ЛЬВІВ – У перші липневі дні у Львові вшановують пам’ять 45 польських учених львівських університетів, які були вбиті нацистами у період із 4 до 26 липня 1941 року. Наймасовіший розстріл відбувався у ніч із 3 на 4 липня у Львові на Вулецьких пагорбах. У ці дні на місці трагедії збираються українці і поляки, щоб віддати шану загиблим.
«Не убий» – означає символічний елемент під номером V пам’ятника, встановленого з ініціативи мерій Львова та Вроцлава у 2011 році, на місці розстрілу львівських професорів. Цей камінь дещо зміщений, що означає недотримання Божої заповіді, бо вбивство відбулось.
А вище від цього пам’ятника на пагорбі – хрест і виписані на плиті імена розстріляних професорів.
2 липня 1941 року німецька окупаційна влада, яка вже третій день господарювала у Львові, першим арештувала Казимєжа Бартеля, математика і політика польського походження, професора «Львівської політехніки».
«З Кракова у Львів прибув відділ спеціальних завдань, завданням якого було ліквідувати львівських професорів. Це мала бути чергова акція, яка була здійснена у Кракові 6 листопада 1939 року, черговий замах на польську культуру, науку. У Львові було здійснено завдання по-іншому, ніж у Кракові. Тим разом ліквідацію виконали на місці.
Вигнали жінку і донькуКамілла Ясінська
Зранку 2 липня 1941 року троє гестапівців приїхали по професора Казимєжа Бартеля на його віллу, де він жив із дружиною і донькою. Професора не було вдома і гестапівці пішли у політехніку, де його і арештували. З будинку вигнали жінку і доньку, викинули наукові книжки, частину яких спалили, а частину вивезли у Берлін. У віллі оселилися четверо високого рангу німецьких офіцерів. Бартель до 23 липня перебував у в’язниці. Він для німців мав пропагандистське значення, бо вони хотіли, щоб він, як колишній польський прем’єр, створив маніпулятивний уряд. Він на це не пішов, загинув 26 липня як остання жертва замордованих польських професорів», – зауважила під час конференції, присвяченій 80-роковинам від часу трагедії Камілла Ясінська, дослідниця теми про розстріляних польських професорів.
Трагічна ніч з 3 на 4 липня 1941 року
У ніч із 3 на 4 липня 11941 року у Львові відбулись масові арешти польських учених, членів їхніх родин. Близько 4 години ранку 4 липня невеликими групами людей везли на Вулецькі пагорби і по 4 осіб підводили до свіжовикопаної ями, перед якою і вбивали. Нацисти зранку розстріляли 39 львівських учених, згідно зі спогадами і дослідженнями, серед яких були люди зі світовими іменами – філолог Тадеуш Бой-Желеньський, медик Антоній Цєшинській, ректор «Львівської політехніки» Каспар Вайге. Дехто з науковців був засипаний живцем.
11 липня німці арештували ще двох польських професорів, але де їх убили – невідомо. Загалом були арештовані у липні 1941 року 52 польських учених, але 7 звільнили, 45 були розстріляні.
Витягнули 39 останків і підпалилиКамілла Ясінська
«Початково німці тримали в таємниці факт вбивства науковців, але пізніше зізнались, будучи впевнені, що виграють війну. Ситуація змінилась у 1943 році. Тоді з в’язнів Янівського концтабору (євреїв – ред.) утворили бригади смерті, які мали розкопувати всі масові поховання у Львові, ексгумувати і спалити останки. Так сталося з польськими професорами. 8 листопада 1943 року розкопали могилу, в якій були тіла професорів, витягнули їх і занесли до вантажівки. Наступна група перевіряла, чи в ямі залишились цінні речі. Тоді витягнули 39 останків і вивезли за місто, викинувши їх на понад 2 тисячі інших викопаних тіл із інших могил, всі підпалили. Горіло три дні, залишені кістки перемололи. Після людей нічого не залишилось», – говорить дослідниця з Польщі Камілла Ясінська.
Коли одна група німців приходили до будинку арештовувати вчених, то згодом приходила інша, яка грабувала майно, палила документи чи їх забирала. А в'язнів вели у «Львівську політехніку» на дуже короткі та формальні допити.
Донині відкритим є запитання, чому німецька влада вибрала конкретно саме цих польських професорів університетів «Львівська політехніка», медичного і Франкового. Серед вбитих більшість була відомі лікарі, які займались приватною практикою, викладали, писали наукові праці. Згідно з різними версіями і дослідженнями, частину вчених розстріляли, щоб звільнити і пограбувати їхні помешкання. Для прикладу, 66-річний професор медицини Ян Грек був відомий колекціонер. Всю його цінну колекцію німці забрали, як і пограбували інші будинки науковців. Частину імен жертв гестапо взяло з телефонної книжки, де містилась реклама щодо надання медичних послуг. Дехто з науковців їздив у Москву до Сталіна і саме цю історію намагались дуже розкрутити, що, мовляв, це були радянські вчені польського походження. Ймовірно, що німецька влада, передусім, хотіла ще й залякати місцеве населення. У Кракові, на відміну від Львова, головна мета була одна: знищити польську еліту. У Львові провели цю спецоперацію вибірково.
Відомі імена не лише жертв, але й виконавців цього нацистського злочину. Але ніхто за скоєне не відповів.
У радянський час комуністична влада намагалась своєю пропагандою перенести відповідальність за цей злочин на українських націоналістів. Однак жоден документ не підтвердив цю неправдиву версію. Дослідники в Україні та Польщі наголошують, що 45 польських професорів у липні 1941 року вбили нацисти.
3 липня представники місцевої влади Львова та області, військовослужбовці, представники польського консульства у Львові, польської громади поклали квіти до символічного пам’ятника, тут відбулась панахида за участі студентських капеланів. 4 липня на місці трагедії відбудеться молитва за жертвами за участи духовенства Римо-католицької церкви в Україні, також польської громади та Генерального консульства.
