Предстоятель Православної церкви України митрополит Епіфаній загалом не проти переходу на святкування Різдва 25 грудня, але каже, що рішення буде ухвалене лише тоді, коли до цього буде готова більшість. За його словами, проблеми з переходами до ПЦУ існують подекуди й тому, що документи дуже довго розглядають обласні адміністрації, інколи навіть відкликають рішення. Блаженніший Епіфаній наголошує, що Росія не припиняє гоніння на ПЦУ в анексованому Криму і на частині окупованого Донбасу. Як ПЦУ ставиться до того, що в деяких країнах Європи жінки можуть стати священниками, чи може православна церква висловити підтримку гомосексуальним людям, як ставиться до легалізації медичного канабісу і чому священники виступили проти казкового капелюха на головній ялинці столиці? Про все це і більше в ексклюзивному інтерв’ю предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія Радіо Свобода.
Інна Кузнецова: Наша програма виходить в ефір у День святого Миколая. Це улюблене свято дітей. І день допомоги бідним. І хотілося би, очевидно, пригадати якогось вашого святого Миколайчика. Різочку не приносив?
– Звичайно, що кожен, особливо діти, очікує в цей день подарунків. Чому? Тому що святитель Миколай Мирлікійський, чудотворець, асоціюється з милосердям, з любов’ю до ближніх. Він свого часу допомагав своїм ближнім, проявляв цю любов. І так сталося, що в історію він увійшов як ідеал милосердя і добра. І тому в цей день кожен очікує на певний подарунок.
Але він також повинен це зробити по відношенню до свого ближнього, тобто порадувати когось. І звичайно, що в цей день кожна дитина очікувала якогось подарунка. Чи бабуся, чи дідусь, чи батьки ставили під подушку якісь... У мій час не було таких подарунків, які зараз є для дітей. Звичайно, що навіть шоколадка чи якийсь фрукт у той час – це було щось надзвичайне. Але кожен очікував і отримував.
Закликаю у цей день кожного робити добрі справи, справи милосердя по відношенню до своїх ближніхМитрополит Епіфаній
І я закликаю у цей день кожного робити добрі справи, справи милосердя по відношенню до своїх ближніх. Бо зараз такий час складний, коли ми повинні проявляти цю любов до тих, хто потребує її. Таких багато. Це особливо ті, які позбулися домівки у зв’язку з окупацією частини Донбасу. Це люди похилого віку, ті, які зараз не мають можливості придбати певні речі. І тому ми як церква не тільки закликаємо, але і допомагаємо в міру можливостей цим верствам населення.
– Як виглядає цьогорічна допомога?
– Ми в міру можливого, наприклад, кожної середи чи четверга, попередньо навіть чотири рази на тиждень годуємо безхатченків на майдані Незалежності. І нещодавно була вже четверта річниця. І кожного року я особисто виходжу, показую приклад іншим, що потрібно робити так, допомагати ближнім харчами, допомогою.
Особливо ми акцентуємо увагу на донецькій єпархії, де владика Сергій кожного дня практично. Якщо відкриєте його фейсбук-сторінку, то побачите, що кожного дня він займається благодійною допомогою людям похилого віку, інвалідам, хворим, дітям. І я навіть прочитав його пост про те, що він отримав велику кількість подарунків від навіть прокурорів, генералів, для того, щоб він як архієрей розсудив, роздав. І тому ми робимо акцент саме на сході, на єпархіях, які зараз потерпають, а це луганська і донецька єпархії. А також кожен архієрей на місці в єпархії займається благодійною діяльністю.
І навіть під час проведення Архієрейського собору, який відбувся 15 грудня, я у своїй доповіді акцентував на важливій справі, якою повинна займатися церква – справами милосердя і проявом любові до ближніх, особливо у цей складний час. Тобто ми робимо все, залежне від нас. Але, на жаль, ми не маємо стільки ресурсів, щоб осягнути все.
Певною мірою цим повинна займатися держава. А церква за допомогою ресурсів, які нам надають меценати, робить дуже багато проєктів. У нас є синодальне управління у справах соціального служіння, благодійна організація, яка носить назву «Елеос» («Милість»). Вона має представництва по всій Україні. Тобто ми намагаємося робити все, від нас залежне, по милосердю.
– Традиційно в Києві в День святого Миколая запалюють вогники на новорічній ялинці. Цього року стався інцидент у зв’язку з тим, що на новорічну ялинку вдягли капелюха замість різдвяної зірки. І багато і православних, і святих отців були проти цього. Хоча дехто вважав, що нічого страшного у цьому немає. Капелюх казковий. Але капелюха зняли, замінили на зірку. Це непорозуміння виникло через те, що ця ялинка розміщена саме між двома соборами? Чи з якоїсь іншої причини?
– Загалом у нас є вже певна традиція, що кожного року 19 грудня, на Миколая, відбувається відкриття центральної, головної ялинки країни. Спочатку це відбувалося на майдані Незалежності, але після Революції гідності, як відомо, все це було перенесено на Софіївську площу – перед древньою Софією запалюють новорічну ялинку. І традиційно, що кожного року на верхівці розміщували зірку, яка символізує Віфлеємську зірку. Світло миру, яке приходить у світ.
А в цьому році суспільство побачило інший, нетрадиційний символ. Ми як церква вже відреагували тоді, коли побачили, що у суспільстві назріли суперечки. Суперечки досить вагомі. Ми змушені були висловити свою чітку позицію, що потрібно дотримуватися традицій, а якщо хтось бажає змінити ці традиції, то, будь ласка, напередодні треба було влаштувати якесь обговорення всенародне чи хоча би на рівні міста Києва. Цього не було.
Ми тільки побачили вже де-факто на майдані, що на ялинку вдягають цього капелюха. І тому ми як церква, інші церкви, протестантські, наскільки мені відомо, звернулися. І що добре? Що організатори відразу зрозуміли свою помилку і відреагували, змінили. І сьогодні ми будемо бачити, що ялинка буде засвічена, і на верхівці буде все ж таки традиційна зірка, яка символізує Віфлеємське світло.
– Мої запитання до вас будуть межуватися зі запитаннями наших дописувачів із мереж «Фейсбук», телеграм, твітер.
Любов Зайшла пише: «Чи є якісь канони щодо Віфлеємської зірки? Мій вітчим 1912 року народження стверджував, що зірка має бути шестикутна або дев’ятикутна, дванадцятикутна і більше кутна. Число променів має бути кратне 3. Так говорила і його мама 1882 року народження».
– Певних канонів немає. Зірка зображується по-різному. Ми жили в певний період часу, де зірка була п’ятикутною, була символом радянської безбожної влади. Вона зображується і восьмикутна, і більше граней, кутів чи променів. Звичайно, що старозавітна зірка – восьмикутна зірка. Але якихось певних канонів щодо зображення відповідної кількості цих променів немає.
– Україна, мабуть, чи не єдина, в якій на державному рівні відзначається два Різдва Христових. Для одних – один день, для інших – інший. І так виглядає, що дехто, очевидно, святкує й двічі. Хоча це трохи дивно.
У православному церковному календарі на 2021 рік Різдво записане 7 січня. Але багато людей після того, як 25 грудня стало державним святом, почали відзначати його 25 грудня. Я вже навіть зустрічала дописи, що треба, щоб 25-го було Різдво Христове, перед новим роком. На запитання, а коли ж тоді Миколай (він же ж мав бути раніше на 2 тижні), мені сказали, що в перехідний період це не так важливо.
Я запитувала про це у глави УГКЦ митрополита Святослава. Він сказав, що перехідний період ще не почався, і взагалі було би непогано, аби ці речі ініціювалися знизу – не церква вирішувала, а самі віряни. І от коли буде цей рух, тоді можлива зміна календаря. Як вважаєте ви?
– Ця дискусія особливо гостро звучала минулого року. Якщо пригадаєте, перед Різдвом Христовим, впродовж навіть останніх двох місяців до наближення Різдва спочатку було розтиражовано мою цитату про те, що я не проти. Загалом я не проти, але я опираюся на думку наших вірних. І ми знаємо чітко соціологію, яка засвідчує, що більше ніж 60% українців проти святкування 25 грудня. І ми як церква опираємося на своїх вірних, бо ми тільки утверджуємося як визнана помісна ПЦУ. І якщо ми зараз перейдемо на новий календар, то відповідно відбудеться ще один певний розкол.
Коли побачимо, що більшість готова, тоді ухвалимо рішення про перехід на святкування Різдва 25 грудняМитрополит Епіфаній
І це правильно, що цей рух повинен відбуватися з низів. Я вже неодноразово говорив, що це питання часу. Воно відбудеться, але коли до цього підійде свідомо український народ, православні віруючі і не тільки православні, інші християни, бо все це взаємопов’язано між собою. Коли ми побачимо, що більшість готова, тоді буде ухвалене загальноцерковне рішення про перехід.
Справді ми не можемо говорити про два Різдва. На державному рівні дехто може святкувати. У нас є римо-католики, які святкують 25 грудня. Ніхто нікому не заперечує. І держава встановила цей день вихідним днем. Але поки що немає перехідного періоду. Коли церква дозріє, коли віруючий народ до цього дозріє, то, звичайно, буде ухвалене відповідне рішення.
– Це може бути 5 років, 10 років, 20 років?
– Зараз важко спрогнозувати. Потрібно займатися просвітницькою роботою. Бо ми бачимо, що в інших помісних православних церквах, наприклад, Елладська церква, Румунська церква, які свого часу перейшли на новий календар, все ж таки у них є певне розділення – залишилися ті, яких називають «старостильниками», тобто вони святкують за старим стилем. Ми не маємо права допустити розділення.
У нас ще є інше питання. Питання те, що є багато тих православних віруючих, які знаходяться в РПЦ в Україні. І вони певною мірою заангажовані. Якщо ми будемо робити певні вчинки, то ми повинні розраховувати, що в майбутньому і вони повинні прийти до цього, коли ми, всі православні, об’єднаємося в єдиній помісній ПЦУ. Ми за те, щоб у майбутньому можна було звершити цей перехід, але потрібно займатися просвітою, пояснювати, роз’яснювати українцям.
– Хто має займатися цією просвітою?
– Загалом ми як церква займаємося. Звичайно, що і ЗМІ повинні інформувати, правильно подавати, не розпалювати суперечки між двома «партіями». Бо, можна сказати так, є певне розділення – ті, які бажають, а їх меншість, і ті, які проти цього.
– Не так давно керуючий справами УПЦ МП митрополит Бориспільський і Броварський Антоній заявив про те, що УПЦ МП чи, як ви її називаєте, РПЦ проти приїзду в Україну Константинопольського патріарха Варфоломія. Мовляв, президент України, який запросив патріарха в Україну, повинен знати, що візит Константинопольського патріарха може призвести до нового витка релігійного протистояння. Це втручання РПЦ чи якось по-іншому це назвете?
– Вони завжди протестують. Якщо ми згадаємо приїзд Папи римського Івана-Павла ІІ, дехто пам’ятає, які точилися суперечки, були протести з боку РПУ в Україні. Так само і зараз ідуть певні протести проти того , щоб Вселенський патріарх Варфоломій приїжджав до України.
Усе відбувається мирно, якщо не втручається іноземна країна і не чинить штучні протистоянняМитрополит Епіфаній
Вони говорили про те, що будуть суперечки, релігійна війна, коли Україна отримає Томос. Це теж такі були заяви. Але ми бачимо, що все відбувається мирно, якщо не втручається іноземна країна і не чинить тут ці суперечки та протистояння не робить штучно.
Для нас важливий приїзд патріарха Варфоломія, бо він засвідчує те, що це канонічна територія Православної церкви України. Бо Вселенський патріарх не приїде до РПЦ в Україні. І президент Зеленський, коли запросив патріарха Варфоломія до України, засвідчив, що це є також канонічна територія ПЦУ.
І ви знаєте відповідь Вселенського патріарха журналістам на питання, в якому статусі зараз перебувають архієреї цієї церкви в Україні, то він сказав, що ми поки що їх терпимо, і вони є титулярними єпископами в Україні тимчасово, але прийде час, коли вони доєднаються, і ми будемо все ж таки в єдиній церкві. Це тільки питання часу. Це вже незворотній процес. Як ми бачимо, ПЦУ утверджується, динамічно розвивається, інші церкви долучаються до визнання. Тому ми вже як церква відбулися. Тільки потрібен певний час для того, щоб всі об’єдналися.
– Інші церкви долучаються до визнання. Зовсім недавно долучилася Кіпрська церква. Коли можна очікувати на визнання ПЦУ іншими церквами? Кілька днів тому п’ятий президент України Петро Порошенко оголосив, що, мовляв, вже дві церкви на підході. Чи можна сказати, які саме?
ПЦУ протистоїть не тільки РПЦ, але й російська державаМитрополит Епіфаній
– Загалом ми вже маємо визнання чотирьох, якщо брати разом із Вселенським патріархом, який вручив Томос про автокефалію, це Александрійський патріархат, Кіпрська православна церква і Елладська православна церква. І саме на прикладі Кіпрської церкви ми побачили, яка відбувається шалена боротьба, як протистоїть не тільки РПЦ, але і російська держава, щоб інші церкви не визначали наш автокефальний статус. Бо всім відомо, що Кіпр насправді є досить проросійським. І багато експертів говорили, що Кіпрська церква швидко не визнає автокефалію ПЦУ.
Але я зустрічався з предстоятелем, архієпископом Хризостомом ще 4 роки тому. І він говорив навіть у той час, ще задовго до отримання Томосу, що українська церква буде автокефальною, це незворотній процес, ми до цього прийдемо. Коли ми вже отримали Томос, то архієпископ Хризостом зайняв таку ніби нейтральну позицію. Він об’їздив інших предстоятелів, намагався їх переконати. І що цікаво? В останньому інтерв’ю він сказав: «Коли я спілкувався і їздив до інших предстоятелів, то жоден із них не сказав «Ні»». Тобто це свідчить про те, що в майбутньому й інші церкви доєднаються.
Зараз є, звичайно, дві церкви на черзі, які практично дозрівають. Але цей процес зараз трішки приспаний. Бо у зв’язку з пандемією, з цими карантинними обмеженнями церкви не можуть проводити соборів, засідань синодів. І тому такі рішення вони трішки відклали на пізніший час.
– Це може бути весна?
– Зараз важко прогнозувати. Бо ми не знаємо, коли все ж таки буде пік цієї коронавірусної хвороби. Дехто передбачає, що в Україні це буде в березні, а можливо й пізніше. Бо якщо ми пригадаємо весну, то теж говорили, що на Паску. А на Паску не було піку. Ми пройшли досить добре разом, всі церкви і українська держава, цей важкий період. Бо, святкуючи Паску, всі ми перебували вдома. Тому зараз ми маємо ще іншу проблему, що приходить Різдво, теж величне свято, яке має такі гарні традиції, може бути також...
– Ще 7-го можна буде піти до церкви. Вже з 8-го буде ...
Уряд прислухається до наших порад: храми не будуть закриватися, але і церкви повинні дотримуватися карантинних обмеженьМитрополит Епіфаній
– Проблематичніше. Але храми не будуть закриватися. І ми вдячні українському уряду за те, що храми не закривають, богослужіння будуть звершуватися при певних умовах, але це добре. Тому що ми в цей час повинні підносити свої молитви до Бога, щоб Господь нам допоміг здолати ці виклики.
У нас зараз дуже багато викликів. Виклик війною, виклик пандемією, різні економічні, політичні негаразди. Ми не повинні забувати про молитву до Бога. Тому що Господь може в одну мить все змінити.
– Тобто оголошення про визнання може статися і на Різдво? І буде таким різдвяним чудом...
– Дай Боже, щоб це сталося на Різдво! Будемо молитися, надіятися і чекати.
– Але повернімося до більш приземлених речей. Іноземне слово «карантин», яке вже стало таким начебто своїм словом, і слово «локдаун», яке ще ніяк не стане своїм. Відразу після Різдва за Юліанським календарем почнеться такий посилений карантин, який називають локдауном. Чи зверталася до вас влада, уряд із тим, аби церква допомогла в роз’яснювальній роботі, щоб вірні сиділи вдома, не ходили ніде? Церква може вплинути.
– Так, ми неодноразово зустрічалися з президентом. Якщо беремо цілий календарний рік фактично, то ми вже маємо досвід співпраці з українською державою впродовж останнього року щодо подолання цієї хвороби. І в нас уже є певний досвід. Це весна, святкування Паски.
Нещодавно Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій зустрічалася з прем’єр-міністром. І ми навіть створили відповідну робочу групу. І зараз ми бачимо, що уряд прислухається до наших порад, є відповідні рішення. Храми не будуть закриватися, але і церкви також не повинні зловживати, повинні дотримуватися тих карантинних обмежень, які запроваджені українським урядом, підходити до цього мудро, зважено і відповідально.
Бо всі ми прагнемо, щоб якомога швидше ця хвороба відступила. Але це залежить і від кожного з нас. Якщо ми будемо насправді відповідальними, то побачимо, що поступово хвороба буде спадати. Як зараз ми бачимо, що був такий сплеск певний, майже до 20 тисяч, а зараз в межах 10-12 тисяч. Тобто поступово, з Божою допомогою, я думаю, що спільними зусиллями і церков, і держави особливо в час святкування Різдва Христового.
Бо була Паска, а зараз Різдво Христове, такі свята, коли всі зустрічаються, святкують, колядують, разом збираються, і тому це буде складно для українців. Хоча частину часу буде проведено без жорстких обмежень. Це Різдво Христове. А далі буде видно. Якщо все ж таки це буде запроваджено, то я вважаю, що потрібно дотримуватися розумно.
– Ченці мають досвід усамітнення духовного. І вам в принципі легше переносити такі обмеження.
– Ну, так.
– Які поради ви можете дати вірянам у цьому сенсі?
– Звичайно, що ті люди, які перебувають у зоні ризику, мають можливість долучатися до богослужінь через онлайн-трансляції, які відбуваються з кафедрального собору Михайлівського золотоверхого, і на місцях буде трансляція по «Суспільному», по інших каналах. Тобто якщо людина перебуває у зоні ризику, то краще не зловживати. Можна взяти участь і вдома, самостійно помолитися, піднести подяку Богові і відсвяткувати певною мірою самотньо.
– Для багатьох питання євхаристії дуже важливе.
– Можна до зустрічі Різдва Христового. Різдвяний піст триває 40 днів. І впродовж цього часу можна в будній день, коли немає багато людей, відвідати храм, узяти участь у богослужінні і причаститися животворчих тайн тіла і крові Господніх.
– Цього тижня якраз 2 роки від проведення Архієрейського собору, на якому було створено ПЦУ. Ми вже згадали про визнання іншими церквами, а як із переходами до ПЦУ? Наскільки цього складного року ці переходи відбувалися?
Існують проблеми з переходами до ПЦУ: в ОДА дуже довго розглядають, інколи навіть відкликають рішенняМитрополит Епіфаній
– Справді 15 грудня виповнилося вже 2 роки буття незалежної, визнаної помісної ПЦУ. І впродовж першого року після отримання Томосу, і в цьому році до нашої церкви долучилося приблизно 600 парафій з боку РПЦ в Україні.
Звичайно, що впродовж останнього року цей процес практично призупинився. Але не повністю. Ці переходи відбуваються поодиноко по кожній області. І дуже часто ми цього навіть не афішуємо для того, щоб не було протистоянь. Бо якщо громада ухвалює рішення, хоча це неможливо приховати, подає відповідні документи на реєстрацію, але існують певні проблеми з перереєстрацією цих документів на місцях, в обласних адміністраціях дуже довго розглядають, інколи навіть відкликають рішення. Нам відомо, що є вказівки, певні чиновники працюють, щоб призупинити весь цей процес.
– Я хотіла би запитати стосовно чиновників. Один час говорили про те, що нині колишній заступник глави Офісу президента Трофімов нібито давав розпорядження на призупинення реєстрації. Наскільки це правда?
– Мені теж відомо і зі ЗМІ. Є дуже багато повідомлень про те, що він справді давав такі розпорядження. І, спілкуючись на місцях з деякими губернаторами, коли я відвідую єпархії, то мені деякі губернатори говорили, що їм надходили вказівки. Тобто без прізвища, але надходили такі вказівки не реєструвати. Навіть письмово приходило до деяких, щоб вони не перереєстровували переходи, а відкликали навіть ті рішення, які були ухвалені попереднім главою ОДА. Тобто таке було. І є свідчення навіть тих осіб, які стикнулися з цією проблемою.
– Зараз змінилися глави ОДА в багатьох областях. І немає згаданого нами заступника керівника Офісу президента. Чи поліпшилася ця ситуація?
– Зараз важко сказати. Це треба певний час проаналізувати. Тільки ми читаємо у ЗМІ, що у такій-то області, таких-то областях глави адміністрацій змінюються. І потрібен час знову. Бо якщо, наприклад, я візьму дії Київської області, то тут змінилися три глави. Відповідно приходить новий із новою командою. Доки він запустить роботу, змінить керівників, заступників, то потрібен певний час, декілька місяців, і знову цей процес призупиняється. Тобто зміна глав адміністрацій теж не сприяє тому, щоб якомога швидше здійснювали перереєстрацію.
– А наскільки правда те, що переходять громади без священників, бо священникам платять за те, щоб вони не переходили?
– Є багато таких прикладів, коли священник залишається сам практично, без громади. Громада ухвалює рішення у всій повноті перейти, приєднатися, священник залишається. Йому, наскільки мені відомо, є багато прикладів, надається належне фінансування, купується будинок чи місце для того, щоб він не припиняв богослужіння і готував тих, які все ж таки одиниці залишилися за ним.
– До речі, запитують у соцмережах люди стосовно єпископату. Митрополит Симеон і митрополит Олександр (Драбинко) перейшли відразу. А більше ніхто не переходить. Чи йдуть якісь переговори?
– Це дуже складний процес. Нам відомо про те, що перед отриманням Томосу, коли ієрархи зверталися до Вселенського патріарха і отримали запрошення, то з боку Московського патріархату було аж 12 підписів архієреїв. Це свідчить про те, що вони практично готові доєднатися до нової церкви – ПЦУ. Але у зв’язку з тими проблемами, які виникають юридично, ми бачимо навіть на прикладі митрополита Симеона вінницького, там вони намагаються і постійно судитися, залякувати і громади, і тих священників, які його підтримали.
Тобто відбувається така свідома боротьба, яка покликана залякати інших, тих, які зараз готові зробити такий вчинок, вони бояться, що буде далі в юридичному плані, чи вони зможуть захистити майно, чи вони зможуть захистити ті храми, які перейдуть із ними, і священників. Тому тут багато ще й залежить від української держави. Українська держава повинна забезпечити у правовому полі. Ми не говоримо про якесь певне беззаконня. Ми з самого початку рухаємося в юридичному, правовому полі. Все робимо юридично правильно, згідно з законодавством.
Але наші співбрати з боку РПЦ намагаються все зробити, щоб той законопроєкт, який покликаний змінити назву, заблокували. І ми знаємо, яким чином це було зроблено у судах. І йде спроба призупинити цей процес. Але після пандемії, я переконаний, що переходи відновляться. І коли архієреї відчують підтримку, вони однозначно також будуть приєднуватися до нашої церкви.
– Ви, до речі, сказали про роль держави. Деякі ЗМІ звернули увагу на те, що президент Зеленський не привітав ПЦУ з дворіччям. І це було сприйнято неоднозначно. Як це сприйняли ви? З одного боку, церква відокремлена від держави.
– Ми не очікуємо якихось особливих вітань ні від влади, ні від президента. Хто привітав, той привітав. Це як на день народження, коли людина, наприклад, отримує вітання, той, хто бажає привітати, він привітає. І ми знаємо позицію президента Зеленського, що він ставиться нейтрально чи рівновіддалено до усіх інших церков. Ми отримали вітання з боку предстоятелів церков, які вже визнали нашу автокефалію. Я думаю, що цього достатньо.
– Кілька запитань із соцмереж.
Влад Янський запитує: «Наразі, як я розумію, ПЦУ має два вінницьких ієрархи – митрополита Симеона та архієпископа Михаїла. Чи не суперечить це рішенням Вселенських соборів про те, що не може бути в одному місті два єпископи?».
– Під час об’єднання було ухвалене рішення, що кожен, хто з чим прийшов, із тим і залишається. Зараз, наприклад, існує по декілька ієрархів – з боку православної церкви, і з боку Московського патріархату в Україні. Цей процес, я думаю, з часом буде унормований.
– Тут цікаві такі запитання: «Як ПЦУ ставиться до того, що в деяких країнах Європи жінки можуть стати священниками?».
– Загалом ми як церква цього прийняти не можемо. Це зараз є в Англіканській церкві, є в інших протестантських течіях. Це не стосується тільки ПЦУ, тому що ми керуємося загальними канонами, де жінці відведена певна роль у церкві, до жіночого священства православна церква не готова.
– Часи міняються. Хто знає, що буде через 100 років?
Софія Киричук запитує: «Не так давно папа Франциск висловився на підтримку гомосексуальних людей, зокрема наголосив на тому, що їх створив Бог і Бог їх любить. Також було сказано, що гомосексуальність не має бути причиною вигнання чи ненависті до людини. Чи може ПЦУ висловити таку ж підтримку?».
– Таку приватну позицію висловив папа. Наскільки мені відомо, що навіть Католицька церква також заявила, що це є приватна думка самого папи. І ми вже неодноразово говорили, що ПЦУ таких речей не може прийняти. Як загалом вся Православна церква, ми нікого не дискримінуємо, нікого не гонимо, але всіх закликаємо до того, щоб вони каялися у своїх гріхах. Тому ця позиція неприйнятна для церкви загалом.
– Марія Овдієнко запитує: «Як церква ставиться до легалізації медичного канабісу?».
– Якщо це буде вживатися суто у корисних, у медичних цілях і не буде зловживання як наркотику. Бо, зустрічаючись навіть із прем’єр-міністром, і з президентом України, ми наголошували, що якщо це буде дозволено, щоб воно не привело до пагубних наслідків, щоб під виглядом дозволу медичного це в майбутньому не дало можливості для того, щоб наркоманія процвітала в українській державі.
– Едуард Бердник пише: «Ще у 2004 році синод Елладської церкви закликав своїх священників чутно для вірних читати молитви Божественної літургії, які у нас прийнято шепотіти або читати про себе. Чи визнає ПЦУ цю ідею чутного для вірних моління доброю і такою, яку необхідно запроваджувати? Якщо так, то які практичні кроки вже робить у цьому напрямку?».
– Ми поки що це питання не розглядали. У нас є відповідна комісія, яка поступово готує певні пропозиції до Священного синоду. І зараз ми ввели навіть декілька змін щодо звершення Божественної літургії. Є така практика, традиція в певних церквах. Але, виходячи з практичного досвіду, складно поєднувати читання тих молитов, які ми зараз читаємо під час звершення богослужінь таємно. Є деякі приклади того, що в інших церквах їх читають вголос. Але це рішення повинна ухвалити відповідна синодальна комісія, яка запропонує Синоду. Якщо Синод визнає це доречним, то буде, звичайно, прийнято і впроваджено.
– Грегор Вагнер запитує: «Чи може ПЦУ заборонити настоятелям приходів робити ремонти історичних храмів замість реставрації? Заміна дерев’яних вікон на пластикові, використання вагонки, позолота срібних куполів, прибудова ганків – усе це незаконно. Але чомусь це продовжують робити.»
– Справді церква володіє багатьма історичними пам’ятками. І у нас є звернення до священнослужителів, що під час проведення реставраційних робіт потрібно дотримуватися норм.
Зараз є хороша ідея в рамках «Великого будівництва» в наступному році чи в наступних 3 роки відбудувати більше ніж 100 національних пам’яток. Туди будуть входити і храми національного значення. Наприклад, нещодавно двері відкрила Андріївська церква, яку реставрували близько 10 років. Це такий копіткий, складний процес і вимагає багато ресурсів. І інколи священники для того, щоб спасти пам’ятку, не маючи відповідних ресурсів, навіть вставляють ті ж самі вікна, які, можливо, не відповідають нормам, але потрібно її законсервувати, а потім відреставрувати. Думаю, якщо це пам’ятка, наприклад, національного чи місцевого значення, то потрібно все ж таки дотримувати правил при проведенні реставраційних робіт. Це дуже важливо.
– Ігор Дзеса запитує: «Чи є криза церкви? В містах багато людей, які є атеїстами. Як церква збирається боротися за душі людей, які вважають, що життя за заповідями є надто обтяжливим?».
– Я аналізував у своїй доповіді під час Архієрейського собору, що час загального навернення після радянського атеїзму вже пройшов. Тобто кожному священнику і архієрею на місці треба наполегливо працювати, залучаючи особливо молодь. Бо, згідно з останньою статистикою, за 10 років ми бачимо, що на 15% серед молоді менше стало віруючих. І я акцентував увагу на тому, що потрібно знаходити нові якісь приклади, місії, навернення, просвітництва нашої української молоді. Бо з часом ми побачимо, що цей процес буде поглиблюватися.
І ми намагаємося робити все задля того, щоб полегшити інколи, запропонувати таку модель, яка не обтяжувала би настільки людину, щоб людина виконувала хоча би мінімум. Бо коли ми будемо вимагати максимум, то ми можемо втратити взагалі. Потрібно, залучаючи молодь, робити все задля того, щоб вони себе почували духовно комфортно у громаді, в церкві. І тоді, звичайно, вони будуть приходити і будуть дієвими членами церкви.
– Я думаю, що це не так складно робити, зважаючи на ту кількість людей, яка вам довіряє. За останніми соціологічними опитуваннями, вам довіряє понад 40% населення. Це практично така ж сама кількість, яка визнала «розчаруванням року» дії президента України.
– Це справді для мене велика відповідальність, коли така велика кількість населення довіряє мені як предстоятелю. І в межах ПЦУ більше ніж 83% є довіри. Але це накладає велику відповідальність. Бо я як предстоятель покликаний усе робити задля того, щоб не тільки в церкві була єдність, але що стосується й української держави. Церква є тією духовною основою, на якій усе ж таки будується тіло української держави. Дехто цього не визнає, але це нерозривно пов’язані між собою речі. Церква бере безпосередню участь у державотворенні і в тих складних процесах, які зараз відбуваються, у тих випробуваннях, які проходить українська держава. Ми вже говорили про війну, про карантин і так далі.
– До речі, наступне запитання з мережі «Фейсбук» від Наталії Булат: «Чи бажає митрополит Епіфаній в наступному році об’єднатися з УГКЦ і дати приклад до об’єднання іншим церквам у єдину помісну українську церкву, щоб стати «світильником» Київської Русі для усього світу?».
Маємо добрі відносини з УГКЦ, будемо їх поглиблюватиМитрополит Епіфаній
– Це не залежить суто від мене. Об’єднання з УГКЦ, ми вже неодноразово говорили, що зараз ми маємо добрі стосунки. Ми їх будемо поглиблювати. Але це теж питання майбутнього. Це питання неможливо вирішити зараз. Це залежить від православно-католицького діалогу загалом. Тобто локально тут в Україні ми цього питання вирішити не можемо.
– А як відбувається діалог із мусульманами? Нещодавно з’явилася інформація про те, що в центрі Києва з’явиться нова мечеть, ідуть перемовини про це. Зважаючи на те, що Святу Софію у Стамбулі перетворили з християнського храму в мечеть... Ставлення православної церкви до цього?
– У нас хороші стосунки з усіма мусульманами. Наприклад, у рамках Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій. Там присутні мусульмани, і ми завжди знаходимо спільну мову. І я думаю, що навіть стосовно цього питання, хоча воно було озвучене досить незрозуміло поки що, бо де ця мечеть буде розміщуватися, ніхто не знає. Ми ухвалимо відповідне рішення, я думаю, що в рамках Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій.
Наприклад, нещодавно виникло питання щодо Бабиного Яру, де юдеї хочуть збудувати свою невеличку синагогу. І в рамках Ради церков ми ухвалили рішення, що ми не проти того, щоб в Бабиному Яру була синагога, але ми також просимо, щоб у цьому місці була і християнська капличка, де християни також матимуть можливість звершувати молитви за тих, які там загинули. А там дуже багато було християн, ромів, українців було дуже багато. І ми вийшли з цього питання. Зараз розглядається місце розміщення синагоги і каплиці.
– До речі, інформація, яка збурила багатьох людей і призвела до ноти українського МЗС. Це передача старовинної, 300-літньої ікони з Луганська міністру закордонних справ Російської Федерації Сергію Лаврову. На цій іконі є мітка, що це українська ікона. Як ви це розцінюєте?
Це політичний жест у бік Росії, бо ікона саме з окупованих територійМитрополит Епіфаній
– Це такий певний політичний жест у бік Російської Федерації, бо ця ікона саме якраз із тієї території, яка зараз перебуває, на жаль, в окупації. І це не залежить від нас як від церкви. Справді, добре, що Міністерство закордонних справ відреагувало на цю подію, бо такі речі взагалі-то не повинні відбуватися. Кожен народ повинен поважати інші народи і не робити таких вчинків.
– Як, до речі, з окупованими територіями? Чи залишилися там ще священники, які належать до ПЦУ? Як ви ведете з ними співпрацю? Оскільки складно їм там.
– Зараз на окупованих територіях Донбасу залишилося дуже мало священнослужителів ПЦУ. Хоча вони звершують богослужіння, поодинокі богослужіння в деяких храмах. Ми опікуємося навіть притулком, який існує на окупованій території. Там близько 100 людей хворих, похилого віку. Ми їх забезпечуємо. Це складно робити. Але ми не покидаємо їх.
А що стосується окупованого Криму, то зараз там ситуація досить складна. Тому що так звані «суди» окупованого Криму ухвалюють рішення щодо знесення храмів, щодо закриття нашого центрального кафедрального храму, центрального осередку. Відбувається боротьба.
Росія не припиняє гоніння на ПЦУ в окупованому Криму і на частині окупованого ДонбасуМитрополит Епіфаній
Ми бачимо, що світ не мовчить. І це дуже добре. Тому що застосовуються санкції, це питання зараз є на порядку денному. І завдяки саме нашим міжнародним партнерам сьогодні ми бачимо, що Російська Федерація все ж таки прислухається, але не припиняє гоніння на нашу церкву в окупованому Криму і на частині окупованого Донбасу.
– До речі, там і руйнують церковні пам’ятки, в Криму.
– Там є приписи, є рішення «суду». Але поки що не дійшло до такої вже справи, щоб храм був зруйнований. Вони ж ухвалили рішення, що ми самостійно повинні знести храм. Тобто такого не було навіть у часи безбожної радянської влади. Вони самі руйнували храми. А ці ухвалюють рішення, щоб ми власними руками зносили храм, який збудували. Це абсурд!
– Разом з тим є такі, хоч і зовсім поодинокі, переходи. Московський священник Яків Кротов перейшов до Херсонської єпархії ПЦУ. Один у полі не воїн. Але іноді і один...
– Ні. Поступово. Є священнослужителі, багато священнослужителів, які долучилися. Ви говорите про відомих, які у ЗМІ...
– Так. Тим паче, який живе у Російській Федерації.
– Так. Але є багато таких, які на місцях. Вони не відомі. Але вони долучаються, приєднуються. З парафіями, інколи і без парафій. Багато випадків таких.