Сексуальні домагання в армії – тема, про яку неохоче говорять як кривдники-військовослужбовці, так і їхні жертви. Із тих жінок, що проходять службу в ЗСУ, і стали об’єктами домагань, лише одиниці наважуються розповісти про це публічно. Решта воліє мовчати. Чому не розголошуються випадки харасменту у збройних силах, чи можна покарати винуватців і як запобігти цьому явищу? Це з’ясовувало Радіо Свобода.
43-річну підполковницю Ольгу Деркач із Чернігова переживання через нестатутну поведінку її начальника вклали на лікарняне ліжко. Три тижні з високим тиском жінка пролежала в реанімації військового шпиталю і ледь не померла.
Сексуальні домагання полковника Олександра Криворучка Ольга терпіла не один рік. Вони разом працювали в чернігівському обласному територіальному центрі комплектування і соціальної підтримки (колишньому військкоматі). За словами Ольги, її керівник неодноразово «розпускав руки» і психологічно тиснув.
Як з’ясувала Ольга згодом, вона була не єдиною, до кого полковник чіплявся з непристойностями. Об’єктами його домагань, як правило, були жінки, які мали проблеми в родині.
Те, що він такий любитель жінок, я помічала з самого початкуОльга Деркач
«Ми служимо разом з 2009 року. Те, що він такий любитель жінок, я помічала з самого початку. Коли він був ще заступником військового комісара, то по службі ми з ним не перетинались. А коли став комісаром, ми більше стали спілкуватися. Спочатку спілкування доброзичливе було, потім, дивлюсь, переходить якісь межі», – розповідає жінка.
Спершу Ольга думала, що легко дасть залицяльнику відсіч: жартами, або ж зробить вигляд, що не помічає його домагань. Але згодом Олександр Криворучко почав присікуватися до Ольги як до фахівця і повсякчас вказував їй на недоліки в роботі.
Вже перебуваючи на лікуванні, жінка розказала про свої проблеми начальнику шпиталю. Він написав доповідну, і розпочалося службове розслідування.
Спочатку Ольга не була певна, що воно їй допоможе. За її словами, у 2019 році вже було подібне розслідування за фактом харасменту, проте жертва домагань відмовилась від своїх свідчень, і все зійшло нанівець.
Згодом Ольга вирішила іти до кінця. За її зверненням порушили справу за статтею 154 КК «примушування до вступу в статевий контакт без добровільної згоди».
Її кривдник подав зустрічний позов про образу честі і гідності.
Нині Олександр Криворучко звільнився з військкомату за власним бажанням через закінчення контракту. Адвокат Олександра Криворучка Ігор Ананко у коментарі Радіо Свобода зазначив, що його підзахисному жодних звинувачень не висували, і по справі він проходить як свідок.
Основні причини жіночого мовчання – страх і сором
Оцінити масштаби такого явища, як сексуальне домагання в армії, складно, наголошують експерти. Можна стверджувати лише одне – воно існує, і його замовчують, кажуть у громадській організації «Невидимий батальйон», яка провела дослідження на цю тему восени 2020 року.
Активісти зазначають, що жінки не хочуть відверто розповідати про подібні випадки і неохоче телефонують з цього приводу на гарячі лінії, які нині є фактично чи не єдиним механізмом протидії харасменту. Проблема полягає в тому, що ці лінії не є анонімними, відтак постраждала особа згодом може мати проблеми по роботі.
Із цим погоджується і Ольга Деркач, яка називає страх однією з причин жіночого мовчання.
«Тут дуже багато факторів. Бояться, бо по службі можуть бути якісь утиски. Соромно, в сім’ї не знають. Одна знайома мені сказала: у мене чоловік такий, якщо він щось дізнається, я завтра на вулиці опинюся, він розлучиться зі мною», – каже Ольга Деркач.
Фахівці наголошують, що про випадки сексуальних домагань не прийнято відкрито говорити навіть на «цивільному рівні». Що вже казати про збройні сили – закриту, консервативну структуру, яка і досі лишається, так би мовити, «закритим чоловічим» клубом, де жінці не місце.
Правила гри у ній не змінилися, незважаючи на те, що, за даними Міноборони, за останні 10 років кількість жінок у війську збільшилася у 15 разів.
На думку військового психолога Андрія Козінчука, уся культура спілкування у війську побудована на суворій ієрархії. Досі панує гендерний стереотип – жінка є нижчою за своєю посадою, а командир має фактично безмежну владу. І за рахунок приниження підлеглої він самостверджується.
Якщо оці справи не закінчаться дисциплінарними провадженнями, то ми не захистимо жінокАндрій Козінчук
«Ми досліджували оці випадки з погляду психології. Там були посадові особи, які на загал дуже маскулінні. Але насправді дуже не впевнені в собі. І вони таким чином себе реалізовували. Але чому вони реалізовували себе, порушуючи закон?
Бо вони відчували, що так можна робити. І в цьому біда. Нам здається, що казати «сонечко» або «дорогенька» – це не окей. Але ми ж не можемо робити зауваження начальнику. Якщо оці справи не закінчаться дисциплінарними провадженнями, то ми не захистимо жінок», – зауважує психолог.
Табуйована тема і для війська, і для суспільства
Військовий медик Ірина Базикіна стверджує, що її зґвалтував військовий командир. Кілька років тому вона виявила бажання поїхати на фронт і попросила перевести її в іншу бригаду. Офіцер пообіцяв допомогти, запросив додому, натомість забрав речі і документи, а далі напав на жінку.
Він почав мене валити на ліжко, застосовувати силу. Тримав руки і душивІрина Базикіна
«Він зачиняє двері і починає якісь «обнімашки». Я кажу – «Не треба мене переводити, якщо це через постіль». Я не хочу ніяких стосунків ні з ким. Тоді він почав мене валити на ліжко, застосовувати силу. Тримав руки і душив. Коли ти втрачаєш свідомість, він починає робити свої справи. Мені написали, що то була спроба зґвалтування. Але я думаю, що це було зґвалтування, бо я непритомніла 2-3 рази», – зауважує жінка.
Ірина отримала струс мозку і численні забої. Керівництво бригади зробило все, щоб не розголошувати цей випадок, але Ірина все таки подала скаргу до поліції. Щоправда, згодом справу закрили «за недостатньою кількістю доказів».
Народний депутат, підполковник СБУ, а в минулому десантник ЗСУ Роман Костенко не пригадує випадки харасменту ані під час служби у війську, ані під час своєї роботи у спецпідрозділі. Він називає це питання «комплексним».
«Це залежить і від рівня командування, і від кожного конкретного військовослужбовця. Якщо людина зайняла цю посаду і буде робити подібні речі, вважатиме їх нормальними. Звісно, завдання командира цьому запобігати», – зауважив Роман Костенко.
Вікторія Арнаутова, радниця головнокомандувача ЗСУ з гендерних питань, розповідає, що держава запобігає сексуальним домаганням у війську. Відповідаючи на запитання Радіо Свобода, вона зауважила, що у збройних силах створена робоча група з представниками відповідних підрозділів. До цієї роботи також залучають громадські організації, які опрацювали міжнародні механізми протидії домаганням в армії.
«Ми вивчаємо законодавство, аналізуємо внутрішні документи, як краще виробити цей механізм, який би включав способи подання скарг, захист прав учасників процесу. Необхідно запустити такі механізми як конфіденційність і анонімність, можливість розглядати справи без розголосу. Це дуже стигматизована сфера не лише для збройних сил, але й для всього суспільства», – наголошує Вікторія Арнаутова.
Під час служби в армії жінки недостатньо захищені від сексуальних домагань на законодавчому рівні, зауважує Марія Звягінцева, юристка ГО «Юридична сотня». Вона каже, що українські закони вимагають значного доопрацювання, щоб зробити військову службу для жінок більш безпечною.
«Загальне законодавство (Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення) і спеціальне щодо військової служби (Дисциплінарний статут Збройних сил України) потребують вдосконалення. Кожна держава застосовує свої методи боротьби з цим явищем, а також запроваджує механізми запобігання йому. Ефективним запобіжником проти харасменту в ЗСУ має стати розширення повноважень підрозділів морально-психологічного забезпечення. Необхідно проводити роз’ֹֹяснювальну роботу з персоналом», – наголошує юристка.
Сексуальні домагання у війську характерні не лише для України, але й для інших держав, зауважує вона
Результати дослідження науково-дослідного центру гуманітарних проблем ЗСУ 2011 року виявили, що кожна десята жінка стикалася із сексуальним домаганням в армії. А британське опитування 2006 року, проведене на замовлення Міністерства оборони Сполученого Королівства, показало, що понад 2/3 жінок-військових ставали об’єктами неприпустимої поведінки з боку колег-чоловіків.
Ефективним запобіжником проти харасменту у війську є створення незалежного органу, який би займався подібними справами, кажуть правники.
Найбільш позитивним в цьому плані видається досвід Ізраїлю. Там створили систему радників – самостійну структуру, яку вивели з підпорядкування військового командування. Там є радник Генштабу з гендерних питань і командири підрозділів, уповноважені відстежувати випадки нестатутних відносин. Це забезпечує неупереджене розслідування випадків сексуального домагання чи сексуального насильства у війську.
Показовою також є справа, що розглядалася у Верховному суді цієї країни. Офіцеру, якого підлегла звинуватила у харасменті, відмовили у підвищені по службі. Суд виніс рішення, в якому заначив, що це негативно вплине на позитивний імідж армії і посіє недовіру до неї у суспільстві.
