Доступність посилання

ТОП новини

Вільгельм Габсбург: безкорисливий претендент на український престол


Ерцгерцог Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінґен (Василь Вишиваний), український військовий діяч, політик, дипломат, поет, австрійський архікнязь династії Габсбургів, полковник Легіону Українських січових стрільців. Фото періоду 1914–1915 років 
Ерцгерцог Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінґен (Василь Вишиваний), український військовий діяч, політик, дипломат, поет, австрійський архікнязь династії Габсбургів, полковник Легіону Українських січових стрільців. Фото періоду 1914–1915 років 

Днями у Києві освятили місце, на якому невдовзі встановлять пам’ятник Вільгельму Габсбургу, який відомий також під українським псевдонімом Василь Вишиваний. Це ще один діяч доби Української революції 1917–1921 років, якого вшанують пам’ятником в українській столиці.

Більше про цю постать «Історичній Свободі» розповіла історикиня Тетяна Осташко, співавторка книжки «Український патріот з династії Габсбургів».

Тетяна Осташко, співавторка книжки «Український патріот з династії Габсбургів»
Тетяна Осташко, співавторка книжки «Український патріот з династії Габсбургів»

– Габсбурги – одна з монарших династій Європи, яка в різні часи правила в кількох країнах, до кінця Першої світової війни (1914–1918) стояла на чолі Австро-Угорщини.

Якщо говорити про Вільгельма Габсбурга, то його батько і старший брат обрали польську ідентичність і були претендентами на польський монарший престол, якби такий з’явився. А натомість Вільгельм зробив вибір на користь українців і українства. Він це зробив свідомо чи це випадково так сталося? Може, це наперекір батькові і старшому брату? Мовляв, якщо ви поляки, то я стану українцем…

– Дійсно, його батько Карл-Стефан, який мав маєток у Живцеві, неподалік Кракова, намагався досягнути компромісу між польською національною ідеєю та імперіалістичними устремліннями Габсбургів. У той час уже була поширена ідея трансформації двоїстої Габсбурзької імперії у широке федеративне об’єднання.

Карл-Стефан, шукаючи порозуміння з польськими колами, одружив двох своїх доньок з відомими польськими аристократами – Ієронімом Радзівілом, який належав до сполонізованого литовського аристократичного роду, і з Ольгердом Чарторийським – це спольщений український князівський рід.

Гетьман Януш Радзивілл (1612–1655) – князь, державний і військовий діяч. Воєвода віленський (1653–1655), великий гетьман Литовський (1654–1655), польний гетьман литовський (1646–1654) з роду Радзивіллів
Гетьман Януш Радзивілл (1612–1655) – князь, державний і військовий діяч. Воєвода віленський (1653–1655), великий гетьман Литовський (1654–1655), польний гетьман литовський (1646–1654) з роду Радзивіллів

Так от, саме від Ольгерда Чарторийського Вільгельм Габсбург – молодий ще хлопець, йому тоді було десь, як він пише у мемуарах, 14 років – вперше почув непринадні вислови на адресу українців: про «розбишак», «опришків» і так далі. І йому захотілося побачити цих «розбишак». І от він потайки через Ворохту вирушив у гори і деякий час мешкав в оселі заможного гуцула Доника-Шекерика, батька діяча Української радикальної партії Петра Шекерика. Причому господар навіть не здогадувався, що приймає у своїй оселі не просто молодого хлопця, а нащадка габсбурзького роду. І, власне, просто показав йому побут і життя гуцулів.

І, як згадував сам Вільгельм, вже повернувшись додому, з того часу він став іншим: «Відтоді я змінився, і до Живця вернувся іншим, ніж таким, яким я виїхав».

Вільгельм фон Габсбург, полковник Легіону Українських січових стрільців
Вільгельм фон Габсбург, полковник Легіону Українських січових стрільців

У 1915 році він закінчив військову академію і став лейтенантом Австро-угорської армії, отримав призначення до 13-го уланського полку, більшість вояків якого були українцями – вихідцями із Золочівщини. І ось ці українські юнаки продовжували наповнювати серце Вільгельма любов’ю до України. Оце прізвисько, яке він отримав від своїх вояків – Вишиваний, було пов’язане з його любов’ю до українських сорочок. Кажуть, що відома діячка українського жіночого руху Катря Гриневичева вишила йому шовкову сорочку. І він залюбки її носив.

Дуже є багато світлин Василя Вишиваного у вишитих сорочках. Отже, це прізвисько він отримав від українських вояків за давньою козацькою традицією. І вже на чолі Українських Січових стрільців, які сформувалися в Австро-угорській армії під час Першої світової війни, він потрапив в Україну навесні 1918 року.

Вільгельм фон Габсбург отримав прізвисько Василя Вишиваного за любов до українського народного крою
Вільгельм фон Габсбург отримав прізвисько Василя Вишиваного за любов до українського народного крою

А до того ще був час спілкування з українськими консервативними галицькими політиками, які виношували ідею створення окремого коронного краю зі Східної Галичини і Буковини. І Вільгельм Габсбург дуже допоміг українцям своїми зв’язками з австрійськими урядовими колами під час укладання Берестейської угоди. Тоді була підписана і таємна угода про створення коронного краю, тобто української автономії у складі Австро-Угорщини. Але, як ми знаємо, потім Австрія відмовилася від її виконання через дуже сильний тиск польських політиків.

От приблизно таким чином сформувалася ідентичність самого Вільгельма Габсбурга. Слід сказати, що після своєї першої подорожі до Карпат він на все життя розсварився зі своїм родичем Ольгердом Чорторийським саме через його зневажливе ставлення до українців. Він вивчив українську мову, дуже любив, просив, щоб співали українські пісні, читав українські книжки: Грушевського, Франка і багатьох інших українських письменників. Отже, він в цей час повністю сформувався як політичний українець.

Зліва направо: барон Казимир Гужковський, митрополит УГКЦ, граф Андрій Шептицький, ерцгерцог Вільгельм фон Габсбург. Село Кадлубиськ поблизу Бродів, зима 1917–1918 років
Зліва направо: барон Казимир Гужковський, митрополит УГКЦ, граф Андрій Шептицький, ерцгерцог Вільгельм фон Габсбург. Село Кадлубиськ поблизу Бродів, зима 1917–1918 років

– З того, що ви розповідаєте, постає абсолютно безкорислива людина з безкорисливим сентиментом до українців. Скажімо, його батько і старший брат любили поляків, але вони водночас мали певні плани щодо створення польської держави, щоб цю державу очолити. А у Вільгельма якісь такі плани були?

– Жодна держава не створюється при якомусь лише бажанні. Думаєте, Карл-Стефан просто бажав створити окрему гілку Габсбургів, яку він очолив би? Це ж неможливо! Була певна політична комбінація...

– Безперечно, Відень і Берлін вели складні переговори, як це може бути. У підсумку, польська держава виникла, але Габсбургів на чолі себе не потребувала. Все-таки, які політичні плани були Вільгельма?

– Хочу спеціально зачитати уривок його листа до Євгена Чикаленка. Вільгельм писав: «Коли наші емігранти думають, що я займаюся українською справою через особисті причини, то вони дуже помиляються. І я рішуче відкидаю такі провокації, які розсіюють мої вороги».

Він ніколи не говорив про те, що має бути українським королем, що може очолити гілку українського монаршого роду. Ніколи про це не заявляв! Навпаки, він наголошував: якщо український народ захоче, щоб він його очолив, то тоді він погодиться. Тобто він свої амбіції ніколи не виставляв, а завжди був людиною абсолютно безкорисливою.

– Вірити політичним діячам на слово не завжди доцільно…

– Якщо ви хочете, щоб я цю тенденцію, так би мовити, закріпила, то я категорично проти. Це була людина, яка робила для України все, що вона могла, і все, що від неї залежало, абсолютно безкорисно.

І тенденція, яку простежує у своїй монографії Тімоті Снайдер (американський історик, який про Вільгельма Габсбурга написав книжку під назвою «Червоний князь». – Ред.), абсолютно не співпадає з моїми поглядами. Те, що він сказав про подвійну ідентичність родини Габсбургів від Карла-Стефана і до Вільгельма, мовляв, батько був проти сина, бо той не захотів стати поляком… Та ні, навпаки! Він розсварився зі своєю родиною, бо вважав, що Польща шкодить Україні. Його за це позбавили спадку.

– Гетьман Скоропадський у спогадах писав, що Вільгельм Габсбург вів таку політику, щоб усунути Скоропадського, посісти його місце. Через це гетьман наполягав, щоб ерцгерцога з України прибрали. І в підсумку, домігся свого.

«Австрійський ерцгерцог Вільгельм видавав себе за найвідданішого українця, називав себе Василько, говорив тільки українською, носив вишиванку. Його емісари роз’їжджали Україною, вже були декотрі частини, з якими вони завели стосунки, у дивізії Натієва без відома останнього склалося цілком певне ядро прихильників ерцгерцога, були розгалуження цієї конспірації і у великих містах… З усіх одержаних даних з’ясувалося, що німці були не в курсі, австрійське ж військове командуванні і [посол] граф Форгач казали, що вони нічого не знають і не співчувають цьому.

Натомість у подальшому з’ясувалося, що всю цю справу підтримувано та субсидовано австрійським двором та іншими колами. Я рішуче попросив [німецького генерала] Гренера і [німецького посла] Мумма прийти мені на допомогу. За деякий час ерцгерцога прибрали. Він потім передав через Липинського, нашого представника у Відні, про своє бажання приїхати до мене, аби порозумітися».

Павло Скоропадський, «Спогади».

Павло Скоропадський, гетьман Української Держави (29 квітня – 14 грудня 1918)
Павло Скоропадський, гетьман Української Держави (29 квітня – 14 грудня 1918)

– Скажемо так, це не гетьман Скоропадський домагався, щоб прибрали Василя Вишиваного. Там є декілька речей. Я ж кажу, що історія не є такою простою – хтось захотів, і так воно й сталося.

Насамперед, проти Вільгельма Габсбурга працювала дипломатія Німеччини й Австро-Угорщини. Дипломатія Австро-Угорщини не була однорідною. Був дуже сильний вплив Форгача, посла Австро-Угорщини в Україні, угорця за походженням. Більше того, писали регулярно доноси до Карла І, тоді імператора Австро-Угорщини, про поведінку Вільгельма в Україні, що він лояльно ставиться до селянства, не хоче брати участь в каральних акціях і так далі. От, власне, за це поляки назвали Вільгельма Габсбурга «червоним князем», так би мовити, просоціалістичним. Ось це йому закидалося. І в цьому є тенденційність назви книжки Тімоті Снайдера.

Більше того, хочу зачитати донесення польського прем’єр-міністра Ігнація Падеревського до полковника Гаузе, політичного радника американського президента Вільсона, від 12 січня 1919 року. Це був час, коли поставала польська держава.

Ось що він писав: «Заскочені розбишацькою українською більшовицькою армією жінки і дітвора Львова вхопили зброю і боронять місто. У данім моменті сила коло 80 тисяч українців озброєних і екіпірованих німцями, якими командують німецькі офіцери під начальним проводом австрійського архікнязя Вільгельма Габсбурга, стоять перед брамами Львова».

Коли ЗУНР боролася за державність і виникло питання, чи не зашкодить Вільгельм Габсбург, то він вдався до добровільного інтернування в монастирі святих Василіан

Та будь-яка людина, яка побачить це донесення, скаже, що це абсолютна дурниця! Але я зачитала одне з донесень, які розповсюджувалися проти Вільгельма Габсбурга для того, щоб його дискредитувати. А таких донесень було безліч впродовж усього його політичного життя.

Один з яскравих показників, ким насправді була ця людина, є наступний факт: коли ЗУНР боролася за державність і виникло питання, чи не зашкодить Вільгельм Габсбург, як представник австрійського роду, зв’язкам ЗУНР з Антантою, то він вдався до добровільного інтернування в монастирі святих Василіан. Тобто він, розуміючи, що з його ім’ям може бути пов’язаний якийсь міжнародний ексцес, виїхав у добровільне інтернування. Саме за таку його позицію уряд ЗУНР нагородив його почесним званням «полковник Війська українського».

– А в чому полягала його служба в УНР?

– Невдовзі після виходу з цього добровільного інтернування, він вдруге був інтернований румунами. Лише у вересні 1919 року Вільгельм був звільнений. І деякий час мав таке призначення: начальник відділу закордонних зв’язків Генштабу УНР. Але цей час був нетривалим, бо Вишиваний виступив категорично проти угоди УНР з Польщею, проти Варшавської угоди. І, власне, його публічний виступ, що Польща є ворогом України, викликав дуже негативну реакцію батька. Він розсварився з батьком і саме тоді був позбавлений спадку.

Барон Микола Василько, який тоді фактично керував всім дипломатичним корпусом УНР і був найближчим урядовцем УНР до Вишиваного, дуже радив не робити публічних заяв, бо заяви проти міжнародного курсу, який тоді вела УНР, можуть зашкодити Україні.

– Наскільки популярною в ті роки серед українців була ідея української монархії на чолі з Габсбургом?

– У період гетьманату Павла Скоропадського деякі групи українських соціал-революціонерів і самостійників звернулися до Василя Вишиваного з тим, щоб він став українським монархом. Була ідея підняти повстання проти Скоропадського і замість нього поставити Вишиваного. Але Вишиваний від цього категорично відмовився.

Пізніше була ідея поєднати рід Скоропадських з Габсбургами, одруживши Єлизавету Скоропадську з Василем Вишиваним. Але ця ідея не набула завершення.

Розібравшись, що його просто використовують, Вишиваний відійшов від цього товариства

Варто сказати, що в цей період був ще один цікавий політичний альянс Вільгельма Габсбурга з новонародженою організацією «Українське національне вільнокозацьке товариство» на чолі з Полтавцем-Остряницею. Слід сказати, що Вишиваний погано орієнтувався в політичних інтригах української еміграції. Через деякий час розібравшись, що його просто використовують, Вишиваний відійшов від цього товариства і з 1922 року практично не вів жодної політичної діяльності.

Він виїхав до Парижа, де мешкав до 1937 року, а потім знову повернувся до Австрії. Тут приблизно з 1942 року він почав активно співпрацювати з французьким рухом опору. І приблизно в цей же ж час у Відні він познайомився в гуртом українських студентів, які навчалися у Віденській консерваторії, зокрема з Романом Новосадом, який мав зв’язки з ОУН.

Радянські спецслужби полювали на всіх, хто був яскравою особистістю

І, власне, цей молодий чоловік, який потім разом з Вільгельмом Габсбургом був радянськими спецслужбами викрадений у Відні і вивезений до України, був зв’язковим Вишиваного з українськими націоналістами. Ідея у Вишиваного була така, щоб познайомити українських націоналістів з французькою розвідкою. І вже потім, під час допитів йому закидали й те, що він співпрацював і з англійською розвідкою.

Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінґен. Фотографії зроблені в Лук’янівській в’язниці 1947-го або 1948 року, незадовго до смерті
Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінґен. Фотографії зроблені в Лук’янівській в’язниці 1947-го або 1948 року, незадовго до смерті

Це був 1947 рік. Радянські спецслужби полювали на всіх, хто був яскравою особистістю. Можна сказати, зачищали еміграційний політичний простір, щоб унеможливити об’єднання і створення антирадянських організацій.

У двох грубих томах його слідчої справи є маленька вирізка з книжки Осипа Думіна про Українських січових стрільців, що австро-угорські правлячі кола готували Вільгельма Габсбурга на український престол. Ця маленька вирізка, там буквально три речення, була підшита у справу. Оце вся «доказова база» відносно того, як Вільгельм Габсбург прагнув посісти український престол.

– Він помер в Києві в ув’язненні. Чи залишилося його поховання?

Політичних в’язнів ховали на стежках між могилами, щоб ніколи про цих людей неможливо було дізнатися. Поховання його неможливо поки що знайти

– 12 серпня 1948 року був підписаний супроводжувальний лист про етапування ерцгерцога у Володимирську в’язницю, відомий «Володимирський централ». Але 18 серпня він помер у Лук’янівській в’язниці.

Як розповідають дослідники поховань на Лук’янівському кладовищі, політичних в’язнів ховали на стежках між могилами, щоб ніколи про цих людей неможливо було дізнатися. Поховання його неможливо поки що знайти. Все, що можна було пошукати, якимось чином встановити, де саме він похований, ми до цих джерел зверталися. Але, на жаль, досі не вдалося встановити місце поховання Вільгельма Габсбурга.

  • Зображення 16x9

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG