Весна Заходу
Коли історики майбутнього вивчатимуть політику початку 2020-х в умовах великої конкуренції США та Китаю, а багато демократичних країн світу видаються неміцними, натомість автократії виглядають панівними, березень 2021 року може стати тією точкою, коли Захід знайшов свій голос, свою мету, та знову об’єднався – щонайменше символічно.
І що ж це були за кілька днів для відносин Євросоюзу та США! По-перше, державний секретар США Ентоні Блінкен перебував у Брюсселі цілих чотири дні, відвідавши нараду міністрів закордонних справ країн-членів НАТО та зустрівшись із високопосадовцями ЄС. Далеко позаду погрози виходом з військового об’єднання, уїдлива критика щодо витрат європейців на оборону та підколювання щодо того, що ЄС – безжальний конкурент. Тепер президент США Джо Байден доєднався до саміту голів держав-членів ЄС, де усі 27 очільників були присутні. Останнім президентом США, який долучався так само до наради своїх європейських колег, був Барак Обама – у далекому 2009 році.
На даний час розробляються плани проведення у Брюсселі самітів НАТО та ЄС-США цього літа. Йдуть розмови про нові починання, розширення співробітництва з усіх питань, від боротьби зі змінами клімату і до гострих геополітичних проблем, у яких Брюссель та Вашингтон не завжди мали однакову точку зору.
Щодо двох найбільш важливих проблем, на які по різні сторони Атлантичного океану дивляться по-різному, а саме політики стосовно Китаю та Росії, ані Блінкен, ані Байден не тиснули одразу на європейців, щоб ті були більш радикальними. Вони мають певне розуміння, що багато країн «старого континенту» мають тісніші економічні і політичні стосунки з Пекіном та Москвою. І точно було визнано те, що вони можуть бути корисними партнерами, наприклад, у розв’язанні проблем навколишнього середовища. Однак американці чітко дали зрозуміти, що не послаблять своїх позицій стосовно газопроводу «Північний потік-2» і що вони б хотіли, щоб ЄС не ратифіковував Всеохоплюючу угоду щодо інвестицій (CAI), яку Європейська комісія під тиском Німеччини та Франції уклала в останні дні 2020 року.
І хоча європейці одразу не почали повторювати риторику Білого дому щодо поділу світу на демократії та автократії, ЄС точно зарахував себе до демократичного табору, зробивши останніми тижнями низку малих кроків, які, втім, мають надзвичайну символічну вагу.
Санкції проти посадовців Росії та Китаю
Цього тижня ЄС наклав санкції щодо недотримання прав людини, власний аналог Закону Магнітського, на низку російських та китайських посадовців. Вони, можливо, не є топ-чиновниками, але Пекін злісно і непропорційно відреагував одразу ж, запровадивши обмеження щодо членів Європарламенту, парламентів держав, вчених, і, що найважливіше, на впливовий Комітет з питань політики та безпеки (PSC) Європейської ради, який є інструментом у зовнішньополітичній роботі Євросоюзу.
Неочікувано, з огляду на жорстку реакцію Пекіна, CAI, яку пізніше цьогоріч ратифіковуватимуть в Європарламенті, виглядає безперспективною.
Заходам ЄС щодо Китаю передували санкції проти Росії, введені раніше цього місяця, через ув’язнення опозиційного лідера Олексія Навального, які з’явилися після візиту очільника зовнішньополітичного відомства ЄС Жозепа Борреля до Москви, який розплющив багатьом очі.
Колишній іспанський соціаліст та міністр закордонних справ цієї країни визнав, що Росія віддаляється від Європи, і міністри закордонних справ союзу належним чином погодилися, що стосунки з його великим східним сусідом повинні будуватися на вибірковій участі в деяких спільних сферах інтересу. Жодної домовленості не проглядається.
Лише за кілька місяців ЄС перейшов від загравання з ідеєю бути рівновіддаленими як щодо США, так і щодо Китаю, і з думками Парижу щодо тісніших зв’язків із Росією, до такого обсягу санкцій щодо осіб з Росії та Китаю через порушення прав людини, який не накладався на людей із жодної іншої країни.
Це дуже радикальна зміна парадигми, яка веде ЄС прямо в обійми нового керівництва США.
Європа має пришвидшити вакцинацію від COVID-19
Є й інші ознаки зміни в політиці ЄС. Литва щойно оголосила, що залишає групу «17+1», формат, розроблений Пекіном для посилення бізнесових зв’язків із державами Центральної та Східної Європи. Правляча партія Угорщини, «Фідес», можливо, головний російський та китайський союзник у Європі, нарешті залишила впливову правоцентристську «Європейську народну партію», зробивши себе вразливішою та менш впливовою. А лівих та правих популістів, які зазвичай одноголосно ненавидять трансатлантичне співробітництво, як на парламентських виборах у Нідерландах, так і на деяких важливих місцевих виборах у Німеччині, спіткала невдача.
Однак, увесь цей новий тренд є доволі крихким. Європа має пришвидшити вакцинацію від COVID-19, а її суперечки, у першу чергу з AstraZeneca та Великою Британією, можуть перетворитися у неприємну «вакцинну війну», яка може підірвати будь-яку єдність Заходу, що починає зростати. Ще більшим викликом буде відновлення економіки після того, як пандемія завершиться. Один неправильний крок – і популісти усіх сортів можуть знову віднайти свою силу.
Є й інші «чорні лебеді», які можуть з’явитися, як-от несподівана міграційна криза, суперечки у НАТО та ЄС щодо Туреччини, незручність щодо просування незалежності Шотландії чи необхідність вирішувати проблему порушення верховенства права Варшавою та Будапештом. Романтика весни Заходу може бути недовговічною.
Рікард Юзвяк – редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди
