Британія стала важливим союзником України у протидії російській агресії, надаючи як фінансову, так і військово-політичну підтримку. Ця співпраця має давнішу історію. Одним із засновників українсько-британських зв’язків був Стефан Терлецький (1927–2006) – українець, галичанин, підприємець, британський консерватор, радник Маргарет Тетчер.
Будучи переконаним консерватором, Терлецький навіть лобіював законопроєкт щодо нового державного свята – Національного дня Вінстона Черчіля. Свято мало відзначатися 10 травня, у день, коли найвпливовіший британський політик 20 століття вперше вступив на посаду прем'єр-міністра. Так Терлецький хотів перенести акцент травневих святкувань з лівих до правих цінностей.
Терлецький зіграв важливу роль в історії Британії у ключовий історичний момент тож його особа може стати ключем для переосмислення ролі українців у глобальній політиці.
Початок сімдесятих років був серйозним випробуванням для британського суспільства, яке переходило з індустріальної в постіндустріальну (інформаційну) епоху. Британія у 1970-х роках зіткнулася з таким явищем, як стагфляція – коли безробіття поєднувалося з інфляцією (зростанням цін). До цього країни Заходу мали справу здебільшого з кризами перевиробництва чи суто безробіттям. Ліві політики не давали собі ради з цими викликами.
Я хотів стати депутатом парламенту через бажання зробити внесок та дати якомога більше країні, яку я кохаю – Великій Британії, тому що вона мені дала так багато, коли я прибув сюди біднимСтефан Терлецький
Із приходом до влади Маргарет Тетчер – першої жінки прем’єр-міністра Великої Британії, яка керувала країною у 1979–1990 роках, все змінилося, і свобода, приватна власність та конкуренція знову стали визначати британську економіку. Для формування нового порядку денного їй потрібні були досвідчені радники і серед них був й українець Стефан Терлецький, український емігрант, підприємець, який став британським політиком.
З емігрантів – у бізнесмени
Ось як казав про власний вибір стати політиком Терлецький: «Я хотів стати депутатом парламенту через бажання зробити внесок та дати якомога більше країні, яку я кохаю – Великій Британії, тому що вона мені дала так багато, коли я прибув сюди бідним. Я був дуже успішним у готельному бізнесі, але настав момент, коли гроші мало значили – натомість дійсно важливим було життя, свобода та демократія. Без свободи це як без свіжого повітря – якщо Ви його не отримаєте, то втратите».
Колишній емігрант знав, про що говорив – коли його підлітком забрали на примусові роботи до Третього Рейху в 1942 році, це було лише початком його поневірянь Європою. Із приходом Червоної армії у 1945 році, хлопець тікає з потягу, який віз його до «комуністичного раю» та опиняється в британській зоні окупації в Австрії, а згодом вирішує виїхати до самої Британії.
Діяльність Стефана Терлецького (1927–2006) можна вивчати на якісно новому рівні через документи в Центральному державному архіві зарубіжної україніки, які в 2020 році було передано з Великої Британії.
Подальша історія є історією самодостатнього українця, який досяг всього сам лише важкою працею та прагненням мати свободу разом із демократією. Прибувши до Британії з 1 фунтом у кишені, Терлецький наприкінці життя став впливовою фігурою в Вестмінстері.
Із бізнесменів – у політики
Ставши у 1964 році членом Консервативної партії, Стефан почав робити кар’єру місцевого політика в Кардиффі. Маючи вже освіту та професійний досвід, пов’язаний з готельним бізнесом, британець українського походження, почав розвивати валлійський туризм та спорт. Особливо вдало вийшло з футболом, коли Терлецький як голова футбольного клубу Cardiff City зумів вивести свою команду з третього дивізіону до другого англійської Прем’єр-Ліги. Саме це він згадував потім як своє «найбільше досягнення».
Щоправда на політичному полі національного рівня Терлецькому щастило не так сильно, як на спортивному – його суперниками за місце в Палаті громад були впливові лейбористи. Зважаючи на той факт, що Уельс був промисловим регіоном, де було багато шахт, то виграти консерватору за умов націоналізованої індустрії було вкрай важко. Вперше Терлецький прагнув стати депутатом парламенту в лютому 1974 року, де його суперником по округу Південний Схід Кардіффа був лейборист Джеймс Каллаген.
«Хрестоносець Холодної війни» та єврооптиміст
Зіткнувшись з опонентом лівих поглядів, Терлецький написав тодішньому лідеру консерваторів та прем’єр-міністру Едварду Гіту попередження. «Ви маєте запровадити законодавство, яке би не дозволяло марксистам, комуністам, троцькістам, маоїстам посідати посади, які могли би організувати чи представляти групу людей. Меншість політично вмотивованих лідерів профспілок намагаються не лише поставити суспільство на коліна, але й принести революцію», – вказував тоді Терлецький на комуністичну загрозу для Британії.
Щоправда дві спроби 1974-го та ще одна 1979-го Терлецького стати депутатом британського парламенту не принесли успіху. Лише у 1983 році йому вдалося виграти з відчутною перевагою на окрузі Кардіфф Західний. Хоча і довгоочікувана ця перемога була знаковою для консерваторів – до цього здолати лейбористів у Кардиффі здавалося нереальним.
Будучи депутатом Палати громад у 1983–1987 роках, Терлецький займався здебільшого міжнародною політикою, будучи водночас «хрестоносцем Холодної війни» та єврооптимістом. Під час референдуму про перебування Британії в ЄЕС 1975 року він очолював кампанію Keep Britain in Europe – «Залишмо Британію в Європі».
Терлецького дуже турбувало ставлення Тетчер до СРСР
А коли на початку 1984 року радянський керманич Юрій Андропов вже керував країною з лікарняної палати, Терлецького дуже турбувало ставлення Тетчер до СРСР. Останнє було досить чітким та прагматичним – пошук кращих відносин між Заходом та Сходом, але за правильних умов.
Прихід до влади в СРСР у березні 1985 року Михайла Горбачова розтопив крижане серце Залізної Леді, але не Терлецького, який продовжував наголошувати на відсутності повноцінної представницької демократії навіть за умов перебудови. На початку 1989 року майбутні перші вибори на альтернативній основі він називав не інакше як «жартом», а політичну систему – «нерівноправною демократією, де компартія тримає всі важелі впливу».
Гірким нагадуванням про комунізм була доля родини Терлецького – батька Олексу з дітьми від другої дружини (перша померла 1942-го) у 1951 році було заслано до Сибіру та тривалий час була невідома його доля. Лише 2 жовтня 1984 року, після 42 років роз’єднання Стефан та Олекса Терлецькі зустрілися в аеропорту Гітроу. Цій емоційній зустрічі передувала спецоперація за участі британського міністра закордонних справ Джеффрі Гоува, якого Терлецький попросив поговорити з головним радянським дипломатом Андрієм Громиком стосовно можливості поїздки його батька до Британії.
На тлі загальної ейфорії від падіння Берлінського муру Терлецький мислив критично. Його непокоїло майбутнє зростання ролі об'єднаної Німеччини у Європі. У листі від 4 листопада 1989 року до Тетчер він писав: «Німецьке об’єднання, на мою думку, буде домінувати наприкінці цього століття. Разом з дезінтеграцією радянської сфери впливу та самого СРСР, це все могло призвести до відновлення «німецької політичної та економічної гегемонії, від Мадриду до Москви. Я відчував глибоку тривогу та занепокоєння з цього приводу». Тетчер підкреслила ці тези та написала зверху документа «абсолютно вражаюче».
Сам себе Терлецький називав «плюралістичним українським національним патріотом», який постійно працював для добра українського народу. Відновлення незалежності України у 1991 року було мабуть найбільш щасливим моментом його життя. Тоді британський політик не мав ілюзій щодо Москви та відверто заявляв, про відповідальність Заходу за територіальну цілісність та державний суверенітет України в разі небезпеки з боку Росії. За свій внесок у громадсько-політичне життя Британії Терлецький у 1992 році отримав найвищу відзнаку від Єлизавети II – став командором Ордену Британської імперії.
Нині постать Терлецького є важливим нагадуванням, що в боротьбі з тоталітаризмом необхідно мати непохитну волю до перемоги, яким би сильним не здавався супротивник. А подальше вивчення цієї постаті в британській та і світовій політиці дасть змогу зрозуміти, яку роль відігравали українці, що впливали на ключові політичні рішення свого часу.
Єгор Брайлян – історик, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
