфіденційної інформації, – сказав Морріс. – Але китайські положення про конфіденційність надають набагато більшого значення таємниці і, як правило, захищають позикодавця».
Інший унікальний аспект китайських позик – це те, що у звіті називають положеннями про «незалучення Паризького клубу», які заважають урядові-позичальнику реструктуризувати позику від китайського суб'єкта господарювання в іншому місці або шукати звільнення від боргу з іншого джерела.
До того ж, у звіті застерігають щодо положень, які дозволяють китайським кредиторам скасувати контракт або вимагати негайного погашення у разі серйозних змін законодавства чи політичної ситуації в країні-позичальнику.
Хоча такі положення зазвичай використовуються позиковими установами по всьому світу для захисту від змін, які можуть перешкодити погашенню, дослідження виявляє, що китайські контракти використовують більш неоднозначне визначення, яке може дозволити кредитору здійснювати політичний тиск на борг уряду.
«Умови прописані настільки широко, що вони можуть охоплювати будь-які зміни політики чи закону, які можуть вплинути на стосунки, – сказав Морріс. – Якщо державний кредитор розчаровується в уряді, він може достроково запросити погашення позики, скасувати її або змінити графік погашення. Вони надають багато важелів впливу».
Боргові пастки чи гра в іншу гру?
Мотиви таких положень в контрактах із державними кредиторами Китаю, викликають багато дискусій.
Критики стверджують, що вони становлять «боргову пастку», навмисно встановлену Пекіном для того, щоб навантажити країну боргом і тим самим посилити свій вплив та контроль над її урядом.
Звинувачення у такій практиці знову з’явилися у випадку боргу Чорногорії перед Китаєм за шосе, який виник унаслідок позики 2014 року, узятої попереднім урядом в Подгориці.
Уряд Чорногорії, який прийшов до влади минулого року, попередив про залежність від Китаю, яку може створити величезна позика, і деякі європейські чиновники у Брюсселі повторили ці занепокоєння. Умови контракту, який був підписаний з Експортно-імпортним банком Китаю, можуть дозволити цьому банку взяти під контроль шосе або заволодіти іншими активами, хоча немає жодних ознак того, що китайський банк має намір це зробити.
Ознайомившись з чорногорським контрактом та іншими китайськими угодами по всьому світу, Морріс заявив, що, схоже, вони не вказують на навмисне кредитування Пекіна з метою втягнення країн у нестабільну боргову ситуацію.
«Зобов'язання, які вони покладають на уряди-позичальники, надзвичайні в порівнянні з іншими кредиторами, – сказав Морріс. – Але загальний висновок після розгляду контрактів: що китайські організації видають позики з наміром повністю повернути свої гроші».
У випадку з Чорногорією ЄС відхилив заклик Подгориці про допомогу для повернення позики, але Брюссель у той же час зазначив, що буде шукати інші шляхи допомоги країні-кандидату на вступ до ЄС.
За словами Морріса, суть контракту зв’язує руки у виборі варіантів дій Чорногорії. І хоча експерт не виключає можливості того, що Пекін запропонує якусь форму відстрочення боргу або реструктуризацію, зміст контракту гарантує, що Китай матиме принаймні голос у прийнятті будь-якого рішення.
«Будь-яке полегшення, яке [Чорногорія] шукає, муситиме йти від китайців і бути узгодженим з ними, – сказав Морріс. – Не існує шляху вперед, який може ігнорувати китайську сторону».
