Ставши жертвою отруєння нервово-паралітичною речовиною, Олексій Навальний також став найвідомішим у світі російським опозиціонером і викликав нові дискусії щодо того, які погляди сповідує цей супротивник кремлівського правителя Володимира Путіна.
Навальний упродовж багатьох років викриває корумпованість російської влади, що, ймовірно, було серед причин спроби його вбити в Росії у серпні 2020 року.
Звинувачення, що замах вчинено із застосуванням отрути, пов’язаної з радянською хімічною зброєю, стало приводом для додаткових міжнародних санкцій проти Росії.
Його евакуація та лікування в Німеччині та виявлена журналістськими розслідуваннями причетність російських спецслужб до отруєння опинилися в центрі уваги західних засобів масової інформації.
Окрему увагу на Навального звертають українці, які оцінюють російських діячів, насамперед залежно від того, що ті політики говорять про війну Росії проти України: захоплення Криму та бойові дії на Донбасі з багатотисячними жертвами.
На запитання про Крим у жовтні 2014 року в інтерв’ю московській радіостанції він роздратовано відповів, що віддати окупований півострів Україні не можна, бо «це не бутерброд з ковбасою».
Це, як він згодом визнав, «невдале» висловлювання, затьмарило його подальші і неодноразові заклики, щоб Росія, за його словами, «припинила спонсорувати» розпалену Кремлем «злочинну» війну на Донбасі.
«Захоплення Криму було порушенням міжнародних договорів – шкідливим порушенням міжнародних домовленостей, бо Будапештський меморандум, непоширення ядерної зброї і ті засадничі домовленості, в яких брала участь Росія, важливі», – сказав Навальний в інтерв’ю «Голосу Америки» та Радіо Свобода згодом 2015 року.
Але він тоді ж знову заперечив, що анексія українського півострова повинна бути просто скасована і повторив, що «проблему Криму не можна вирішити швидко».
Націоналізм
«Він, якщо говорити спрощено, не за Україну», – каже паризький коментатор, позаштатний співробітник «Атлантичної ради» США Владислав Девідсон, наголошуючи на політичних амбіціях Навального, який безуспішно намагався балотуватися на президентських виборах у Росії.
Олексій Навальний народився 1976 року і виростав під Москвою, але його батько – службовець радянської армії – має українські корені, і в дитинстві Навальний проводив літні канікули у бабусі на Київщині у селі, яке було переселене після Чорнобильської катастрофи.
Він не часто наголошує на родинних зв'язках з Україною, проте згадував про них, коли висловлював думку про «відсутність різниці між росіянами та українцями», що збігається із поглядами його ворога, президента Путіна.
«Як політик він дуже добре розуміє, що має наголошувати на тому, що дасть йому якнайширшу підтримку пересічних росіян», – пояснює Владислав Девідсон, який говорить про поєднання у Навального «націоналістичних і демократичних поглядів».
Західні прихильники російського опозиціонера припускають, що Навальному, напевне, зараз соромно за деякі його висловлювання у минулому.
Невдовзі після чотиримісячного навчання у програмі Єльського університету юрист Навальний сказав 2011 року в інтерв’ю британському журналу Economist, що вважає себе «націоналістом демократом».
Упродовж кількох років він брав участь або підтримував так звані «російські марші» націоналістичних організацій, що відбувалися під гаслами протесту проти влади, але також під антиіммігрантськими закликами.
2008 року, на початку російської війни з Грузією, Навальний підтримав військові дії Москви проти Тбілісі і написав 8 серпня у своєму «Живому журналі», що йому, «звичайно, дуже хочеться запуску крилатої ракети по генштабу гризунів, але гризуни тільки того й чекають».
Він згодом шкодував, що називав грузинів «гризунами», але його ранні висловлювання рясніють також використанням слів «чучмеки» (про представників неслов’янських етнічних меншин) і «хохлів».
Український інтерес
Український журналіст Роман Цимбалюк, який працює кореспондентом у Москві з 2008 року, зараховує Олексія Навального до більшості російських політиків, яким важко позбутися зверхності щодо сусідів Росії.
«Треба виходити з того, що для України хороших росіян в політичному плані в принципі немає, бо як тільки людина потрапляє в кремлівські кабінети, то починає одразу дивитися на світ через призму кремлівських башт», – песимістично оцінює російську владу і опозицію Цимбалюк.
Але Олексій Навальний також проголошував, що, на його думку, «імперіалізм – це зло і дурість» і що імперіалістична риторика Кремля «шкодить інтересам народу Росії».
Марк Ґалеотті, почесний професор Університетського коледжу Лондона, оцінюючи Навального, наголошує, що «його погляди з часом розвинулися. Головне в Навальному те, що він вірить у верховенство права».
«Він вірить в демократію і особисті права. Чи означає це, що у нього, якщо дивитися під західним кутом, немає поглядів, наприклад, про різні російські етнічні групи, які викликають стурбованість? Так, безумовно є, але головне те, що він думає про таку Росію, яка передбачає захист прав і національних меншин також», – вважає Ґалеотті.
Владислав Девідсон підкреслює, що для України важливо те, що Навальний «створює конкуренцію у боротьбі за владу в Росії».
«В довготерміновій перспективі для України це вигідно. Бо Україна припинить бути спокусливою ціллю для майбутніх російських автократів, які підвищують свою популярність, створюючи проблеми для українців», – вважає Девідсон
