Разумков про Зеленського, «імітацію парламентаризму», дубляж і заяви Путіна

Голова Верховної Ради України Дмитро Разумков каже, що політики «піаряться» на питанні мови, це стосується, зокрема, й скандалів щодо відтермінування дубляжу українською фільмів та серіалів.

Які перспективи ухвалення закону про олігархів, чи може президент через це розпустити парламент, навіщо потрібен закон про лобізм і чому Аваков «на своєму місці»? Про це і не тільки у «Суботньому інтерв’ю» Радіо Свобода.

Інтерв’ю з головою Верховної Ради України Дмитром Разумковим відбулося трохи більше, аніж за тиждень до 25-річчя Конституції України, тому й початок розмови – про Основний закон держави, його виконання та можливі зміни.

Інна Кузнецова: За тиждень Україна відзначатиме 25 років від дня ухвалення Конституції. Однак, як видається, для більшості людей – це лише додатковий вихідний. Як зробити так, щоб люди усвідомлювали, що це закон, який гарантує їхні права і обов’язки? Щоб громадянин відчував, що це «моя Конституція»?

– Це дійсно і моя, і ваша, і наша Конституція. Тому що це – головний закон нашої держави. І ви правильно сказали, що коли кожен з нас буде розуміти, що це не просто книжка, не якась ефемерна конституція, а це моя Конституція, закон, за яким живе моя держава, ми будемо сприймати це абсолютно по-іншому.

Це не просто вихідний день, червоний день календаря. А це насправді день однієї із найкращих конституцій, які є у Європі. Відверто можемо про це говорити.

І сьогодні багато того, що ми маємо, або того, до чого ми прагнемо, наприклад, ми ж всі з вами прагнемо стати членом ЄС, НАТО, це також закріплено в нашій Конституції.

А для того, щоб кожен по-іншому це сприймав, як і будь-який інший закон, все починається з тебе, чи ти сам сповідуєш закон, сам за ним слідуючи, чи є Конституція для тебе дійсно законом. Для мене є. Так само, як і регламент Верховної Ради України, всі інші закони України.

– Яка зі статей Конституції для вас як для громадянина України є найважливішою?

– Не може бути головної або не головної. Тому що це, як пазл. Якщо ви приберете сегмент, то у вас картина буде вже не повна. Ви не зможете повністю зібрати конструктор, який буде працювати. Тому що кожна стаття, а іноді і кожне слово в нашій Конституції настільки виважене, настільки правильно прописане, що, якщо ви приберете кому або слово, це буде дуже сильно впливати на суть документу.

– Але ж за ці 25 років Конституція вже набувала змін і далі набуватиме. Вибачте, кожна кома багато чого значить, втім є положення, які необхідно змінювати. Якщо для розвитку держави важать такі пункти, як шлях України в НАТО, то для пересічних громадян важливо право на охорону здоров’я, на освіту...

– Абсолютно. На безпеку.

– І багато хто говорить, що все це записано в Конституції, але ж воно не виконується.

– Це теж є проблемою. Відтоді, коли складався текст Конституції, а це було 25 років тому, дещо дійсно змінилося, але ті речі, про які ви говорите, фактично були закріплені ще тоді. Воно сьогодні і фактично, і реально забезпечено. Але сказати, що це у повному обсязі покривається державою, думаю, що ні.

В нас є багато реформ, пов’язаних і з освітою, і з наукою. Щось реалізовано, щось ще не реалізовано. І я думаю, що ми зможемо пройти цей шлях.

– Все-таки, наприклад, право на охорону здоров’я, це стаття 49 Конституції. Ті, хто зараз займається реформою охорони здоров’я, кажуть, що точно вони не зроблять якісну реформу без змін до Конституції.

Наскільки парламент готовий йти на такі кроки? І як пояснювати суспільству, що ці кроки потрібні?

–Ви скоріш за все говорите про страхову медицину...

– Так.

– ...і багато інших речей. Насправді сьогодні говорити, чи це буде суперечити Конституції, чи ні, трохи зарано. Можна виписати так закони, що навіть в чинних нормах Конституції, це буде відповідати їй. Але об’єктивно, якщо ми будемо бачити систему, яка повністю буде вирішувати проблеми людей, і нам після цього необхідно буде внести зміни до Конституції, і суспільство це також буде підтримувати, то я впевнений, що і як за багато інших законопроєктів, які знаходяться і знаходилися на розгляді Верховної Ради України, ми можемо отримати 300 голосів, а, може, навіть і більше.

Тут не повинно бути політики. Тут повинна бути охорона здоров’я і забезпечення найціннішого, що є в кожній державі –здоров’я і життя наших громадян.

– Але без політики точно не обійдеться.

– На жаль.

– Україна зараз живе в парламентсько-президентській республіці. А як ви бачите в подальшому вона має бути парламентсько-президентська, чи президентська? Бо зараз дехто говорить про те, що парламент якби здає свої позиції, таки втрачає велику суб’єктність.

– Я не знаю, у чому він втрачає суб’єктність. Завжди в парламенті є різні погляди, різні фракції. У цьому скликанні парламенту є монобільшість. Такого ніколи не було.

– Саме через монобільшість і виглядає так, що...

– Ні. Дивіться, насправді це скликання парламенту, мабуть, ми найбільше живемо за законом про регламент Верховної Ради України. Я намагаюся його не порушувати. До цього звикли і, як мені здається, поважають колеги, я вважаю, що це правильний шлях. Тобто в цьому плані, якщо ми говоримо про суб’єктність по відношенню до закону, ми точно «не пасемо задніх».

Якщо ми говоримо про швидкість розгляду законопроєктів, дійсно, можна годину говорити, обговорювати один законопроєкт, але, як показала практика за ці 2 роки, в переважній більшості це можна зробити і за 17-20 хвилин. Це на якість закону не повпливає.

Тут питання ж не в тому, щоб поговорити. А в тому, щоб зробити законодавство України більш якісним, щоб покращити життя людей – медицина, освіта, тарифи, по всіх напрямках.

– «Турборежим» вже вимкнуто. Так? Ми ставили чат із запитаннями до вас у Телеграм. Запитував один чоловік: чому зупинили «турборежим?

– Тому що «турборежиму» як такого не було. Це вигадали журналісти. Давайте будемо відверті.

Якщо ви зараз подивитеся про кількість законопроєктів, які проходять в день, їх не менше, ніж було раніше. Якщо за повною процедурою розгляду питання, то за день можна пройти 3 законопроєкти. Ми проходимо іноді 20 законопроєктів. І якщо порівняти з першими днями нашої роботи, плюс-мінус буде той самий результат.

Так, немає в ніч, як ми іноді йшли. Але тим не менше ми залишаємося у тій самій швидкості, яка була і раніше. Єдине, що COVID-19 об’єктивно зменшив пропускну здатність Верховної ради України.

Верховна Рада жодного дня не була на карантині, але вона змінювала графік своєї роботи і працювала більше в комітетах, на територіях, тому що треба було і людям допомагати, і розробляти законопроєкти для того, щоб більш якісні законодавчі ініціативи потрапили в залу.

– Віцеспікер парламенту Олена Кондратюк говорила в одному з інтерв’ю, що відбувається імітація парламентаризму. Наскільки я розумію, йшлося про те, що здебільшого законопроєкти виходять з Офісу президента. З її точки зору, саме це і нівелює парламентську сутність.

– Не знаю. Тут дозволю собі не погодитися з Оленою Костянтинівною. У мене з нею дуже добрі стосунки. Вона – великий професіонал, з досвідом. І треба віддати їй належне, що в рамках нашої роботи, мене як голови Верховної Ради, її – як заступниці, питань жодного разу не було. І ми завжди можемо знайти консенсус. І насправді я вдячний за ту допомогу, яку неодноразово відчував і з її боку.

Якщо ми говоримо про закони, то я тут теж не бачу великої проблеми. Тому що є три суб’єкти законодавчої ініціативи – народні депутати України, президент України і Кабмін України. Тому, якщо частина законопроєктів йде з Банкової, то це право президента. Тут проблем немає. Так само від Кабміну. Насправді мені більше хотілося б бачити від Кабміну, тому що Кабмін є рушієм цього процесу.

Ми дуже часто ухвалюємо хороші закони, які можуть допомагати залучати інвестиції, і рухатися вперед, створювати нові робочі місця, а далі, вибачте, на рівні підзаконних актів бачимо, що нічого не відбувається. Я зараз не буду переходити на конкретні законопроєкти...Їх багато.

– Про оборонні закупівлі. Як один із варіантів.

– Водний транспорт. Багато було законопроєктів, про які ми зараз можемо згадати. Я зараз намагаюся не критикувати колег, але об’єктивно треба визнати, щоб якісний закон запрацював, треба його підсилити. Ми фактично саджаємо дерево, а те, що його треба полити для того, щоб з’явилися квіти на ньому, то це вже питання до Кабміну у тому числі.

– Наскільки Кабмін був би зацікавлений в законі про олігархів?

– Я не знаю, чи був би зацікавлений, чи не був би зацікавлений Кабмін. Тут питання не в них в першу чергу. У тому законопроєкті, який сьогодні поданий до стін парламенту, економіки не дуже багато. В плані деолігархізації як для будь-якого громадянина, я думаю, що і для прем’єр-міністра, для міністрів це питання стоїть на порядку денному.

З точки зору пересічного громадянина, це цікавити буде всіх. Вони отримають більш правильні, прозорі правила гри, правила відносин з представниками великого бізнесу. Це для посадових осіб більш важливо. Не для Кабміну як для інституції, а для посадових осіб. Але це також важливо і для народних депутатів.

Якщо ми говоримо про норму про декларування зустрічі, я вважаю, що вона правильна. Я не бачу проблеми, якщо би я тут зустрівся з кимось із великих бізнесменів, попив кави, проговорив якісь важливі питання не для мене особисто, не для них, а для держави, то чому я про це не можу сказати публічно? Якщо це не корупція, то проблеми в цьому немає. Якщо ми говоримо про те, що можуть під час цих зустрічей відбуватися якісь корупційні діяння, наприклад, ти мені ось цей закон проголосуй, а я тобі щось дам. То тут у нас вже є законодавча база достатньо сильна. Ми багато що зробили. Це законодавство, пов’язане з боротьбою з корупцією. У нас створена велика кількість антикорупційних органів, які повинні опрацьовувати це і по відношенню до чиновника, і по відношенню до бізнесмена.

– Наскільки депутати будуть готові натиснути кнопку «за»?

– Я думаю, що в першому читанні багато хто натисне кнопку «за». Мабуть, не всі. Тому що є альтернативні законопроєкти.

Щодо другого читання, то я впевнений, що колеги будуть вносити свої пропозиції. Я буду вносити свої пропозиції. Я, наприклад, вважаю, що повинна бути окрема структура, яка вносила би до цього реєстру для того, щоб потім ні у журналістів, ні у великих бізнесменів, котрі можуть потрапити до переліку олігархів, ні у чиновників не було питань у прозорості ухвалення рішень.

Тому що у РНБО, за Конституцією, немає станом на сьогодні таких повноважень, а по-друге, закон прописаний на 10 років. Я вже говорив, що сьогодні ми маємо президента Володимира Зеленського і розуміємо, як він буде діяти, а після його каденції завжди необхідно буде мати запобіжники, які не дозволять використовувати цей механізм не на користь Україні в цілому.

– Що кардинально змінить цей закон?

– Я думаю, що він зможе унормувати публічні відносини між чиновниками і представниками великого бізнесу.

Мені здається, що повинен бути ще один закон до цього. 100%. Це закон про лобізм. Не в тому розумінні, в якому він існує сьогодні в суспільстві. Тому що він існує з позначкою мінус. А в тому варіанті, який ми можемо побачити у США, в Європі, де все відкрито, де є люди-лобісти, які відстоюють інтереси бізнесу, не порушуючи закон. Вони декларують свої статки, контакти і багато-багато іншого. І це точно допоможе вивести у публічну площину все негативне, що сьогодні, на жаль, є в українській політиці.

– Так, як ви розказуєте, то такий дуже прогресивний, суперовий закон. І всі депутати мали би кнопку натиснути і проголосувати. А тут...

– Я так не казав. Дивіться, є позиції, з якими я повністю погоджуюся, я про це сказав. Є речі, які будуть потребувати дискусії. У дискусії завжди ж народжується істина. Правда?

– Так.

– Тому 100%.

– На що депутати не хочуть погоджуватися?

– Я не говорив з колегами, не обговорював насправді, на що вони готові погоджуватися, на що не готові погоджуватися. У кожного народного депутата буде своя мотивація, у тому числі, мабуть, і правки, які вони будуть подавати, чи будуть вони підтримані, чи ні, чи вийде зробити цей законопроєкт максимально якісним.

З чим ви не погоджуєтеся?

– Я вам сказав. Про РНБО. Я вважаю, що це не повинен бути державний орган. Плюс перелік осіб, які в нього входять, не визначений. Тобто він може збільшуватися, зменшуватися.

Якщо ми говоримо про те, що цей закон повинен працювати, ми також не можемо зробити, щоб через деякий час знову КСУ його зніс, наприклад, тому повністю повинен відповідати Конституції.

– Я до чого веду? Президент Зеленський говорив , що якщо не ухвалять цей закон, то ледь не розпуск парламенту.

– Я думаю, що я і президент, ми точно слідуємо Конституції.

І насправді президент інше говорив. Буквально два дні тому, якщо я не помиляюся, він, навпаки, казав про те, що підстав, які сьогодні могли би підвести під дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, немає. І це абсолютна правда. Тому що, згідно з чинною Конституцією, згідно з чинним законодавством, підстав для дострокового припинення повноважень Верховної Ради немає.

– Це він говорив публічно, а то – не публічно.

– Я не публічно цього не чув. Я все ж таки орієнтуюся на публічну політику. А додаткових розмов з Володимиром Олександровичем з цього приводу у мене не було. Я думаю, що.... Це він вам особисто говорив?

– Не особисто.

– Ну от, бачите!

–До закінчення сесії буде ухвалено в першому читанні закон про олігархів?

– Я думаю, що так. Терміни вже виходять. Там потрібен час на опрацювання комітетом. Ну і теоретично на наступному або через тиждень в залежності від комітету, коли він буде готовий до розгляду, ми зможемо його (законопроєкт про олігархів – ред.) побачити у залі.

– А про ліквідацію Окружного адміністративного суду?

– Цей законопроєкт є. Він включений в порядок денний сесії. Згідно тієї постанови, автором якої я завжди є як голова Верховної Ради за посадою. Зараз він знаходиться на розгляді в комітеті. Чесно, не готовий сказати, в якій стадії. Я впевнений, що і пан Костін (голова комітету- ред.), і інші народні депутати, які працюють в комітеті правової політики, більш детально зможуть пояснити, на якій він стадії.

– Але може бути і не готовий до кінця сесії?

– Я намагаюся не втручатися в роботу комітетів. Це зона відповідальності колег. Вони самостійно формують порядок денний. У кожного з голів комітетів можете про це дізнатися. В нас у цьому плані абсолютна демократія.

Єдине, коли я можу давати доручення розглянути той чи інший законопроєкт, то це або окремі випадки, коли це дійсно необхідно в короткі терміни зробити, але частіш за все це відбувається у зв’язку з тим, що відбуваються позачергові засідання. Тоді йде доручення на комітет підготувати ці законопроєкти до розгляду.

– Законопроєкт про лобізм – це далека перспектива?

– Я думаю, що ні. Ми будемо ним займатися. І незабаром він все ж таки з’явиться у стінах Верховної Ради України. Він буде непростий. Я розумію, що буде багато і критики. Але тут є два варіанти: або не йти цим шляхом, далі закривати очі на те, що відбувається за лаштунками, або все ж таки зробити і Верховну Раду відкритою для суспільства, для публічної політики, щоб все відбувалося «не під ковдрою», а так, щоб всі про це знали, бачили і розуміли, що тут немає якогось, кажучи російською мовою, «подвоха».

– Наступне запитання стосуватиметься міжнародної діяльності. І навіть глави іншої держави, який згадував цього тижня в Женеві Конституцію України. Путін вимагає змін до Конституції. Мова про Мінські домовленості. Як ви розцінюєте ці заяви президента Росії?

– Ніхто від суверенної держави Україна не може нічого вимагати.

– Ну так, як він це казав...

– Україна завжди поважала Конституцію і суверенітет інших держав. Дуже хотілося б, щоб і всі інші також робили. А не так, як це відбулося в Криму, як це відбувається на Донбасі, де ми бачимо окупацію українських територій. Це по-різному називається: анексією, поверненням. Але для України це окупація нашої землі і, на жаль, тримання наших людей в якості заручників.

Тому, якщо ми говоримо про «Мінськ», то так, треба буде рухатися за «Мінськом». Я в цьому плані згоден. Але «Мінськ» – це черговість дії. Давайте спочатку хай Російська Федерація змусить своїх представників так званих «ЛНР», «ДНР» виконати перший і другий пункти – повне припинення вогню, розведення, обмін всіх заручників та полонених «всіх на всіх». А потім будемо говорити про інші пункти Мінських домовленостей. Ви спочатку вибори проведіть, а ми потім все будемо робити, воно ж так не працює.

– Але тут глухий кут.

– Ні! Тут немає глухого кута. Це небажання знайти вихід. Я завжди кажу, що в 95% можна з людиною домовитися, але є ті 5%, де ти бачиш, що або людина відверто не хоче цього робити, або вона не може цього робити. В даному випадку при всій повазі, я думаю, що не хоче.

Якщо ми говоримо про вибори. Там же ж написано «вибори», там не написано «призначення представників «ЛНР», «ДНР» на державні і виборчі посади в державі Україна». Правильно?

– Так.

– Вибори – це демократичні вибори за українським законодавством, з доступом іноземних і українських ЗМІ, з правом агітації нормальної, а не ризику того, що тебе з кулемета розстріляють, зі збереженням всіх прав і свобод, якими наділені Конституцією всі громадяни України, у тому числі і ті, хто сьогодні вимушено мешкає на тимчасово окупованих територіях. Проводити це під дулами автоматів фізично неможливо.

Вибори? Так. Але вибори повинні бути виборами, а не просто ми вам покажемо одного, другого, третього, яких ви повинні будете сприймати, як обраних людей. Так не буде.

– Але при цьому 600 тисяч українських громадян мають російські паспорти там вже!

– Я думаю, що і не лише там 600 тисяч. Українські громадяни мають іноді інше громадянство і на заході нашої держави. Якщо чесно, я погано ставлюся до подвійного громадянства. Я все ж таки вважаю, що громадянство повинне бути одне. Особливо сьогодні. Тому що це ризик для тих територій, які поки що тимчасово окуповані, і тих, які знаходяться в безпосередній близькості, і, на жаль, для інших наших територій. Це раз.

Два. Я абсолютно згоден з позицією, що не може бути подвійного громадянства у чиновників, просто не може. І за це треба забирати або звільняти. А об’єктивно, то я ввів би, можливо, кримінальну відповідальність. Якщо у тебе є подвійне громадянство, ти йдеш і про це не говориш, то вибачте. Я не розумію, на яку державу ти будеш працювати, коли отримаєш посаду народного депутата, міністра, голови РДА? Тому я тут навіть ввів би кримінальну відповідальність за такі речі. Але об’єктивно я вважаю, що варто, щоб було одне громадянство.

–Чи вірите ви в те, що в найближчому майбутньому Україна стане членом НАТО?

– Давайте відверто. Якщо ми говоримо про найближче майбутнє, то це який термін? Для кожного він свій. Сказати, що це відбудеться через рік? Ні. Давайте будемо відверті, за рік це зробити ми не зможемо. Є позиція, яку ми чуємо від наших іноземних партнерів. Їх треба буде переконувати. Ми повинні провести багато реформ для того, щоб відповідати і стандартам НАТО в плані обороноздатності, і в плані стандартів забезпечення української армії, і багато інших речей, з одного боку.

З іншого боку, ми розуміємо, що це не лише військовий блок, а й гуманітарна організація, з якою ми також багато років співпрацюємо і рухаємося в цьому напрямку. Я впевнений, що ми досягнемо цієї мети. Але цей шлях буде непростий. І сказати, що він буде короткий, я думаю, що теж...

– 10 років?

– 10 років – теоретично це можливо. Я намагаюся не обіцяти того, в чому я не впевнений. А тут залежить не лише від мене, не лише від української сторони, але й від багатьох чинників, які сьогодні знаходяться як в Україні, так і за її межами.

– Останні заяви президента США також до цього наближують...

– У тому числі. Треба бути відвертим і по відношенню до себе і до людей. Не треба брехати, не треба видавати бажане за дійсне. Але ми точно не можемо сісти, скласти ручки і чекати, що хтось нам щось принесе. Ми повинні працювати.

– Що робить парламент України для наближення України до НАТО?

– Багато що робить, починаючи від забезпечення української армії. ДОЗ(державні оборонні закупівлі – ред), про які ви сьогодні вже згадували. Інші нормативна акти, те, що від нас залежить для того, щоб наблизити і до стандартів НАТО, і забезпечити українську армію. Сьогодні армія – це не просто слова. Це можливість існувати для української держави. Тому що лише завдяки армії, нашій обороноздатності ми залишаємося суверенною державою. Так, з частиною окупованих , але поки що окупованих територій. І будемо продовжувати це робити.

Якщо ми говоримо про реформи, їх багато. Вони не завжди пов’язані з безпосередньо армією. НАТО – це не лише військовий блок, це і гуманітарна організація. І співпраця по багатьох напрямках сьогодні є. І я впевнений, що буде продовжуватися. Те, що буде залежати від парламенту (ми можемо подивитися не на словах, а на конкретних діях), ми робили, робимо і будемо робити.

– От кажуть: не чути голосу голови комітету у закордонних справах фактично.

– Ви маєте на увазі Олександра Олександровича Мережка?

– Так.

– Не знаю. Він – спокійна людина, голосно не говорить. Але тут питання, мабуть, все ж таки не в тому, чи чутно голос, а в тому, чи видно справу. У нас багато хто любить просто покричати. Я сподіваюся, що пан Мережко буде менше говорити, а більше робити.

– До речі, вже рік голів трьох комітетів було введено до складу ТКГ. Як ви оцінюєте їхню роль там?

– Вони туди делеговані не парламентом, а включені просто в ТКГ. Там вони як народні депутати України, як представники держава Україна, не Верховної Ради. Я сподіваюся, що їх робота буде якісною, ефективною і буде допомагати...

– Чи є в ній сенс?

– Є сенс.

– Зважаючи на те, що ТКГ так часто...

– Ми багато з вами критикуємо ТКГ. Ми багато критикуємо взагалі «мінський формат», «нормандський формат». Ми – я маю на увазі суспільство. Але об’єктивно альтернативу цьому ні ви, ні я сьогодні запропонувати не можемо. Якщо критикуєш, ти повинен давати альтернативну пропозицію. Сьогодні такої немає. Тому я вважаю, що ми повинні рухатися в межах тих можливостей, які в нас є сьогодні.

В нас є два варіанти. Або продовжувати працювати в рамках «Мінська» і ТКГ. Або просто сказати: все, ми закрили і пішли на фронт. Пам’ятаєте, як був вислів. Але в даному випадку «пішли на фронт» – це може бути не просто фігуральний вислів, а фактично розв’язання гарячої фази протистояння. Я думаю, що всі сьогодні розуміють, що повернення наших територій повинно відбуватися політико-дипломатичним шляхом.

– Чи може цей шлях призвести в результаті до повернення Донбасу через скасування санкцій за «Північний потік-2»? Як варіант?

– Перемовини завжди повинні бути. Тому що поки говорять люди, мовчать гармати. Зараз ви настільки широко намалювали картинку, що відповісти «так» або «ні» буде некоректно. Україна повинна завжди як держава залишатися в парадигмі збереження і примноження інтересів саме нашої держави. Ніколи не можна говорити «Ніколи!».

Я розумію, що для кожного є свої «червоні» лінії, які не можна переходити. Але в такому форматі – це якась дискусія. Але вона буде точно більш глибока, ніж зараз була озвучена. Або так, або так. Це точно комплекс заходів , якихось домовленостей, відсутність цих домовленостей, також хто буде брати участь в цих перемовинах.

– Я маю на увазі високий рівень перемовин керівників держав.

– Якщо ми сьогодні говоримо про «Північний потік-2», то він для нас важливий. Тому що це і політичний тиск, який може здійснюватися з боку Російської Федерації на колег, на Україну. Ми неодноразово бачили, чим закінчується транзит російського газу, коли цей вентиль можна або прикрутити, або відкрутити і таким чином впливати на політику в Україні, і в європейських країнах. Я не зовсім розумію, чому це не хочуть бачити наші колеги в Європі. Але факт залишається фактом. Ми неодноразово бачили, що це не політика і не економіка, а саме тиск дуже часто має місце. При чому я зараз не про тиск газу говорю.

Друге – це безпекова складова. Транспортування газу через територію України є деяким запобіжником для розв’язання більш агресивних дій з боку Російської Федерації. Тому що це є головною артерією постачання російського газу до Європи. Якщо з’явиться «Північний потік-2», то це буде для них диверсифікація і це додаткові ризики для України. Тому Україна буде відстоювати свої інтереси.

Парламент в цьому плані також буде багато робити. Ми зверталися неодноразово до колег під час двосторонніх, багатосторонніх зустрічей на рівні парламентів. А також нещодавно було прийняте звернення до Конгресу США щодо відновлення санкцій до компаній, які беруть участь у добудові так званого «Північного потоку-2».

–Не можу не згадати кризу КСУ. Це дуже складне питання. Але треба якось як не розв’язати, то «розрубати цей Гордіїв вузол». Як ви думаєте, що для цього треба зробити?

– Ситуація, яка виникла в КСУ, те рішення «славнозвісне», про яке ми всі знаємо, мається на увазі часткове знесення антикорупційної реформи, парламент вже зробив. Тоді дуже швидко ухвалювалося це рішення в стінах парламенту. Хтось нас сьогодні критикує, що ми якось не так ухвалили на той момент. Інших варіантів не було. Дуже добре, сидячи на дивані, розповідати, як треба робити. А якщо би ми пішли за процедурою повною, не шукали компромісу між різними фракціями, то ми отримали би відсутність цього закону і відсутність е-декларування. Взагалі! І що нам сьогодні розповідали б, я хотів би побачити.

Рішення було балансовим між абсолютно різними поглядами, які ми спостерігали в залі. І я хотів би нагадати, що за це рішення тоді віддали голоси всі депутатські фракції та групи. Майже 300 голосів ми отримали в залі.

Так, потім були зміни до законодавства, які посилюють відповідальність за недекларування. Але тим не менше саме Верховна Рада на той момент відновила електронну декларацію. По-друге, ми повернули повноваження до НАЗК. Там було ще 2 законопроєкти. І тут, треба віддати належне, працював весь парламент. Було не так просто. Я якраз був на лікарняному у зв’язку з COVID і дивитися та керувати цим процесом дистанційно точно було не з найприємнішого, що може відбуватися з головою Верховної Ради України.

І далі було питання, пов’язане зі створенням умов для того, щоб рішення КСУ були передбачувані. Сьогодні цей законопроєкт знаходиться на розгляді в парламенті. Так званий законопроєкт про конституційну процедуру був проголосований в першому читанні, зараз готується до другого. Сподіваюся, що найближчим часом він вже буде ухвалений.

– Вся ця історія з КСУ якось винесла на поверхню багато чого стосовно способу життя суддів, і багато інших речей. І до КСУ в народу вже немає довіри. Як її повернути?

– Своїми діями, діями КСУ.

– Там же ж «найшла коса на камінь».

– А по-іншому не буде. КСУ може змінитися лише з часом, коли закінчиться термін перебування на посаді, або якщо людина самостійно напише заяву і піде з посади. Лише діями, словами довіру точно не повертають. І тут не повинно бути політики. Тут повинні бути справи. І справи конкретні, які розглядає КСУ.

– Тобто, що ви зараз порекомендували би, наприклад, членам КСУ не як суддям для ухвалення рішень, а як громадянам України?

– Діяти так, щоб їм не було соромно за те, що вони роблять.

– Запитання з чату: «Чому Верховна Рада не протидіє неконституційним діям президента з приводу його останніх закидів щодо референдуму з ухвалення закону про олігархів? При чому тут референдум?».

– Був ухвалений закон про референдум за народною ініціативою. Він може бути проведений на вимогу громадян. Обов’язковий для виконання. Але ініціаторами цього процесу можуть бути громадяни України. З будь-якого питання. Це може бути і питання з деолігархізації, і по землі. Багато про це говорять наші колеги. Тут буде визначати лише народ.

Єдине, що важливо, щоб всі пам’ятали, що це коштує близько 2 мільярдів гривень, за оцінками ЦВК. І бавитися з цим інструментом точно не варто.

– «Чи просунулася Україна в ратифікації Римського статуту( адже це важливо для розслідування злочинів Російської Федерації на Донбасі і в Криму) та Стамбульської конвенції?».

– Є різні позиції в стінах парламенту. Буде неправдою, якщо я скажу, що вони одностайні. Ні. Це складна дискусія, яка продовжується і тут, і у суспільстві. Тому що є ті, хто це підтримує, а є ті, хто буде виступати проти. Все ж таки мені хотілося б, щоб ухвалювалися рішення з таких питань, які мають консенсус.

– «Фелікс» запитує: «Чи зустрічалися ви за останній рік з Ахметовим, Коломойським, Пінчуком? Якщо так, то з якою метою?».

– З Пінчуком я бачився на меморіалі в Бабиному Яру. Це був загальний захід. З Коломойським не бачився. З Рінатом Леонідовичем Ахметовим я не знайомий.

– Тут якраз пишуть, що ви активно його інтереси просуваєте. І кажуть, що невже ви думаєте, що люди не бачать, що ви до нього так добре ставитеся?

– Іноді деяких блогерів не варто дивитися. Насправді я дійсно перетинався зі всіма великими бізнесменами. З Рінатом Ахметовим я не знайомий. Відверто.

– Але ж кажуть, що лобіюєте законопроєкти, які йому вигідні.

– Тут хотілося б говорити про конкретні приклади. Я не говорю у загальному. Будь-яке своє голосування я чітко можу пояснити: чому саме я так зробив чи інакше зробив.

– Дуже багато запитань стосується законопроєкту про відтермінування чи як тут пишуть «замороження» дубляжу фільмів і серіалів українською мовою.

–Він є одним з законопроєктів, як і будь-який інший, в порядку денному Верховної Ради України. Це законопроєкт 5554. Якщо він буде підготовлений комітетом, так само, як і інші, потрапить до зали. Зараз про терміни ми не говоримо. Наскільки я знаю, комітет він (законопроєкт про відтермінування українського дубляжу – ред.) поки що не пройшов.

– Наскільки це питання взагалі зараз важливе?

– Бізнес вважає, що важливе. Телевізійні канали вважають, що важливе. Чому? Тому що дійсно (ми ж відверто говоримо) за цей рік, коли вони повинні були напрацювати контент, їм це було зробити неможливо, тому що був COVID. Це правда. Це може подобатися, не подобатися. І в цьому плані я бізнес розумію. Я розумію людей, які переживають, щоб не було утисків. Але завжди треба шукати баланс, свою позицію треба пояснювати.

–Можливо, треба пояснювати аби заспокоїти суспільство в цьому сенсі?

– Так. Я думаю, що це і варто було би робити. Але не всі хочуть пояснювати. Є колеги, які хочуть виключно попіаритися на цьому.

–Зараз є шанс пояснити.

– Ми з вами зустрічалися і під час виборчої кампанії, і до неї. Політики починають порушувати питання мови для того, щоб отримати політичний рейтинг.

Я не є представником профільного комітету. Думаю, що там є ті, хто підтримує цей законопроєкт, є й ті, хто буде виступати проти. Але дуже важливо, щоб один одного чули. Тому що коли кожен кричить своє, то за цим шумом ми втрачаємо раціональне зерно.

– Але телебізнес мав би, очевидно, пояснити. Є ж прості приклади.

– У мене немає телевізійних каналів, тому точно немає що пояснювати.

– Я чула, що фільм «Кіборги» фактично не можна показувати, тому що там звучить російська мова «кіборгів», які захищали Донецький аеропорт. Вони розмовляли російською мовою, тому показувати без дубляжу вже буде не можна.

– У тому числі.

– І якби пояснювали б саме так, то, можливо, люди і спокійніше ставилися б.

– Можливо. Це хороший приклад. Насправді і сьогодні на фронті багато хто розмовляє українською мовою, хтось розмовляє російською, хтось грузинською, а хтось на інших мовах. Але всі вони об’єднані патріотизмом та любов’ю до України, яку сьогодні там боронять.

І насправді там питання мови точно не стоїть на першому плані. Там стоїть чесність, порядність, хоробрість. Набагато цінніші риси і якості, які можна побачити на сході, але не завжди можна побачити в українській політиці.

– «Чи вірите ви в політичне майбутнє партії «Слуга народу» після відходу Володимира Зеленського від влади?».

– Я думаю, що партія буде існувати до того часу, поки її будуть підтримувати люди. За людей я точно відповідати не буду. Кожен сам для себе визначиться, чи буде підтримувати, чи не буде підтримувати. Хтось зростає, хтось, навпаки, йде з політичного небосхилу. Я думаю, що сьогодні у партії «Слуга народу» достатньо великий рейтинг.

– Запитує Єгор: «Чому ви єдиний серед членів РНБО не підтримали запровадження санкцій проти Медведчука та Козака?».

– Якщо ми говоримо про канали або про громадян України, я вважаю, що, згідно закону про санкції (я вже багато про це говорив), санкції можна застосовувати до іноземних суб’єктів господарювання або іноземних громадян, кого ми не можемо, скажемо так, дістати через українське законодавство, через український суд. По всіх інших, особливо якщо мова йде про тероризм, у нас інші статті. У нас і державна зрада. Якщо ми говоримо, наприклад, про народних депутатів України, то там все чітко –тероризм, державна зрада. Будь ласка, кримінальна справа. Суд визнає і таке рішення буде ухвалене.

Все ж таки я вважаю, що в будь-якому випадку подобається це мені, не подобається, я повинен діяти в межах чинного законодавства. Я точно користуюся регламентом Верховної Ради України. І вважаю, що по-іншому бути не може. Ухвалювати закони з порушенням закону, то їх потім ніхто не буде виконувати. А якщо ти і дієш в порушення своїх якихось внутрішніх бачень, це теж неправильно.

–Василь Павлович запитує: «Чому Верховна Рада, зокрема «Слуга народу», не звільнила Авакова, якщо ви маєте більшість у залі? Адже він представляє «Народний фронт», який втратив довіру українців?».

– Він зараз, наскільки я знаю, не представляє «Народний фронт». Василю Павловичу дякую за запитання. Якщо дозволите мою особисту думку, то я думаю, що міністр внутрішніх справ на своєму місці. Він достатньо ефективно виконує свої функції.

Критикувати всіх можна. І мене, і його, і народних депутатів України. Але я думаю, що він відповідає тій посаді, на якій сьогодні є.

– «Алі Аксос» запитує: «Чому ви зрадили Зеленського?».

– Я взагалі не зраджую по життю. Хотілося б тоді почути більш розгорнуте запитання.

– Тільки таке запитання.

– І хотілося би так, як Василь Павлович, бачити реальну людину, а не як, вибачте, там написано?

– Але разом з тим багато хто говорить про ваші президентські амбіції. Різне писали. На сьогодні це неприємне питання, яке розхолоджує ваші стосунки з президентом.

– Нормальне питання. Я просто вже втомився на нього відповідати.

Я не думаю, що такі питання повинні розхолоджувати або робити теплішими стосунки. Я думаю, що тут більше питання в тих стосунках, які є насправді. Я думаю, що я вже багато разів відповідав на нього.

– Журналісти саме відзначили, що ви зараз стали більше їздити регіонами. І в цьому якраз вбачають президентські амбіції.

– Не варто шукати «чорної кішки в чорній кімнаті». По-перше, в нас, якщо я не помиляюся, зараз немає президентської кампанії, і парламентської немає, навіть місцевої немає. Це раз.

Два. Порівняйте, скільки я проїхав в 2019 році, і скільки я проїхав за 2020-ий і за 2021 роки. Вірніше так, 2019-початок 2020-го, потім коронавірус точно вніс обмеження в наше життя, і скільки я проїхав зараз. Я думаю, що тоді я зробив більшу кількість робочих відряджень по регіонах нашої держави. І вважаю, що це абсолютно правильно.

Давайте підіймемо також (зараз світ технологій), про що я говорив ще під час виборчої кампанії, що не треба відриватися від людей. Тому що, коли ти потрапляєш в такі великі кабінети, через деякий час вони тебе «поїдають», і ти починаєш втрачати зв'язок з реальністю. Я точно не хочу втратити зв'язок з реальністю. Я хочу відчувати і людей, і що відбувається на територіях, та за можливості допомагати. Іноді під час робочих відряджень така можливість з’являється.

Сьогодні їздять всі народні депутати працювати в своїх округах. Їм ніхто ж не ставить запитання: що ви робите? Я такий самий народний депутат. Так, я є головою Верховної Ради України, але це також моя робота. Я намагаюся свою роботу робити якісно.

– Запитання від репортерів, які працюють у Верховній Раді: «Коли відкриють кулуари?».

– Як тільки це дозволить ситуація. Ми про це говорили з колегами. Для мене точно у цьому немає проблеми. Але я гратися в політику на здоров’ї людей точно не буду.