17 грудня 2020 року суперечливий та впливовий очільник Харкова Геннадій Кернес помер у Берліні після місяців лікування від COVID-19 та ускладнень, спричинених ним. Смерть 61-річного Кернеса означає кінець цілої епохи у політичному житті Харкова, другого за розмірами місті України. Секретар міської ради Ігор Терехов тепер виконуватиме обов’язки міського голови.
Кернес – харківський політик ще з часів, коли уперше обрався до міської ради у березні 1998 року. Бувши юристом за освітою, Кернес швидко досяг посади секретаря міської ради вже у квітні 2002 року. Секретар міської ради – впливова посада в Україні, з відносно непоганою владою, що дозволяє контролювати порядок денний. Загалом, він тричі вигравав вибори до міської ради (у 1998, 2002 та 2006 роках).
На виборах міського голови Харкова у жовтні 2010 року Кернес балотувався від керівної тоді Партії регіонів проти Арсена Авакова, який обіймав посаду голови Харківської ОДА з 2005 по 2010 роки, призначений туди попереднім президентом України Віктором Ющенком. На виборах, що вийшли того року найбільш конкурентними, Кернес виграв у Авакова лише 0,6% з майже 430 тисяч тих, хто проголосував.
Аваков пізніше буде змушений втекти до Італії через сфабриковані кримінальні провадження аж до кінця правління Януковича. Утім, він повернувся до України під час Революції гідності 2013–2014 років і обійняв посаду міністра внутрішніх справ, яку займає й досі, вже майже сім років.
Протягом своєї кар’єри Кернес довів свою спроможність успішно виживати у політиці, вчасно перевзуваючись у повітрі. Хоча він підтримував Помаранчеву революцію у 2004 році, він перейшов до Партії регіонів у часи парламентських виборів 2006 року.
Під час Євромайдану 2013–2014 років Кернес палко підтримував президента Януковича. Його звинувачували в організації банд «тітушок» (найманців, яких влада використовувала для провокацій проти протестувальників).
Через його можливі дії під час Євромайдану, Кернес був обвинуваченим у кримінальній справі щодо погроз вбивством, викрадення і тортур учасників протестів. У результаті йому вдалося уникнути покарання.
За кілька тижнів після втечі Януковича з України до Росії, Кернес оголосив у березні 2014 року, що він був «заручником системи Януковича» і почав співпрацювати з «урядом Майдану». Зміни в його світогляді, або принаймні в політичній орієнтації, допомогли запобігти спробам оголосити «сепаратистську» республіку в Харкові, які підтримувалися з Кремля.
Остання й найбільш драматична з таких змін обійшлася йому дорогою ціною. У квітні 2014 року Кернес став жертвою замаху на вбивство невідомим стрільцем, коли брав участь у пробіжці в Харкові. Дивним чином він пережив цей постріл, але залишився прикутим до інвалідного візка. Попри цю травму, що змінила життя, Кернес переобрався на посаду голови міста наступного року. У жовтні 2015-го він здобув приголомшливі 66% голосів.
Кернес здобув свою безсумнівну популярність завдяки репутації ефективного господарника, що допомогло забезпечити особливо високу підтримку серед старшого покоління жителів Харкова, що зростали за часів СРСР. Він забезпечив зручність послуг місцевої влади, міський транспорт, що приїжджав вчасно, та дешевизну комунальних послуг. Коротко кажучи, під його керівництвом місто функціонувало доволі добре.
Востаннє Кернес з’являвся на людях 23 серпня 2020 року, коли Харків святкував День міста. Три тижні по тому він виїхав на лікування до Німеччини. Але навіть коронавірус не зміг запобігти черговій перемозі Кернеса на виборах. 25 жовтня міського голову було переобрано 60% голосів. Попри цю разючу перемогу, Кернес так більше й не повертався до Харкова. Через вісім днів після заочного складання присяги на третій термін, він помер.
На виборах до міської ради 25 жовтня політична партія Кернеса «Успішний Харків» здобула найбільше голосів, отримавши 34 із 84 місць у Харківській міській раді. Ігор Терехов, який був першим заступником міського голови Харкова та був відданим помічником Кернеса з 2015 року, був переобраний до ради, на цей раз на посаду її секретаря, яку свого часу займав і сам Кернес.
Згідно з українським законодавством, коли помирає міський голова, його повноваження виконує саме секретар міськради. Таким чином, 53-річний Терехов віднині керуватиме містом, маючи підтримку непохитної керівної коаліції з партією Кернеса на чолі. За іронією долі, першою політичною перемогою Терехова у 2007 році була посада заступника голови ОДА, тобто заступника найбільшого політичного супротивника Кернеса, Арсена Авакова.
Основними завданнями Терехова будуть підтримка керівної коаліції, продовження надання комунальних послуг та обігрування політичних супротивників, що вже бачать вибори на обрії. Згідно з українським законодавством, Терехов повинен у 15-денний термін звернутися до Верховної Ради, щоб та оголосила дострокові вибори міського голови. Парламент тоді має 90 днів на розгляд звернення, що припиняє повноваження померлого міського голови.
Після затвердження такого звернення, вибори можуть бути призначені у строк, який дозволить надати достатньо часу для передвиборчої кампанії. Враховуючи політичну важливість посади міського голови Харкова та невпевненість у подальшому впливі COVID-19 на країну, вибори можуть найближчим часом і не відбутися. Очікується, що парламент не буде квапитися призначати нову дату виборів, тому, найімовірніше, голосування не відбудеться щонайменше до середини травня 2021 року.
Наявність, по суті, «вакансії» міського голови на окремих виборах безперечно зацікавить низку політиків, починаючи з партії президента Зеленського «Слуга народу», до людей Авакова, оскільки міністр внутрішніх справ досі грає важливу роль у житті міста. Вони усі змагатимуться проти чинного виконувача обов’язків Терехова. Коли Харків адаптується до життя після Кернеса, можна очікувати, що це стратегічно та економічно важливе місто на кордоні з Росією буде одним із центрів політичної активності в Україні у першій половині 2021 року.
Браян Меффорд – директор Wooden Horse Strategies, LLC, фірми з урядових та стратегічних комунікацій, що розташована у Києві. Він є старшим нерезидентним членом «Атлантичної ради».
Переклад матеріалу опубліковано з дозволу «Атлантичної ради».
Оригінал матеріалу можна прочитати на сайті «Атлантичної ради».
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
