Як убезпечити Україну, чи «помер» Будапештський меморандум, навіщо Україні ядерна зброя і навіщо ‒ реінтеграція Криму? Про це й деякі інші міжнародні теми говоримо з відомим українським політиком, колишнім прем’єр-міністром України, екссекретарем РНБОУ, ексміністром оборони, першим головою Служби безпеки України генералом армії України Євгеном Марчуком.
– За кордоном, та і в Україні, багато хто вже забув про Будапештський меморандум, дехто каже, що він вичерпав себе і вже не актуальний. Чи так це?
– Ні, це передчасне судження. Я вважаю, що до цього документа варто повернутися, ввести його знову у світовий порядок денний, він має стати ще одним інструментом впливу на кримську ситуацію, важливим документом міжнародного права, що регулює взаємини між державами.
Будапештський меморандум: як Україна віддала свою ядерну зброю під гарантії безпеки (фотосвідчення)
Будапештський меморандум має стати ще одним інструментом впливу на кримську ситуацію
Річ у тім, що ігнорування Будапештського меморандуму є загрозою не тільки для України, але й для світу, для міжнародного права. Україна перша, хто постраждав від недотримання цього документа. Але це має негативні наслідки в усьому світі для процесу обмеження поширення ядерної зброї. Сьогодні всі ядерні держави до цієї ідеї взагалі, і до ініціатив у цьому плані, і взагалі у плані довіри одна одній ставляться насторожено, вони розуміють, що знижувати ядерне протистояння стало небезпечно, країни-гаранти можуть відмовитися від виконання своїх гарантій, як це сталося з Україною. Тому і Північна Корея, й інші країни тепер по-особливому оцінюють такі ініціативи.
Я думаю, що є сенс в Україні створити аналітичну групу з учених і фахівців міжнародного права і провести мозковий штурм, розробити рекомендації щодо використання положень Будапештського меморандуму в тому комплексі заходів, який розробляється для деокупації та реінтеграції Криму. У результаті Україна має виробити і запропонувати світові міжнародну ініціативу щодо реалізації положень Будапештського меморандуму.
– На вашу думку, чи зможе впоратися з цим нинішній політикум, коли лунають пропозиції про відновлення ядерного статусу України?
Я різко негативно ставлюся до ідеї повернення Україною свого ядерного статусу
– Я різко негативно ставлюся до ідеї повернення Україною свого ядерного статусу, яку висловлюють деякі політики. Це поверхневий і примітивний підхід. Такі політики просто не знають анатомії і механізмів володіння ядерною зброєю, вони не розуміють глибини питання.
Ось приклад. Припустімо, що у нас є ядерна зброя. У 2014 році під час окупації Криму Росією хіба ми могли б нею скористатися для захисту? Так після першого ж вибуху тактичної боєголовки Росія перетворила б і Крим, і всю Україну на ядерну пустелю. Окрім того, це дало б їй козирі на міжнародній арені, російські політики стверджували б, що вони оборонялися, і право було б на їхньому боці. Чуючи такі пропозиції, Росія голосно сміється.
Після першого ж вибуху тактичної боєголовки Росія перетворила б і Крим, і всю Україну на ядерну пустелю
Були б знищені Харків, Київ, Дніпропетровськ, бази зберігання, центри управління, виробництва тощо. Пам’ятаєте, у фільмі Кондрашова про Крим Путін каже, що він готовий був використовувати ядерну зброю під час операції в Криму. Та й технологічно ядерна зброя в Україні вже втратила б свої можливості ще в 1997 році. Кажуть, що тактичні боєголовки могли зберігатися довше. Ну то й що? Припустімо, розгортаються події на Донбасі у 2014 році. І що, ми б використовували тактичну ядерну зброю? Проти кого – проти Гіркіна? Який сенс? Чи проти Росії? Так через дві години пів України б не стало.
А ось аналіз із точки зору логіки. Скажімо, Японія й Німеччина розбиті у другій світовій війні вщент. Японія, зокрема, із застосуванням ядерної зброї. І сьогодні це дві передові країни, які не мають ядерної зброї. Але з ними рахуються в усьому світі, вони багато в чому визначають світову політику. З іншого боку, Індія і Пакистан мають ядерну зброю, але цей факт досі не допоміг їм врегулювати свої відносини й суперечності. Ізраїль має, нехай і неофіційно, ядерну зброю. Хіба «Хамас» боїться цього і не обстрілює Ізраїль? Обстрілює. І хіба Ізраїль може застосувати ядерну зброю після того, як «Хамас» якусь там ракету в їхній бік запустив? Ні, не може.
За першої ж спроби відтворити ядерну зброю Україна опинилася б у світовій ізоляції
Я говорив із політиками і дипломатами, які стверджують, що в нас є ще науковий потенціал, є запаси уранових руд, є виробничі потужності тощо. Але це занадто поверхнева оцінка. Так, усе це є. Але за першої ж спроби відтворити ядерну зброю Україна опинилася б у світовій ізоляції, від підтримки України відмовилися б і США, і Велика Британія, і всі неядерні держави, і багато міжнародних організацій. Це тільки погіршило б становище нашої країни на міжнародній арені.
До того ж, володіння ядерною зброєю це колосальні витрати. Що таке ядерна зброя, якщо в нас немає системи космічного спостереження за поведінкою всіх інших ядерних держав? До ядерної зброї має додаватися ціла система інших дорогих систем, в іншому випадку вона марна.
Сьогодні володіння ядерною зброєю – дорога й непотрібна «перевага»
Висновок: сьогодні володіння ядерною зброєю – дорога й непотрібна «перевага», яка не дає нікому ніяких перспектив. Тому Україні ні в якому разі не потрібно ставити питання про ядерний статус. Окрім перспективи, що на нас будуть націлені боєголовки ядерних держав і ми будемо ціллю первинного удару, нам це нічого не дасть. Будапештський меморандум нам варто використовувати під іншим кутом зору, з погляду міжнародного права.
До того ж, слід сказати, що сьогодні неядерна зброя вже досягла такого рівня розвитку, ‒ ті ж крилаті ракети, безпілотники, різні дрони іншого типу, ‒ що вона може вирішувати багато завдань без участі ядерної зброї.
‒ Можливе завезення і зберігання Росією ядерної зброї на відновлених колишніх базах Радянського Союзу в Криму Україна розцінює як ще одне порушення Росією і Будапештського меморандуму, і міжнародного права. Чи дає це Києву можливість знову ввести цей документ у світовий порядок денний?
‒ Росія цього не підтверджує, але й не заперечує. Найімовірніше, це тактична ядерна зброя. Звичайно, це привід для ще одних санкцій проти Росії, це привід для аналізу й обговорення в міжнародних організаціях. Росія надалі розгортає свою агресію, а тому світ не може залишатися байдужим до цієї ядерної експансії. Тим більше зараз, коли під загрозою перебуває СНВ-3, коли зняті багато обмежень у галузі озброєнь, це дуже небезпечно.
‒ Українська сторона зараз створює «Кримську платформу» – механізм взаємодії країн із метою нарощування зусиль для деокупації Криму і реінтеграції його у правове поле України. Відомо, що ідею в тій чи іншій формі вже підтримали США, Велика Британія, Туреччина, Словаччина, Польща і Латвія. До неї запрошені приєднатися Молдова, Чорногорія, Кіпр, Канада, Румунія, країни-члени ОБСЄ, а також Росія, багато інших організацій і країн. Ідея обговорювалася і знайшла підтримку в Євросоюзі, в Європарламенті, в ПАРЄ. Міжнародний саміт щодо «Кримської платформи» відбудеться 23 серпня 2021 року. Що, на вашу думку, необхідно, щоб ця ініціатива була якомога ефективнішою і досягла поставленої мети?
‒ Я думаю, що саме серпень 2021 року ‒ оптимальний термін проведення інавгураційного саміту «Кримської платформи», бо його потрібно дуже добре підготувати, а насправді не проведена ще й половина необхідної роботи.
Я бачу «Кримську платформу» як процес напрацювання форм і методів мирного повернення Криму в Україну
Я бачу «Кримську платформу» як процес напрацювання форм і методів мирного повернення Криму в Україну, створення ситуації нетерпимості до агресії взагалі, як методу досягнення своїх цілей. На прикладі «Кримської платформи» світ має довести агресорові нинішньому, Росії, я маю на увазі, а також і потенційним агресорам взагалі на майбутнє, що консолідовані мирні способи захисту міжнародного права, територіальної цілісності держав, прав людини, прав народів сильніші й ефективніші, ніж силова агресія.
Ініціатором, генератором реальних пропозицій, своєрідним «паровозом» цього процесу має бути Україна, а тому, окрім завдання залучення до «Кримської платформи» якомога ширшого кола держав, необхідне залучення міжнародних організацій, як ООН, Європарламент, ОБСЄ, а особливо ‒ компетентних світових фахівців із міжнародного права, які могли б дати проривні поради.
В організації «Кримської платформи» потрібно досягти такого рівня, щоб навколо цієї ідеї згуртувати більшу частину світових правових сил і більшість впливових держав. Образно кажучи ‒ за нами має бути явна більшість світу. Це реально, тому, що більшість світу не сприймає агресію як форму взаємин. І тоді тільки Росія буде змушена змінити свою позицію, відмовитися від критики платформи, відмовитися від заперечення самої можливості обговорення статусу Криму, у такому випадку їй важко буде ухилитися від участі в дискусії і від виконання рішень майбутнього саміту.
Окрім того, обговорення ситуації у світі під час саміту може відкрити дорогу до того, щоб світ узагалі розпрощався з агресією як методом досягнення своїх політичних та економічних цілей. Для цього політики і дипломати мають переконати насамперед Росію, бо саме вона зараз є головним прихильником як м’якої, так і грубої сили в політиці.
Дуже важливим, я вважаю, буде участь організацій і світових фахівців із міжнародного морського права, щоб виробити заходи щодо поступової демілітаризації Криму і зниження рівня всіх видів військової діяльності в Азовсько-Чорноморському регіоні. Навряд чи вдасться цього разу домогтися повної демілітаризації регіону, але поступове зниження рівня військової діяльності, зменшення кількості стратегічної трансконтинентальної зброї, виведення ядерної зброї зараз уже цілком реальне. У такому випадку Крим, коли він перестане служити Росії «непотоплюваним авіаносцем», плацдармом загроз, виявиться цій країні непотрібним і як військова база взагалі, ця ноша стане занадто важкою і не відповідатиме інтересам країни. Здоровий глузд може підказати її новому керівництву, що є логіка в тому, щоб надалі не порушувати міжнародне право й відмовитися від Криму.
