Обшук, який влаштовують перед шостою ранку, неможливість дзвінка адвокатові та навіть заборона попрощатися. Це дуже типово для арештів, які проводить російська влада в окупованому Криму. Під час одного з таких арештів літня жінка думала, що знов настала депортація. Ця кримська татарка не дочекалася сина з тюрми. Він не зміг бути на її похороні.
У серії публікацій #PrisonersVoice – рідні, які чекають в'язнів з окупованого Донбасу і Криму, розповідають, як проживають цей час очікування. Історії Радіо Свобода публікує у співпраці з Центром громадянських свобод.
Зеврі Абсеітов
12 травня 2016 року о шостій ранку російські силовики увірвалися до будинку Абсеітових у Криму. Зеврі інкримінують «участь у діяльності терористичної організації» і «приготування до насильницького захоплення влади організованою групою за попередньою змовою». Як і у випадку з більшістю кримських татар, затриманих окупаційною владою, його звинувачують у причетності до міжнародного ісламської партії «Хізбут-Тахрір» (заборонена в Росії, але легальна в Україні), проте сторона захисту наполягає, що немає вагомих доказів причетності Абсеітова до цієї організації. 24 грудня 2018 року Зеврі Абсеітова засудили до 9 років колонії суворого режиму. Після подачі апеляції термін ув’язнення скоротили на три місяці – до 8 років і 9 місяців.
Фатма, дружина Зеврі, разом із 4-ма дітьми чекає на нього вже понад 4 роки:
Думали, це якась помилка, думали, що розберуться і відпустять
– 27 вересня було 17 років, як ми одружені, і за цей час я ні секунди не шкодувала, що стала дружиною Зеврі. Він люблячий чоловік, турботливий батько. Він відповідальний і цілеспрямований. Його цінують і поважають за професіоналізм і людські якості. Він завжди дуже чуйно ставиться до чужої біди, завжди готовий допомогти.
Зерві влаштовував благодійні прийоми і дуже педантично ставиться до виховання та освіти дітей. Тепер він дуже переживає, що не може бути поруч з дітьми, коли вони ростуть і мають особливу потребу в ньому. Це для нього дуже болюча тема.
Кожен раз, коли я поверталася з судових засідань, вона чекала, що я повернуся разом із Зеврі. На жаль, так і не дочекалася...
Ми навіть не підозрювали, що Зеврі затримають. Думали, це якась помилка, думали, що розберуться і відпустять. Ми навіть не встигли з ним попрощатися, коли його забирали. Для нас це був величезний удар. Наші четверо малих дітей і старенька мати ще довго не могли відійти від шоку.
Того ранку мама думала, що нас хочуть депортувати, плакала. Кожен раз, коли я поверталася з судових засідань, вона чекала, що я повернуся разом із Зеврі. На жаль, так і не дочекалася...
Минулого року, так і не побачивши сина, мама померла. Ми ховали її всім народом. Зеврі дуже важко переніс це випробування. У цей час він був в одиночній камері в Новочеркаську, сам на сам зі своїм горем. Його мучило те, що він не зміг провести матір в останню путь, не зміг виконати свій синівський обов'язок.
Наші четверо малих дітей і старенька мати ще довго не могли відійти від шоку
Протягом судів я переконалася, що справедливості не варто чекати. Були відхилені всі доводи, всі докази, всі свідчення на користь Зеврі. Складалося враження, що вирок заздалегідь готовий, а все інше – просто формальність.
Його садили в одиночні камери, в камери з хворими на туберкульоз в’язнями. Це були справжні тортури – переповнені камери, клопи, антисанітарія.
На момент затримання у нього вже була гіпертонія другого ступеня і він вже без тонометра не виходив з дому. Зараз додалися проблеми з судинами, з'явився гастрит, можливо, вже і виразка, він страждає від болів в нирках, суглобах, а про зуби я вже взагалі мовчу. Потрібні обстеження та лікування. Звісно, він їх не отримує, хоча вже були численні звернення і скарги. Коли я з ним говорила, він сильно кашляв, у нього була висока температура. У колонії дуже багато хворих. Є ті, в кого пневмонія, але жодних тестів їм, як я розумію, не роблять.
Складалося враження, що вирок заздалегідь готовий, а все інше – просто формальність
Ми багато пережили. Часом опускалися руки, здавалося, що все безнадійно, але підтримка рідних і зовсім незнайомих людей в Криму і за його межами завжди давала нам сили.
Треба сподіватися на краще, бо справедливість повинна перемогти, бо світ не без добрих людей, бо є ті, кому небайдужа наша доля, хто бореться за нашу свободу.
Я вдячна всім, хто робить хоч щось задля звільнення наших чоловіків.
Ми дуже сподіваємося, що буде обмін, що Україна зробить все можливе, щоб звільнити своїх громадян.
Бо всі громадяни України – це одна велика сім'я, і не годиться залишати своїх у біді.
Павло Корсун
Військовослужбовець 53-ї механізованої бригади ЗСУ, в полоні бойовиків «ДНР» – з 22 травня 2019 року. Павло Корсун отримав 17 років колонії за обвинуваченням у «тероризмі й заклику до повалення влади в ДНР». Зараз він перебуває у Макіївській колонії №32.
Ніна Корсун, мати військовополоненого, чекає його вже другий рік:
Батько його переніс три інсульти, лежить, ледь говорить, але теж повторює: «Господи, хоч би мені дочекатися сина живим»
– І вдень, і вночі тільки про Пашу й думаю. Лягаю – молюся Богові, щоб живий і здоровий повернувся додому, щоб ми його дочекалися.
Батько його переніс три інсульти, лежить, ледь говорить, але теж повторює: «Господи, хоч би мені дочекатися сина живим».
Щойно в новинах сказали, що восьмеро військових із 53-ї бригади потрапили в полон, моє серце «йокнуло». Я відчула, що Павло серед них. А на наступний день вже сповістили прізвища тих, хто потрапив у полон, – мій син теж там був.
Вісім днів йому лишалося дослужити до кінця контракту, а тепер я вже другий рік його не бачу.
В останню свою відпустку син прибіг, форму скинув і взявся рубати дрова
Він у мене – гарний помічник. Коли вчився в університеті, то приїде на вихідні й навіть не поївши кидається допомагати мені на городі. Так і в останню свою відпустку син прибіг, форму скинув і взявся рубати дрова, допомагати нам по господарству. Він ніколи й нікому в допомозі не відмовляв. Підставить свою голову, а друзів виручить.
Коли засмучуюся, починаю плакати, то вип'ю таблетку від серця, вип’ю заспокійливе й говорю собі: «Ніна, заспокойся, ти маєш живою і здоровою дочекатися свого сина». Великою підтримкою для мене є діти та онуки. У Паші є син 15 років, часто гостює у мене. Це те, що мене радує.
Я би стала перед українцями на коліна, просила би їх, щоб ці мільйони людей допомогли мені повернути сина додому. Я на все згодна. Стану перед ними на коліна й Бога молитиму і дякуватиму, як син мій повернеться додому.
Центр Громадянських свобод створив петицію із закликом до ООН, Ради Європи, Європейського союзу, ОБСЄ, а також держав, які беруть участь у цих організаціях, вплинути на Росію задля звільнення в'язнів, захистити їх від катувань, надати меддопомогу, а також відкрити доступ на територію Криму і ОРДЛО міжнародним міжурядовим організаціям і гуманітарним місіям. Також правозахисники оголосили про набір волонтерів кампанії #PrisonersVoice.Арсен Абхаїров
Йому загрожує позбавлення волі до 20 років через участь у забороненій в Росії та на території анексованого Криму організації «Хізбут-Тахрір».
Абхаїров затриманий ФСБ у лютому 2019-го після чергових обшуків у будинках кримських татар. Російський правозахисний центр «Меморіал» визнав його політв’язнем.
Азізе, дружина Арсена, чекає його вдома разом з 2 маленькими дітьми:
Нам навіть не дали попрощатися з чоловіком
– До арешту ми з чоловіком прожили у шлюбі менше трьох з половиною років. Найяскравіші спогади нашої родини пов’язані з народженням дітей. Коли народилася перша дочка – чоловік душі в ній не чув, це неможливо передати словами. Він увесь вільний час намагався їй приділяти, кожну секунду намагався насолодитись нею. А потім у нас народився синочок...
На жаль, чоловік не зміг побачити його перші кроки, почути перші слова. Бо коли арештували чоловіка, нашому сину було всього шість місяців. У наших дітей забрали дитинство.
14 лютого 2019 року наше життя перевернулось з ніг на голову, цей день неможливо забути
Він багато працював, щоб наша родина ні в чому не відчувала потреби. А ще в нього була мрія – купити дім своєму братові. Мій чоловік дуже уважний. Навіть серед ночі, якщо комусь була потрібна допомога, кидав всі свої справи і мчав. Якось я сказала, що мені та дітям не вистачає його уваги, він відповів: «А ти уявляєш, що відчувають ті жінки, у яких забрали їхніх чоловіків?».
Ці слова досі звучать у мене у вухах.
Коли постукали вдруге, мій чоловік просто вистрибнув з ліжка, сказав вдягатися – прийшло ФСБ
14 лютого 2019 року наше життя перевернулось з ніг на голову, цей день неможливо забути. Ще не було шостої ранку, коли пролунав гучний звук – хтось стукав у наші залізні двері.
Спочатку я подумала, що це сон, і не звернула увагу. Але коли постукали вдруге, мій чоловік просто вистрибнув з ліжка, сказав вдягатися – прийшло ФСБ.
Я була шокована, наша дочка прокинулася, на той момент їй було 2,5 роки. Вона досі все пам’ятає і говорить, що її батька забрали люди в масках. Ніяких дзвінків адвокатові не дозволяли, всі телефони одразу відібрали. Нашій мамі стало погано. Обшук проводили понад 2,5 години. Нам навіть не дали попрощатися з чоловіком.
Наша сила – в нашій єдності, й коли ми єдині та солідарні, коли надаємо допомогу одне одному – тоді ми можемо пройти через будь-які випробування, – каже Азіза Абхаїрова.
За даними кампанії #PrisonersVoice, в Росії й окупованому Криму залишився за ґратами щонайменше 101 особа, на Донбасі – не менше 234-х. За даними українського омбудсмена Людмили Денісової, у російському ув’язненні перебувають від 113 до 115 осіб. У списку «Кримськотатарського ресурсного центру» вказують про 86 кримських політв’язнів. Такі ж цифри – у «Кримської правозахисної групи».
СБУ каже про 235 українців, незаконно утримуваних в ОРДЛО.
«Свободу в'язням Кремля»: фоторепортаж із всеукраїнської акції «Нагадай про кожного» у Києві
