Завершилося розслідування справи про тортури, побиття та ґвалтування у поліцейському відділку Кагарлика, що на Київщині. Скандал розгорівся, коли жертва зґвалтування повідомила про цей факт. У ході слідства встановили й інші факти тортур у цьому відділку. На лаві підсудних – п’ятеро поліцейських, серед яких і начальник Кагарлицької поліції. Наскільки «кагарлицька справа» є показовою? Чи покарають тих, чию провину встановить суд? Проблему розглядає телеканал «Настоящее Время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».
Пізно ввечері 23 травня 2020 року двоє співробітників поліції побили і декілька разів зґвалтували жінку, яку викликали до відділку як свідка у справі крадіжки у магазині. Постраждала розповіла, що знущання тривали майже всю ніч: її били, змушували вдягати протигаз, стріляли над головою із табельного пістолета, приковували наручниками, ґвалтували, погрожували її сім’ї.
Уранці, коли жінку випустили з приміщення поліцейського відділку, вона вирішила подати заяву та вказала на поліцейських Сергія С. і Миколу К.
Справою зайнялося Державне бюро розслідувань (ДБР) під керівництвом Офісу генерального прокурора України.
16 листопада в Генпрокуратурі повідомили про завершення слідства. За цей час слідчі встановили й ряд інших випадків, коли до затриманих у цьому поліцейському відділку застосовувалися тортури.
У січні 2020 року, щоб отримати зізнання у здійсненні крадіжок, двох осіб возили по місту в багажнику машини, били та застосовували до них електричний струм.
А у травні був ще один випадок побиття затриманого – той отримав травми середньої тяжкості.
Що інкримінують поліцейським?
Чотирьом співробітникам Кагарлицького відділу поліції висунули звинувачення у тортурах, викраденні людей та зґвалтуванні.
Миколі К. та Сергію С. загрожує до 12 років тюрми, Євгенію Т. та Ярославу Л. – до 10. На лаві підсудних і колишній начальник цього відділу поліції Сергій Панасенко. Його звинувачують у тому, що він не вжив заходів після отримання інформації про злочин. Йому загрожує від п’яти до семи років позбавлення волі.
У цій справі вперше застосували статтю, яка передбачає відповідальність керівника силової структури за підлеглих.
«Це стаття 146-1 Кримінального кодексу про насильницьке зникнення, – каже керівник департаменту Офісу генпрокурора з процесуального керівництва у розслідуваннях тортур та інших правопорушень з боку правоохоронців Юрій Бєлоусов. – Там розписано, які види насильницьких зникнень існують, і один з них – це незаконне затримання особи, коли співробітники, які провели це затримання, заперечують той факт, що вони когось затримували. І якщо начальник відділу знав про такі дії своїх підлеглих, але ніяк не відреагував, то для нього передбачена кримінальна відповідальність. І кажучи про кагарлицьку справу, в нас було достатньо інформації, що потерпілі, у тому числі від зґвалтування, перебували довгий час у відділенні поліції, прикуті наручниками, і керівник точно знав про це. При цьому по самому факту затримання не склали жодних протоколів, тобто поліція заперечувала факт затримання цих людей».
«Сама винувата»
Кагарлицька справа отримала широкий суспільний резонанс. Одна з адвокатів Нелі П., колишня депутатка Олена Сотник, розповідає про спроби використати це проти постраждалої.
«Це відбувалося публічно в соціальних мережах. Спочатку її намагалися дискредитувати як особистість, писали, що вона сама винна, що її образ життя визначає цю ситуацію. Зараз це поливання брудом продовжується в локальних фейсбук-спільнотах. Під час закритих судових засідань один із захисників (підозрюваних – ред.) постійно акцентував, буцімто вона недостатньо «суспільно благонадійна», не наводячи жодних доказів. Також була історія, коли нібито від управління поліції розсилали пропозицію переводити Нелі гроші у якості благодійної допомоги, при чому все це йшло від начальника. Я подала на це скаргу і вимагала провести службове розслідування. Днями я отримала відповідь, що проведене розслідування, і за його результатами не виявлено порушень, а ця пропозиція – в рамках закону про благодійну діяльність. Це саме по собі нонсенс, адже коли людина в погонах надсилає лист на своїх підлеглих, то ми розуміємо, що така ієрархічна структура не передбачає добровільної особистої ініціативи. До того ж коли цей лист було направлено, він дивовижним чином опинився у представника одного з підозрюваних», – каже Сотник.
За її словами, деякі інші постраждалі у цій справі проходять як підозрювані в інших справах, і це захист також намагається використовувати для знецінювання їхніх страждань.
Тортурам піддають тих, хто потрапляє у відділок як підозрювані у тих чи інших справахОлена Сотник
«Їхня позиція така: кому ви вірите, цим злочинцям? Мовляв, вони тільки хочуть очорнити мого клієнта, щоб пом’якшити своє майбутнє покарання. І це, як на мене, одна з причин, чому тортури можливі в Україні: фактично їм піддають тих, хто потрапляє у відділок як підозрювані у тих чи інших справах. І це використовується як метод роботи в поліції, щоб швидше отримувати інформацію. А потім вони кажуть: от кого ви жалієте, цих злочинців? І частина суспільства погоджується з таким станом справ. Це ключова проблема», – вважає юристка.
Судді беруть самовідвід, справа по суті не розглядається
У грудні справу про тортури в поліцейському відділку Кагарлика передали до Кагарлицького районного суду, але розгляд по суті не починається: троє з чотирьох суддів, які там працюють, оголосили про самовідвід, про відвід ще одного клопотав прокурор. Тепер підсудність повинен визначити Апеляційний суд Києва.
Обвинувачення та адвокати потерпілих переконані: через можливий конфлікт інтересів цю справу повинні розглядати за межами маленького містечка, де усі всіх знають і судді можуть бути в приятельських або дружніх стосунках з обвинуваченими.
Своєю чергою, один з адвокатів обвинувачених Віктор Чевгуз вважає, що прокурори свідомо затягують розгляд справи, шукають «зручний» суд, де можна буде домовитися.
«Вони поназбирували там усякого бруду, слідство було зі звинувачувальним ухилом, упереджене, тому буде те, що відбувається з Переяславською справу по вбивству Кирила (у травні минулого року поліцейські стріляли по банках з вогнепальної зброї і вбили п’ятирічного хлопчика Кирила Тлявова – ред): більшість доказів буде визнано недопустимими, отриманими з порушенням закону», – каже він.
Як документують тортури?
Після подій в Кагарлику в МВС та Нацполіції заговорили про необхідність систем контролю, які б забезпечували безпеку затриманих через відеоспостереження і електронну систему обліку всіх дій, які до них застосовують. Це ж, на думку голови Нацполіції Ігоря Клименка, повинно убезпечити і силовиків, якщо хтось вирішить їх несправедливо звинуватити. Поки така система працює в пілотному режимі в 133 ізоляторах тимчасового тримання.
В той самий час, відзначають правозахисники, в Україні існує і проблема з медичним засвідченням факту тортур.
У 2017 році в МОЗ заявили про плани розробити стандарт медичного документування слідів фізичного та психологічного насилля в місцях несвободи. Це повинно бути зроблено на основі Стамбульського протоколу – документу, який був створений міжнародною групою експертів після смерті затриманого під час перебування під вартою в Туреччині. Цей протокол визнаний ООН, але уряди держав-членів не зобов’язані його виконувати, однак можуть використовувати як свого роду інструкцію.
Два роки тому представники офісу омбудсмена і двох громадських організацій – «Експертного центру з прав людини» та центру ZMINA – провели дослідження в різних місцях несвободи. Вони вивчили, як люди туди потрапляють, як їх там оглядають і фіксують можливі травми.
Ми ніде не бачили, щоб стандарти Стамбульського протоколу мінімально виконувалися
«Ми ніде не бачили, щоб стандарти Стамбульського протоколу мінімально виконувалися. Виявилося, що людей в основному або зовсім не оглядають, або ж це робить умовна медсестра, яка не може ставити діагноз, часто – в присутності інших людей. Наприклад, в психоневрологічних інтернатах ми бачили випадки, що родичі, які привозять людину з травмами, самі ж пояснюють лікареві або адміністрації, як ці травми отримані. Тобто саму людину про це навіть не питають. А у відділенні поліції це офіцери самі вирішують, викликати «швидку» затриманому чи ні», – розповідає координатор проєктів центру ZMINA Маргарита Тарасова.
Також буває, що медики використовують неправильну для таких випадків термінологію, що згодом робить неможливим встановити факт тортур. Тому фахівці Генпрокуратури спільно з судмедекспертами розробили алгоритм для медиків – сімейних лікарів і співробітників травмпунктів, до яких може звернутися потерпілий.
Треба вказати тип ушкоджень, колір, розмір і локалізацію. Буквально намалювати на схемі тіла людини, де саме медик бачить гематому або рану
«Там треба вказати тип ушкоджень, колір, розмір і локалізацію. Буквально намалювати на схемі тіла людини, де саме медик бачить гематому або рану, – продовжує Тарасова. – Судмедексперти кажуть, що цієї форми їм досить, щоб підтвердити факт можливих тортур. І хоча це не означає ще імплементації Стамбульського протоколу, який охоплює також стандарти, що стосуються розслідування, психіатричних і психологічних експертиз, цей алгоритм міг би стати великим кроком вперед для України».
Зараз цей документ розглядає МОЗ. У разі затвердження він стане обов'язковим для використання.
Правозахисники радять постраждалим від насильства силовиків звертатися до Державного бюро розслідувань або прокуратури, а якщо немає такої можливості – подати скаргу в офіс уповноваженого з прав людини. А якщо не можна зафіксувати факт отримання фізичних травм, наполягати на психіатричній експертизі – щоб засвідчити душевну травму. «У будь-якому випадку потерпілому знадобиться адвокат, бо розслідування катувань дуже складні, і саме адвокат своїми запитами й клопотаннями може рухати слідство вперед», – відзначає Маргарита Тарасова.
Культ насилля у правоохоронних органах?
За оцінками Харківського інституту соціальних досліджень, щороку сотні тисяч людей стикаються з різними видами жорстокого поводження з боку поліції. Йдеться про побої, тортури, катування спрагою або відмову в медичній допомозі.
Дослідження за 2020 рік показало, що рівень насильства в поліції знову виріс після невеликого зниження у 2018.
«Коли в правоохоронних структурах починають якісь рішучі реформи, то і рівень насильства, звичайно, знижується. А коли потім настає період стагнації, все повертається на круги своя, і всі негативні практики дуже швидко відновлюються. І у нас зараз, після початку реформи 2015 року, коли декларувалися деякі зміни і було багато уваги до діяльності поліції, знову почався період стагнації»,– каже директор Харківського інституту соціальних досліджень Денис Кобзін.
Тим часом у Генпрокуратурі запевняють, що насильства з боку силовиків не стає більше, просто ці випадки починають активніше розслідувати.
«Якщо, наприклад, за статтею «Катування» у 2018 році притягли до відповідальності дев'ять правоохоронців, у 2019 – лише двох, а у 2020 неповному – вже 25. Так само і за перевищення службових повноважень: у 2018 – 44 правоохоронці, у 2019 – 42, а в цьому році їх уже більше сотні. Активізувалися ми й ДБР, скоординували свою діяльність, медіа почали більше про це писати. Тому у людей може складатися враження, що насильства більше», – стверджує представник офісу Генпрокуратури Юрій Бєлоусов.
За його словами, зараз їх департамент займається безпосередньо 60 справами про жорстоке поводження з боку поліції, а загалом по Україні таких справ близько 1800.
Цього року соціологи Харківського інституту соціальних досліджень вперше спробували виміряти рівень гендерно зумовленого насильства в поліції. За словами Кобзіна, про такі випадки розповіли як ті жінки, які контактували з поліцією, так і ті, які там працюють. Йдеться про сексистські жарти, погрози та спроби зґвалтування.
«У поліції ще з радянських часів, а то й раніше, зберігається така маскулінна, мачистська культура, і велика кількість жінок навіть при незначних контактах з силовиками стикаються не тільки зі зневажливим ставленням, але і з харасментом й іншими негативними речами, які собі дозволяють співробітники таких структур», – говорить він.
Через тиждень після того, як поліцейські в Кагарлику ґвалтували й катували жінку, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив про розпуск місцевого відділення поліції. Він повідомив, що близько 60 поліцейських усунули. «Усі співробітники далі будуть нові. Ми дуже розраховуємо, що покарання для цих брудних поліцейських буде також жорстким», – обіцяв тоді міністр.
А вже за два місяці, в липні, стало відомо, що в цьому поліцейському відділенні пройшла переатестація.
Як повідомив депутат від фракції «Голос» Андрій Осадчук, цю процедуру пройшло 40 поліцейських, із них 30 визнані такими, що відповідають займаним посадам, шість – такими, що заслуговують на підвищення. Двох поліцейських вирішили понизити й лише одного – звільнити.
Читайте ще:
Катування і нове «колишнє КДБ»: правозахисники про підсумки 2020 року
Катування калічить не лише жертву, воно морально руйнує й того, хто до нього вдається – Гнатовський
