На Білорусь чекає непевне майбутнє після того, як спірні результати виборів викликали хвилю протестів, і після брутального придушення їх владою авторитарного президента Олександра Лукашенка. У цей час Росія, схоже, докладає особливих зусиль, щоб міцно зафіксувати свого меншого давнього союзника на своїй орбіті.
І, якщо Москві це вдасться, тісніший контроль над Білоруссю може принести їй додаткову здобич: промислові активи Білорусі, в якій економіка радянського зразка давно існує за підтримки субсидій від Росії цій країні, яку Кремль розглядає як буфер між собою і НАТО й Європейським союзом.
Президент Росії Володимир Путін на своїх перших особистих переговорах із Олександром Лукашенком від часу виборів 9 серпня, на яких той заявив про свою перемогу на шостий термін поспіль посеред звинувачень у масових фальсифікаціях, пообіцяв йому рятівне коло у вигляді позики в 1,5 мільярда доларів.
Чи пообіцяв Лукашенко у відповідь щось конкретне, не відомо. Але його супротивники побоюються, що він може здати суверенітет країни в обмін на підтримку Росії. А аналітики кажуть, що Москва може накинути оком на низку білоруських компаній.
«Усі звертають увагу на ці півтора мільярда, хоча варто б відзначити те, чого ми не дізналися» про зміст і результати переговорів, що відбулися 14 березня в російському причорноморському курорті Сочі, каже Лев Львовський, старший науковий співробітник Білоруського економічного дослідницько-освітнього центру.
Напередодні цих переговорів, каже Львовський, «очікування експертів були приблизно такі: рефінансування на один мільярд плюс продаж якихось білоруських активів на значно більші гроші».
«Чи обговорювалося це і який був результат цього обговорення, ми не знаємо», – сказав він в ефірі телеканалу «Настоящее время», створеного Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».
За словами Львовського, якщо Путін притисне на Лукашенка, в того не буде особливого вибору, враховуючи залежність білоруської економіки від російських енергоносіїв і капіталу.
«Тривалий час ми могли покривати неефективності в нашій економіці за рахунок різноманітних субсидій, за рахунок ввезення в Білорусь російської нафти за заниженими цінами, і таким чином ось ця маржа могла йти в білоруський бюджет, – каже білоруський фахівець. – У багатьох білоруських банках є російський капітал. Так що, звичайно, залежність доволі серйозна».
Економіка Білорусі вже перебувала в тяжкому становищі і до післявиборчих заворушень, що робить її ще вразливішою.
Як прогнозував Світовий банк, Білорусь може зазнати «тяжкого удару» внаслідок коронавірусної пандемії – яку Лукашенко заперечував як «масовий психоз», відмовившись запроваджувати суворі карантинні обмеження.
Поганий улов?
Але деякі аналітики кажуть, що багато білоруських компаній не такі вже й привабливі.
Економічні показники більшості білоруських підприємств поганіГанна Барабан
«Економічні показники більшості цих підприємств погані, тому вони мають значні борги і постійно субсидуються урядом, – заявила Ганна Барабан, білоруська журналістка й аналітичка, в коментарі електронним листом для Радіо Свобода. – Це допомагає їм виживати, але цих коштів недостатньо для належного оновлення виробничих фондів – саме тому багато підприємств досі користуються старими технологіями часів Радянського Союзу».
До того ж, каже Барабан, післявиборча криза додає їм проблем – таких, як страйки на таких державних велетнях, як Мінський тракторний завод, на видобувачі калійної солі й виробнику калійних добрив «Беларуськалій» чи на хімічному підприємстві, виробнику азотних добрив «Гродно азот».
Для Кремля є дешевші способи скористатися зі слабкої позиції Лукашенка, ніж купувати застарілі державні підприємстваГанна Барабан
«Для Кремля є дешевші й ефективніші способи скористатися зі слабкої позиції Лукашенка, ніж купувати неприбуткові й застарілі державні підприємства», – заявила вона.
Та, попри такі очевидні недоліки, деякі білоруські підприємства мають і плюси – такі, як Мозирський нафтопереробний завод і НПЗ «Нафтан» у Новополоцьку чи «Беларуськалій» і «Гродно азот».
Ці чотири підприємства разом дають дві третини білоруського експорту на Захід, каже Андерс Ослунд, старший дослідник вашингтонського аналітичного центру «Атлантична рада».
Нові й нові спроби
Намагання великих російських компаній здобути контроль над провідними білоруськими промисловими активами, що вже відбувалися майже десятиліття тому, були «лише частково успішними», написав Ослунд у своєму блозі 7 вересня.
«2011 року «Газпром» придбав білоруську газову компанію і ту половину магістрального газопроводу, яким він іще не володів. «Славнєфть», яку контролює російська державна компанія «Роснєфть», здобула 42,5 відсотка Мозирського нафтопереробного заводу. Російський олігарх Михайло Гуцерієв – іще один значний гравець у білоруській нафтопереробній галузі, який зосереджується на НПЗ «Нафтан». А тим часом три російські державні банки, «Сбербанк», «ВТБ банк» і «Газпромбанк», відіграють вирішальні ролі в білоруській банківській системі. Усі три перебувають під санкціями США», – написав він.
Оглядачі кажуть, що російський калійний велетень «Уралкалій» давно бажає придбати «Беларуськалій», одного з найбільших у світі виробників калійних добрив.
2012 року Лукашенко стверджував, що неназвані «московські олігархи» пропонували йому 5 мільярдів доларів у «відкатах», якщо він погодиться продати їм «Беларуськалій» за 10 мільярдів доларів.
«Уралкалій» нині контролює Сулейман Керімов, який потрапив під санкції Міністерства фінансів США у квітні 2018 року, що були спрямовані, за словами посадовців США, проти пов’язаних із Кремлем олігархів як відповідь на «шкідливу діяльність» Росії в усьому світі.
За даними рейтингової компанії FitchRatings, головним експортним ринком «Беларуськалію» є Китай, хоча ця компанія має «значну присутність на ринках усіх головних країн-споживачів калійних солей, особливо в Індії, Європі та Південно-Східній Азії».
FitchRatings також прогнозує скорочення експорту «Беларуськалію» внаслідок страйку, що може призвести до підвищення цін на калійні солі в усьому світі – це підкреслює роль білоруської компанії на цьому ринку.
«Непопулярний» продаж?
Як пише Ослунд, «Гродно азот», четверта в Білорусі компанія за обсягом експорту, за повідомленнями, привернула увагу народженого в Білорусі російського магната Дмитра Мазепіна, який також, як повідомляють, наближений до Керімова.
Але чи давав уже Лукашенко якісь тверді обіцянки Путінові щодо продажу якихсь білоруських державних компаній, неясно.
Та якщо така угода справді укладена, вона, найімовірніше, буде для Лукашенка в час нинішньої кризи тільки короткотерміновим виходом, вважає Львовський.
Проте, додає він, будь-який продаж білоруських підприємств Росії не сприймуть добре багато хто з білорусів, які вже невдоволені роллю Путіна в цій кризі.
«Можливо, від цього потенційного продажу буде залежати й економічне майбутнє нинішньої влади, а може, навіть і політичне. З одного боку, це дозволить привести в країну якісь живі гроші, – сказав білоруський фахівець телеканалові «Настоящее время». – З іншого боку, такі продажі, найімовірніше, будуть непопулярні в народі».
