Деякі вірмени критикували Росію під час війни за Нагірний Карабах за те, що вона не надала достатньої підтримки в боях проти азербайджанських сил. Але нині роль Росії як посередника в перемир’ї і миротворця здобуває високу оцінку в Єревані. Чому ставлення до Росії змінилося?
За відсутності потужної підтримки з боку США чи Європейського союзу роль Росії у припиненні війни за Нагірний Карабах, здається, завоювала серця і розум багатьох вірмен.
Коли наприкінці вересня розпочався наступ Азербайджану, який хотів повернути контроль над Нагірним Карабахом, деякі вірмени мали відчуття зради, бо давній союзник – Росія – не вступив у війну на їхньому боці.
Але будь-яка недоброзичливість у Єревані щодо Кремля, судячи з усього, стихла, бо Москва уклала перемир’я, яке зупинило бойові дії 10 листопада і розчистило шлях для розміщення майже 2 тисяч російських миротворців у зоні конфлікту.
Політолог Річард Ґіраґосян сказав Радіо Свобода, що багато вірмен зараз розглядають Росію як «рятівницю», яка зупинила кровопролиття і не допустила ще більших територіальних втрат.
«Це цікавий парадокс, тому що під час самої 45-денної війни у Вірменії й Нагірному Карабасі був певний рівень обурення і розчарування тим, що Росія була нехарактерно пасивною», – каже Ґіраґосян, директор Центру регіональних досліджень у Єревані.
Росія не прийшла відразу на допомогу і не сповнила очікувань багатьох вірмен, які сподівалися, що вона забезпечуватиме їхню безпеку в Нагірному Карабасі
«Росія не прийшла відразу на допомогу і не сповнила очікувань багатьох вірмен, які сподівалися, що вона забезпечуватиме їхню безпеку в Нагірному Карабасі, – сказав він. – Значна частина населення Вірменії очікувала сильнішої реакції Росії».
«Але Росія чітко дала зрозуміти, що її зобов’язання щодо безпеки [перед Вірменією] зупиняються біля самого вірменського кордону. Росія зобов’язана захищати і допомагати власне Республіці Вірменія, а не Нагірному Карабаху як такому», – сказав Ґіраґосян.
Арман Ґріґорян, професор міжнародних відносин в Університеті Лігай в американському штаті Пенсильванія, зазначив, що також чує скарги вірмен, які висловлюють «розчарування тим, що Росія не зробила стільки, скільки мала б, під час війни».
«Але ви також можете почути думки різних верств населення, які стверджують, що якби не Росія, етнічні вірмени в Нагірному Карабасі були б повністю приречені», – сказав Ґріґорян Радіо Свобода.
Вони стверджують, що Нагірний Карабах був би повністю захоплений, якби Азербайджан напав на саму Вірменію
«Вони стверджують, що Нагірний Карабах був би повністю захоплений, якби Азербайджан напав на саму Вірменію», – сказав він.
«Проте, як точно розподіляються думки, сказати неможливо, бо ніхто не проводив опитування громадської думки щодо цих питань», – додав Ґріґорян.
Яка ще країна прийшла на допомогу вірменам або зробила більше, ніж росіяни, щоб зупинити цю війну?
«Зрештою, зусиллями Росії було зупинено війну, – сказав він. – Якби не втручання Росії, справедливо сказати, що результат війни, мабуть, був би гіршим для вірмен».
Ґріґорян також заявив, що ті, хто звинувачує Росію в тому, що вона не захистила вірмен у Нагірному Карабасі, «повинні запитати себе, яка ще країна прийшла на допомогу вірменам або зробила більше, ніж росіяни, щоб зупинити цю війну».
Окрім угоди про перемир’я від 26 жовтня, яку організував Вашингтон, але яка так нічого і не принесла, і деяких «співчутливих заяв» Франції і США, «я не бачив жодних зусиль [від них] чи будь-якої іншої країни щодо надання військової допомоги Вірменії або погроз Азербайджанові санкціями, або інших дій, щоб зупинити цю війну», сказав Ґріґорян.
Аналітики роблять висновки про зміну настроїв щодо Росії на основі офіційних заяв Єревана та аналізу вірменських ЗМІ.
Пашинян «дзвонив у паніці»
Ґіраґосян зазначив, що прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян «надзвонював у паніці до Кремля» п’ять разів після того, як 27 вересня почалися бої, і «майже благав» про допомогу Росії.
Уряд Вірменії також звернувся за роз’ясненнями до Росії щодо того, яку підтримку вона може надати під час конфлікту згідно з їхнім договором про взаємну підтримку і співпрацю.
Тепер, коли війна закінчилася і російські війська забезпечили умови припинення вогню, Пашинян вихваляє Кремль за порятунок.
Під час вихідних 21–22 листопада, коли міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров і міністр оборони Сергій Шойгу відвідали Єреван для обговорення питань перемир’я, Пашинян наголосив, що Росія є надійним союзником.
Пашинян заявив, що внаслідок зміни «військово-політичної ситуації» на Південному Кавказі, викликаної війною, він тепер «впевнений», що «стратегічний союз, дружба і братерство між Вірменією та Росією будуть посилені в найближчому і стратегічному майбутньому».
Ми сподіваємось, що нам вдасться поглибити поточну співпрацю з Росією, в тому числі в галузі безпеки і військово-технічного співробітництваНікол Пашинян
Розмовляючи з Шойгу 21 листопада, Пашинян сказав: «Я хотів би відзначити, що весь час війни ми відчували підтримку Російської Федерації, президента Володимира Путіна, прем’єр-міністра Росії і вашу особисту підтримку».
«Ми переживали важкі часи перед війною, але зараз нас чекає складніший період, – сказав Пашинян. – Ми сподіваємось, що нам вдасться поглибити поточну співпрацю з Росією, в тому числі в галузі безпеки і військово-технічного співробітництва».
У свою чергу, після переговорів у Єревані з Пашиняном Лавров заявив, що «керівництво Вірменії підтвердило курс на розвиток і поглиблення союзних відносин» із Росією.
Лавров також заявив, що очікує, що торговельно-економічні зв’язки між Москвою і Єреваном будуть «нарощувати позитивну динаміку».
Тобто Пашинян, який прийшов до влади через народне повстання проти його проросійських попередників у 2018 році і в якому вбачали прозахідного лідера, який прагне міцніших зв’язків із Європейським союзом, за півтора місяця війни повністю змінив тональність.
У російській орбіті назавжди?
Ґіраґосян вважає, що в результаті війни Вірменія тепер «назавжди перебуватиме в російській орбіті».
Домовлене Росією перемир’я вимагає повернення Азербайджанові до 1 грудня всіх азербайджанських районів навколо власне Нагірного Карабаху, окупованих вірменськими силами.
Російські миротворці вже контролювали першу частину цієї передачі – евакуацію етнічних вірмен із окупованого ними Агдамського району на північному сході Нагірного Карабаху і повернення цього району під владу Баку 21 листопада.
Гірський Кельбаджарський район (вірменською його центр називають Карвачар) у північно-західній частині Нагірного Карабаху повинен бути переданий азербайджанським військам до 25 листопада.
Територія, яка все ще перебуває під контролем Вірменії в Лачинському районі (вірменською його центр називають Бердзор), повинна бути повернена Азербайджанові до 1 грудня – за винятком транзитного маршруту завширшки в п’ять кілометрів через південно-західний Азербайджан, відомий як Лачинський коридор.
Мапа Нагірного Карабаху після укладення мирної угоди – інфографіка
За безпеку цього життєво важливого коридору – єдиного повоєнного сухопутного шляху, що зв’язує Вірменію з Нагірним Карабахом – також відповідають російські сили.
В обмін на обіцяну передачу територій Азербайджан зупинив просування до найбільшого міста Нагірного Карабаху – відомого вірменам як Степанакерт, а азербайджанцям як Ханкенді.
Путін заявляє, що остаточний статус Нагірного Карабаху не вирішений, і його обговорюватимуть на переговорах, проведених Мінською групою ОБСЄ, в якій головують Росія, Франція і США.
«Що буде далі, врешті-решт вирішать майбутні лідери і майбутні учасники цього процесу», – сказав Путін журналістам у Москві минулого тижня.
Якщо обидві сторони перебувають у стані припинених бойових дій, це є вагомою причиною для російських миротворців залишитисяТомас де Ваал
Томас де Ваал, експерт із питань Південного Кавказу в Фундації Карнегі Європа, вважає, що висловлювання Путіна може послужити як майбутній аргумент для того, щоб російські миротворці залишилися у Нагірному Карабасі після початкового п’ятирічного періоду, прописаного в перемир’ї.
«Путін може побачити причини наполягати на повній мирній угоді, яка відновить відносини між двома важливими сусідами, Вірменією і Азербайджаном. А може цього і не робити, – каже де Ваал. – Якщо обидві сторони перебувають у стані припинених бойових дій, це є вагомою причиною для російських миротворців залишитися».
Росія, на його думку, більше зацікавлена у збільшенні власного впливу в регіоні з важливими торговельними шляхами, ніж у досягненні довгострокового миру на Південному Кавказі, пише де Ваал у своєму нещодавньому аналізі, опублікованому Carnegie Europe.
Де Ваал вважає, що Путін «викручувався, як міг, намагаючись пояснити, чому Росія вирішила підтримати одних сепаратистів – наприклад, у випадку відокремлених від Грузії регіонів Абхазії й Південної Осетії або окупованого Росією українського Криму, – але не підтримати інших – у Нагірному Карабасі».
«Його відповідь в основному полягає в тому, що Росія діяла в тих місцях, захищаючи своїх», – підсумовує де Ваал.
Ґіраґосян вважає, що однією з причин зміни настроїв у Вірменії було «раптове і швидке розгортання російських миротворців».
«Це допомогло вірменам у Нагірному Карабасі забезпечити і врятувати те, що залишилося від території, яку вони контролюють після війни і після передачі частини територій Азербайджанові», – каже Ґіраґосян.
«Але справжнім рушієм цього запізнілого привітання ролі Росії у повоєнній ситуації є інший фактор – безпосередня участь Туреччини у війні, – каже Ґіраґосян. – Це багато в чому змінило динаміку і змусило багатьох вірмен подолати невдоволення Росією і повернутися до набагато тепліших обіймів».
«Реально на місцях сприймають, що Росія не лише врятувала і захистила життя вірмен у Нагірному Карабасі, але забезпечила життєво важливий шлях – Лачинський коридор», – сказав Ґіраґосян Радіо Свобода.
«Багато в чому майбутнє і безпека вірмен Нагірного Карабаху зараз залежить від менш ніж 2 тисяч російських миротворців», – сказав Ґіраґосян. – Це викликає додаткові занепокоєння, але такою зараз є реальність».
