Союзники чи брати у нещасті
Декілька днів тому російське представництво в ООН спробувало влаштувати в Раді безпеки «презентацію» маріонеткової «влади» окупованих районів Донбасу. Зроблено це було під прикриттям «вільного формату», що дозволяє запрошувати для участі в дискусіях у буквальному сенсі кого завгодно.
Але західні країни та Україна чудово зрозуміли, що це ‒ не хто завгодно. Що головна ідея Москви ‒ будь-яким шляхом легітимізувати «народні республіки», довести, що тамтешнє керівництво ‒ це не маріонетки, призначені на свої «посади» кураторами з російських спецслужб, а представники «народу Донбасу».
Російське представництво в ООН намагалося зробити хорошу міну при поганій грі
Власне, ці свої спроби Москва не залишає з 2014 року, коли вперше виникла теза про необхідність прямих переговорів українського керівництва з «владою» так званих «народних республік» та про посередницьку роль Росії. Просто зараз ці спроби були перенесені на рівень Ради безпеки ООН.
Делегації західних країн та України не брали участі в цій дивній дискусії, а американське представництво при ООН від імені інших делегацій навіть випустило спеціальну заяву, в якій дії Москви були схарактеризовані як спроба уникнути відповідальності за розв'язування конфлікту в Україні. Проте російське представництво в ООН намагалося зробити хорошу міну при поганій грі, звинувачувало західні країни в бажанні «стати на бік» України та вихвалялося кількістю країн ‒ переважно колишніх радянських республік та країн, що розвиваються, які прийшли послухати представників «народних республік».
Справжній тест на «успіх» пропаганди Росії
Але справжнім тестом на «успіх» російської пропаганди стала не ця зустріч у Радбезі, яка нікого ні до чого не зобов'язує, а наступне через кілька днів голосування в Генеральній асамблеї ООН щодо резолюції про мілітаризацію іншої окупованої Росією території ‒ Криму. І тут виявилося, що на зустріч у Радбезі можна збирати будь-яку кількість учасників, а коли справа доходить до голосування...
Те, що Росію підтримують Нікарагуа, Венесуела або Північна Корея із Зімбабве ‒ цілком передбачувано
А коли справа доходить до голосування, то Росію готові підтримати аж цілих 16 держав. Із цих 16 держав троє ‒ члени Євразійського економічного союзу. Тільки троє, зауважу. Інших колишніх радянських республік у цьому списку немає ‒ зокрема й таких традиційних союзників Росії, як Казахстан або Таджикистан. Із решти 13 країн тільки дві держави ‒ Сербія і М'янма ‒ можуть бути із застереженнями віднесені до демократичних. А те, що Росію підтримують Нікарагуа, Венесуела або Північна Корея із Зімбабве ‒ цілком передбачувано, було б навіть образливо, якби ці режими підтримували нас.
Так що це насправді навіть не союзники. Думаю, це брати у нещасті народів, що стали здобиччю жорстоких авторитарних правителів ‒ від Путіна та Лукашенка до Мадуро й Кім Чен Ина.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
