Десятки тисяч людей у Білорусі охопила хвиля репресій, розпочатих Олександром Лукашенком після того, як його ЦВК країни оголосила в серпні минулого року переможцем президентських виборів, які більшість білорусів називають сфальсифікованими. Його головна опонентка Світлана Тихановська заявила, що її змусили виїхати з Білорусі до Литви наступного дня після голосування 9 серпня на тлі погроз їй та її родині. Вона не єдина провідна білоруська опозиціонерка, яка стикалася з погрозами, тюремним ув’язненням чи іншим тиском з боку Лукашенка та держави.
Одній із її найближчих соратниць, Марії Колесниковій, може загрожувати 12 років в’язниці, згідно з офіційними звинуваченнями, про які стало відомо 13 травня, і які одразу були засуджені Держдепартаментом США як «обурливі». Колесникова – не єдина білоруська опозиційна діячка, яких переслідує Лукашенко. Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода стежить за її долею та ще чотирьох осіб, які були в авангарді минулорічного демократичного руху в Білорусі.
Марія Колесникова
Колесникова очолювала президентську кампанію Віктора Бабарика, колишнього голови російського «Белгазпромбанку», поки його не заарештували в червні 2020 року за звинуваченням у розкраданні, яке, як він і його прибічники вважають, було сфабриковане, щоб усунути його від участі у виборах.
Потім 38-літня Колесникова об’єдналася зі Світланою Тихановською і після суперечливих результатів виборів стала однією з керівників Координаційної ради опозиції.
Колесникову заарештували 7 вересня 2020 року в центрі Мінська люди в масках і вивезли на український кордон наступного дня разом із двома її соратниками. Наказові перетнути кордон Колесникова не підкорилася, замість цього порвала свій паспорт. Тоді її повернули до Мінська та посадили до в’язниці.
Спочатку Колесникову звинуватили у закликах до дій, спрямованих на заподіяння шкоди державі. 13 травня цього року її соратники повідомили Радіо Свобода, що, згідно з офіційними документами, їй зараз інкримінують змову з метою захоплення влади неконституційним шляхом, публічні заклики до дій проти національної безпеки, створення екстремістської груп та керівництво нею. Якщо Колесникова буде визнана винною, їй загрожує до 12 років позбавлення волі.
Вона та її прихильники відкидають усі звинувачення як політично вмотивовані.
Прессекретар Державного департаменту США Нед Прайс назвав офіційні звинувачення «сфабрикованими» та «обурливими». Колесникова – лауреат міжнародної премії 2021 року «Найхоробріша жінка світу» (International Women of Courage Award). Цю американську нагороду Державний департамент США щороку вручає жінкам у всьому світі, які виявили лідерство, мужність, винахідливість і готовність жертвувати заради інших.
Віктор Бабарико
Протягом 20 років Бабарико був головою правління «Белгазпромбанку», майже повністю російського комерційного банку в Білорусі. Він пішов із посади, щоб змагатися за президентство, і в ньому вбачали сильного претендента на цю посаду.
57-річний Бабарико під час кампанії розкритикував Лукашенка, звинувативши його у приховуванні повного обсягу пандемії COVID-19 у Білорусі. Лукашенко відмовився вводити локдаун, називаючи коронавірус «масовим психозом».
15 червня влада Білорусі захопила контроль над «Белгазпромбанком», а 18 червня Бабарика заарештували, звинувативши його в організації незаконного переказу мільйонів доларів на рахунки в Латвії. Його сина Едуарда також заарештували.
Адвокат Бабарика Дмитро Лаєвський заявив 28 січня, що Верховний суд країни розглядатиме справу, не залишаючи надій на подання апеляції. Проти Бабарика та шістьох інших його соратників розпочали судовий процес 17 лютого.
Бабарико може бути засуджений до 15 років ув’язнення, якщо його визнають винним. За повідомленням правозахисної групи «Вясна», Бабарика та його сина утримують у в’язниці КДБ.
Валерій Цепкало
Як і Бабарико, Валерій Цепкало – успішний бізнесмен, який намагався кинути виклик Лукашенкові, але йому заборонили брати участь у президентських перегонах. Цепкало був співзасновником Парку високих технологій у Мінську, також він має політичний та дипломатичний досвід, оскільки очолював першу президентську кампанію Лукашенка в 1994 році, а згодом працював послом Білорусі у США.
У перші дні кампанії 2020 року 56-річний Цепкало розкритикував уряд Лукашенка через «низький рівень життя, масову міграцію та низькі зарплати», а також через корупцію та відсутність політичних свобод.
29 червня того ж року Міністерство внутрішніх справ Білорусі оголосило про розслідування «незаконної діяльності», якою начебто займався Цепкало. Через день представники виборчого органу заборонили йому брати участь у президентських перегонах на тій підставі, що його кампанія, мовляв, подала підроблені підписи для участі у виборах. Ці звинувачення були відкинуті.
За повідомленнями, наприкінці липня Цепкало, побоюючись арешту, виїхав із Білорусі зі своїми дітьми спершу до Росії. Пізніше він перебрався до України, до Польщі, врешті-решт поїхав до Латвії, де залишається до цього часу.
Білоруське державне телебачення 8 лютого цього року повідомило, що Мінськ домагається його екстрадиції, заявивши, що Цепкало буде обвинувачений у корупції та хабарництві. Міністр закордонних справ Латвії Едґарс Рінкевічс заявив, що такого запиту не було, і якщо він навіть і надійде, він буде відхилений.
Вероніка Цепкало
Спочатку Вероніка Цепкало очолювала президентську кампанію свого чоловіка, але після того, як їхня заявка була відхилена, вона перейшла до команди Тихановської, приєднавшись до Колесникової у статусі головної помічниці. Їхня трійця стала хітом передвиборчої кампанії, залучивши натовпи прихильників, які збільшувалися в міру наближення виборів 9 серпня.
Тихановська, яка стискає кулак, Колесникова зі знаком сердечка, і Цепкало, яка тримає пальці у формі «V», як «перемога», швидко стали знаковими символами тих виборів.
Цепкало залишалася в Білорусі, щоб допомогти в кампанії, навіть після того, як її чоловік із дітьми змушений був утекти з Білорусі. Це не означало, що вона чи її родина перебувають у безпеці. Наталія Леонюк, сестра Вероніки Цапкало, заявила 30 липня, що її ненадовго затримали для надання свідчень проти Валерія Цепкала, що викликало занепокоєння, що її викрали.
Після голосування 9 серпня Цепкало врешті-решт поїхала, тікаючи з Білорусі до Польщі, де вона возз’єдналася зі своїм чоловіком та родиною. 19 серпня вона заявила Reuters, що не повернеться до Білорусі в найближчий час, оскільки побоюється, що її заарештують. «Я би хотіла якнайшвидше повернутися до Білорусі, але в той же час я розумію, що шанси потрапити до в’язниці дуже, дуже великі», – сказала вона.
Сергій Тихановський
Як і Бабарика та Цепкала, Сергія Тихановського розглядали як серйозного суперника Лукашенка напередодні президентських виборів. Однак, на відміну від інших двох, 42-річний Тихановський не був бізнесменом чи колишнім дипломатом, а різким, грубуватим влогером.
Він використав свій канал на ютубі «Країна для життя», щоб викривати хабарництво та інші неправомірні дії в Білорусі, зібравши десятки тисяч підписників на своєму шляху. Його передвиборні мітинги притягнули тисячі людей, багато з них стискали пантофлі перед сном, щоб символічно придушити «таргана» – епітет, яким Тихановський називав Лукашенка.
Його заявка на участь у президентських перегонах була відхилена виборчою комісією 15 травня. Через п’ять днів він повідомив із рідного міста Гомеля, що замість нього балотуватиметься його дружина Світлана Тихановська. Він вирушив агітувати за неї, але 29 травня був заарештований утретє і востаннє того місяця у Гродні. Того дня йому висунули звинувачення у порушенні громадського порядку, хоча відеозаписи з мітингу тоді не мали ознак заворушень.
Сергій Тихановський – коротка довідка
Відеоблогер, автор YouTube-каналу «Країна для життя».
Він збирався балотуватися у президенти Білорусі на виборах 2020 року, однак його ініціативній групі було відмовлено в реєстрації, коли він потрапив до в’язниці. Але група його дружини Світлани Тихановської була зареєстрована, і блогер став лідером цієї групи.
У Гродні 29 травня 2020 року Сергія Тихановського затримав ОМОН під час пікету за висунення дружини на посаду президента.
Йому інкримінують три статті Кримінального кодексу:
- організація дій, що грубо порушують громадський порядок у зв’язку з подіями в Гродні, де його затримали;
- перешкоджання роботі Центральної виборчої комісії – голова ЦВК Лідія Єрмошина повідомила, що визнана потерпілою у справі;
- розпалювання расової, національної, релігійної або іншої соціальної, вчинене групою осіб або яке спричинило з необережності смерть людини або інші тяжкі наслідки (до 12 років позбавлення волі).
У жовтні Тихановський був на зустрічі з Олександром Лукашенком у СІЗО КДБ. За словами інших учасників, він – єдиний, хто звернувся до Лукашенка на «ти».
Того ж дня Тихановському дозволили зателефонувати дружині Світлані; під час розмови він порадив їй бути жорсткішою у протистоянні з владою.
29 листопада 2020-го Сергієві Тихановському продовжили термін тримання під вартою ще на три місяці – до кінця лютого.
У березні 2021 року Білоруський слідчий комітет оголосив, що офіційне розслідування справи Тихановського, опозиційного політика Миколи Статкевича, який балотувався на посаду президента в 2010 році і був ув’язнений після цього, та проти їхніх соратників, завершене.
Тихановського звинувачують в організації масових безладів, розпалюванні соціальної ворожнечі, перешкоджанні діяльності Центральної виборчої комісії та організації діяльності, що порушує суспільний порядок. Якщо його визнають винним, йому може загрожувати до 15 років в’язниці. Він та його прихильники рішуче заперечують звинувачення, називаючи їх політично вмотивованими.
Наприкінці квітня соратник Тихановського Олександр Аронович був засуджений до шести років позбавлення волі після визнання винним у підготовці масових заворушень та організації діяльності, що порушує громадський порядок.
«Справа сфабрикована. Жодних доказів висунуто не було. Мені не дозволили захищатися. Робиться все, щоб мене посадили за ґрати», – сказав Аронович наприкінці судового розгляду.
Процеси над Тихановським та іншими, кого розглядають у справі, ще тривають, і вони залишаються за ґратами.
